Характерними ознаками товарно-грошових відносин є:

а) еквівалентно-платний характер. В товарно-грошо-вих відносинах має відбуватися обмін рівних вартостей. Діям одного суб'єкта, який передає майно, виконує ро-боту, надає послуги, мають відповідати дії другого су-б'єкта, який платить відповідну вартість грошима. За та-ких умов відбувається обмін майна на гроші;

б) майнова відокремленість учасників відносин. Май-но організацій, які користуються правами юридичної особи, відокремлене від майна інших організацій, від майна окремих громадян, трудових і селянських гос-подарств. Учасники цих відносин є або власниками майна, або особами, що володіють ним на підставі ін-шого права.

Важливим є те, що учасники товарно-грошових від-носин можуть самостійно та вільно вибирати спосіб роз-порядження майном. При здійсненні цивільних прав власник, передаючи своє майно іншим особам і вирішу-ючи цим самим його фактичну долю, вирішує і юридичну долю цього майна, передає право власності на нього.

Відносини у галузі товарообігу можуть і не бути то-варно-грошовими. Інколи вони носять безоплатний ха-рактер, наприклад, дарування, різні форми меценатства тощо. Це пояснюється передусім відносинами власності. Власник вправі розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд.

Особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом, якщо інше не передбачене законодавчими акта-ми, або не випливає із суті особистого немайнового від-ношення. Наприклад, захист честі, гідності, ділової ре-путації громадян і юридичних осіб, охорона інтересів громадянина, зображеного в творах образотворчого мис-тецтва, немайнових інтересів авторів щоденників, запи-сок і листів. До таких відносин слід віднести право гро-мадян на особисте життя і здоров'я, особисту свободу, таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, свободу совісті, право на недоторканність особи тощо.

Ці відносини мають абсолютний характер. Блага, про які йдеться, невід'ємні від особи, як носія індивідуальних рис, мають соціальну цінність, об'єктив-ний характер. Візьмемо, наприклад, захист честі і гіднос-ті громадян. Честь - це соціальна оцінка особистості, ЇЇ (особистості) об'єктивна суспільно визначена власти-вість, якість. Гідність - відображення цієї властивості в свідомості S носія (іншими словами, самооцінка особис-тості, яка відображає оцінку суспільну). Без об'єктив-ного прояву особистих немайнових благ їх не можливо захистити в судовому порядку.

Зрозуміло, що виключного переліку всіх немайнових благ у Цивільному кодексі бути не може. В цьому зако-нодавчому акті закріплюються лише основні з них. Вод-ночас звертає на себе увагу той факт, що чинне цивільне законодавство містить незначну кількість правових норм, що регулюють особисті немайнові відносини, які не пов'язані з майновими (ст. 7 ЦК України). Без сумні-ву, це стоїть на заваді охорони особистих інтересів і прав громадян.

1. Метод цивільного права

Цивільне правове регулювання суспільних відносин від-бувається не стихійно, а з допомогою певних способів та заходів, які впливають на формування поведінки суб'єктів відносин. Сукупність таких способів та заходів прийнято називати методом цивільного провес. Якщо предмет циві-льно-правового регулювання відповідає на питання, які суспільні відносини регулюються цивільним правом, то метод цивільно-правового регулювання - на питання, яким чином відповідні суспільні відносини ним регулю-ються.

Чим же характеризується цивільно-правовий ме-тод? Передусім - юридичною рівністю сторін» автоно-мією їх волі та їх майновою самостійністю; диспозити-вністю (правом сторін самостійно визначати характер своїх відносин у межах чинного законодавства); особ-ливим способом вирішення спорів між учасниками цивільних правовідносин; наявністю майнової відпові-дальності сторін.

Юридична рівність учасників цивільно-правових від-носин проявляється в тому, що сторони визнаються правом як самостійні, незалежні одна від одної особи. Іншими словами, зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна з сторін має свій комплекс прав і обо-в'язків і не підпорядкована іншій. Основою такої рівно-сті суб'єктів цивільно-правових відносин є те, що вони за своєю волею мають право розпоряджатися майном, яке знаходиться у їх власності, повному господарському ві-данні або оперативному управлінні. Цивільне право спря-моване на те, щоб.врегулювати відносини між сторона-ми в разі виникнення між ними спорів, захистити їх від будь-якого протиправного посягання, обмежити від зов-нішнього втручання. Відносини, що засновані на влад-ному підпорядкуванні учасників, не можуть бути цивіль-но-правовими. Такі відносини найчастіше є адміністра-тивно-правовими, фінансово-правовими та ін.

З урахуванням принципу юридичної рівності побудо-вані всі інші принципи цивільно-правового методу. Так, диспозитивність можлива тільки тоді, коли в основі уго-ди лежить вільне волевиявлення сторін. Вона надає пра-во сторонам визначити характер своїх взаємовідносин у межах, встановлених законом, а також у відповідних ви-падках формувати свої права і обов'язки. Диспозитивні начала проявляються у диспозитивних правових нормах, які надають суб'єктам цивільного права можливість у пев-них межах, за своєю волею, на свій розсуд врегульовува-ти ті чи інші належні їм цивільні права і обов'язки. Як результат цього, договір чи одностороння угода є не ли-ше юридичними фактами, а й засобами врегулювання змісту цивільних прав та обов'язків.

Наявність диспозитивних засад у цивільному праві не означає, що в ньому відсутні імперативні норми. Але вони не є визначальними. В основному цивільні правові відносини формуються під впливом диспозитивних норм.

Виходячи із засад рівності і незалежності учасників цивільних правовідносин, закон надає можливість вирі-шувати спори, що виникають між ними, або безпосередньо самим учасникам конкретних відносин на підставі взаємної домовленості або спеціально створеним для розгляду таких спорів державним органам чи третім особам. Важ-ливим є те, що такий орган не повинен бути пов'язаним з жодною із сторін особистими, майновими або адмініс-тративними відносинами, оскільки за наявності такого зв'язку буде порушено принцип рівності сторін. Спори між учасниками цивільних відносин, як правило, розг-лядаються судом, арбітражем, третейським судом після подачі відповідного позову однією із заінтересованих сторін.

Оскільки сторони цивільно-правових відносин пов'я-зані між собою, як правило, тільки угодою, то встанов-лено, що та із сторін, яка добровільно взяла на себе зо-бов'язання і не виконала їх, повинна відшкодувати ін-шій стороні збитки, що фактично виникли у цієї сторо-ни внаслідок невиконання того, на що ця сторона у від-повідності з угодою розраховувала. Іншими словами, сторона, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе цивільно-правову відпові-дальність. Така відповідальність носить майновий ха-рактер.

Підсумовуючи сказане, можна дати таке визначення цивільного права. Цивільне право - це галузь права, що на засадах, юридичної рівності сторін регулює майнові від-носини (власності і товарообігу), відносини у сфері інтеле-ктуальної діяльності, а також відносини щодо захисту і охорони особистих немайнових благ.