Висновки

Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену системі стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий та конфесійний.

Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша – переважно писемна. Оскільки останні сформувалися н книжній основі їх називають книжними.

Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони – різновиди однієї мови, представляють усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства – забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.

Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.

Основні ознаки функціональних стилів

Розмо́вний стиль мо́влення — це стиль, який використовується в усному повсякденному спілкуванні у побуті, у родині, на виробництві.

Основне призначення розмовного стилю — бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з'ясування побутових стосунків.

У розмовному стилі відсутній попередній відбір мовного матеріалу. Вживаються разом із нейтральною лексикою стилістично знижені мовні засоби: фразеологізми, діалектизми, жаргонізми тощо. Часто вживаються в розмовній мові вигуки, частки, вставні слова, неповні речення, повтори, неузгоджені словосполучення тощо.

У розмовній мові велику роль грають нелінгвістичні засоби спілкування: міміка, жестикуляція, ситуація.

Використання

Сфера використання розмовного стилю — усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на виробництві.

Основне призначення — бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків.

Слід розрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше — нерегламентоване, його мета і зміст значним чином визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге — зумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване формою і змістом.

Якщо звичайне спілкування попередньо не планують, не визначають його мету і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування можливих висновків, результатів.

У повсякденній розмові мовці можуть зачіпати різні, здебільше не пов'язані теми, отже, їхнє спілкування має довільний інформативний характер.

Ділова ж розмова не виходить за межі визначеної теми, є конструктивною і підпорядкована розв'язанню конкретних завдань, досяганню заздалегідь визначеної мети.

Особливості розмовного стилю

Основні ознаки:

• безпосередня участь у спілкуванні,

• усна форма спілкування,

• неофіційність стосунків (неформальна),

• невимушеність спілкування,

• непідготовленість до спілкування (неформальна),

• уживання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, паузи, інтонації),

• уживання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести, міміка),

• емоційні реакції,

• потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, закцентувати головне.

Основні мовні засоби:

• емоційно-експресивне забарвлення (метафори, порівняння, синоніми тощо.),

• суфікси суб'єктивного оцінювання (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості),

• прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові),

• часте вживання різноманітних займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-),

• специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки тощо,

• заміна термінів розмовними словами (електропотяг — електричка, бетонна дорога — бетонка, залікова книжка — заліковка).

Розмовний стиль має два підстилі:

• розмовно-побутовий,

• розмовно-офіційний.

Типові форми мовлення — усні діалоги та полілоги.

Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією — їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець

Науко́вий стиль мо́влення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової дослідницької діяльності. Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Найпоширеніша форма наукового стилю — монолог.

При складенні текстів наукового стилю завжди присутній попередній відбір мовних одиниць, стилістичних засобів.

Науковий стиль властивий таким жанрам: монографія, наукова стаття, дисертація, анотація, рецензія, підручник, лекція.

Науковий стиль використовує певний набір мовно-стилістичних засобів: спеціальні слова (терміни), складні синтаксичні конструкції (у яких має місце суворо впорядкований зв'язок, наприклад, за рахунок вставних конструкцій); речення, ускладнені узагальнюючими родовими найменуваннями.

Слова вживаються переважно в прямих значеннях. Експресивно-емоційне забарвлення лексики використовується надзвичайно рідко.

У текстах наукового стилю часто вживаними є цитати, посилання на першоджерела.

Використання

Сфера використання наукового стилю — наукова діяльність, науково-технічний поступ, освіта.

Основне призначення — викладати наслідки досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтовувати гіпотези, доводити істинність теорій, класифікувати й систематизувати знання, роз'яснювати явища, активізуючи інтелект читача для їх усвідомлення.

Особливості наукового стилю

Основні ознаки:

• ясність (понятійність) і предметність тлумачень,

• логічна послідовність і довідність викладу,

• узагальненість понять і явищ,

• об'єктивний аналіз,

• точність і лаконічність висловлювань,

• аргументація й переконливість тверджень,

• однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень,

• докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і окреслені:

• значною кількістю наукової термінології,

• наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, мап, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і позначок,

• оперуванням абстрактними, переважно чужомовними словами,

• уживанням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполук,

• залучуванням цитат і посилань на першоджерела,

• здебільшого відсутністю авторської індивідуальної манери й емоційно-експресивної лексики,

• наявністю виразної композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації),

• наявністю дієслівних форм, зазвичай безособових, узагальнених чи неозначених, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові й дієприкметникові звороти, які додатково окреслюють дії, предмети та явища,

• специфічною монологічністю текстів,

• переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше).

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки й освіти має такі підстилі:

• власне науковий (монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна праця, реферат, тези), який, поділяють на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти,

• науково-популярний — застосовують для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень нефахівцям, уживаючи в неспеціальних часописах і книгах навіть засоби художнього та публіцистичного стилів,

• науково-навчальний — реалізовують у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу, що не виключає використання складників емоційності.

Публіцистичний стиль мовлення використовується найчастіше в політичній, суспільній, освітній масовій агітації. Він характеризується точністю, послідовністю, логічністю викладення провідних тез разом з їх емоційним забарвленням.

• Метою публіцистичного стилю стає викладення та з'ясування певних соціально-політичних та філософських проблем, вплив на читачів або слухачів, агітація та пропагування суспільно-політичних та освітніх ідей у газетах і журналах, по радіо і телебаченню, під час мітингів і зібрань.

• Публіцистичний стиль потребує попереднього відбору певних мовних засобів, матеріалу.

• Звичайною формою реалізації публіцистичного стилю є усний або друкований монологом.

• У цьому стилі можуть використовуватись і нормативна лексика, високі, урочисті слова і фразеологізми, емоційно забарвлені лексеми, вигуки, частки, нескладні синтаксичні конструкції, риторичні запитання, окличні інтонації, повтори. Відповідно до провідного завдання цього стилю у ньому часто використовуються політичні та морально-етичні слова і фразеологізми.

• Формою реалізації для публічного стилю може бути промова, стаття, памфлет, гумореска.

Використання

Сфера використання публіцистичного стилю — громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.

Основне призначення:

• інформаційно-пропагандистськими методами розв'язувати важливі актуальні, животрепетні суспільно-політичні проблеми,

• активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до потреби зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові,

• пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація, щоб утілити їх у повсякдення.

Особливості публіцистичного стилю

Основні ознаки:

• доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал),

• поєднання логічності доводів і полемічності викладу,

• поєднання точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, виклад наукових положень і фактів з емоційно-експресивною образністю,

• наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційну ознаку,

• наявність художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол тощо).

Основні мовні засоби:

• синтез складників наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів,

• насичення лексики суспільно-політичними й соціально-економічними термінами, закликами, гаслами,

• використання багатозначної образної лексики, емоційно-оцінних слів, експресивних сталих словосполук, перифраз,

• уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів,

• використання чужомовних суфіксів -іст (-ист), -атор, -ація тощо, префіксів псевдо-, нео-, супер-, інтер- тощо,

• різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками та інше,

• влучні афористичні, інтригуючі заголовки.

Публіцистичний стиль щодо жанрів, мовних особливостей і способів подання інформації поділяють на такі підстилі:

• стиль ЗМІ — засобів масової інформації (часописи, листівки, радіо, телебачення тощо),

наприклад:

Тож як тільки комуністичний режим зрозумів, що ситуація вийшла з-під контролю, кампанію українізації в 1932—1933 роках було брутально припинено, а національне відродження умертвлено й розстріляно. Істинне ставлення більшовизму до українізації цілком однозначно виявилося вже на її початку на деяких заселених українцями теренах, що увійшли до складу Російської Федерації.

• художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо),)

наприклад:

...Любов до Батьківщини неможлива без любові дорідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, той збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім'ям своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, — це людина без роду й племені.

• есей (короткий нарис вишуканої форми),

• науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).

Худо́жній стиль — це стиль художньої літератури, який використовується в поетично-художній творчості. Провідним завданням художнього стилю є вплив на людську психіку, почуття, думки через зміст і форму створених авторами поетичних, прозових текстів. Художній стиль передбачає попередній відбір мовних засобів для створення літературних художніх текстів. У художньому стилі широко використовуються всі мовні засоби, увесь лексичний потенціал мови.

Художній стиль реалізований у формі драми, прози та поезії, які у свою чергу, розподіляються на відповідні жанри.