Досягнення цілей ринкової економіки можливо у процесі виконання ринком низки функцій, серед яких слід виділити такі:
1) інформаційна, що виявляє суспільні потреби, попит на товари та послуги і дає виробникам уявлення про стан справ на ринку;
2) регулююча, яка визначає структуру пропозиції і виявляється у розподілі та перерозподілі ресурсів відповідно до платоспроможного попиту;
3) стимулююча, що націлює виробників на зниження витрат виробництва і підвищення його ефективності на основі впровадження нової техніки і технології, раціонального використання сировини і матеріалів, підвищення якості товарів та послуг;
4) інтегруюча, яка забезпечує взаємодію функцій, перелічених вище, і допомагає вибору ефективних рішень щодо діяльності підприємств;
5) контрольна, що забезпечує вплив споживачів на виробництво, оскільки саме на ринку визначається, наскільки необхідний суспільству вироблений продукт.
Основними принципами функціонування ринкової економіки є принципи:
• свободи економічної, господарської, підприємницької діяльності особистості, соціальної групи;
• примату споживача. З'являється особливий вид відповідальності перед споживачем, який диктує свою волю, бажання, смак виробнику;
• ринкового ціноутворення. Ціна на ринку формується в результаті торгу продавця і покупця, взаємодії попиту і пропозиції;
• договірних відносин;
• конкуренції;
• державного регулювання ринку та ринкових відносин. Як інструменти регулювання ринку виступають державні програми, оподаткування, фінансово-кредитна і банківська системи;
• відкритості економіки. Господарські організації та підприємці мають право здійснювати зовнішньоекономічні операції при дотриманні певних умов і обмежень;
• забезпечення соціальної захищеності населення
3.
Суб'єкти ринкового господарства
Суб'єктами ринкової економіки можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб'єкт-носгі та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи всіх форм власності. Щодо останніх, то світова прак-тика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які водночас є господарськими суб'єктами. Зокрема, йдеться про такі орга-нізаційно-господарські форми, як індивідуально-трудова діяльність; державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; малі підприємства; корпорації, об'єднання, господарські товариства; асоціації, консорціуми; спільні (змішані) підприємства. Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізне-су): одноосібне володіння, товариства, корпорації. Узагальнюючим для всіх цих форм є поняття фірми, тобто всі вони є юридичними особами, суб'єктами ринкової економіки. В останні десятиліття суттєво змінилася роль певних суб'єктів гос-подарського життя. Технологічні зрушення у виробництві значно зменшили можливості й переваги великосерійного виробництва, гі-гантських підприємств та об'єднань. Водночас рентабельність і жит-тєздатність малих форм господарювання, так званих малих підпри-ємств, суттєво зросла. В результаті в країнах з розвинутою ринковою економікою питома вага суб'єктів малого бізнесу та підприємницької діяльності стрімко зростає. У США, наприклад, функціонує понад 15млн малих фірм, тобто близько 80 відсотків усіх підприємницьких організацій. Частка малого бізнесу у ВНП досягла 43 відсотки, а в загальній чисельності найманої робочої сили - 58 відсотків. Основні переваги малих фірм такі: незалежність дій, самостійність і свобода при виборі та здій-сненні господарського маневру; індивідуалізована мотивація розумового ризику та високого кін-цевого результату; чітко персоніфікована відповідальність за свої рішення, дії та результати роботи; гнучка й оперативна адаптація до ситуацій, що перманентне змінюються; більш низькі управлінські витрати; націленість у завтрашній день, перспективу, що зумовлено ак-тивною інноваційною політикою фірми. Це не означає, що малий бізнес не має недоліків. Вони є, і їх не менше, ніж переваг. Однак у цих формах постать власника, під-приємця нероздільно пов'язана з функціями виробника. Звідси його працелюбство, діловитість, турбота про завтрашній день. Першорядною умовою функціонування ринкової економіки та забезпечення її подальшого розвитку є наявність самостійних, еко-номічно відповідальних не тільки своїми поточними доходами, а й їх майновою власністю товаровиробників. Вони повинні мати сво-боду для господарського маневру, включаючи право займатися на свій ризик і під свою відповідальність будь-якою діяльністю, не за-бороненою законодавством, самостійно визначати виробничу про-граму, вибирати постачальників, споживачів, установлювати ціни, виходячи з кон'юнктури ринку, розпоряджатися доходами, що за-лишилися після сплати податків і внесення інших обов'язкових платежів, наймати і звільняти працівників відповідно до чинного законодавства, визначати форми та розміри заробітної плати по-над прожитковий мінімум, встановлювати винагороди та матері-альні стимули до ефективної праці. Вирішальним кроком до ринкового господарства є якнайшвид-ше зростання самостійних товаровиробників - власників індиві-дуальних, колективних, кооперативних, без яких ринкова економі-ка неможлива. Зародження й подальший розвиток прошарку гос-подарів як основних суб'єктів ринкової економіки в змозі завести механізм товарно-ринкової саморегуляції, розпочати інтенсивну самоорганізацію всієї економічної системи при активній регулюю-чій і цілеспрямовано підтримуючій участі держави.
Ринкові відносини — це відносини і зв’язки, які складаються між продавцями і покупцями в процесі купівлі-продажу товарів.
Суб’єктами ринкових відносин є споживачі, виробники і постачальники ресурсів.
Споживачами виступають ті суб’єкти, які мають гроші: підприємці, наймані працівники, дрібні товаровиробники, пенсіонери, учні та студенти. Таким чином, суб’єктом ринкових відносин виступає майже все населення країни. За умов ринкової економіки щоб споживати, потрібно спочатку купити на ринку.
Виробниками продукції виступають підприємства — капіталістичні і прості товаровиробники. Вони виробляють товари і послуги, які мають задовольнити потреби споживачів — покупців.
Постачальниками ресурсів, таких як земля, праця, капітал і підприємницький хист, є власники цих ресурсів. Землю як виробничий ресурс постачають землевласники, працю — її носії — робітники, інженерно-технічні працівники, менеджери, інші спеціалісти. Капітал постачають власники засобів виробництва — капіталісти, а підприємницькі здібності — підприємці.
При аналізі ринкових відносин прийнято також виділяти два таких основних суб’єкти: домогосподарства і підприємства. Ці суб’єкти властиві для моделі чистої ринкової економіки, за якої роль держави в економічних процесах мінімальна.
Домогосподарства виконують дві основних функції в ринковій економіці: вони є основними постачальниками всіх економічних ресурсів і водночас основною видатковою групою в національному господарстві.
Підприємства є другим основним компонентом приватного сектору. Підприємства — це основна ланка народного господарства, яка забезпечує виробництво товарів і послуг та здійснює комерційну діяльність з метою одержання прибутку. Підприємства, як і домогосподарства вкрай різноманітні — від гігантів, таких як холдингова компанія «Луганськвугілля», яка має 35 підприємств із загальною кількістю 29 тис. працівників*1, до крихітних майстерень і бакалейних крамничок — з одним-двома працівниками.
У змішаній ринковій економіці важливим суб’єктом ринкових відносин є держава (за визначенням західних економістів — уряд). Держава і ринкова система ділять між собою основні фундаментальні проблеми ринкової економіки. Завдяки цьому функціонування приватного сектору на основі ринкової системи модифікується державним сектором різними способами, такими, наприклад, як перерозподіл доходу і багатства; коригування розподілу ресурсів, контроль за рівнем зайнятості та інфляції тощо.
Основними об’єктами ринкових відносин є:
товари і послуги, які постачені на ринок або які можуть бути постачені за певного рівня ціни. До товарів ми включаємо і капітальні блага, тобто засоби виробництва;
робоча сила, або праця;
земля та інші природні ресурси;
нерухомість: будівлі, споруди, житло.
У темі 9 буде розглянуто сутнісні аспекти й особливості ринків товарів, виробничих ресурсів, праці і землі.
Ринкові відносини знаходять своє втілення в такій категорії, як ринок.
4.
Ринкова економіка володіє рядом достїнств і переваг у порівнянні з іншими економічними системами, що дає можливість вважати її найефективнішою формою координації господарської діяльності людей. Синонім ринку - конкуренція. Саме конкуренція виражає найглибшу суть ринкового господарства, виступає головним регулюючим механізмом стохостичної системи, що зазнає постійне відхилення і коливання. Конкуренція з впровадженими в неї блоками -попит, пропозиція, ціна і та сила, що приводить в рух маховик ринкової економіки, забезпечує ефективний розподіл обмежених ресурсів, їх використання з максимальним результатом. Ринок -відкрита система, де багато мільйонів суб'єктів здійснюють суверенне право вибору економічних рішень. Що ж дає можливість угадати результат і прийняти правильне рішення? Угадати результат і прийняти правильне рішення може ринкова інформація, і тільки. Закодована в цінах, поширюючись подібно радіохвилям від споживача - покупця до виробника -продавця і навпаки, ринкова інформація створює круговий причинний зв'язок, що не має ні початку, ні кінця. Якщо інформація спотворюється (припустимо, під впливом неринкових сил чи держави - монополії змінюється рівень цін ), то ринкові суб'єкти не можуть застосовувати оптимальних рішень, що веде до помилок у виборі способів оптимального використання обмежених ресурсів. А це неминуче приведе до розбалансованості ринку. Ще одне достоїнство ринкової системи - спрямованість на задоволення потреб населення. Ринок і дефіцит - поняття взаємовиняткові. Виробники гнучко реагують на знову і знову виникаючі потреби, оперативно змінюють структуру пропозиції товарів і послуг, прагнучи найповніше задовольнити платоспроможний попит населення. Ринок - стимулююча система. Економічна нагорода у вигляді прибутку чекає тих товаровиробників, які роблять товари високої якості і з найменшими витратами. А це можливо тільки при використанні новітніх досягнень науки, техніки, технології. Зрозуміло, достоїнство ринкової системи - гнучкість і адапти-вність до умов, що змінюються. Але гнучкість і адаптивність не безмежні і періодично дають збій. Виступаючи достоїнством, на визначеному етапі розвитку системи такі якості переростають у її недоліки. І тут виявляється неспроможність ринку. Недоліки ринку зводяться до того, що, по-перше, ринкова конкуренція породжує свою протилежність - монополію, а з нею і можливість нав'язувати свою волю споживачу; по-друге, нездатність ринку підтримувати постійну економічну рівновагу, забезпечувати зростання виробництва. Ринок байдужний до виробництва суспільних благ. Ринок неспроможний до регулювання зовнішніх ефектів (екологічні проблеми); по-третє, ринок сприяє різкій диференціації доходів і глибокому соціальному розшаруванню населення. Ринок нав'язує людям все нові й нові потреби, що веде до розбазарювання у використанні обмежених і невідтворених ресурсів. Недоліки ринку, його неспроможність, називають фіаско ринку. Але якщо ринкова система не справляється з проблемами, що сама породжує, якщо економічний механізм системи дає періодичні збої, то необхідно зовнішній вплив, що виправляє дефекти системи. Такий зовнішній вплив на ринкову систему робить держава, її економічна політика. Президент США Авраам Лінкольн підкреслював: "Розумна мета держави полягає в тому, щоб робити для людей те, що їм потрібно, але вони самі самотужки не можуть робити взагалі або не можуть робити належно". Задоволення потреб населення в необхідних товарах і послугах важлива особливість ринкової системи. І держава має піклуватися про те, щоб виробники оперативно змінювали структуру пропозицій товарів і послуг, повністю задовольняли потреби і платоспроможність населення. Економічні функції держави в ринковому господарстві визначаються неспроможністю ринку в реалізації суспільнозначимих проблем. Функції держави у регулюванні ринку полягають в підтримці конкурентного середовища, забезпечення умов функціонування ринкового механізму; розробки й організації реалізації додержання господарського законодавства; у визначенні пріоритетів макроекономічного розвитку економічної системи; в стабілізації економіки через фіскальну та грошово-кредитну політику; у здійсненні протекціоністських заходів забезпечення стратегічних проривів і освоєння нових напрямків науково-технічного прогресу. Держава здійснює фінансування суспільних благ і послуг, гасіння негативних зовнішніх ефектів, реалізацію соціальних цінностей, регулювання зовнішньоекономічних відносин. Реалізація функцій регулювання економіки різноманітна. Це прямі, тобто адміністративні, й економічні (ринкові методи). Як правило адміністративні методи обмежені, використовуються переважно в екстремальних обставинах - в період війн, природних катаклізмів, епідемій та ін., рідше - в умовах кризового розвитку економіки. Адміністративним методом розподіляють дефіцитні ресурси (по галузях і підприємствах), регулюють ціни і заробітну плату, здійснюють антимонопольне законодавство. У звичайних умовах уряд здійснює свої функції регулювання економічними методами. Найважливіша функція державного регулювання ринкової економіки -підтримка конкурентного середовища, забезпечення • необхідних умов для функціонування ринкового механізму. Регулювання ринкових відносин сприяє ефективності ринкового господарства. Історія розвитку ринкового господарства показала, що вільна, сучасна конкуренція, коли жоден товаровиробник не має можливості впливати на ринкові ціни, не відтворюється автоматично. З прискоренням технічного прогресу народжується велике виробництво, а з ним і могутні підприємства - трести, концерни, конгломерати, що контролюються фінансово-промисловими об'єднаннями. Конкуренція стає невигідною економічно, що веде до колосальних витрат. Процес злиттів та поглинання одних фірм іншими дає можливість уникнути дорогого суперництва на ринку, але приводить до утворення монополій. Так виникають нові ринкові моделі недосконалої конкуренції - монополістична, олигопо-лістична, чиста монополія. Ринок заперечує сам себе. Монополія, маніпулюючи ціною й обсягом, встановлює над ринком монопольну владу, що приводить до безповоротних суспільних затрат. І якщо монополістична конкуренція практично не веде до деформації ринкового механізму, то чиста монополія й олігополія без обмежувальних заходів держави істотно підриває його. В таких умовах держава здійснює політику обмеження монопольної влади, аж до розформування монополії на окремі самостійні підприємства. Функція держави у розробці та організації здійснення та додержання господарського законодавства важлива для країн, що здійснює перехід від командної економіки до ринкового. У центрально керованій системі, що мала директивний характер, основні питання господарського розвитку зважувалися не на основі права, а відповідно до рішень чиновників партійно-державного апарату. Панувало телефонне право. Система розподілу ресурсів здійснювалася на вольовій основі. Командна економіка - дистрибутивна. Ринок - система договірна. Однак, навіть в умовах укладення угоди, договірна система може торкатися інтересів третіх осіб. Умови укладення контрактів, права власності, відповідальності сторін та інше -усе суворо регламентується правовими законами. Відомий філософ і економіст Карл Поппер писав "Суспільство, що засноване на ринкових відносинах і передбачає значну волю вибору, -немислимо без правової системи, без влади закону". Створення ринкового середовища в Україні, конкурентного клімату вимагає розробки відповідного законодавства. Необхідно визнати, що основи такого законодавства вже створені. Можна назвати ряд законів, що регулюють господарську діяльність в Україні. Це закони про власність, про підприємство, про господарські товариства, про цінні папери та фондову біржу. Динамічно мінливі умови підприємництва, удосконалюється структура власності, виникають підприємства зі змішаним капіталом, створюються вільні економічні зони, розробляється й удосконалюється господарське законодавство - процес творчий і безперервний. Визначення мети - початок державної економічної політики, її здійснення - її продовження. З цим зв'язана функція - визначення пріоритетів макроекономічного розвитку. Уряд має у своєму арсеналі заходи, здатні згладжувати виникаючі періодично циклічні коливання економічної кон'юнктури, впливати на темпи розвитку економіки. Пріоритетні заходи, сприяють підтримці макроеконо-мічної збалансованості, встановлення стабільності розвитку різних галузей економіки, рівноваги між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Адже суть економічної політики держави і полягає в тому, щоб постійно задовольняти потреби населення в товарах і послугах, а це можливо при рівновазі попиту та пропозиції. Графічно це зображено на рис 3. Рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією буде в крапці перетину кривих AD і AS (крапка Е). У випадку порушення рівноваги уряд заходами грошовокредитної політики, операціями з цінними паперами, регулюванням процентної ставки й обов'язкових резервів комерційних банків може або стимулювати, або стримувати ріст економічної кон'юнктури. У ситуації, коли держава виступає як ринковий суб'єкт, вона не має ніяких переваг у порівнянні з іншими учасниками ринкових відносин. У здійсненні макроекономічної політики роль держави провідна. Тут дуже тонка грань, відокремлює оптимальні рішення від неадекватних. Американський економіст Джордж Стіглер, пише, що ступінь недосконалості ринку в американській економіці, відома як фіаско ринку, куди менше фіаско політики, до якого приводять прорахунки в економічній політиці. Держава відіграє важливу роль у стабілізації економіки через фіскальну і грошово-кредитну політику. Проведення фіскальної політики включає оподаткування та державні витрати, з допомогою яких уряд впливає на рівень економічної активності, темпи зростання випуску продукції, підвищення продуктивності праці, економії сировини та трудових ресурсів. Нерідко прагнення уряду сформувати бюджет, здатний по максимуму забезпечити державні витрати на соціальні, культурні та освітні потреби населення, провокує його на збільшення податкових ставок не тільки на підприємницьку діяльність, але й на підвищені доходи фізичних осіб. Однак на практиці і господарської, і економічної діяльності існує правило - збільшення доходної частини бюджету за рахунок зростання оподатковування має межі, за яких попадає під удари приватний бізнес, що або розоряється, або йде в тінь. Ховають свої доходи і фізичні особи. У результаті бюджет втрачає навіть ті оптимальні необхідні доходи, що при значно високій податковій ставці він міг би вільно одержати. Така залежність описується кривою Лаффера (рис.4). По осі ординат відклади-вається розмір податкової ставки (N), по осі абсцис -податкові надходження в бюджет (Y). Крапка t - оптимальна ставка, при якій максимізуються податкові надходження. Подальше збільшення податкової ставки веде до зменшення доходів бюджету з Yi до Y2. Вважається оптимальною 30% податкова ставка з прибутку підприємств. Але уряд може використовувати різні варіанти нижньої межі. Для стимулювання малих форм підприємництва, фермерського господарства особливо в період їх становлення, податки можуть бути більш щадящі чи навіть на якийсь термін скасовані. У 80-х роках XX ст. у США при проведенні економічної політики, що одержала назву рейганоміка ( по імені президента Рональда Рейгана), одним з найважливіших факторів стало скорочення з 50% до 28% ставок прибуткового податку і на прибуток підприємств. Це дало можливість забезпечити зростання виробництва і зайнятості, істотно знизити інфляцію та дефіцит державного бюджету. Для підприємств такий захід став засобом росту інвестиційної активності і прибутків для працівників - підвищення доходів. Фіскальні доходи можуть поповнюватися за рахунок державної монополії' на вино - горілчані і тютюнові вироби. Це особливо важливо для таких країн, як Україна, що зазнає значних труднощів при формуванні прибуткової частини державного бюджету. Використання інструментів грошово - кредитної політики можна проілюструвати на прикладі концепції дешевих і дорогих грошей. У випадку перегріву економічної кон'юнктури, коли економічний ріст набирає темпи, а у виробництво залучені всі наявні ресурси, починає рости заробітна плата, а з нею і ціни, спекулятивний характер набуває ринок цінних паперів. Як сніжна лавина росте фіктивний капітал. Щоб не допустити обвалу піраміди, а з нею і різкого спаду виробництва і зайнятості, держава використовує політику дорогих грошей, взаємозв'язаних заходів. Центральний банк продає облігації, тим самим зв'язуючи гарячі гроші; Збільшує дисконтну ставку відсотка, сприяє зменшенню попиту на кредитні гроші, збільшує розмір обов'язкових резервів комерційних банків, що зберігаються на спеціальних рахунках Центрального банку і не можуть використовуватися для поточного кредитування. Завдяки таким заходам зменшується пропозиція грошей, скорочуються інвестиції, падає зайнятість, скорочується виробництво. Політика дешевих грошей проводиться з метою стимулювання виробництва і зайнятості. У таких умовах уряд викуповує державні облігації, вивільняючи інвестиційні ресурси. Центральний банк знижує дисконтну ставку, стимулюючи попит на кредитні ресурси. Зменшує розмір обов язкових резервів комерційних банків, розширюючи можливості кредитування частки капіталу. У результаті збільшується пропозиція грошей, зростають інвестиції, ростуть виробництво і зайнятість. Стабільне економічне зростання забезпечує та економіка, що здатна освоювати новітні досягнення науково-технічного прогресу. Командна система програла економічне змагання ринковій насамперед тому, що виявилася несприйнятливою до інновацій. У певній мірі використовувались у галузях військово-промислового комплексу, не виходячи за його межі. Прогресуюче відставання в цій сфері від розвинутих країн Заходу привело до деградації економіки, а потім і до краху економіки. Але й у ринковій економіці забезпечення стратегічних проривів і освоєння нових проявів науково-технічного прогресу вимагає протекціоністських заходів з боку уряду. Лише держава може здійснити великі інвестиційні проекти в галузі з неясними перспективами попиту, стимулювати підприємства, здатні освоювати інновації. Серед заходів стимулювання інновацій на мікро рівні - пільгове оподаткування, введення митних і інших пільг на оплату контрактів постачання імпортного устаткування, призначеного для розвитку нових напрямків науково-технічного прогресу, централізоване фінансування і бюджетне кредитування, політика прискореної амортизації. Але особливо важлива політика уряду в генерації нових знань. А це вимагає інтенсивного розвитку освіти і науки. Освіта народжує науку. Наука створює інновації. Інновації забезпечують майбутнє. Світ без науки - це світ без майбутнього. Майбутнє забезпечується насамперед розвитком фундаментальних знань. Уряд субсидує різні програми підтримки науки й освіти за рахунок засобів державного і місцевого бюджетів. Важливо спрямувати засоби на розробку тих наукових проблем, що дадуть найбільшу вигоду. коли мова йде про розвиток освіти, то передбачається політика уряду по стимулюванню виробництва суспільних благ. І функція -фінансування суспільних благ і послуг, гасіння негативних зовнішніх ефектів - одна з важливих. На відміну від приватного блага, що винятково й є об'єкт суперництва, суспільне благо доступне усім без усякої плати. Використання суспільних благ теоретично розглядається як ефект безбілетника, коли людина вигадує^ користь з користування благом, що одержує його безкоштовно. Йрго не можна обмежити або виключити з числа людей, які користуються суспільними благами. Національна оборона, певний стандарт безкоштовної освіти й охорони здоров'я, світло маяка і святковий феєрверк - це тільки окремі приклади суспільного блага. А надаючи їх безкоштовно держава несе чималі витрати. Тому визначаючи ті чи інші види суспільного блага, їх обсяг, урядові структури аналізують з погляду витрати - вигоди. Такий аналіз менш точний, аніж при виробництві приватного блага, тому він торкається інтересів величезного числа людей. Так, будівництво швидкісної залізниці - Харків - Київ бажане для одних людей, завдає шкоди інтересам інших. Проект створює загрозу навколишньому середовищу, виведе із сільськогосподарської сівозміни родючі землі та ін. Суспільні витрати виробництва товарів - альтернативна вартість ресурсів, витрачених на реалізацію, такого проекту. Якщо вихід (В) більше витрат (U), то відношення B/U буде більше одиниці. Отже, будь-який проект, у якому відношення BAJ >1 буде прийнятним. Нарощувати виробництво суспільних товарів у межах проекту буде вигідно, поки відношення B/U < 1 не досягне одиниці, тому що B/U < 1, робить проект невигідним. Приклад будівництва швидкісної залізниці виводить на проблему, що виступає об'єктом економічної політики - проблему зовнішніх ефектів або екстерналій. Екстерналії займають інтереси третіх осіб (не покупців і не продавців). Вони можуть бути вигідні третім особам і такі екстерналії називають позитивними, а можуть завдавати їм шкоду. Це негативні екстерналії. Загальна середня або вища освіта крім збільшення вартості людського капіталу, підвищує загальний культурний рівень населення, сприяє зменшенню злочинності в країні. Це приклад позитивних екстерналій. Ілюстрацією негативних зовнішніх ефектів може стати забруднення навколишнього середовища. Теплова електростанція до того ж працює на низькосортному вугіллі, інтенсивно забруднює довколишню територію. У ціні її кв/години зовнішні витрати не відображені, тому, що побічний негативний ефект - збідніння природи, хвороби людей, економісти електростанції не враховують. Отже, ціна електроенергії для суспільства несе спотворену інформацію і без виваженої економічної політики уряду тут не обійтись. Якими можуть бути заходи, що запобігають економічним збиткам? Адміністративні - аж до закриття підприємства і непрямі - формування ринку прав на скидання відходів, сплата податків, що компенсують шкоду, завдану брудним виробництвом та ін. Відчутна недосконалість ринку виявляється в соціальній сфері. Реалізація соціальних цінностей - найважливіша економічна функція держави, що зв'язана з функцією фінансування суспільних благ і послуг, гасіння негативних зовнішніх факторів, але має і самостійне значення. Ринок - найдосконаліший механізм формування доходів у тому числі і заробітної плати, що складає в розвинутих країнах три чверті і більш сукупних доходів. Але оскільки якість праці різна (вартість людського капіталу - рівень освіти, професійна підготовка - не однакові), зарплата когось робить заможним, когось забезпеченим, когось бідним, а інших відкидає за межу бідності, приречуючи людей на позбавлення і півголодне існування. Така сувора реальність ринку. Нерівність прибутків у теорії описана кривою Лоренца Ідеальний розподіл представлено бісектрисою, рух по якій показує абсолютну рівність в розподілі доходів: 20 % сімей одержує 20% доходу, 40% - 40%, 100% -100%. Ступінь відхилення кривої Лоренца від бісектриси показує не нерівномірність розподілу доходу 20% сімей одержує 2,0% прибутку, 40% сімей - 5% прибутку, 60% сімей - 20% прибутку тощо. Необхідність корегування механізму розподілу очевидна. Але участь держави в процесі розподілу прибутку породжує суперечності. З одного боку, реалізація головного принципу сучасної ринкової економіки - волі вибору, обумовлює значну диференціацію доходів, з іншого боку - втручання держави в постійний процес розподілу прибутків деформує найглибшу суть сучасного ринкового механізму, поводження ринкових суб'єктів, знижує ефективність використання ринкових ресурсів. Ця суперечність переборюється в залежності від економічних можливостей країни. У середині 90-х років XX ст. США при середньому прибутку на душу населення в 10 тисяч доларів, край бідності проходив для однієї людини на рівні 7700 доларів, на сім'ю з чотирьох людей - 15350 доларів. Виробництво внутрішнього національного продукту на душу населення в США складає 29 тисяч доларів. В Україні такий показник у 40-50 разів нижче, а рівень малозабезпеченості в залежності від валютного курсу -200-240 доларів в рік на душу. Незрівнянні можливості, незрівнянні величини і форми державної допомоги (пільги, субсидії, трансферти в натуральній формі). Держава проводить динамічну політику регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Ця політика включає широкий спектр заходів, спрямованих на активну участь національного капіталу в міжнародному поділі праці, формуванні та розширенні зовнішньоекономічних зв'язків, що зміцнюють зовнішньоекономічний потенціал країни. Складовими зовнішньоекономічної політики виступають: по-перше, торгова політика, що включає експортну й імпортну політику; по-друге, валютна політика; по-третє, інвестиційна політика, що відображає рух капіталу; по-четверте, митна політика - протекціонізм та фритредерство (вільна торговля). Показниками включеності країни в систему світових господарських зв'язків служить експортний потенціал, що відображає відношення експорту до обсягу внутрішнього валового продукту, а також зовнішньоторговельний оборот, експорт на душу населення. Заходами державної політики регулюється зовнішньоторговельний і платіжний баланс. Теоретично вільна торгівля (фритредерство) вигідна всім, але практично не завжди так. З незапам'ятних часів держава здійснювала протекціоністські заходи з приводу національного капіталу, використовуючи митно-тарифне і нетарифне регулювання. Зовнішня торгівля безперечно сприяє економічному прогресу країни, але пріоритетним повинен бути розвиток внутрішнього ринку і споживання за рахунок розширення внутрішнього виробництва. Винятково важливий об'єкт державної політики - валютне регулювання. Валютне регулювання включає встановлення валютного курсу (грошова вартість національної валюти у валюті іншої країни), умови обігу національної валюти у своїй країні, систему міжнародних валютних розрахунків і платежів.
Економічна свобода набагато ілюзорніша, ніж це видається на перший погляд. Кожен має право чинити на ринку так, як йому заманеться. Однак, якщо хто-небудь визнає за краще робити те, що ринок не схвалює, ціною індивідуальної свободи виявляється економічне розорення. Представники всіх напрямів шкіл сучасної економічної теорії дійшли висновку, що сучасна економічна система без господарської діяльності держави існувати не може, а якщо й існує, то з великими перебоями. Предметом дискусії є лише масштаби, форми та способи втручання держави в економіку. Про те ця думка утвердилася не відразу. Наприклад А. Сміт та Д. Рікардо стверджували, що ринкова економіка повинна розвиватися на принципах саморегулювання, без втручання держави. Їй відводилася другорядна роль: організація громадського порядку, державної поштової служби, будівництво доріг, остів та інших споруд й їх утримання в належному стані, а також забезпечення національної оборони. Першими зазначили необхідність широкомасштабного одержавлення продуктивних сил, відносин власності, процесу регулювання економікою К. Маркс і Ф. Енгельс. Таку думку обґрунтовував англійський економіст Дж. М. Кейнс у праці „Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей” 1946 р. До цього автора спонукала сама дійсність, оскільки найглибша за всю історію капіталізму економічна криза 1929-1933 рр. Показала неспроможність ринкового саморегулювання економіки. Необхідність державного втручання зумовлюють: 1. Неспроможність приватної та колективної капіталістичної власності забезпечити подальший прогрес сучасних продуктивних сил (розвиток освіти, фундаментальних наукових досліджень, освоєння космосу та ін.), що призвело до певного одержавлення економічної системи, дії закону одержавлення економіки; 2. Поступове наростання протиріч у взаємодії людини з природою, виникнення екологічної кризи. Ринкова система позбавлена внутрішніх факторів, які б стимулювали підприємців до зберігання природи; 3. Неспроможність механізму ринкового саморегулювання рівномірно розвивати регіони країни; 4. Неспроможність забезпечити пропорційний розвиток галузей, чисельність яких в наслідок поглиблення суспільного поділу праці постійно зростає; 5. Неспроможність забезпечити відносно справедливий розподіл багатства і соціальний захист людей; 6. Поява монополій; 7. Неспроможність подолати економічні кризи, глибина яких поступово наростала; 8. Неспроможність забезпечити планомірний розвиток народного господарства, зумовлений досягнутим рівнем розвитку продуктивних сил, суспільним характером виробництва; 9. Неспроможність забезпечити розвиток економічної та соціальної інфраструктур; 10. Неспроможність забезпечити виробництво специфічних суспільних товарів – оборонного значення, утримання правоохоронних органів, страхування на випадок безробіття, по старості та ін.; 11. Неспроможність забезпечити розвиток міжнародних економічних відносин (світової торгівлі, міграції робочої сили та ін.). П. Самуельсон зазначає, що Америка ХХ ст. підійшла ближче, ніж будь-яка інша країна до такого стану, коли швидкий економічний прогрес та індивідуальна свобода протягом століття спричинили водночас циклічність економічного розвитку, розкрадання і виснаження природних ресурсів, які не поповнюються. Наведені основні прояви неспроможності механізму ринкового саморегулювання економіки зумовили процес виконання державою багатьох найважливіших економічних функцій, але це не означає, що вона повністю вирішує названі проблеми. По-перше, держава намагається при цьому максимально використати ринковий механізм. По-друге, держане регулювання економіки дедалі більше доповнюється наддержавним регулюванням, а економічні функції окремих держав – економічними функціями наднаціональних органів, що найповніше втілюється у діяльності ЄС.
. Функції держави в ринковій економіці. 1.1. Економічні функції сучасної держави. Основними соціально-економічними функціями держави у розвинутих країнах світу є: 1. Забезпечення простору для розвитку сучасних продуктивних сил шляхом створення якісно нових, прогресивніших форм власності (державної, державно-корпоративної та ін.), реформування попередніх та формування змішаних;
2. Політика захисту довкілля шляхом створення відповідної законодавчої бази, формування екологічного мислення та ін.); 3. Регіональна економічна політика інтенсивного спрямування державних інвестицій та стимулювання недержавних інвестицій у відсталі економічні регіони тощо; 4. Частковий перерозподіл національного доходу на користь найбільших верств населення через механізм прогресивного оподаткування; 5. Реалізація стратегії планомірного і пропорційного розвитку економіки шляхом визначення мети і пріоритетів макроекономічного розвитку, виділення ресурсів для їх реалізації тощо; 6. Антимонопольна, в тому числі антитрестовська, політика, спрямована на певне послаблення монополізму в економіці, на захист конкуренції; 7. проведення антициклічної та антикризової економічної політики з метою послаблення циклічності економічного розвитку та глибини економічних криз; 8. Забезпечення належного рівня розвитку інфраструктури: доріг, зв’язку, транспорту, водопостачання, спортивних споруд, а також закладів розвитку науки, науково-технічної інформації, освіти, охорони здоров’я, які є об’єктами соціальної інфраструктури; 9. Розробка і прийняття правових засад економіки; 10. Виробництво необхідних суспільних товарів (наприклад військового призначення) та надання відповідних послуг (охорона громадського порядку та ін.); 11. Контроль за рівнем зайнятості шляхом стимулювання економічного зростання, програм створення нових робочих місць тощо; 12. регулювання зовнішньоекономічних, у тому числі валютних відносин; 13. Захист населення від негативних наслідків підприємництва, зокрема захист прав споживачів. Багато із цих функцій реалізується у процесі державного регулювання економіки.
К преимуществам рынка относят:
эффективное распределение ресурсов - рынок направляет ресурсы на производство необходимых обществу товаров;
возможность его успешного функционирования при наличии весьма ограниченной информации - достаточно иметь данные о цене и издержках производства.
гибкость, высокую адаптивность к изменяющимся условиям.
оптимальное использование результатов НТР.
свободу выбора и действий потребителей и предпринимателей. Они независимы в принятии своих решений, заключении различных сделок, найме рабочей силы и т. п.;
способность к удовлетворению разнообразных потребностей, повышению качества товаров и услуг, более быстрой корректировке неравновесия.
Недостатки рыночной системы хозяйствования:
тенденция к самопроизвольному установлению равновесия в экономике, как правило, прокладывает себе путь через постоянные нарушения этого равновесия, что порождает общественные потери труда, безработицу и т.д.;
рынок - жестокая система в социальном плане;
рынок не обеспечивает решения экологических проблем, не стимулирует развитие фундаментальной науки, культуры.
Плюсы рыночной экономики
Достоинства рыночной системы находят подтверждение в нашем анализе ее функционирования. Два из них заслуживают особого внимания: эффективность распределения ресурсов и свобода.
Основной экономический аргумент в пользу рыночной системы состоит в том, что она способствует эффективному распределению ресурсов. Согласно этому тезису, конкурентная рыночная система направляет ресурсы в производство тех товаров и услуг, в которых общество больше всего нуждается. Она диктует применение наиболее эффективных методов комбинирования ресурсов для производства и способствует разработке и внедрению новых, более эффективных технологий производства. Короче говоря, поборники рыночной системы доказывают, что "невидимая рука", таким образом, управляет личной выгодой, что она обеспечивает общество производством наибольшего количества необходимых товаров из имеющихся ресурсов. Это, следовательно, предполагает максимальную экономическую эффективность. Именно эта презумпция эффективности распределения заставляет большинство экономистов сомневаться в необходимости правительственного вмешательства в функционирование свободных рынков, или правительственного регулирования их операций, за исключением тех случаев, когда такое вмешательство становится вынужденным.
Важным неэкономическим аргументом в пользу рыночной системы служит то обстоятельство, что она делает ставку на роль личной свободы. Одна из фундаментальных проблем организации общества заключается в том, как координировать экономическую деятельность множества индивидов и предприятий. Известно, что существует два способа осуществления такой координации: один - это централизованное и использование мер принуждения; другой - это добровольное сотрудничество через посредничество рыночной системы.
Лишь рыночная система способна координировать экономическую деятельность без принуждения. Рыночная системы представляет свободу предпринимательства и выбора; естественно, на этой основе она и преуспевает. Предпринимателей и рабочих не перегоняют по правительственным директивам их одной отрасли в другую, чтобы обеспечить выполнение производственных заданий, установленных каким-либо всемогущим правительственным ведомством. Напротив, при рыночной системе они свободно могут добиваться увеличения собственной выгоды, с учетом, конечно, вознаграждений и наказаний, которые они получают от самой рыночной системы. Подведем итог: конкурентная рыночная система, как утверждают ее сторонники, способствует эффективности распределения ресурсов и личной свободе.