МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ І ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАГНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ННІ МЕНЕДЖМЕНТУ, АДМІНІСТРУВАННЯ ТА ПРАВА

Факультет менеджменту Кафедра

Регіональна економіка

Реферат

з регіональної економіки

на тему: « Агропромисловий комплекс України»

Виконала: студентка

групи 21-ММС

денної форми навчання

Суківська Віта Юріївна

Керівник: Тодосійчук В.Л.

Вінниця - 2011

Зміст

Вступ

1. Сутність АПК і його місце в народногосподарському комплексі України.

2. Галузева структура АПК.

3. Сільське господарство та особливості його розміщення. 

4. Функціональна структура АПК.

5. Територіальна структура АПК.

6. Проблеми і перспективи розвитку АПК України.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Агропромисловий комплекс (АПК) – це сукупність виробничо взаємопов’язаних підприємств з вирощування, зберігання, заготівлі, транспортування, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, а також обслуговуючих та допоміжних підприємств та організацій. Агропромисловий комплекс розвивається на основі агропромислової інтеграції і відіграє важливу роль у більшості країн світу. Адже саме він виконує важливу суспільну функцію – забезпечує населення продуктами харчування. Більшість з них відносяться до товарів широкого споживання, від забезпечення якими та якості яких залежать фізичне здоров’я населення, що дуже важливо для збереження і покращання його генофонду, забезпечення хоча б простого відтворення населення в країнах перехідної економіки. Дуже гостро ця проблема постала і в Україні, де в останні роки поглиблюються процеси депопуляції населення.

У той же час, Україна здавна є землеробською країною, характеризується надзвичайно сприятливими економічними та природними умовами для розвитку сільського господарства і має великий споживчий ринок продуктів харчування. Формування потужного, з розвиненою структурою АПК продовжувалось в Україні століттями. Протягом усієї історії розвитку країни саме агропромислові підприємства займали провідне місце в її господарстві. І навіть у другій половині ХI століття при великій структурній диверсифікації виробництва агропромисловий комплекс залишався одним з провідних міжгалузевих виробничих комплексів в Україні. До його складу входить майже 100 виробництв. АПК, поряд з промисловістю, відіграє провідну роль у господарстві, на його частку припадає майже 30% національного доходу України, зайнято близько 25% працюючих. Майже в третині областей України АПК займає чільне місце у господарстві згідно з часткою у валовому внутрішньому продукті (в 2010 р.).

1. Сутність апк і його місце в народногосподарському комплексі України.

Агропромисловий комплекс (АПК) – це сукупність виробничо

взаємопов’язаних підприємств з вирощування, зберігання, заготівлі,

транспортування, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції,

а також обслуговуючих та допоміжних підприємств та організацій.

Агропромисловий комплекс розвивається на основі агропромислової

інтеграції і відіграє важливу роль у більшості країн світу. Адже саме

він виконує важливу суспільну функцію – забезпечує населення продуктами

харчування. Більшість з них відносяться до товарів широкого споживання,

від забезпечення якими та якості яких залежать фізичне здоров’я

населення, що дуже важливо для збереження і покращання його генофонду,

забезпечення хоча б простого відтворення населення в країнах перехідної

економіки. Дуже гостро ця проблема постала і в Україні, де в останні

роки поглиблюються процеси депопуляції населення.

У той же час, Україна здавна є землеробською країною, характеризується

надзвичайно сприятливими економічними та природними умовами для розвиткусільського господарства і має великий споживчий ринок продуктів

харчування. Формування потужного, з розвиненою структурою АПК

продовжувалось в Україні століттями. Протягом усієї історії розвитку

країни саме агропромислові підприємства займали провідне місце в її

господарстві. І навіть у другій половині ХІ століття при великій

структурній диверсифікації виробництва агропромисловий комплекс

залишався одним з провідних міжгалузевих виробничих комплексів в

Україні. До його складу входить майже 100 виробництв. АПК, поряд з

промисловістю, відіграє провідну роль у господарстві, на його частку

припадає майже 30% національного доходу України, зайнято близько 25%

працюючих. Майже в третині областей України АПК займає чільне місце у

господарстві згідно з часткою у валовому внутрішньому продукті (в 2010

р.).

На розвиток АПК і ступінь його ефективності в Україні впливають численні

природні та економічні фактори. Особливе значення у реформуванні АПК,

підвищенні його конкурентоспроможності має зміна відносин власності,

формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення раціональних

виробничо-територіальних зв’язків між складовими АПК.

Серед факторів, які впливають на розвиток АПК України, пріоритетними є: система господарювання, характер виробничих відносин, рівень

соціально-економічного розвитку країни, природні ресурси та структура

земельного фонду, технічний рівень і стан основних фондів підприємств

АПК, забезпеченість трудовими ресурсами, транспортно-географічні умови.

Вирішальне значення мають економічні фактори, від яких залежить

раціональне використання природних ресурсів, задоволення споживчого

попиту населення, участь у міжнародному поділі праці, збереження

міжнародному поділі праці, збереженнянавколишнього середовища. Аграрна реформа, що нині здійснюється,передбачає впровадження ринкових відносин, реалізацію земельної та господарської реформи, ефективної цінової і фінансово-кредитної політики в АПК, розвиток сільської місцевості, поліпшення кадрового і наукового забезпечення комплексу.

Велику роль відіграє природний фактор. Вплив природних умов проявляється зонально та опосередковується рівнем розвитку продуктивних сил та науково-технічним прогресом.

Основними агрокліматичними ресурсами є тривалість вегетаційного періоду (тобто, теплової світлозабезпеченості) та зволоженість території.

Територіальні характеристики цих процесів дуже відмінні в трьох природних зонах.

В Україні інтенсивність розвитку АПК та розгалуженість структури

сільського господарства обумовлена, по-перше, різноманітністю природних

умов у зв’язку з наявністю тут трьох природних зон: Полісся, Лісостепу,

Степу та гірських масивів Карпат і Криму. Саме агро-кліматичні, грунтові

та водні ресурси є провідними факторами розміщення і спеціалізації

сільського господарства. Агрокліматичні ресурси виражають забезпеченість

сільськогосподарських культур теплом і вологою, включаючи тривалість

вегетаційного періоду. Вони сприяють високому сільськогосподарському

освоєнню майже всієї території України, досягаючи максимуму

сприятливості в її лісостеповій зоні, на південному березі Криму, в

Закарпатті. Ґрунтові ресурси країни дуже різноманітні. Основний їх

різновид – родючі чорноземи, які займають більш ніж 60% площі

сільськогосподарських угідь. Їх структура та родючість погіршуються у

зв’язку із застосуванням недосконалої, дуже важкої сільськогосподарської

техніки, неефективних технологій землеробства і т.д.

До числа провідних економічних факторів, крім високого рівня

господарського освоєння земель, входить рівень науково-технічного

прогресу, потреб населення у продовольстві, характер розселення, рівень

працезабезпечення. Особливу роль відіграє рівень соціально-економічного

розвитку сільської місцевості в цілому, забезпечення її об’єктами

соціальної, транспортної інфраструктури, альтернативними місцями

зайнятості та ін. Саме ці фактори, точніше їх недосконалість, і

визначили активний відтік населення з села, різке старіння його в

сільській місцевості більшості областей і в результаті – неефективність

сільськогосподарського виробництва й АПК у цілому.

Рівень розвитку АПК країни чи регіону визначається на основі аналізу

рівня розселення та ефективності розвитку його виробництв. Ознакою

ефективності і високого рівня розвитку АПК є забезпечення споживчого

попиту населення країни в продуктах харчування відповідно до

фізіологічних норм, формування експортного потенціалу цих товарів при

раціональному використанні природних ресурсів і збереженні природи.

Якщо територіальні індекси виробництва сільськогосподарської продукції в Україні вищі за середньоєвропейські, то економічна

ефективність виробництва набагато нижча.Це особливо проявилося , під час економічної кризи.

Майже в два рази знизилися обсяги сільськогосподарської продукції,

вітчизняні виробники втратили значну частину внутрішнього ринку

продуктів харчування, знизилась участь АПК у формуванні експортного

сектора. Дуже гальмує процеси відродження цього комплексу невирішення

питання щодо власності на землю. Без законодавчого забезпечення її

впровадження в Україні суттєвого покращання справ в АПК не відбудеться.

2. Основними ланками АПК є:

1) сільське господарство, включаючи “насінницькі” станції;

2) переробна промисловість.

До складу допоміжних ланок входять:

1) промисловість з виробництва засобів виробництва (машинобудівельна),

виробництва хімічних добрив, комбікормів;

2) виробнича інфраструктура із забезпечення основних підприємств

паливом, енергією, теплом, транспортними засобами, а також організації

сільськогосподарського будівництва;

3) навчально-наукова та управлінська ланка, яка об’єднує управління,

спеціалізовані науково-дослідні інститути та навчальні заклади (Аграрна

академія).

Галузева структура АПК характеризується великими диспропорціями.

Особливо вони помітні у співвідношенні сільськогосподарської і

промислово-переробної ланки, що безпосередньо відбивається на

незабезпеченні ринку продуктів харчування вітчизняною продукцією.

Негативно позначається на ефективності функціонування АПК і відставання

виробництва сільськогосподарського машинобудування, добрив, гербіцидів,

комбікормів тощо.

3. У галузевій структурі АПК України провідне місце займає сільське

господарство.

Саме в аграрному секторі зайнято майже 70% працівників середнього віку та виробляється більше 65% продукції АПК. За характером продукції сільське господарство відноситься до ІІ підрозділу суспільного виробництва предметів споживання. Основним предметом праці є земля.

Сільське господарство поширене на всій території України, його розвиток визначає високий рівень господарського освоєння земель України. 

Її земельний фонд складає 60,3 млн. га, з них приблизно 75% сільськогосподарські угіддя. Їх площа дорівнює 40,8 млн. га, з яких 80%

– рілля, 16,5% – сінокоси і пасовища. У лісостепових областях –

Тернопільській, Вінницькій, Черкаській, Кіровоградській – розораність

сягає 90%, а в степових – Одеській, Миколаївській, Херсонській – 95%.

Цей показник перевищує всі допустимі норми техногенного навантаження наприроду та є найвищим у світі. У цілому ж структура

сільськогосподарських угідь різна в різних природних зонах. Частка ріллі

з 35-40% у Поліській зоні зростає до 70-80% у Лісостепу і Степу, а в

Закарпатті вона складає лише 20%. Зараз помітно знижується родючість

ґрунтів, площі, які випадають із сільськогосподарського обігу, не

набувають іншого статусу, наприклад, природоохоронних земель.

Правда, в останні роки площі під сільськогосподарським культурами

внаслідок економічної кризи подекуди знизились майже вдвічі.

У галузевій структурі сільського господарства розвиваються рослинництво і тваринництво. Співвідношення обсягів їх продукції дещо змінюється, і в останні роки домінує рослинництво, на його частку припадає приблизно 52-53% усієї сільськогосподарської продукції.

Провідне місце в рослинництві займає зернове господарство. Саме зернові культури є основними в усіх сільськогосподарських зонах, особливо в Лісостепу і Степу, а посівна площа складає майже половину їх загальної

кількості. Головною зерновою культурою, яка займає половину посівних

площ, відведених у цих зонах під зернові, є озима пшениця. У Поліссі її

посівні площі набагато менші. Друге місце серед зернових займає озиме

жито. Основні райони його поширення – Полісся і Західний Лісостеп. На

невеликих площах в Україні вирощують гречку – дуже цінну продовольчу

культуру, а також просо і рис. Більше 40% валової продукції зернових

складають фуражні культури: ячмінь, овес, кукурудза та ін. Вони

використовуються не лише в кормовиробництві, але й частково як

продовольчі культури. Особливо велика роль у рослинництві кукурудзи. Її

основні посіви розміщені у лісостеповій, степовій зоні, а також у

Прикарпатті і Закарпатті.

Основними галузями, що перероблюють зерно, є мукомельно-круп’яна,

комбікормова і хлібопекарська. У зв’язку з високою транспортабельністю

зерна і муки, хлібопечення тяжіє в своєму розміщенні до споживача. Ці

підприємства розташовані практично всюди, повторюючи географію великих та середніх поселень, селищ міського типу, навіть у багатьох селах.

Технічні культури займають 11% у структурі посівних площ України.

Центральне місце серед технічних культур посідають цукрові буряки. У їх

розміщенні вирішальним є природний фактор. Більше 75% посівних площ

зосереджено в основній зоні вирощування цукрового буряка – лісостеповій,

перш за все, в центральних її областях: Тернопільській, Вінницькій,

Хмельницькій, Полтавській.

До провідних технічних культур на півночі належать картопля, льон,

конопля, а в Лісостепу і Степу – соняшник. Кормові культури представлені

вівсом, ячменем, частково соєю, люпином, кукурудзою. Під ними

знаходиться майже 35% посівної площі.

Збалансована структура сільського господарства передбачає обов’язковий розвиток другої основної її ланки – тваринництва. В окремі роки на його частку в Україні припадало до 53% обсягу валової сільськогосподарської продукції. В основному, ця галузь поступається рослинництву (на 4-5%).

Тваринництво в Україні багатогалузеве. Основними його галузями є

скотарство, свинарство, вівчарство і птахівництво. Їх частка у виробництві м’яса неоднакова, 47% становить яловичина і телятина, 35% – свинина. В останнє десятиліття все інтенсивніше розвивається бджільництво та рибальство, відроджується традиційне для України в минулому конярство, в т.ч., племінне (у Донбасі).

Необхідною умовою розвитку тваринництва та суттєвим фактором, який

визначає його структуру і спеціалізацію, є кормовиробництво. Важливим

джерелом кормів є: 1) кормовиробнича промисловість; 2) вирощування

кормових, зернофуражних культур (під ними в середньому знаходиться 35%

посівних площ країни); 3) відходи, перш за все, харчової промисловості.

Необхідно відмітити, що скотарство не лише основний постачальник м’яса і молока, але й сировини для розвитку легкої промисловості, органічних добрив. Структура і спеціалізація скотарства відіграє основну роль у структурі тваринництва. На щільність розміщення великої рогатої худоби впливає і розповсюдження в тій чи іншій природній зоні, і забезпеченість кормами як природними, так і відходами, наприклад, бурякоцукрового виробництва. Максимальних величин густота великої рогатої худоби досягає в приміських АПК (де переважає молочно-м’ясний напрям), у Поліссі, передгір’ях Карпат і достатньо забезпечених кормами областях Лісостепу.Тут переважають молочно-м’ясний та м’ясно-молочний напрями скотарства.

Тваринництво забезпечує населення продуктами харчування, а харчову

промисловість – сировиною.

Свинарство посідає друге місце після скотарства. Найбільша його густота

на 100 га сільськогосподарських угідь у Вінницькій, Київській,

Черкаській, Хмельницькій, Закарпатській, Чернівецькій областях.