5. Вкх при хірургічній патології

В рамках хірургічної патології відзначається значущість психологічного операційного стресу (передопераційного і пост операційного). Для клінічного психолога важливим є той факт, що в хірургічного хворого відбувається адаптація до майбутнього післяопераційного статусу.

Операційний стрес – це комплекс неспецифічних компенсаторно–пристосувальних реакцій організму на фактори–агресори.

Майбутня операція завжди травмує психіку людини. Хворий у більшості випадків боїться смертельного виходу операції, післяопераційних ускладнень. Прояви внутрішнього переживання майбутньої операції мають різноманітний характер: а) переживання «в собі», що проявляється зовні у зниженому фоні настрою, звуженні кола інтересів; б) панічного стану з порушенням самовладання, з вираженою тривогою, відчуттям страху, плачем, метушливістю в поведінці, із прагненням до спілкування з хворими, персоналом, із запитаннями про можливі наслідки майбутньої операції.

В хірургічній практиці має значення мотиваційна спрямованість особистості:

- при домінуванні стратегії „уникнення невдач” хворий звернеться до оперативного втручання у випадку, коли буде вичерпано всі інші засоби – це останній шанс;

- при домінуванні стратегії „прагнення до успіху” хворий може самостійно звернутися за хірургічною допомогою й наполягати на якнайшвидшій операції.

Передопераційна тривога – типова психологічна реакція: постійне занепокоєння, неможливість зосередитися, порушення сну; проектується на майбутнє, відображаючи очікування від якості операції.

Післяопераційна тривога - клінічно ідентична, пов’язана з перенесеним операційним стресом. З порівнянням результатів з очікуваннями.

Дослідженнями встановлено, що емоційний стан хворого до операції визначає і реакцію на наркоз, на хід операції, післяопераційний період, тому в деяких хірургічних клініках до і навіть під час операцій звучить легка музика, яка сприяє появі позитивних емоцій.

Будь-яка операція (легка або важка і тривала) в післяопераційному періоді закономірно супроводжується розвитком астенічного стану. Хворий при цьому стає емоційно неврівноваженим, легко вразливим, сензитивним, у нього переважає знижений емоційний фон, з'являється підвищена чутливість усіх аналізаторів, особливо слухового, зорового. Крім того, в післяопераційному періоді можуть спостерігатися порушення психічної діяльності, аж до психозу.

Особливих реакцій можна очікувати від пацієнтів, які підпадають під трансплантологічні оперативні втручання, що впливає на їхню самооцінку, сприйняття себе як цілісної особистості після операції. У подібних випадках нерідко зустрічаються деперсоналізаційні розлади і порушення сприйняття власної схеми тіла.

6. Клінічна психологія і психотерапія при деяких ендокринних захворюваннях

Тиреотоксикоз – емоції, психічний стреси і психологічний профіль особистості є головними чинниками в етіології та тлумаченні цього захворювання. Психогенному чиннику і нервово-психогенному механізму у походженні тиреотоксикозу надавали значення С.П.Боткін, В.М.Бехтерєв, М.А.Копелович, В.Г.Баранов.

В.Г.Вогралик вивчаючи специфіку психотравмуючих ситуацій, на перше місце ставить переживання важкого горя, страху, переляку без тенденції до їх подолання, котрі адекватно фіксуючись адекватною емоцією, неадекватно зберігаються; в нервовій системі залишається несправність у вигляді неправильно переробленої реакції, яка переростає в патологію.

Невротичні стани при тиреотоксикозі: безсоння, загальна слабкість. Запальність, тремтіння в тілі, яке підсилюється під час хвилювання, підвищена рефлекторна збудливість, порушення рухливості нервових процесів, зниження активності гальмування, зниження працездатності, емоційно-вегетативна лабільність, виснажливість.

Ендокринні захворювання нерідко змінюють зовнішній образ хворого до невпізнаності. Вони часто стають глибокою психічною травмою для хворого. На початку захворювання хворим властива дратівливість, нестійкість настрою, розлади сну, апетиту. Хворі стають замкнутими, уникають спілкування, часто хворобу розцінюють як "крах всього життя", відчувають страх, тривогу, емоційне напруження, тугу. Надцінні "ідеї неповноцінності" бувають настільки виражені, що пригнічують інстинкт самозбереження. Хворі дуже вразливі, балакучі, розгальмовані, метушливі, нерішучі, поривисті, боязливі в критичні моменти, можуть тероризувати оточуючих похмурими припущеннями або малюють нереальні плани, схильні до "життя в повітряних палацах". Їхні беззмістовні острахи легко переростають в депресію.

Психотерапія: аутогенне тренування, гіпноз, групова психотерапія. Завдання психотерапії:

1. Пом’якшити загальну збудливість, підвищену дратівливість.

2. Зміцнити гальмівні процеси, навчити прийомам витримки і волі.

3. Виробити стенічну реакцію на подолання психогенних ситуацій.

4. Навчити прийомам АТ для регуляції артеріального тиску і порушення серцевого ритму.

Цукровий діабет – роль психічного чинника вважається доведеною. Ще у 1674 році Willi одним з перших вказав на зв’язок діабету з душевними переживаннями, підкреслюючи, що йому нерідко передують "тривале засмучення". До особистісних якостей, властивих хворим на діабет, відносять сполучення шизоїдних рис характеру з "параноїчною готовністю", властиву дітям ще до хвороби тривожність, нервозність, обсесивно-компульсивні якості, підвищена серйозність, добросовісність, відсутність дитячої безтурботності.

Психічні прояви гіпоглікемічного стану при ЦД: деліріозні розлади свідомості, деперсоналізаційно-дереалізаційні феномени, галюцинаторно-параноїдні епізоди, ейфорія. Нерідко при цьому зустрічається синдром Benedek: блідість або яскравість світовідчуття (переважають жовті і сині тони), гіпнагенні галюцинації, шум у вухах, розлади схеми тіла, зміна відчуття часу при збереженні критики до переживань. У хворих на ЦД найчастіше видіяляють астенічний, астено-іпохондричний, астено-депресивний та істероформний синдроми.

На формування психічних розладів впливає тип ЦД, його тривалість і міра важкості. При ЦД 1 типу (інсулінозалежному) переважають астено-депресивний та істероформний синдроми, а також істеричний варіант патологічного розвитку особистості. При ЦД 2 типу (інсулінонезалежному) частіше зустрічаються астенічний та астено-іпохондричний синдроми і обсесивний та психосоматичний варіанти розвитку особистості.

Завдання психотерапії:

1. Пом’якшення загальної невротичності, зняття асенізації.

2. Врівноваження нестійкості настрою, подолання іпохондричності.

3. Упомірнення підвищеного апетиту і спраги.

4. Диференційована "переробка" харчового рефлексу з гальмуванням потягу до неприпустимої

їжі.

5. Виховання ретельного дотримання лікувального і дієтичного режиму.

6. Формування раціонального реагування на психотравмуючі обставини.