98

Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І МІЖНАРОДНО – ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ: ЗМІСТ, ЗАВДАННЯ ТА ФУНКЦІЇ

1.1 Правова природа і зміст міжнародного трудового права………………….7

1.2 Міжнародне регулювання праці в системі міжнародних

правових відносин та його роль у забезпеченні захисту прав

працівників……………………………………………………………………….15

1.3 Завдання, функції та принципи міжнародного трудового права…………19

РОЗДІЛ ІІ ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ ТА СТАНДАРТІВ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ

2.1 Міжнародно-правові стандарти та джерела у сфері захисту праці та трудових правовідносин………………………………………………………...23

2.2 Суб’єкти міжнародного трудового права та особливості їх захисту…….38

2.3 Організація роботи, повноваження та нормотворча діяльність Міжнародної Організації Праці в сфері захисту прав працівників…………..48

РОЗДІЛ ІІІ ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ТРУДОВОГО ПРАВА В НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ

3.1 Захист трудових прав громадян України в діяльності міжурядових структур…………………………………………………………………………..59

3.2 Основні напрями адаптації трудового законодавства України до законодавства ЄС………………………………………………………………..70

3.3 Проект Трудового кодексу України та його відповідність вимогам

міжнародного трудового права…………………………………………………75

ВИСНОВОК……………………………………………………………………...84

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ….………………………………….88 ДОДАТКИ.………………………..…………………………………………..….95

ВСТУП

Обгрунтування вибору теми та її актуальність. Важливою умовою життєдіяльності людей є праця, яка завжди становила і становить вольову діяльність, спрямовану на створення матеріальних цінностей. Досвід створення матеріальних і духовних благ передається від покоління до покоління через ускладнені соціальні програми за допомогою науково-технічного прогресу. За весь час розвитку людства результат свідомої суспільної трудової діяльності з кожним поколінням ускладнювався, але не втрачався. Саме тому праця становить єдність двох функцій: засобу до життя і сферу ствердження особи. Перша з цих функцій знаходить своє відображення в орієнтації працівника на матеріальне задоволення потреб результатами своєї праці; друга - в орієнтації працівника на зміст праці, її відповідність його внутрішнім запитам, моральне задоволення роботою.

Потреби матеріального порядку є головними і становлять основу життя людей. Для того, щоб мати їжу, одяг, взуття, люди незалежно від своєї волі та свідомості вступають у відносини з іншими людьми щодо виробництва і розподілу цих благ. Ці зв'язки неможливі без певної організації, що створюється на базі взаємодії людей один з одним. Виникають відносини по виробництву, управлінню та розподілу, створюється власність на знаряддя та засоби виробництва, на результати своєї та чужої праці.

Право на працю - одне з фундаментальних прав людини, встановлене міжнародно-правовими актами і визнане усіма державами світу. Це право належить до групи соціально-економічних прав і в загальному сенсі відображає потребу людини створювати і здобувати джерела існування для себе і своєї сім'ї, реалізовувати свій творчий потенціал, виражати свою особистість. Соціальність права на працю виявляється у тому, що здійснюючи його, особа має можливість отримати від держави допомогу в працевлаштуванні, а також забезпечити рівень життя, гідний людини, для себе та членів своєї сім'ї.

Соціальність полягає також у тому, що держава встановлює коло соціальних стандартів і державних гарантій у сфері праці, які мають бути дотримані будь-яким роботодавцем і не можуть бути знижені; у законі має бути закріплений обов'язок роботодавця своїми внесками брати участь у соціальному страхуванні працівника на випадок його непрацездатності, безробіття, трудового каліцтва, професійного захворювання, старості тощо; роботодавець повинен виділяти частину прибутку від одержаних доходів і направляти їх на соціальний розвиток працівників - на охорону праці, поліпшення соціальних умов праці, забезпечення соціально-побутових умов, заходів з охорони здоров'я.

Нарешті соціальність також означає, що юридичними засобами має бути встановлено умови щодо досягнення соціальної злагоди між двома найбільш значними групами в суспільстві - найманими працівниками і роботодавцями, від діяльності яких залежить обсяг матеріальних джерел у державі, а відтак - забезпечення з загальних податків інших ланок соціальної сфери: освіти, охорони здоров'я, соціальної допомоги непрацездатним тощо.

Особливо актуальними та важливими є проблеми трудового захисту прав працівників в сучасній Україні, коли йде обговорення і прийняття нового Трудового кодексу.

Мета та завдання роботи. Основною метою даної роботи є вивчення правового регулювання захисту трудових прав працюючих нормами міжнародного і національного права.

Для досягнення поставленої мети слід вирішити комплекс наступних завдань:

- аналіз роботи міжнародних організацій щодо захисту трудових прав працівників;

- розгляд основних Конвенцій та рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП) в сфері захисту прав працівників;

- вивчення міжнародно-правових стандартів та джерел у сфері захисту праці та трудових правовідносин;

- встановлення суб’єктів міжнародного трудового права та особливості їх захисту;

- визначення принципів захисту трудових прав громадян України в діяльності міжурядових структур;

- характеристика основних напрямів адаптації трудового законодавства України до вимог законодавства ЄС та Європейської соціальної хартії (переглянутої).

Об’єкт та предмет дослідження. Об’єктом дослідження є правовідносини, які виникають з приводу правового регулювання питань захисту трудових прав працівників в міжнародному та національному законодавстві. Предмет вивчення складають правові аспекти захисту прав різних категорії працівників.

Аналіз джерел та літератури.

Науково – теоретичною базою даної роботи є теоретичні розробки, праці як вітчизняних, так і зарубіжних вчених – правознавців з питань трудового права та міжнародного публічного права, складовою частиною якого є міжнародне трудове право. Серед українських джерел особливо слід виділити навчальні посібники, монографії та наукові статті Н.Б.Болотіної – визнаного українського фахівця в галузі трудового права. Орієнтуючись на права людини у сфері праці, аналізуючи чинне трудове законодавство, в своїх працях Н.Б.Болотіна приділяє велику увагу проблемам трудового захисту прав робітників та всіх працюючих. Із інших робіт загальнотеоретичного характеру будуть використані праці О.Гирича, В. Карпенко, В. Пилипенко, В. Прокопенко, Г. Чанишевої.

Такі вчені як В. Буткевич, І. Дахно, В. Кисельов, М. Бекяшев, Л. Тимченко серед загальних проблем міжнародного трудового права та діяльності міжнародних урядових та недержавних організацій приділяють увагу і питанням захисту трудових прав працюючих.

Трудове право сьогодні належить до найбільш динамічних галузей правової системи держави, і тому проблеми цієї галузі постійно розглядаються на сторінках правничої періодичної літератури – журналів «Право України», «Юридична Україна», «Підприємство, господарство і право», «Людина і праця».

Правову основу дослідження складуть норми міжнародно – правових актів в галузі праці, відповідні положення Конституції України, Кодексу законів про працю України, законодавчих актів в сфері захисту прав працівників.

Методи дослідження. Для реалізації поставлених завдань в роботі буде використано ряд загальнонаукових та спеціальних методів наукового дослідження. Функціонально - юридичний метод буде застосовано для встановлення сутності гарантій у сфері працевлаштування; застосування аналітичного методу дозволить розглянути законодавчу базу з захисту трудових прав працівників; за допомогою статистичного методу вивчатиметься сучасний стан ринку праці.

Обгрунтування структури роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів з відповідними підрозділами, висновків, списку використаних джерел та додатків. В першому розділі розглядаються питання міжнародного регулювання праці в системі міжнародних правових відносин та визначається роль міжнародного трудового права у забезпеченні захисту прав працівників; друга частина роботи присвячена аналізу міжнародно-правових стандартів та джерел у сфері захисту праці та трудових правовідносин; в останньому розділі роботи приділяється увага захисту трудових прав працівників в Україні з урахуванням міжнародно-правових актів та розроблюваним новітнім трудовим законодавством.

РОЗДІЛ І

МІЖНАРОДНО – ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ: ЗМІСТ, ЗАВДАННЯ ТА ФУНКЦІЇ

1.1 Правова природа і зміст міжнародного трудового права

Історія становлення та розвитку міжнародного трудового права нерозривно пов'язана з процесом формування класу найманих працівників. Прагнення до поліпшення умов праці, побуту, життєвого рівня, загального добробуту як самих працівників, так і членів їхніх сімей, міжнародна інтеграція та деякі інші чинники сприяли появі міжнародних інституцій, що основними завданнями ставили вироблення єдиних міжнародних стандартів у сфері найманої праці та трудових відносин. Забезпечуючи регулювання міждержавних відносин, спрямованих на захист основних трудових прав людини, міжнародне трудове право, водночас, "є частиною міжнародного захисту прав людини" [25, с.47], і більше того, "саме міжнародне трудове право поклало початок становленню інституту захисту прав людини у міжнародному праві" [37, с.119].

Загалом проблемам формування прав громадян почали надавати належної уваги ще з часів прийняття у 1215 р. Великої Хартії вольностей. Проте як обов'язок держави – захищати права своїх громадян – почали визначати з часу конституціонування так званих буржуазно-демократичних прав.

Серед перших, хто висував ідеї міжнародно-правового регулювання праці та робив спроби захисту трудових прав працівників з допомогою міжнародних засобів, були англійський соціал-утопіст Роберт Оуен та промисловець і політичний діяч Ч. Хіндлі, французький лікар та економіст Луї Рене Вільєрм, а також швейцарський послідовник Роберта Оуена Данієль Легран. Роберт Оуен у 1818 р. звернувся до Конгресу держав Священного Союзу з петицією, в якій закликав використати розвиток техніки та збільшення виробничих потужностей як одну з умов поліпшення становища працівників. У 1833 р. Ч. Хіндлі підтримав законопроект про скорочення робочого часу, в основу якого було покладено процедуру взаємоузгодження інтересів сторін. Свою позицію він аргументував тим, що скорочення робочого часу можна компенсувати завдяки тим перевагам, які дають технічні удосконалення, концентрація виробництва, а також професійний рівень та майстерність англійських працівників. Це, на його думку, дасть можливість долати іноземну конкуренцію тих держав, де тривалість робочого часу може бути більшою. "Але якщо в цих державах будуть застосовуватись технічні удосконалення чи нові системи організації праці і при цьому не змінюватиметься тривалість робочого часу, а це призведе до погіршення конкурентоспроможності англійських підприємств, то тоді тривалість робочого дня необхідно буде зробити предметом договору з іноземними державами" [47, с. 72].

Луї Рене Вільєрм у 1937 р. ініціював створення міжнародного союзу промисловців з метою формування універсальних правил, які б визначали максимальну тривалість робочого дня у відповідності до вікових категорій працівників. У 50-х роках XIX ст. Даніель Легран неодноразово звертався до урядів та монархів різних країн з проектами заснування міжнародного трудового права. Об'єктами правового регулювання у його проектах були максимальна тривалість робочого дня для дорослих і дітей, заборона роботи у нічний час, робота на підприємствах зі шкідливими умовами праці.

Вирішальне значення для створення міжнародного трудового права мали проведені наприкінці XIX ст. в Англії, Франції, Німеччині, Швейцарії та інших європейських державах соціальні реформи, спрямовані на поліпшення становища працівників. Саме уряд Швейцарії виступив з ініціативою проведення конференції, яка своїм основним завданням мала визначати формування міжнародного трудового законодавства. Цю ініціативу підтримав німецький кайзер Вільгельм II і запропонував провести таку конференцію в Берліні, де вона, власне, і відбулася у 1890 р. Ця конференція стала першим міжнародним зібранням з проблем міжнародного трудового права. "Її результатом стали резолюції щодо поліпшення умов праці у шахтах, встановлення вікових меж прийому на роботу, скорочення робочого дня для дітей, підлітків та жінок, встановлення неділі обов'язковим вихідним днем" [48, с. 38].

У другій половині XIX ст. ідея міжнародно-правового регулювання праці активно обговорювалася на міжнародних з'їздах робітничих організацій Франції, Німеччини, Англії, Бельгії та інших країн. Врешті-решт у 1897 р. У Брюсселі зібрався конгрес із так званого міжнародного законодавства про працю. Відповідно до рішень конгресу в 1901 р. було створено Міжнародну асоціацію із законодавчої охорони робітників, яка функціонувала до 30-х років XX ст. і складалася з 16 національних секцій і центральної служби – Міжнародного бюро праці, розташованого у Базелі. Наступними етапами формування передумов міжнародного трудового права була утворена у 1890 р. Міжнародна асоціація трудового законодавства та скликані за її сприянням у 1905- 1906 рр. у Берні міжурядові конференції, на яких було офіційно прийнято дві важливі конвенції. Вони забороняли нічну працю жінок на промислових підприємствах та використання білого фосфору у виробництві сірників.

Важливо відзначити, що саме Швейцарія наприкінці XIX – на початку XX століття була одним із ініціаторів прийняття міжнародного трудового законодавства та відіграла основну роль в ідейному русі, який привів до виникнення у 1919 р. Міжнародної організації праці (далі – МОП). "Створення такої потужної міжнародної інституції, мета та завдання якої полягали в поліпшенні умов праці та життя працівників шляхом встановлення єдиних міжнародних стандартів трудових прав завершило формування передумов і стало початком становлення і розвитку сучасного міжнародного трудового права" [62, с. 188].

У 20-х роках XX століття факт існування міжнародного трудового права констатували німецькі юристи Г. Куттіг та Г. фон Тіллі, а також француз Рейно. У 50-х роках про самостійність міжнародного трудового права, його значення та перспективи розвитку писали болгарські вчені І. Янулов та М. Геновські, німецький юрист Ф. Гамільшег. А дещо пізніше про міжнародне трудове право як про нову галузь у сфері міжнародного права говорили югославський вчений Б.Благоєв, росіянин С.А. Іванов, французькі юристи Ж. Камерлінк та Ж. Ліон-Кан. Однією з характерних особливостей сучасного міжнародного права з точки зору загальної теорії права є те, що, будучи окремою галуззю права, воно одночасно виступає своєрідною системою права, структурними елементами якої є ряд інших галузей права, яким притаманна міжнародна публічність. "Власне, і міжнародне трудове право також є складовою міжнародного права" [57, с. 109]. Слід зазначити, що питання місця міжнародного трудового права в системі міжнародного публічного права є предметом дискусій у правовій науці.

Більшість учених і практиків країн, що утворилися на теренах колишнього Радянського Союзу, остаточно ще не визначили свого ставлення до виокремлення міжнародного трудового права як галузі міжнародного публічного правах Не склалося однозначного погляду на цю проблему і серед фахівців країн Західної Європи і Північної Америки, хоча ціла низка авторитетних західних учених (Л. Беттен, В. Дьоублер, К. Самсон, Н. Валтікос та ін.) вважають міжнародне трудове право "самодостатньою галуззю сучасного міжнародного публічного права" [67, с. 730].

Причин тому можна назвати кілька. По-перше, сам цей напрям науки міжнародного права порівняно новий, і вчені ще не встигли дослідити належним чином особливості об'єкта міжнародного трудового права і специфіку взаємодії суб'єктів міжнародного права в системі міжнародних відносин щодо становлення і розвитку національних, міжнаціональних та міжнародних трудових правовідносин. Лише на початку XX ст. виникла необхідність міжнародно-правового регулювання трудових відносин [72, с. 130].

Тоді міжнародна солідарність трудящих стала силою, з якою держави мусили рахуватися. Профспілки різних країн почали вимагати об'єднання міждержавних зусиль задля вирішення міжнародних аспектів трудових відносин. На цей час не власне міжнародно-правова, а ліволіберальна політична ідеологія мислителів XIX ст. становила теоретичну основу доведення необхідності міжнародно-правового регулювання трудових відносин і формування належного міжнародного інституційного механізму. В 1919 р. була створена Міжнародна організація праці, під егідою якої до Другої світової війни розроблено 133 міжнародні конвенції та рекомендації. Власне, цей міжнародно-правовий матеріал і засвідчив специфіку міжнародно-правових трудових відносин. Проте говорити про якусь сукупність норм у сфері міжнародного регулювання трудових відносин було ще надто рано. Самі конвенції та рекомендації приймалися, як правило, безсистемно або ж стосувалися суто конкретних питань, що не давало матеріалу для узагальнення. По-друге, практика регулювання трудових відносин у західних країнах зводилася до того, щоб там, де це можна, заборонити державі втручатися в процес трудових відносин. Вважалося, що у відносинах з державою трудящі домагаються задоволення своїх трудових вимог політичними методами, а правові методи (колективний договір) – то сфера взаємин з підприємцями. В деяких країнах (Велика Британія – до 60-х років, США – до 30-х років та ін.) серед джерел права колективний договір превалював над законом. У Франції ще й нині за юридичною силою колективний договір конкурує з законом, а в Данії, Швейцарії та деяких інших країнах дослідники відводять першому навіть провідну роль. "Там же, де перевага віддається законові, він досі часто лише відтворює положення колективних договорів" [77, с. 165].

Зрозуміло, що за такої ролі держави е національних трудових правовідносинах особливого бажання щось кардинально змінити у відповідних міжнародних відносинах також не спостерігалося. В цій ситуації, та ще й зважаючи на невизначеність самого терміна "міжнародні трудові відносини", підстав для тверджень про зародження нової галузі міжнародного публічного права чи принаймні його окремого інституту не було.

По-третє, розуміння трудових прав і сьогодні навіть у національному праві далеке від одностайного. Скажімо, право на працю, яке було проголошене в деяких західних конституціях лише після Другої світової війни, тлумачиться і як справді право, і як соціальна можливість професійної діяльності (всіх, а не лише трудящих), і як можливість здійснювати будь-яку трудову активність (навіть некорисну для суспільства чи власної сім'ї).

Закріплення кожної норми трудового права в системі національного законодавства натрапляло на величезні перешкоди, породжені зокрема консервативним мисленням, неприйняттям розуміння держави як творця трудового права (робітник, підприємець, профспілка традиційно вважалися основними суб'єктами врегулювання трудових правових відносин). Сподіватися, що ситуація докорінно зміниться в міждержавних відносинах (де роль держави як творця міжнародно-правових норм праці бачилася ще слабшою), було довгий час марним.

Зрушення в цій сфері розпочалися після Другої світової війни. До міжнародно-правового врегулювання питань праці долучилася ООН, у рамках якої було прийнято такі основоположні документи: Загальну декларацію прав людини 1948 р. (визначила дев'ять основних прав у сфері трудових правовідносин); Міжнародний пакт про громадянські й політичні права 1966 р. (закріпив два права, що безпосередньо стосуються трудових правовідносин); Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 р. (детально розкриває сутність дев'яти основних прав у сфері трудових правовідносин і формулює конкретні зобов'язання держав щодо забезпечення цих прав); Конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р. (заборонила дискримінацію при реалізації трудових прав, вимоги роботодавців щодо етнічного чи національного походження працівника та ін.); Конвенцію ООН про захист прав трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей 1990 р. (визначила 11 основних прав у галузі праці цієї категорії трудящих і членів їхніх сімей) та ін. [80, с. 64]

Досить продуктивно продовжувала правотворчу діяльність у сфері міжнародних трудових відносин Міжнародна організація праці, яка на початок 2003 р. прийняла 184 конвенції і 192 рекомендації. Ефективний внесок у міжнародне регулювання трудових відносин роблять регіональні міждержавні об'єднання: Рада Європи, Європейський Союз, Організація американських держав, Організація африканської єдності, Арабська організація праці (існує з 1965 р. як спеціалізована установа ЛАД), Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Нагромадження міжнародно-правового матеріалу, створення міждержавних інституційних механізмів у сфері трудових відносин вплинули на позиції дослідників цього важливого компонента сучасного міжнародного публічного права. Проте таких учених, які визнають міжнародне трудове право галуззю міжнародного права, на сьогодні меншість. Та й аргументи, якими вони обґрунтовують наявність такої галузі, недостатньо переконливі.

Слід зауважити, що розбіжності у визначенні місця міжнародного трудового права в системі міжнародного права досить суттєві. Деякі вчені (А. Ліон-Каєн, Ч. Філіпп та ін.) вбачають у ньому "компонент міжнародного соціального права" [46, с. 236], інші (Г.В. Ігнатенко, Л.О. Лазутін, Г.М. Мєлков та ін.) – "лише інститут сучасного міжнародного права (причому або окремий інститут міжнародного права, або інститут у системі певної його галузі, а саме галузі прав людини чи міжнародного економічного права) [51, с. 218].

Проте дедалі більше дослідників (X. Горансон, П. Маланчук) схильні "визнати міжнародне, трудове право галуззю сучасного міжнародного права" [50, с. 211]. Отже, у системі міжнародного права міжнародне трудове право виступає як сукупність взаємопов'язаних правових норм, що утворюють цілісну систему зі складною внутрішньою структурою, зумовленою особливим характером регульованих відносин. Норми міжнародного трудового права за своїм змістом є загальними, оскільки встановлюють стандарти, загальні правила, основні принципи щодо трудових прав працівників та необхідну поведінку суб'єктів міжнародного права в нормотворчій та правореалізуючій діяльності. У своїй сукупності вони утворили єдину систему права, об'єднану спільним предметом правового регулювання, тобто відносинами, що виникають між суб'єктами міжнародного права щодо вироблення єдиних стандартів у сфері праці та трудових відносин.

Формування такої системи стандартів здійснюються шляхом укладення багатосторонніх та двосторонніх міжнародних договорів та угод, а також правових норм міжнародних організацій.

Отже, міжнародне трудове право – це самостійна галузь у системі сучасного міжнародного права, сформована на основі єдиної системи загальних стандартів у сфері праці та трудових відносин (наймана праця, зайнятість, трудова міграція), а також міжнародних договорів та правил і норм міжнародних організацій.