2. «Декамерон»: структура, тематика і образна система збірки

«Декамерон» (з грец. перекладається як «десятиденник») Боккаччо писав свій твір протягом 1350–1353 років. Твір мав дві передмови: звернення до читачів і конструктивну раму – опис «чорної смерті», реальної катастрофи, епідемії чуми 1348 року, яка забрала з собою до 60 відсотків населення Італії (під час епідемії помер і батько Джованні), а також – символічного образу аскетичного середньовічного світу, який загинув. Чума торкнулася й моралі. Одні вбачали в ній караючу руку Божу, що стало причиною піднесення релігійності, інші ж – яких була більшість – зробили життєвим кредо «лови миттєвість». До них належав і Боккаччо.

У передмові до твору письменник виступив в ролі історика-хроніста, який описав події, що сталися під час чуми. Сумним наслідком епідемії став моральний стан Флоренції: чума знищила природу людської особистості: одні ховалися у власних домівках, а інші проводили час у бенкетах. Світу жаху, душевного спустошення і морального занепаду письменник протиставив молодих людей. Товариство оповідачів народжувалося у прагненні побороти хаос і анархію, протиставляючи їм гармонію і свободу нової людини.

У церкві Санта Марія Новела у вівторок зустрілися сім гарних собою і молодих за віком, родовитих, розсудливих жінок – подруг, сестер, сусідок, родичок: Пампінея – «розкішна», Ф’ямметта – «вічна», Філомена «любителька співів», Емілія – «лагідна», Лауреата – зменшено-пестливе ім'я від Лаура, Нефіла – «вперше закохана», Еліза – «богиня, яка заснувала місто Карфаген». Пампінея запропонувала врятуватися, залишивши місто і подавшись до одного із сільських маєтків. Усі погодилися з нею, хоча Філомена зауважила, що там буде погано без чоловіків. Саме тоді до церкви увійшли три молодики: Панфіл – «охоплений коханням», Філострат – «згублений коханням», Діоней – «брат Афродіти». Молоді люди підтримали пропозицію жінок і наступного дня всі разом вирушили за місто. Зупинилися у приміському палаці, кімнати якого були прибрані та заквітчані, льохи наповнені дорогими винами. А щоб усім було весело, треба було вибрати старшого, який би дбав про все. Вирішили кожного дня обирати короля чи королеву, заквітчувати голову почесним вінком з лаврового листя – знак королівської влади тільки на один день; визначати тему розповіді (кожен мав розповісти щось цікаве зі свого життя або почутого чи прочитаного). Проводячи час у розвагах і бенкетах, насолоджуючись оповідками та поезією, оповідачі продовжували жити злагодженим суспільним життям, причому жили у гармонії з мальовничою, прекрасною природою, описання якої посідають чільне місце у творі.

За жанром – це своєрідний «роман виховання», бо кожна розповідь була дидактичною, сприяла моральному вдосконаленню людини. На противагу середньовічним притчам, оповідки твору не є моралістичними, але вони по-ренесансному повчальні. Як правило, оповідки починалися із згадки про якийсь «реальний факт» чи якусь поширену думку, що підлягали розгляду й осмисленню. Після цього оповідачі не добирали довільні аргументи для доказу тієї чи іншої абстрактної тези, не виривали факти із земного контексту життя, не перетворювали їх на алегорії, а просто піддавали дійсність об'єктивному й естетичному аналізу. У романі героїв навчало саме життя.

На відміну від середньовічних «гексамеронів» («шестиденників»), у яких переповідалися біблійні легенди про створення світу, в «Декамероні» новий світ створений не за шість, а за десять днів, створений не Богом, а людським товариством.

Роман складався зі 100 новел – символу досконалості, неперевершеності. Протягом десяти днів 10 учасників подій розповідали по одній оповідці. Цифра 10 теж символізувала досконалість. Часто повторювалися цифри 7 і 3, які теж символізували добро, любов і єдність людини й космосу, віру в Бога. Автору належала лише невелика частина новел, більшість була ним запозичена. Письменник об'єднав їх у цілісну систему за допомогою рамки з новим сюжетом. Джерела «Декамерона» різноманітні – це антична і середньовічна література, східні легенди, біблійні притчі. Проте старі історії під пером письменника стали яскравими і цікавими, набули нового звучання і значення.

Оповідки кожного дня присвячувалися певній темі.

Першого і дев'ятого днів – про те, кому що подобалося; про людей, котрі виявили щедрість і великодушність у сердечних та інших справах.

Другого дня – про різноманітні випробування, про те, як люди після багатьох невдач нарешті досягали бажаної мети.

Третього дня – про людське щастя і шляхи його досягнення.

Четвертого дня – нещасливе кохання.

П’ятого дня – про досягнення щасливих закоханих.

Шостого дня – про те, як люди завдяки жартам, кмітливості уникали небезпеки та Сьомого і восьмого дня — про кмітливість коханців. Десятого дня — про подвиги людяності. Провідними темами твору стали:

• антиклерикальна;

• любовна;

• філософська;

• морально-етична.

Коли ж оповіді учасників закінчилися, чума ще лютувала. Але всі вони повернулися в зачумлений світ іншими — сміливими і з любов'ю в серці.

Як бачимо, герої Боккаччо — нові люди, хоча дещо ідеалізовані. Вони утворили свою конституцію, обираючи кожного дня нову королеву чи нового короля. Крім того, їх новий світ, на відміну від світу, створеного Богом, був утворений не за 6, а за 10 днів.

Петрарка із захопленням прочитав «Декамерона» і високо поцінував творчість Боккаччо.

Але вже завершуючи роман Боккаччо відчув духовну криза, яка призвела до того, що він піддав осуду свій твір і відмовився від нього. Автора охопили ідеалістичні та релігійно-аскетичні настрої.