Міністерство освіти та науки України
НПУ ім. М.П.Драгоманова
Інститут природничо-географічної освіти та екології
Кафедра ботаніки
Генетична та агровиробнича характеристика ґрунтів України
Робота
студентки ІІ курсу
24 БІ групи
Єжель Ірини Миколаївни
Київ
2007
Підзолисті ґрунти
Дерново-підзолисті
-клімат, рослинність, ґрунтоутворюючі породи, рельєф:
Це – ґрунти українського Полісся.
Процес підзолоутворення відбувається на підвищених елементах рельєфу під хвойними і мішаними лісами в умовах промивного водного режиму. Під пологом світло-хвойних і мішаних лісів розвивається трав’яниста рослинність. В цих умовах на підзолистий процес накладається дерновий. Розповсюджені на зандрових і моренно-зандрових рівнинах, моренних пагорбах та пасмах, рідше на борових терасах річок; сформувалися під сосново-дубовими, сосново-дубово-грабовими, сосново-дубово-липовими і рідше сосновими лісами в умовах спорадичного застімо-промивного водного режиму на водно-льодовикових, моренних і лесоподібних відкладах. Ці відклади часто мають невелику потужність, підстилаються різними породами. Так, водно-льодовикові і моренні відклади в області Житомирського Полісся підстилаються кристалічними породами, рідше каолінами; в області Волинського та Новгород-Сіверського Полісь ― крейдяно-мергельними породами. Дуже часто дерново-підзолисті ґрунти розвиваються на двочленних відкладах. При цьому верхня частина їх профілю розвинута на водно-льодовикових відкладах легкого механічного складу, нижня ― на морені більш важкого складу. Місцями морена і лесоподібні суглинки підстилаються пісками.
-до якої категорії за рівнем родючості (високо-, середньо-, низькородючий) належить даний ґрунт (тип, підтип): цей тип ґрунту належить до категорії низькородючих ґрунтів.
-причини такого рівня родючості: погані водні і фізичні властивості, низький ступінь оструктуреності.
-ємкість вбирання і ступінь насиченості ґрунту основами: ємкість вбирання від 2 до 6 мг-екв на 100 г ґрунту. Вони слабко насичені основами (15—20%)
-вміст гумусу та його склад: Середній вміст гумусу в горизонті А становить 3—4%. В його складі переважають фульвокислоти. Вміст гумусу від 1,0 до 2,0%. Завдяки інтенсивному промиванню ці ґрунти мають низький вміст поживних елементів,
-структура ґрунту: Вони мають таку будову профілю Горизонт О — лісова підстилка, опад хвойних, листяних дерев і трав’янистих рослин. Потужність 2—5 см.
Горизонт Ad — дерновий, сірого забарвлення, насичений корінням трав’янистих рослин. Потужність 8—10 см.
Горизонт А — гумусний, сірого забарвлення різних відтінків, структура дрібногрудкувата, неміцна. Разом з горизонтом Ad мають потужність до 20—30 см.
Горизонт Е — підзолистий, елювіальний, ясно-сірого, білястого забарвлення, безструктурний. Потужність від кількох до 20—25 см.
Горизонт В — ілювіальний, бурий, темно-бурий, коричнево-бурий, щільний, горіхувато-призматичної структури. В нижній частині світло-бурий, грудкуватий. Потужність 60 см і більше.
Горизонт С — грунтоутворююча порода.
Загальна потужнісгь горизонтів А і Е в різних районах Полісся коливається від 20 до 40 см,
-реакція ґрунтового розчину, ступінь засолення тощо: Дерново-підзолисті ґрунти мають кислу реакцію, рН сольової витяжки становить 5,0—5,6.
-заходи по меліорації цього ґрунту: Основними меліоративними заходами є осушення перезволожених ділянок і вапнування.
-які культури доцільно вирощувати на цьому ґрунті: Основними культурами є жито, овес, ячмінь, багаторічні трави, в південних районах — льон.
-шляхи поліпшення родючості цього ґрунту: для підвищення родючості грунтів вносять високі дози органічних і мінеральних добрив.
Дерново-підзолисті оглеєні
26% Дерново-підзолистих ґрунтів мають різний ступінь оглеєння.
Дерново-карбонатні
-клімат, рослинність, ґрунтоутворюючі породи, рельєф: Дерново-карбонатні і дернові грунти сформувалися на карбонатних грунтоутворюючих породах (вапняки, крейдяні відклади, вапнякові мергелі, туфи, валунні суглинки з уламками вапняків тощо).
Серед автоморфних грунтів південної тайги заслуговують на увагу дерново-карбонатні, які займають значні площі в межах Прибалтійської провінції. Цей тип грунтів приурочений до районів Ордовицького плато, де вони формуються на сильнокарбонатній морені та елювії карбонатних порід під широколистяними та хвойно-широколистяними лісами з багатим трав’янистим покривом в умовах гумідного клімату та промивного водного режиму.
У вітчизняній і зарубіжній літературі дерново-карбонатні грунти називають рендзинами. Значення цього терміну пов’язують із звуком «рен-дзжік, рен-дзжік», який виникає при оранці плугом глинистих кам’янистих грунтів. В Естонії їх називають альварами. Невеликі масиви дерново-карбонатних грунтів поширені в Білорусі і на заході Українського Полісся. У Польщі, Німеччині та Франції ці грунти займають великі території.
-до якої категорії за рівнем родючості (високо-, середньо-, низькородючий) належить даний ґрунт (тип, підтип): Дерново-карбонатні грунти мають високу потенціальну родючість
-причини такого рівня родючості: внаслідок щебенюватості, малої вологоємкості і низької водоутримуючої здатності є слабкорозвиненими і, порівняно з дерновими, мають нижчу родючість.
-ємкість вбирання і ступінь насиченості ґрунту основами: ємкість вбирання і ступінь насиченості основами високі.
-вміст гумусу та його склад: Вони містять від 5 до 10% гумусу, у складі якого переважають гумінові кислоти, зв’язані з кальцієм.
-структура ґрунту: добре виражений дерновий і слабкорозвинений підзолистий горизонти, високий вміст гумусу, слабкокислу або нейтральну реакцію, міцну грудкувату структуру та інші позитивні властивості
-реакція ґрунтового розчину, ступінь засолення тощо: Реакція грунтового розчину нейтральна
-заходи по меліорації цього ґрунту: зменшити щебенюватість.
Сірі лісові ґрунти
Ясно-сірі
-клімат, рослинність, ґрунтоутворюючі породи, рельєф: Ясно-сірі зовні схожі на дерново-підзолисті грунти.
-до якої категорії за рівнем родючості (високо-, середньо-, низькородючий) належить даний ґрунт (тип, підтип): потенційно високородючий
-причини такого рівня родючості: середній і високий ступінь забезпеченості рухомими формами поживних речовин.
-ємкість вбирання і ступінь насиченості ґрунту основами:
Вбирний комплекс сірих лісових грунтів насичений Са, Mg і Н. Увібраний водень становить 20—25% загальної кількості увібраних основ. Сума увібраних основ становить: у ясно-сірих — 6,9—8,8мг-екв на 100 г грунту.
-вміст гумусу та його склад: вміст гумусу 4%
-структура ґрунту: Характерними особливостями цього підтипу є чітко виражений елювіальний горизонт (Е).
-реакція ґрунтового розчину, ступінь засолення тощо: Реакція грунтового розчину кисла: рН сольової витяжки ясносірих лісових грунтів становить 4,8—6,0.
-шляхи поліпшення родючості цього ґрунту: Ясно-сірі лісові грунти при систематичному удобренні, вапнуванні та високій агротехніці можуть також давати високі і стійкі врожаї сільськогосподарських культур.
Сірі
-клімат, рослинність, ґрунтоутворюючі породи, рельєф: У сірих лісових грунтів суцільного елювіального горизонту немає, тут він замаскований гумусом і має бурувато-сіре забарвлення, темніший, ніж у ясно-сірих. Порівняно з іншими підтипами сірі лісові грунти найпоширеніші в Лісостепу. Сірі лісові грунти сформовані переважно на лесах і лесовидних суглинках різного механічного складу—від легких до важких суглинків, яким характерна карбонатність.
-до якої категорії за рівнем родючості (високо-, середньо-, низькородючий) належить даний ґрунт (тип, підтип):належать до категорії високородючих грунтів.
-причини такого рівня родючості: середній і високий ступінь забезпеченості рухомими формами поживних речовин.
-ємкість вбирання і ступінь насиченості ґрунту основами: Вбирний комплекс сірих лісових грунтів насичений Са, Mg і Н. Увібраний водень становить 20—25% загальної кількості увібраних основ. Сума увібраних основ становить: у сірих — 9—15мг-екв на 100 г грунту.
-вміст гумусу та його склад: вміст гумусу 5%
-структура ґрунту: Характерними особливостями цього підтипу є чітко виражений елювіальний горизонт (Е).
-реакція ґрунтового розчину, ступінь засолення тощо: Реакція грунтового розчину кисла: рН сольової витяжки сірих ґрунтів— 5—6,1
-шляхи поліпшення родючості цього ґрунту. Основними заходами поліпшення родючості грунтів лісостепової зони є боротьба з водною ерозією, вапнування ділянок кислих грунтів і регулювання водного режиму (осушення, зрошення, снігозатримання). В результаті багатовікової експлуатації грунти Лісостепу значною мірою виснажені на гумус і поживні елементи, зруйнована їх структура. Тому вони потребують внесення високих доз органічних і мінеральних добрив.