У правовій теорії і на практиці розрізняють три основні види правоздатності: загальну, галузеву, спеціальну.

Загальна правоздатність — це здатність будь-якої особи чи організації бути суб'єктом права як такого. Вона визнається державою за особами з моменту їх народження.

Галузева правоздатність означає юридичну здатність особи чи організації бути суб'єктом тієї чи іншої галузі права. У кожній галузі права строки її настання можуть бути неоднаковими.

Спеціальна правоздатність — здатність бути учасником правовідносин, що виникають у зв'язку із зайняттям певних посад (президент, суддя, член парламенту) чи приналежності особи до певної категорії суб'єктів права (робітники ряду транспортних засобів, правоохоронних органів та ін.). Виникнення спеціальної правоздатності завжди потребує виконання особливих умов.

Дієзда́тність — це здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання[1].

Дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віку, фізичного стану особи, а також інших особистих якостей людини, що з'являються у неї в міру розумового, фізичного, соціального розвитку.

Як правило, у більшості галузей права дієздатність і правоздатність збігаються в одній особі, вони нероздільні, крім цивільного (і частково сімейного) права, де недієздатна людина може бути суб'єктом конкретних правовідносин.

Дієздатність фізичних і юридичних осіб

Дієздатність являє собою встановлену законом здатність особи — учасника правовідносин своїми безпосередніми діями набувати і здійснювати суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Характер і обсяг дієздатності, як і правоздатності, визначається державою і закріплюється у різноманітних правових актах. Визначальне значення серед них мають конституції. Внаслідок цього дієздатність поряд з правоздатністю розглядається не інакше як юридична властивість.

Дієздатність перебуває у тісному взаємозв'язку з правоздатністю. Разом з останньою вона вказує на потенційну можливість суб'єктів бути учасниками різних правовідносин. Її наявність є неодмінною умовою для виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

У державних і громадських органів та організацій — суб'єктів права, як правило, немає розриву між правоздатністю і дієздатністю. Вони виникають, здійснюються і припиняються одночасно. Щодо громадян — правоздатність виникає з моменту народження, а повна дієздатність — з досягненням повноліття. Згідно, наприклад, з українським законодавством, повна дієздатність фізичних осіб настає з 18-річного віку. Однак у цивільному праві особам дозволяється здійснювати дрібні правочини і у більш ранньому віці. Що ж стосовно всіх інших правочинів чи реалізації спадкових прав, то до настання повноліття особи її інтереси представляють батьки чи інші законні представники.

За законодавством України у випадку, коли визнаний дійсним укладений шлюб до досягнення 18 років, особа, що не досягла 18-річного віку, набуває цивільну дієздатність у повному обсязі з моменту його укладення.

Крім того, згідно з трудовим і цивільним правом неповнолітній, який досяг 16-річного віку, може бути оголошений повністю дієздатним, якщо він працює за трудовим договором, чи зі згоди батьків, усиновителів або піклувальників, займається підприємницькою діяльністю. Оголошення неповнолітнього повністю дієздатним називається емансипацією. Вона провадиться за рішенням органів опіки і піклування зі згоди батьків, усиновителів чи піклувальників, якщо такої згоди немає, — то тільки за рішенням суду.

Українське законодавство не визнає добровільної — повної чи часткової відмови громадянина від правоздатності і дієздатності.

Визнання особи повністю недієздатною можливе лише у тому випадку, коли вона внаслідок психічного захворювання не може розуміти значення своїх дій чи керувати ними. Недієздатність особи може встановлюватися тільки судом і у порядку, передбаченому цивільно-процесуальним законодавством

У випадку визнання особи повністю недієздатною від її імені у цивільно-правових відносинах виступає опікун. Законом передбачена можливість поновлення цивільної дієздатності фізичної особи. Якщо внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними поновилась, то за рішенням суду знову визнається її повна дієздатність і скасовується опікунство.

Поряд з можливістю визнання особи повністю недієздатною законодавство України визнає можливість обмеження цивільної дієздатності фізичної особи у випадках, якщо: фізична особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними; фізична особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами і тим ставить себе і свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

За наявності зазначених вище обставин над особою встановлюється піклування, і відповідно обмежується право самостійно укладати правочини, одержувати заробітну плату, пенсію тощо.