Традиційна система криміналістики та альтернативні погляди щодо цього.

Система криміналістики — це її складові розділи (частини), що перебувають у тісних взаємозв’язках. Сучасні уявлення про зміст криміналістики дають змогу вирізнити в її системі чотири розділи:

1. Загальна теорія криміналістики — це її методологічна основа, яка являє собою систему принципів, концепцій, категорій, понять, методів, що відображають предмет криміналістики як ціле. 2. Криміналістична техніка — розділ криміналістики, що є системою наукових положень і розроблюваних на їх основі технічних засобів, прийомів та методів, призначених для збирання, дослідження і використання доказів.

3. Криміналістична тактика є інтелектуальним ядром криміналістики. Це розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і планування досудового і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють судове дослідження, щодо прийомів проведення слідчих та судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення обставин, що сприяють вчиненню і приховуванню злочинів.

4. Криміналістична методика (методика розслідування злочинів)

Що стосується системи криміналістики не можна не зазначити того факту, що останнім часом у спеціальній криміналістичній літературі висуваються пропозиції про потребу перегляду системи криміналістики.

Так, О. О. Ейсмаи, російський професор-криміналіст, незадовго до своєї смерті запропонував переділити загальну теорію криміналістики на дві самостійні частини: «Вступ у науку», що міститиме предмет, систему, методи, історію науки, та «Загальну теорію», яка буде присвячена загальним питанням збирання й дослідження доказів, теорії ідентифікації.

Водночас професор М. О. Селіванов, науковець Інституту прокуратури РФ, пропонує семичленну систему, вважаючи за потрібне доповнити її окремим розділом щодо загальних питань иауковозиавчого характеру, а розділи «Криміналістична методика» та «Криміналістична тактика» поділити кожний на дві частини: загальну і спеціальну.

Так професор А. В. Дулов пропонує доповнити загальноприйняту систему новим, як видається, перспективним розділом « Крим іналі стична стратегія».

4. За кордоном пешими хто досліджував криміналістику були:

Альфонс Бертільйон (1853-1914) - директор бюро ідентифікації Паризької полі цінної префектури, автор антропометричного методу криміналістичної реєстрації злочинців, системи опису ознак зовнішності людини - словесного портрета, методів метричного фотознімання на місці події та впізнаваль-пого (силіалітичпого) фотознімання. Першим запропонував термін «ідентифікація».

Вільям Гершель (1833-1917) - англійський криміналіст, першовідкривач феномена папілярних узорів як засобу ідентифікації особи.

Едмон Локар (1877-1966) - французький криміналіст і судовий медик, засновник Ліонської лабораторії техніко-поліцій-них методів. Розробив пороскопічний метод дослідження слідів пальців рук, графометричний метод дослідження почерку,

методику багатьох експериментальних досліджень із використанням хімічних методів.

Генрі Фолдс (1843-1930) - англійський лікар-криміналіст, запропонував використовувати відбитки пальців, вилучених з місця події, для розшуку і встановлення злочинців.

Ганс Гросс (1847—1915) австрійський учений, професор університетів у Граці та Празі, довгий час викладав у Чернівецькому університеті; засновник першого у світі криміналістичного музею а Граці. Першим обгрунтував самостійний характер криміналістики, побудови її теми як науки. Його фундаментальні праці «Кримінальна психологія».- Грац, 1898; «Руководство для судебных следователей, чинов общей и жандармской полиции».- Грац, 1892 (протягом 1895-1896 рр. витримало три російськомовні перекладені видання); «Руководство для судебных следователей как система криминалистики».- Грац, 1898 (рос. ггерекл. СПб., 1908) - і досі не втратили енциклопедичного характеру. Саме Г. Гросс у 1897 році запропонував термін « кр и м і и ал і сти ка».

Рудольф-Арчибальд Рейсе (1876-1928) - швейцарський криміналіст, засновник однієї з перших в історії криміналістичних лабораторій і курсів для вивчення працівниками поліції наукових методів дослідження речових доказів у Лозанні.

Можна назвати ще прізвища таких криміналістів, як Роберт Гейндль, Стіфф Оттоленгі, Генрі Едуард, Френсіс Гальтон та ін.

І все ж, сучасний стан і тенденція розвитку криміналістики під впливом процесів інтеграції та диференціації наукового знання привели до потреби перегляду традиційних уявлень про правову природу криміналістики.

Стало очевидним, що не всі об'єкти пізнання і не ввесь предмет криміналістики (про який буде йти мова далі) лежать у сфері правових явищ.

Поза нею перебувають закономірності механізму злочинної діяльності, закономірності виникнення інформації про злочин і злочинців тощо.

Вважають, що головною службовою функцією криміналістики є розроблення (для потреб практики, боротьби зі злочин-ністю)'відповідних засобів, методів і рекомендацій, надання цій боротьбі допомоги науковими положеннями.

Але цю ж функцію виконують, наприклад, судова медицина, логіка доказування, судова бухгалтерія та інші галузі знань, що аж ніяк не належать до правових наук.

5. Криміналістична методика (методика розслідування окремих видів злочинів) - сукупність криміналістичних знань і рекомендацій, що базуються на них щодо розслідування і попередження окремих видів злочинів.

Іншими словами, це - синтезуючий розділ криміналістики, який об'єднує положення криміналістичної техніки і тактики в їх специфічному поєднанні щодо умов і завдань розслідування конкретного виду злочину.

Складовими криміналістичної методики виступають:

- криміналістична характеристика злочинів;

- загальні принципи організації розслідування злочинів;

- принципи побудови і способів практичного використання методик розслідування й попередження конкретних видів злочинів і т. д.

Змістом криміналістичної методики є загальні положення (криміналістична класифікація злочинів, криміналістична характеристика злочинів, криміналістичне вчення про розкриття злочинів, проблеми взаємодії під час розслідування та ін.) і окремі криміналістичні методики (методики розслідування крадіжок, грабежів, розбоїв, убивств, зґвалтувань тощо).

6. Зв'язок криміналістики з теорією оперативно-розшукової діяльності обумовлений тим, що обидві вони присвячені виробленню способів і засобів збирання інформації про злочин, але кожна своїми специфічними методами.

Тому розвиток і вдосконалення криміналістичних засобів повинен відбуватися з урахуванням рекомендацій теорії опера-тивно-розшукової діяльності і навпаки.

Так, вироблення організаційно-технічних і технічних основ і правил такої слідчої дії, як «прослуховування й фіксація телефонних розмов», без сумніву відбуватиметься з урахуванням досвіду проведення цього оперативного заходу, яке вже тривалий час відображено в теорії оперативно-розшукової діяльності.

Криміналістика широко використовує положення і закони логіки, які виступають підґрунтям як для діяльності слідчого (для конструювання версій визначення періодизації розслідування, застосування тактики оцінювання доказів тощо), так і для постійних криміналістичних наукових досліджень (аналіз, синтез, гіпотеза тощо).

Особливе місце у розвитку криміналістики і забезпечення наукового обґрунтування її рекомендацій належить юридичній психології.

Процес учинення злочинів і процедура їх розслідування - це в основному процес спілкування різних людей, залучених до цієї сфери.

Тому знання й використання закономірностей людського спілкування утворює основу раціонального з'ясування мотивів поведінки цих осіб, способів установлення контакту, засобів правомірного психологічного впливу з метою отримання бажаної для слідства інформації тощо.

Отже, слідча тактика - це передусім реалізація знань про закономірності поведінки людини, що вивчаються психологією.

1, нарешті, можна сказати, що криміналістика також широко використовує у вирішенні своїх завдань дані інших наук (фізики, хімії, судової медицини, біології тощо).

7. Зв'язок криміналістики з кримінальним правом обумовлюється насамперед тим, що право визначає, конкретизує види кримінально караних діянь, через що перед криміналістикою постає завдання вироблення окремих методик розслідування цих злочинів. Іншими словами, кримінальне право визначає, що є злочином, а криміналістика - якими методами його розслідувати.

Звичайно, тіснішим є взаємозв'язок криміналістики з кримінальним процесом, оскільки кримінальний процес, як право визначає (регламентує) процедуру розслідування, а криміналістика на цьому ґрунті розробляє організаційні, техніко-тактичні і методичні прийоми та засоби вирішення завдань кримінального судочинства.

Принципи і норми кримінального процесу передусім фіксують що і як повинно бути зроблено під час розслідування злочинів з тим, щоб ця діяльність була законною, щоб було забезпечено захист прав і законних інтересів учасників кримінального судочинства.

А криміналістика дає рекомендації, як цього досягти.

У більшості випадків кримінальний процес і криміналістика розглядають одні й ті ж аспекти процесуальної діяльності, але з різних боків.

Наприклад, процесуальний закон установлює, що допит неповнолітнього повинен проводитися за участі, крім захисника, якщо допитуваний є підозрюваним чи обвинуваченим, ще й іншого представника неповнолітнього, а криміналістичні рекомендації в умовах цього обов'язку будуть полягати в тому, кого саме доцільніше запросити на допит, щоб не тільки забезпечити дотримання прав допитуваної особи, а й створити умови для найбільш сприятливої та результативної обстановки проведення допиту.

Навіть більше, оскільки закон не може передбачити й відобразити у своїх нормах усіх ситуацій, що можуть виникнути у ході розслідування, криміналістика, усуває ці прогалини, а подеколи такі рекомендації сприймаються законодавцем і їм надається сила закону.

Так, попервах лише як рекомендація існувала порада слідчим надавати особі, яку пред'являють для впізнання, можливість вибору для себе місця розташування серед інших упізнаваних, а вже згодом вона ввійшла в закон як одне з правил процедури проведення цієї слідчої дії.

8. Завдання криміналістики визначаються її соціальною функцією — сприяти своїми прийомами, методами і засобами справі боротьби зі злочинністю. Загальним завданням криміналістики є забезпечення швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних, запобігання та припинення усіх кримінально караних посягань. Боротьба зі злочинністю — це головне завдання усіх наук кримінального циклу.

Специфічними завданнями криміналістики є:

1) вивчення закономірностей, які становлять предмет криміналістики;

2) розробка технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій щодо збирання, дослідження і використання доказів;

3) удосконалення тактичних і методичних основ досудового й судового слідства, основ судової експертизи;

4) удосконалення криміналістичних методів попередження злочинів;

5) вивчення можливості використання зарубіжного досвіду в боротьбі зі злочинністю.

До функцій криміналістики (а функції - це основні напрямки діяльності) у загальному вигляді можна віднести:

методологічну - забезпечення правильного розуміння предмета і змісту криміналістичної науки, її ролі у процесі пізнання та практичної діяльності; дає можливість правильно визначити співвідношення науки і практики;

синтезуючу - криміналістика відображає у собі загальні процеси інтеграції наукового знання. Завдяки криміналістиці відбувається впорядкування накопиченого емпіричного матеріалу способом його синтезу, яке виявляє внутрішню єдність отриманих відомостей (тобто, відбуваються систематизація та узагальнення емпіричного матеріалу як передумова його синтезу), інколи цю функцію називають статичною (закріпляючою);

прогнозуючу - криміналістика прогнозує форми практичного використання своїх положень у майбутньому. Іншими словами, криміналістика слугує основою для теорії прогнозування. Інколи прогнозуючу ще називають динамічною.

Закони розвитку науки - це відображення тих чинників, умов, принципів, які визначають напрям і зміст науки, її змін у конкретних умовах існування суспільних явиш, і форм їх пізнання. До законів розвитку криміналістики можна віднести:

- закон зв'язку та успадковапості між існуючими і такими, що виникають, криміналістичними концепціями (це легко про-слідковується дослідженням концепції про предмет криміналістики тощо);

- закон активного творчого пристосування сучасних досягнень для потреб практики тих наук, розроблення яких не можуть бути прямо, безпосередньо використані у судочинстві без їх спеціального пристосування, оброблення, диференціації, інтеграції;

- закон обґрунтування, обумовлення криміналістичних рекомендацій потребами практики судочинства і вдосконалення цієї практики на ґрунті досягнень криміналістичної науки;

- закон прискорення темпів розвитку криміналістики на базі науково-технічного прогресу у сфері як криміналістики, так і суміжних наук.

Під принципами криміналістики зазвичай розуміють певні вихідні положення, керівні ідеї.

До принципів криміналістики як науки можна віднести:

- принцип можливості пізнання матеріального світу - означає, що світ є пізнаванним, тобто що всі факти, явища і процеси, які стають об'єктами вивчення криміналістики, є пізнаванними;

принцип об'єктивності - виражає незалежність криміналістичних наукових прикладних досліджень від будь-яких політичних позицій, мотивів, наявність заінтересованості у досягненні максимально точного відображення закономірностей і процесів реального світу;

принцип історизму - відображає діалектичну вимогу розглядати предмет криміналістики, її зміст, функції, зв'язки з іншими науками під кутом зору їх виникнення та зміни у динаміці історії;

принцип системності науки - передбачає такий підхід до предмета криміналістики, за якого вона в цілому, а також окремі її розділи і напрями, об'єкти, що нею вивчаються, явища тощо розглядаються як взаємопов'язані та взаємозалежні частини одного цілого, які між собою утворюють взаємообу-мовлену систему.

Повертаючись до питання про принципи, можна ще сказати, що коли йдеться про принципи криміналістики як виду практичної діяльності, то можна назвати такі:

- принцип законності;

- принцип пріоритету закону над рекомендаціями;

- принцип зв'язку науки і практики;

- принцип раціональної організації розслідування, побудови і перевірки версій, криміналістичної реконструкції;

- принцип творчого підходу до вирішення практичних завдань тощо.

9. Євген Федорович Буринський (1849-1912) - батько судової фотографії, засновник першої вітчизняної судово-експертної лабораторії. Започаткував основи судового почеркознавства, запровадив у криміналістиці принцип криміналістичної трансформації.

Микола Сергійович Бокаріус (1869-1931) - доктор медицини, судовий медик і криміналіст, засновник і перший директор Харківського НДІ судової експертизи, засновник і редактор журналу «Архів кримінології і судової медицини».

Сергій Михайлович Потапов (1873-1957) - ініціатор створення теорії криміналістичної ідентифікації. Першим читав курс кримінальної техніки. З 1914 р. по 1919 р. завідував Київським кабінетом науково-судової експертизи, а з 1920 р. по 1922 р. був старшим науковим працівником Одеської лабораторії науково-судової експертизи.

Сергій Іванович Тихеико (1896-1971) - професор криміналістики, заслужений діяч науки і техніки, автор багатьох науконих досліджень у галузі судової експертизи, а також розроблення методики розслідування розкрадань.

Микола Прокопович Макаренко (1874-1945) - професор, завідувач кабінету науково-судової експертизи в Одесі від першого дня його утворення в 1914 році, а потім керівник Одеського НДІ судової експертизи (1925-1938). Працював над розробленням техніки розслідування злочинів.

Іван Миколайович Якимов (1884-1954). Започаткував єдиний методичний підхід до розслідування злочинів, детально дослідив різновиди слідчого огляду, розробив основи обшуку. Автор перших методичних посібників із криміналістики.

Сергій Миколайович Матвіїв (1881-1937) - доктор медицини і криміналістики. Сфера діяльності - експертиза речових доказів. Широкого розголосу набули його праці з дослідження розбитого скла: він установив ознаки, за якими можна визначити напрям пострілу або нанесення удару.

10. Сучасний розвиток і впровадження криміналістичних знань в Україні безпосередньо пов'язані з науковою та практичною діяльністю науково-дослідних інститутів Міністерства Юстиції України, відповідними галузевими кафедрами провідних юридичних вишів України (Києва, Харкова, Львова, Одеси), а також діяльністю ексиертно-криміналістичних підрозділів МВС, СБУ, МОЗ, Міністерства оборони України.

Науковці, які працювали та очолювали ці заклади (С. І. Ти-хенко, М. М. Гроздинський, В. П. Колмаков, В. І. Фаворський, М. А. Петров, А. Д. Кисельов, С. М. Матвіїв, Б. Р. Киричин-ський та ін.) підготували плеяду науковців, які складають ядро українських криміналістів: В. О. Коновалова, О. Н. Колеснічен-ко, В. К. Лисичепко, М. В. Салтевський, Г. А. Матусовський, М. Я. Ссгай, В. Г. Гончаренко, В. Ю. Шепітько, В. А. Журавель, А. В. Іщспко, О. П. Сиігерьов, В. С. Кузьмичов, О. А. Киричен-ко, П. Д. Біленчук, В. Д. Басай та ін.

11. За своєю природою криміналістика — це юридична наука. Такий погляд сформувався в 1952—1955 рр. і згодом став панівним у правовій науці. Зміст цієї концепції та її обґрунтування полягають у таких тезах:

1) криміналістика — правова наука, оскільки її предмет і об’єкти пізнання належать до сфери правових явищ;

2) криміналістика — правова наука, тому що її службова функція і завдання належать до правової сфери діяльності державних органів, правових процесів розслiдування та судового розгляду;

3) усі рекомендації криміналістики мають правовий характер, засновані на законі, відповідають його духу і букві;

4) головним «живильним середовищем» для криміналістики є право;

5) багато наукових рекомендацій криміналістики запроваджуються у змісті правових норм;

6) історично криміналістика була народжена у межах саме правової — кримінально-процесуальної науки.

Історія криміналістики знає й інші погляди на природу криміналістики. Одним із таких напрямів є визначення природи криміналістики як технічної або природничо-технічної науки. Ці погляди характерні для етапу становлення криміналістики як самостійної галузі знань (представники таких поглядів — Р. А. Рейс, Е. Локар, Г. Ю. Маннс, В. І. Громов, Є. У. Зіцер). Причина такої оцінки природи криміналістики — у її змісті на той час (поліцейська чи кримінальна техніка), а також прагнення відмежуватися від кримінально-процесуальної науки у самостійну галузь, створити власний предмет і методи дослідження.

12. Метод криміналістики - це спосіб вивчення й дослідження, який використовується у криміналістиці для пізнання її предмета та об'єктів.

Найбільш розповсюдженим серед науковців є поділ (класифікація) методів криміналістики як науки за принципом узагальненості на три великі групи:

1) всезагальний (діалектичний) метод пізнання;

2) загальнонаукові (загальні) методи;

3) спеціальні (окремі) методи.

Загальнонаукові (загальні) методи - це ті, що використовуються в усіх (чи багатьох) науках чи сферах діяльності людей.

Вони, своєю чергою, поділяються ще на декілька різновидів:

• чуттєво-раціональні;

• логічні, або методи формальної логіки;

• математичні методи;

• кібернетичні методи.

13. Чуттєво-раціональні методи поєднують у собі й чуттєве, і раціональне пізнання, оскільки сприймається не звичайна маса (сума) окремих ізольованих між собою елементів, а їх сукупність, певним чином систематизована.

До чуттєво-раціональних методів відносять:

- спостереження;

- описування;

- порівняння;

- експеримент (дослід);

- моделювання.

Спостереження - сприйняття певного об'єкта, явища, процесу, яке відбувається для їх системного, цілеспрямованого, запланованого вивчення. Спостереження може бути двох видів - безпосереднім (прямим), опосередкованим (непрямим).

Описування має місце тоді, коли результати встановлені спостереженням чи іншими методами, вказуються, тобто зазначаються, спеціальним засобом фіксації - вербальпо-гра-фічпим.

Порівняння - зіставлення властивостей чи ознак двох або декількох об'єктів.

Експеримент (дослід) - відтворення явища або події для вивчення зв'язків його (її) з іншими явищами, діяннями чи процесами.