Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Спецпрактикум з мед.психології. Лекція 3.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
17.07.2019
Размер:
109.57 Кб
Скачать

3. Специфіка переживання хвороби хворими на серцево-судинні захворювання

За даними Л.Ф.Бурлачука і Є.Ю.Коржової, у хворих з пороками серця відзначається інертність, нерішучість, втрата вольової активності й життєвої стійкості, втрата інтересу до праці і життя, звуження кола інтересів, егоцентризм, образливість і нестриманість. Найчастішими типами ставлення до хвороби є сенситивний та ергопатичний.

А.В.Кустов зі співавторами виявили, що хворі на гіпертонічну хворобу (ГХ) низько оцінюють свої глибинні якості (інтелект, привабливість) і ще нижче – своє місце у міжособистісних стосунках; досить оптимістично ставляться до майбутнього; охоплені почуттям провини і питаннями сексуальної дисгармонії у шлюбі.

За даними Т.І.Лазук-Бендас, у пацієнтів, які перенесли мозковий інсульт на тлі ГХ, виявляє тенденцію до зростання (порівняно з гармонійним) частоти неврастенічного, сенситивного та ергопатичного типів ставлення до хвороби.

В.Д.Менделевич вважає, що ергопатичний тип ставлення до хвороби можна розглядати як досить типовий для пацієнтів з різною патологією серця.

4. Психологічні особливості хворих і їхньої вкх при акушерській та гінекологічній патології

Великою мірою наявність гінекологічних проблем є наслідком поганої орієнтації у власній тілесності, недостатньої поінформованості в гігієні статі й наявності великої кількості міфів, пов’язаних вагітністю, наслідками перенесених операцій, а також наслідком небажання звертатися до гінеколога через страхи, пов’язані з низькою соціальною оцінкою захворювань даної нозології.

«… для хворих суттєвішими є не гінекологічні захворювання самі по собі, а уявлення про те, як ці захворювання позначаються на ставленні до них близьких, рідних, колег й інших оточуючих. На цій платформі ґрунтується статево-рольовий чинник – уявлення жінки про можливу й дуже ймовірну (на її думку) зміну її ролі як матері, дружини, господині, жінки у зв’язку із гінекологічним захворюванням» - пише Д.М.Менделевич.

Значно підвищує рівень тривоги власне необізнаність і неправильні установки у соматичному і психосоматичному сенсі. Тому дуже часто виникають явища декомпенсації та погіршення самопочуття, коли до фізіологічних проблем додаються психологічні, й у деяких випадках останні займають провідне місце.

Давню історію у цьому напрямку мають дослідження залежностей між змінами психічного стану і менструальним циклом. Функціональні порушення менструального циклу складають близько третини порушень циклу у жінок репродуктивного віку. При цьому найчастіше зустрічаються психічні порушення у вигляді таких синдромів, як іпохондричний, депресивний, синдром надцінних утворень. Рідше виявляється істеричний, гіпоманіакальний і обсесивно-фобічний. Відзначається велика частота афективних синдромів: тривожного, дисфоричного, соматизованої депресії. Подібні психічні стани зустрічаються у хворих на амінорею (відсутність менструації, не пов’язана з вагітністю). Вважається, що психогенна дисменорея зустрічається, як правило, в емоційно нестабільних жінок, тривожних, схильних до зниженого настрою. До психогенної дисменореї призводять також «тривожні очікування чергової менструації».

Безпліддя. За визначенням ВООЗ, безплідним вважається такий шлюб, в якому, не дивлячись на регулярне статеве життя без використання контрацептивних засобів, у дружини не виникає вагітність протягом року за умови, що подружжя репродуктивного віку. Психічний стан безплідних пацієнток може мати вирішальне значення у походженні деяких форм безпліддя. Міжособистісні порушення стосунків подружжя в безплідному шлюбі значно частіше виникають при жіночому безплідді, ніж при чоловічому.

McEwan виділяє ряд ситуацій, при яких можна чекати у безплідних пацієнток розвитку психічних порушень:

1)молоді жінки сповідують релігію, яка трактує безпліддя як гріх;

2)жінки не мають нормальних стосунків із чоловіком;

3)жінки за своє життя підпадали під вплив різних стресів;

4)жінки, для яких цей діагноз – несподіванка.

Безпліддя заключає в собі порушення «почуття самовартості» і «тілесного образу». Цей діагноз також часто супроводжують почуття особистої дефектності, втрати сексуальної привабливості і «соціальної недовершеності». Переконання, що батьківство – найважливіша функція шлюбу, сприяє набуттю відчуття «провалу».

Виділяють етапи емоційного реагування на діагноз безпліддя: здивування, горе, злість, ізоляція, заперечення і згода. Цей «траурний процес» подібний до втрати бажання існувати. Він підсилюється почуттям провини, сорому і соціальної невідповідності.

Одним з важливих питань при діагностиці стану безплідних пацієнток вважають оцінку мотивів мати дитину. У безплідних подружніх пар існують мотиви, дещо відмінні від традиційних мотиві дітонародження («утримати чоловіка», «заповнити порожнечу»).

Deutsch описані типи жінок, які зазвичай страждають безпліддям:

1) незрілі, чутливі, розбірливі жінки, по-дитячому капризні стосовно чоловіка і схильні до функціональних розладів;

2) агресивно-домінуючі жінки, які не погоджуються визнавати свою жіночність;

3) матереподібні жінки, котрі правильно чи неправильно розуміючи свого чоловіка, відчувають, що вони не здатні скопіювати його в дітях і тому переносять свій материнський інстинкт на догляд за ним;

4) жінки, які присвятили себе ідейним чи іншим інтересам.

Клімактеричний синдром. Клімактеричний період пов’язаний з віковою перебудовою гіпоталамічної ділянки, що призводить до порушення циклічності менструацій і згасання репродуктивної здатності. Фізіологічний клімакс – протікає без виражених патологічних симптомів, з поступовим згасанням менструальної функції і проявляється різними ознаками, котрі, однак не викликають симптомів хвороби. Патологічний клімакс включає 2 найтиповіших проявидисфункціональні маточні кровотечі і клімактеричний синдром. Часто клінічна картина патологічного клімаксу вичерпується психологічними феноменами чи патопсихологічними симптомами. Психічні порушення при клімаксі, за даними деяких авторів, зустрічаються у 30 – 50% хворих.

Психічна і невротична симптоматика проявляється нестійкістю настрою, немотивованими нападами туги, байдужістю, тривогою, безсвідомими страхами, почуттям спустошеності, безвиходу, дратівливістю, конфліктністю, інколи екзальтованістю, сентиментальністю, неможливістю зосередитися. Знижується апетит чи розвивається булімія, викривлення смаку, зниження чи підвищення статевого потягу, підвищена пітливість, розлади сну тощо.

Три аспекти патологічного клімаксу зустрічаються сьогодні в групах жінок, котрі вбачають своє єдине завдання в народженні і вихованні дітей, але раптом зустрічаються з «втратою функцій»:

1) висока значущість клімактеричного періоду для особистості як «повороту в житті»;

2) фіксація уваги на фізіологічних процесах;

3) негативне сприйняття цих ситуацій.

Вважається, що в тих випадках, в яких у жінки до інволюційного віку залишаються невирішеними проблеми (насамперед, самотність), клімакс сприймається як катастрофа, яка руйнує залишки надії на сприятливе вирішення життєвої ситуації.

Змінюється суб’єктивна оцінка об’єктивно патогенних ситуацій: розлучення з чоловіком може переживатися набагато важче, ніж смерть власної дитини.

Оскільки в етіопатогенезі патологічного клімаксу не можна цілком відмовитися від визнання ролі психогенних чинників, а в клінічній картині його багато нервово-психічних симптомів, необхідним є використання у комплексній терапії психотерапевтичних засобів.

Основними напрямками психотерапії при клімаксі, за А.Л. Гройсман, повинні бути:

  1. Зміна неправильних поглядів на вигадану обов’язкову важкість протікання клімаксу.

  2. Подолання гнітючих думок про наближення старості.

  3. Зняття неврастенічних симптомів, зокрема слабкості, безсоння, дратівливості.

  4. Відволікання від хворобливих переживань, які властиві самому клімаксу та його ускладненням.

  5. Пояснення способу життя, режиму харчування, психопрофілактичних, гігієнічних і психофізичних заходів у боротьбі з клімактеричними проявами.