5.4.Сучасний стан розвитку і розміщення галузей хімічного комплексу

В Україні створені всі підгалузі хімічного комплексу за винятком промислового виробництва синтетичного каучуку. За 1991— 2000 рр. обсяги продукції виробництв хімічного комплексу скоротилися на 59 %, у тому числі з багатьох видів продукції рівень виробництва у 2000 р. становив усього 2—5 %, або 15—40 % рівня 1990 р., а понад 50 % — тільки з випуску переважно експорто-орієнтованих видів продукції (азотні добрива, аміак, сода кальцинована, двоокис титану пігментний, шини) (табл. 3.49).

Таблиця 3.50

ВИРОБНИЦТВО АЗОТНИХ ДОБРИВ НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ у 1990, 1995—2000 pp., тис. т

1990 1995 1996 1997 1998 1999 2000

Україна, всього 3021,6 1870,6 2083,3 2021,8 1674,9 2059,7 2201,9

ВАТ «Концерн Стирол», Горлівка, Донецька обл. 471,9 362,5 431,9 406,3 440,5 485,7 578,7

ВАТ «Дніпроазот», Дніпродзержинськ, Дніпропетровська обл. 191,4 222,2 247,6 244,3 254,8 313,5 309,7

Сєвєродонецьке ДВП «Об'єднання Азот», Луганська обл. 505,6 255,0 397,4 284,8 228,8 382,2 377,5

ВАТ «Азот», Черкаси 794,6 482,0 432,3 518,5 296,7 433,3 461,1

ВАТ «Рівнеазот», Рівне 332,1 128,0 149,8 168,7 151,8 146,1 90,0

Одеський припортовий завод, порт Южний 337,1 329,1 332,8 307,3 227,2 225,6 319,5

ВАТ «Сумихімпром», м. Суми 84,8 17,0 16,7 13,0 14,5 3,6 7,5

Роздільське ДГХП «Сірка», Львівська обл. 86,8 12,5 13,9 19,3 9,3 9,0 3,1

Кримське ВО «Титан», Красноперекопськ, АР Крим 24,3 9,1 6,6 6,2 8,1 9,6 2,0

ВО Придніпровський хімічний завод, Дніпропетровська обл. 110,2 15,5 13,9 11,2 0,8 4,1 0,0

Коксохімічні заводи 82,8 37,7 40.4 42,2 42,4 47,0 52,8

Україна є одним із найбільших у світі виробником азотних добрив. В 1990 р. її частка становила 23% від виробництва в СРСР, 24 % від виробництва в США і майже дорівнювала обсягам виробництва в Канаді. У той же час вона випереджала всі європейські та азіатські країни.

Динаміку виробництва азотних добрив на підприємствах України наведено в табл. 3.50. На підприємствах України виробляється близько 10 видів азотних добрив простих і складних форм, з них понад 90 % — карбамід та аміачна селітра. Найбільш високоякісним видом азотних добрив є карбамід (сечовина) з високим вмістом азоту (46 % ЇМ). Основна частка виробленого в Україні карбаміду поставляється на експорт у 24 країни світу. Головні експортери карбаміду: Горлівський концерн «Стирол», Одеський припортовий завод, ВАТ «Дніпроазот». Аміачна селітра постачається головним чином сільгоспвиробникам на внутрішній ринок. Провідні підприємства: ВАТ «Рівнеазот» і ВАТ «Азот» Черкаси.

В останні роки продукція азотної промисловості — аміак, карбамід, аміачна селітра — за своєю собівартістю збиткова. Це призводить до поступової втрати Україною світового ринку. Високі ціни на природний газ, електроенергію та залізничні перевезення — головна причина високої собівартості азотних добрив. Для підтримання конкурентоспроможності аміаку на внутрішньому та зовнішньому ринку ціна на промисловий газ як технологічної сировини повинна бути не вище 25—33 дол. США / 1000 м3. Зараз середня ціна на природний газ для виробництва аміаку в Україні становить: імпортного — 60 дол. / 1000 м3, вітчизняного під держзамовлення — 28 дол. / 1000 м3. В Росії відповідно — 18—23 дол. / 1000 м3, у країнах Близького та Середнього Сходу — 18—23 дол. США / 1000 м3.

За обсягами виробництва фосфатних добрив у 1990 р. Україна перевищувала всі європейські країни. Сьогодні діючі виробництва фосфорних добрив за технологічним та технічним рівнем є застарілими та недосконалими. Знос основного обладнання перевищує 75%. Виробництво фосфатних добрив у 1997 р. становило 18,5 %, а в 2000 р. всього 4,9 % від рівня 1990 р. З 1996 р. припинено випуск простого суперфосфату на Костянтинівському і Сумському підприємствах. Одеський суперфосфатний завод у 1994 р. перепрофільовано на виробництво товарів побутової хімії та мідного купоросу. Залишається виробництво простого суперфосфату тільки на Вінницькому ДП «Хімпром», інших фосфатних добрив лише в складних добривах: амофосі, нітрофосці (азо-фосці), нітроамофосці. Головною причиною різкого спаду вироб-

ництва є дефіцит фосфатної сировини. Усі підприємства України працювали на довізній сировині: апатитовий концентрат і фосфоритне борошно з Росії, жовтий фосфор з Казахстану, суперфос-форна кислота із США.

З порушенням економічних зв'язків з країнами СНД, нестабільністю фінансового стану як постачальників сировини, так і споживачів готової продукції загострилося становище із забезпеченням підприємств сировиною та реалізацією готової продукції. Імпорт апатитового концентрату з Росії скоротився з 1,3 млн т у 1990 р. до 250—300 тис. т у 1994—1998 рр. (переважно давальницька сировина). Припинена закупівля в США висококонцент-рованої (71 % Р2О5) і екологічно чистої суперфосфорної кислоти, що призвело до зупинки потужностей (291,6 тис. т на рік) з виробництва рідких комплексних добрив на підприємствах у Рівному, Черкасах, Сумах. Через відсутність коштів не закінчена реконструкція цехів із виробництва гранульованого суперфосфату на Костянтинівському хімзаводі та Сумському ВАТ «Хімпром». Припинення закупівлі жовтого фосфору в Казахстані призвело до повної зупинки виробництва термічної кислоти на Черкаському ВАТ «Азот».

Серед розвинутих країн світу фосфатною сировиною забезпечені тільки США. Багаті ресурси цієї сировини мають країни Африки і Близького Сходу, Росія та Казахстан. Північно-Афри-канські країни є провідними серед виробників фосфорної кислоти, яка експортується або переробляється на фосфатні добрива, що теж експортуються. Країни Західної Європи і Японія не мають фосфатної сировини, тому в них спостерігається тенденція скорочення виробництва фосфорної кислоти і добрив, вони все більш орієнтуються на імпорт фосфорних добрив. У такій самій ситуації опинилася Україна. Через відсутність власної сировини промислового значення необхідно вирішувати проблему — завозити готові добрива і фосфорну кислоту чи апатитовий або фосфоритовий концентрат, щоб завантажити існуючі потужності своїх підприємств.

Виробництво фосфатних добрив є найбільшим джерелом забруднення довкілля рухомими сполуками фтору, фосфогіпсу. Насамперед це стосується виробництва амофосу, нітроамофоски і нітрофосу з екстракційної фосфорної кислоти на основі всіх видів фосфатної сировини.

Для забезпечення потреб сільгоспвиробників фосфатними добривами і вирішення екологічних проблем, пов'язаних з їх виробництвом, доцільно було б завезення в Україну з Марокко чи Тунісу суперфосфорної кислоти в розмірі 300 тис. т на рік для ви-

робництва рідких комплексних добрив, або ж закуповувати в цих країнах чи країнах Близького Сходу необхідну кількість готових добрив чи фосфорної кислоти, припинивши її виробництво на вітчизняних підприємствах. Вирішувати ці питання необхідно на державному рівні.

Діючі в Україні виробництва фосфатних добрив за собівартістю кінцевої продукції значною мірою залежать від вартості сірчаної кислоти, що є важливим компонентом у сировинній складовій. На 1 т 100% Р2О5 в середньому витрачається від 1,5 до 2,5 т 100 % сірчаної кислоти.

Сірчана кислота в Україні виробляється на підприємствах хімічної промисловості (понад 70 %), коксохімічної та інших промислових підприємствах. Потужності з виробництва сірчаної кислоти на підприємствах хімічної промисловості введені переважно в 70-х рр., тобто працюють понад 30 років. Знос основних виробничих фондів у сірчанокислотних цехах становить від 70 % до 90 %. Сірчана кислота споживається переважно (98 %) на внутрішньому ринку, тому як сировинна складова впливає на собівартість та ціну кінцевої продукції — фосфорних добрив, пігментного двоокису титану, хімічних волокон тощо. Найбільші обсяги виробництва сірчаної кислоти сконцентровані в Донецькій, Сумській областях та Автономній Республіці Крим.

Виробництво калійних добрив як складової промисловості мінеральних добрив з власної сировини розміщується у Калуші (Івано-Франківська область) і Стебнику (Львівська область). У 2000 р. на цих підприємствах виготовлено 20,2 тис. т у вигляді калімагнезії та каїніту. Крім того, на хімічних підприємствах виготовляються концентровані складні добрива, що містять калій, на довізній сировині (хлористий калій) з Білорусі та Росії. Це сульфат калію, нітроамофоска та тукосуміші.

Таким чином, подальший розвиток промисловості мінеральних добрив в Україні залежатиме від вирішення проблем забезпечення її сировиною: виробництво азотних добрив — природним газом, потреба в якому становить 6—7 млрд м /рік; виробництво фосфатних добрив — фосфорною кислотою чи апатитовим концентратом, потреба в якому 1,8—2,0 млн т/рік; виробництво калійних добрив потребує розробки і впровадження ефективної технології переробки наявних калійних руд.

Содова промисловість — найстаріша підгалузь хімічної промисловості, складова основної хімії, що виробляє кальциновану соду (Ка2С03), бікарбонат натрію ^аНСОЗ), каустичну соду (№ОН) та ін.

Основною сировиною для виробництва содової продукції є кухонна сіль і карбонатна сировина (крейда, вапняки), запасів якої достатньо в Україні. Содові підприємства розташовані в Донбасі: ВАТ «Лисичанська сода» (Лисичанськ Луганської області), ВАТ «Содовий завод» (Слов'янськ Донецької області); АР Крим: ВАТ «Кримський содовий завод».

У другій половині 60-х — початку 70-х рр. на підприємствах України введено нові потужності з виробництва каустичної соди: в Калуші в складі «Концерну Оріана», в Дніпродзержинську в складі «Дніпроазот», на Первомайському хімічному комбінаті (Харківська область). Це сприяло значному зростанню обсягів виробництва содової продукції.

Виробництво кальцинованої соди є одним із найскладніших багатостадійних процесів основної хімії. Для одержання 1 т кальцинованої соди потрібно 1,5 т кухонної солі, 1,25 т вапняку, 80— 120 м3 води, 220—240 кг умовного палива. Содове виробництво не тільки потребує великих матеріальних та енергетичних витрат, а й екологічно небезпечне. На 1 т готового продукту утворюється близько 10 м3 рідких відходів, які скидаються у відстійники-на-копичувачі, так звані «білі моря» на Донбасі та Чорне море в Криму. Щорічні відходи у виробництві кальцинованої соди оцінюються в 15 млн м3. У шламонакопичувачах содових підприємств, які займають 300 га, вже накопичилося близько 25 млн м3 шла-мів. Тільки 30 % поточного виходу відходів до недавнього часу перероблялося з отриманням хлориду кальцію та кухонної солі. Але відсутність споживача на хлорид кальцію довго стримувала реконструкцію діючих підприємств і стала головною причиною гальмування подальшого розвитку галузі та зниження обсягів виробництва. За розрахунками потреба України у хлориді кальцію становить всього 150—200 тис. т/рік, що відповідає утилізації лише 15 % відходів, які утворюються на підприємствах галузі.

За 1991—2000 рр. обсяги виробництва содової продукції на підприємствах України різко знизилися (табл. 3.49). З 1998 р. припинено виробництво кальцинованої та каустичної соди на Слов'янському ВАТ «Содовий завод», з 1997 р. — каустичної соди на Київському ВАТ «Радикал». До перелічених раніше причин зниження обсягів виробництва, на першому плані серед яких екологічні, слід назвати також проблему якості та збуту продукції. Сьогодні виробничі потужності з випуску кальцинованої соди використовуються на рівні 33,1 %, а каустичної соди — на 22 %, що зумовлено насамперед скороченням внутрішнього ринку через кризовий стан у галузях — споживачах продукції, а також поставок за межі України.

Світове виробництво кальцинованої соди в 1999 р. досягло 32,9 млн т. Найбільшими виробниками кальцинованої соди є 9 країни — СІНА, Китай, Росія, Індія, Франція, Німеччина, Італія, Польща, Великобританія, частка яких у світовому виробництві становить понад 80 %. З перелічених країн майже третина кальцинованої соди (10,2 млн т) виробляється в США, друге місце посідає Китай (7,65 млн т).

Промисловість хімічних волокон і ниток — підгалузь хімічної промисловості, на підприємствах якої з природних речовин і синтетичних полімерів виробляються штучні та синтетичні волокна. Підгалузь об'єднує 5 спеціалізованих підприємств, розміщення яких в Україні визначалося наявністю водних (чотири підприємства розташовані в басейні Дніпра, в містах Чернігів, Київ, Черкаси, Житомир), паливно-енергетичних і трудових ресурсів, а також були орієнтовані на споживача готової продукції.

Підприємства спеціалізуються на виробництві штучних волокон і ниток. Споживачами хімічних волокон і ниток є, головним чином, легка (77 %), шинна та гумо-азбестова промисловість (20 %).

Дуже складне становище в підгалузі було і залишається із забезпеченням її сировиною. Основними видами сировини є: капролактам, целюлоза, сода каустична, сірчана кислота, сіль АГ, сірководень, сульфат цинку, сульфат натрію. Віскозну целюлозу і сульфат цинку та сульфат натрію Україна повністю, а капролактам на 30 % від потреби імпортувала з країн СНД чи країн далекого зарубіжжя. Відсутність сировини та виробництва прогресивних видів синтетичних волокон і ниток, зниження попиту легкої промисловості через кризове становище в самій галузі призвело до того, що виробництво хімічних волокон і ниток за 1991— 2000 рр. скоротилося майже у 8 разів. З 1996 р. не випускає продукцію (віскозне волокно) Сокальський завод хімволокна, майже припинив роботу ВАТ «Київське хімволокно» та ВАТ «Житомирський завод хімволокна». Стабільно працює тільки ВАТ «Черкаське хімволокно» на давальницькій сировині. Це і стало причиною суттєвих змін у структурі виробництва хімічних волокон і ниток. Припинено виробництво віскозних волокон, майже все виробництво — це хімічні нитки (99,4 %), серед них нитки текстильні (переважно штучні) — 71,8 % і нитки синтетичні для корду і технічних виробів — 28,2 %.

Для сучасної промисловості хімічних ниток і волокон характерно: асортиментна обмеженість, незабезпеченість вітчизняною сировиною і невідповідність потребам внутрішнього ринку. На внутрішньому ринку споживається близько 8 тис. т продукції власного виробництва, при цьому лише нитки віскозні, а також деякі види джутових ниток відповідають світовим вимогам якості. Щоб відновити цю підгалузь хімічної промисловості, необхідно провести докорінну реконструкцію підприємств, з організацією нових видів якісних волокон і ниток та модернізацією технологічного обладнання.

Світове виробництво хімічних волокон і ниток у 1990-х рр. становило 20—24 млн т. У світовому балансі текстильної сировини наприкінці 90-х рр. частка хімічних волокон досягла 53 %. Виробництво бавовни у світі стабілізувалося на рівні 43 %, вовни — З %. Наприкінці 90-х рр. частка країн Західної Європи, США, Японії у світовому виробництві хімічних волокон і ниток становила 30 %, а країн Азії досягла 60 %, з них 19 % світового виробництва припадає на Китай, 13,4% — Тайвань. Ця тенденція збережеться і в найближчій перспективі.

Промисловість синтетичних барвників, або анілінофарбова промисловість, підгалузь хімічної промисловості, підприємства якої виробляють синтетичні органічні барвники, хімікати для гумової промисловості, спеціальні поверхнево-активні і текстильно-допоміжні речовини, напівпродукти для виробництва пластмас та гуми тощо.

Провідне підприємство підгалузі — Рубіжанський ВАТ «Кра-ситель» — побудоване ще на початку XX ст. У другій половині 80-х рр. встали до ладу Івано-Франківський завод тонкого органічного синтезу (тепер фірма «Барва») та Сиваський анілінофарбовий завод (АР Крим).

Сьогодні галузь перебуває в дуже скрутному становищі. Виробництво скоротилося майже у 70 разів. Вироблена продукція не користується попитом на внутрішньому ринку і залишається нереалізованою на складах.

В Україні склалося становище, коли, маючи значні потужності з випуску барвників і напівпродуктів для їх виробництва, країна не може забезпечити свою текстильну промисловість барвниками. Тому підгалузь потребує структурної перебудови зі створенням умов для виготовлення майже всього асортименту барвників, текстильно-допоміжних речовин, відбілювачів, поверхнево-активних речовин тощо для текстильної, поліграфічної, шкіряної, лакофарбової галузей промисловості. Структурна перебудова передбачає створення власної потужної сировинної бази.

Промисловість синтетичних смол і пластичних мас, пластмасових виробів — підгалузі хімічної промисловості, підприємства (чи виробництва) яких у результаті синтезу штучних чи природних матеріалів виготовляють високомолекулярні сполуки —

різні смоли, пластичні маси та матеріали з них. Як сировину для одержання пластичних мас і синтетичних смол використовують в основному продукти переробки природного газу, нафти, кам'яного вугілля, деревини та кухонної солі (хлор).

Виробництво пластичних мас і синтетичних смол в Україні створено переважно в складі великих комбінатів азотної і хлорної промисловості з використанням переваг внутрішньогалузевого комбінування на основі комплексного використання сировини. У складі азотних підприємств у Дніпродзержинську (ВАТ «Дніпро-азот») і Горлівці (ВАТ «Концерн Стирол») введені потужності з виробництва полістиролу і сополімерів стиролу, в тому числі зі спеціальними властивостями — ABC пластик («Дніпроазот»); у Сєвєродонецьку («Об'єднання Азот») — поліетилену високої щільності, капролактаму, похідних вінілацетату; в Черкасах (ВАТ «Азот») — капролактаму та іонообмінних смол; у Рівному (ВАТ «Рівнеазот») — сіль АГ. У Калуському ВАТ «Оріана», Первомай-ському ДП «Хімпром», Дніпродзержинському ВАТ «Дніпроазот» створені потужності з виробництва полівінілхлориду та сополімерів вінілхлориду, а також карбамідних смол і поліетилену низької щільності на ВАТ «Оріана». Виробництво алкідних смол розміщено в складі підприємств лакофарбової промисловості в Дніпропетровську, Одесі, Бориславі (Львівська область) та ін.

На основі міжгалузевого комбінування створені виробничі потужності з випуску поліпропілену в нафтопереробній промисловості (Луганська область), карбамідних смол у лісохімічній промисловості (Закарпатська, Львівська, Рівненська області); феноло-формальдегідних (Донецька, Запорізька області) та епоксидних (Донецька область) смол — у машинобудівній промисловості. Спеціалізованим підприємством з виробництва кремній-органічних сполук є Запорізьке ДП «Кремнійполімер».

До 1990 р. виробництво пластмас і синтетичних смол розвивалося прискореними темпами. У період 1991—2000 рр. виробництво пластичних мас і синтетичних смол в Україні скоротилося у 5 разів. Зупинено виробництво поліетилену високої щільності у зв'язку з відсутністю сировини, капролактаму і солі АГ у Сєвєродонецьку («Об'єднання Азот»), полістиролу та полівінілхлоридної смоли в Дніпродзержинську (ВАТ «Дніпроазот»), алкідних смол в Одесі (фірма Елакс). У той же час уведені нові потужності з виробництва поліпропілену (100 тис. т/рік) у Лисичанську(ВАТ «ЛиНОС»), поліетилену низької щільності (250 тис. т/рік) у Калуші (ВАТ «Оріана»). У цілому на початок 2000 р. виробничі потужності використовувалися всього на 15,2 %.

Головні причини такого становища у підгалузі: відсутність внутрішнього ринку через кризу в галузях — споживачах продукції — машинобудуванні, будівництві, нафтопереробній промисловості; скорочення експорту в країни СНД, а також відсутність або нестача напівпродуктів, проміжних чи кінцевих продуктів. Крім того, продукція неконкурентоспроможна на зовнішньому ринку через низьку якість та високу ціну.

Провідні підприємства промисловості пластмасових виробів: Сєвєродонецьке ВАТ «Об'єднання склопластик», Бердянський завод скловолокна, ВАТ «Луцькпластмас», Броварський завод пластмас, ВАТ «Харпластмас», ЗАТ Київський завод полімерних матеріалів, ВАТ «Пластмасприлуки», ВАТ «Сімферопольський завод пластмас», Одеське ВАТ «Пласта» та ін.

Таблиця 3.51

ВИРОБНИЦТВО ТОВАРІВ ПОБУТОВОЇ ХІМІЇ ТА МИЛА В УКРАЇНІ у 1990,1995—2000 рр., тис. т

1990 1995 1996 1997 1998 1999 2000

Товари побутової хімії (у дрібній розфасовці) 974,0 177,0 144,0 132,0 119,0 146,0 148,0

у тому числі: Миючі засоби 251,0 71,0 37,0 30,9 29,5 55,8 62,7

з них: синтетичні 242,0 68,3 35,3 29,2 29,2 55,1 60,9

Засоби для відбілювання, підсинювання, підкрохмалювання виробів з тканин 41,6 21,4 20,9 21,5 13,7 10,8 16,1

Засоби чистки 27,5 10,3 8,9 6,6 6,4 5,7 6,8

Поліруючі засоби 0,8 0,6 0,5 0,6 0,4 0,5 0,6

Засоби догляду за автомобілями, мотоциклами, велосипедами 9,8 5,8 5,8 4,9 3,9 4,0 3,1

Клейові засоби 18,1 8,9 6,0 3,3 2,2 3,8 3,4

Засоби для захисту рослин, садів і городів 2,4 0,4 0,3 0,2 0,1 0,05 0,03

Лакофарбові матеріали 294 42,0 43,1 48,3 49,6 48,5 47,7

Господарське мило 131 43,9 35,1 20,3 15,4 18,1 31,3

Туалетне мило 47,3 9,4 4,8 3,2 3,4 7,0 12,1

Світове виробництво пластичних мас і синтетичних смол в наприкінці 90-х pp. досягло 120 млн т. Головними виробниками є країни Північної Америки (США) та Західної Європи. На їх частку припадає 2/3 світового виробництва.

Промисловість побутової хімії — підгалузь хімічної промисловості, підприємства якої виготовляють різноманітні хімічні товари побутового призначення, у тому числі в дрібній упаковці для безпосереднього використання населенням у побуті. Динаміку виробництва товарів побутової хімії наведено в табл. 3.51.

Серед товарів побутової хімії провідне місце займають синтетичні миючі засоби (СМЗ) побутового і технічного призначення. Із загального обсягу виробництва СМЗ понад 80 % — продукція для побутових потреб у дрібній розфасовці. Виробництво СМЗ у 2000 р. становило всього 15,2 % від їх випуску у 1990 р. Провідною товарною формою СМЗ є порошок — близько 90 %, решта — пасти, рідини і піномиючі засоби.

Виробляються СМЗ головним чином на хімічних підприємствах, незначна кількість — на малих підприємствах місцевого підпорядкування. За умови повного використання потужностей три великі підприємства могли б повністю задовольняти внутрішню потребу країни в СМЗ. Це — ЗАТ «Вінницяпобутхім», яке засноване на базі двох цехів Вінницького ВО «Хімпром» (потужність 90 тис. т/рік), ВАТ «Время», створене на базі Первомайського ДП «Хімпром» (потужність 60 тис. т/рік), та ЗАТ «Реактив», що створено на базі Слов'янського ВАТ «Содовий завод» (потужність 37 тис. т/рік).

Усього в Україні налічується понад 20 підприємств, на яких є обладнання для виробництва СМЗ. Серед них зовсім нові: спільне підприємство «Супермаш» (Київ), засновниками якого є три американські компанії, одна турецька та одна українська. Разом із СМЗ тут виробляються інші товари побутової хімії, в тому числі парфюмерно-косметична продукція. На початку 2000 р. створено україно-турецьке СП «Ольвія-Beta» в Орджонікідзе Дніпропетровської області, що випускає засоби чистки під торговими марками Gala і Dana, Львівське підприємство «Крокпром», що виробляє якісний миючий порошок SCANMAX.

У 1999 р. у виробництво СМЗ України прийшли перші великі іноземні інвестиції. Серед перших інвесторів — австрійський підрозділ німецького концерну Henkel. Іноземні фірми виробляють порошки під відомими торговими марками — Gala, Dana, Apple, тому що мито на імпорт миючих засобів становить 30 %, а на більшу частину хімічних компонентів на їх виготовлення — до 2 %.

Для забезпечення високої якості продукції в Україну необхідно імпортувати 30—40 % сировини (за кількістю). Насамперед це — поверхнево-активні речовини перборат натрію (для порошків з вибілюючим ефектом) тощо.

Із загальної кількості вироблених в Україні СМЗ близько 10 % експортуються за межі України, з них понад 90 % — у країни СНД. Переважна кількість СМЗ імпортується з Польщі та Туреччини. Вже зараз миючі порошки вітчизняного виробництва становлять практично половину СМЗ, що продаються на українському ринку. За оцінкою експертів, у найближчі роки вітчизняна продукція буде домінувати не тільки через низькі ціни, орієнтовані на споживача з мінімальними доходами, а й високу якість миючих засобів.

Шинна промисловість — головна складова нафтохімічної промисловості. До шинної промисловості входять підприємства, які випускають усі типи пневматичних шин та шиноремонтне виробництво. Галузь відзначається високим рівнем концентрації та спеціалізації. Шинні заводи розміщено в Дніпропетровську — ВАТ «Дніпрошина», НВО «Шина» та в Білій Церкві (Київська область) — ВО «Білоцерковшина», яке розділилося на два підприємства: ВАТ «Росава» і ВАТ «Валса», обидва стали акціонерними товариствами.

Шинне виробництво споживає значну кількість різноманітної сировини, серед якої слід виокремити: синтетичні каучуки (понад 20 найменувань), хімічні волокна і нитки технічного призначення, кордна тканина, технічний вуглець (10 найменувань), метало-корд (понад 10 найменувань), хімічні домішки, арміруючі матеріали, прискорювачі вулканізації гум, стабілізатори, активатори, тобто основні компоненти гумових сумішей тощо. Значна частина перелічених видів сировини поставляється з Росії, а також з країн далекого зарубіжжя, тому що в Україні не виробляються.

Як і інші підгалузі хімічного комплексу, шинна промисловість у 90-ті рр. зазнала значних втрат. У цілому по Україні виробництво шин у 2000 р. скоротилося порівняно з 1990 р. на 39 %. Найбільше зниження відбулося у виробництві шин для сільськогосподарських машин (у 6—7 разів), мотошин (у 20 разів), для вантажних автомобілів (у 6 разів) і тільки випуск шин для легкових автомобілів збільшився у 2000 р. на 17,1 %. Залежно від коливання попиту на ринках обсяги виробництва шин в Україні теж суттєво змінюються (див. табл. 3.49).

ВАТ «Дніпрошина» виробляє радіальні безкамерні шини і є монополістом у виробництві радіальних шин з цільнометалевим

кордом. Понад 50 % своєї продукції «Дніпрошина» експоп

30 країн світу, найбільшим покупцем шин є Росія _ блиУЄ У

80 % загального обсягу експорту. Сьогодні найбільшим шин3^0 заводом в Україні та другим у СНД (після «Ніжнекамшини»!"^ ВАТ «Росава». З 1999 р. ВАТ «Росава» працює у режимі спіль Є го підприємства з іноземними інвестиціями. Понад 50 % прод\/° ції «Росава» поставляє за межі України. Основний обсяг експоо шин припадає на Росію (65 %), близько 10 % шин відправляєте у країни Прибалтики, решта — у країни далекого зарубіжжя: БолЯ гарію, Угорщину, Румунію, Австрію, Великобританію, Голландію" Фінляндію, США тощо.

ВАТ «Валса» — наймолодше шинне підприємство в Україні Зорієнтовано переважно на внутрішнього споживача: виробників сільськогосподарської техніки, шляхобудівної техніки, мотошин для малогабаритної техніки, грузовиків, легкових автомобілів.

У світовій шинній промисловості спостерігається тенденція скорочення кількості компаній та закриття зайвих заводів. Зараз частка великих компаній, що входять у першу десятку, дає 80 % усієї світової шинної продукції і розподіляється на світовому ринку шин таким чином: «Мішлєн» (Франція) — 19,6%; «Бріджстоун» (Японія) — 17,0; «Гудьїр» (США) — 15,0; «Континенталь» (Німеччина) — 7,0; «Піреллі» (Італія) — 6,0; «Сумітомо» (Японія) — 6,0; «Йокогама» (Японія) — 4,5; «Тойо» (Японія) — 2,0; «Купер» (США) — 1,6; «Ханкук» (Південна Корея) — 1,4 %.

Для шинної промисловості всього світу важливою залишається проблема утилізації зношених шин, особливо великогабаритних та з металокордом.

Підприємства гумоазбестової промисловості розташовані: у Лисичанську (завод гумотехнічних виробів), Білій Церкві (завод гумотехнічних виробів та азбестотехнічних виробів ВАТ «Трі-бо»), Сумах (ВАТ «Гумотехніка»), Києві (ВАТ «Київгума» та завод гумових і латексних виробів), Чернівцях (ВАТ «Розма»), Гор-лівці (ВАТ «Еластомер»), а також заводи гумотехнічних виробів у Львові, Одесі, Дніпропетровську, Стаханові, Запоріжжі, Бердянську, Донецьку та ін.

Найважливішою сировинною складовою гумотехнічних виробів є каучуки (потреба близько 100 тис. т/рік). Синтетичний каучук Україна імпортує з Росії, натуральний — з країн ПівденнО" Східної Азії. Інші види сировини, що виробляються в Україні-технічний вуглець (сажа) — Кременчуцький завод технічного вуглецю (Полтавська область) і Стаханівський завод технічного вуглецю (Луганська область), сірка мелена — ДГХП «Сірка» у Явороро3долі, хімічні волокна (корд) — заводи хімволокна в Черні-в' '• ; Житомирі. Необхідною складовою у виробництві гумотех-

г?ВІих виробів є хімікати-добавки, у тому числі прискорювачі вул-Н'4 ізації і вулканізуючі агенти, активатори вулканізації, модифіка-ка и стабілізатори (антиоксиданти), які в Україні не виробляють-Т°або виробляються в недостатній кількості і тому імпортуються. СЯ Для відродження підгалузі необхідно провести реконструкцію та модернізацію діючих підприємств з метою оновлення асортименту виробів, створення виробів із заданими властивостями, орієнтованих переважно на вітчизняну сировинну базу.

Хіміко-фармацевтична промисловість — складова хімічного комплексу, підприємства якої виробляють синтетичні лікарські засоби, медикаменти з рослинної та тваринної сировини, вітаміни ендокринні та бактеріальні препарати, ферменти і кофермен-ти медичного призначення, антибіотики, кровозамінники, готові ліки, галенові препарати, перев'язувальні та шовні матеріали, де-зинфекційні засоби тощо. Територіальне розміщення продукції хіміко-фармацевтичної промисловості наведено в табл. 3.48.

Асортимент продукції галузі містить 1250 найменувань ліків. Понад 80 % з них виготовляється з імпортної сировини, яка завозиться з Німеччини, Швейцарії, Іспанії, Китаю (до 60 %) та країн СНД (до 20 %). На внутрішній ринок постачається 60 % виробленої продукції, 40 % експортується в основному в країни СНД та Східної Європи.

Найбільші підприємства галузі розміщені в Києві (ВАТ «Дарниця», ВАТ «Фармак», ВАТ «Київмедпрепарати», НВЦ «Борща-гівський хімфармзавод», «Біофарма», ЗАТ «Київський вітамінний завод»), Харкові (ВАТ «Біолік», ФФ «Здоров'я», хімфармзавод «Червона зірка»), Львові (АТ «Галичфарм», «Львівлікарпрепара-ти»), Одесі («Біостимулятор»), Умані («Вітаміни»), Лубнах («Луб-нифарм»), Дніпропетровську («Дніпрофарм»), Луганську («Хімфармзавод»), у Монастирищі («Хімфармзавод») та ін. Повний товарний асортимент їх продукції налічує від 80 до 100 найменувань лікарських засобів різноманітної дії.

Розробки щодо пошуку і впровадження нових лікарських пре-ПаРатів проводяться в межах програм, що фінансуються з державного бюджету. Передбачається в перспективі впровадження у виробництво 228 готових лікарських засобів на діючих потужностях, "організація виробництва власних субстанцій, що дозволить суттєво Звантажити потужності вітчизняних заводів з випуску готових лі-"^Рських засобів, створити експортний потенціал, забезпечити краї-^ більш широким асортиментом продукції медичного призначення.