Самостійна робота № 2
Тема:Література українського «розстріляного відродження»
План
1.Винищення національної творчої інтелігенції більшовиками.
2.Антиестетичні принципи «соціалістичного реалізму».
3. «Паризька школа» - осередок формування нового типу українця.
4.Розвиток західноукраїнської поезії і прози.
5.Література повоєнного десятиліття.
Подання матеріалу
1.Винищення національної творчої інтелігенції більшовиками.
Більшовики, звичайно, розуміли, що свідома національна інтелігенція є головною перешкодою на шляху до русифікації великих мас українського народу. Інтелігенція зберігала надбання національної культури і впливала на підростаюче покоління, могла викликати у молоді сумніви у перемозі соціалізму, розповсюджувати інакодумство та критикувати марксистське вчення. Тому інтелігенція розглядалася червоними як першочерговий політичний ворог.На перших початках вислання було кращим випадком для української національної інтелігенції. Але з кінця 20-х pp. проти неї починається цілеспрямований терор. Пов'язано це було з вже згаданою вище примарою українського сепаратизму. Сталін довів боротьбу з ним до логічного кінця. Оскільки традиційно носіями української національної ідеї були селяни й інтелігенція, Москва намагається знищити обидва ці прошарки. На долю селян впали колективізація, голодомори і депортації. Доля інтелігенції виявилася не менш трагічною – терор, концтабори й заслання.Микола Куліш у своїй комедії про українізацію "Мина Мазайло", поставленій харківським театром "Березіль" Леся Курбаса весною 1929 p., поклав до вуст одного з персонажів – "експерта з українського питання" дядька Тараса – такі слова: "їхня українізація – це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було… Попереджаю!" Дядько попереджав немарно: вже через рік постала справа СВУ.Сфальсифікований судовий процес над так званою "Спілкою визволення України" (СВУ), котрий відбувся 9 березня-19 квітня 1930 р., став справді епохальним в історії України, хоча і не був першим (наприкінці 20-х pp. більшовицькі спецслужби вже атакували українську академічну науку, організувавши справу "Київського обласного центру дій").По справі СВУ до кримінальної відповідальності притягалися видатні науковці, діячі українізації, половина з яких працювала в системі Української Академії наук: віце-президент УАН, талановитий лінгвіст С.Єфремов, відомий історик академік М.Слабченко, літератори й мовознавці Г.Холодний, Л.Старицька-Черняхівська, педагоги В.Дурдуківський, О.Гребенецький, Г.Іваниця, відомі науковці й професори Й.Гермайзе, К.Товкач та інші. Загалом 474 особи, з яких до вищої міри
покарання засудили 15 чоловік, ув'язнили в концтаборах – 192, вислали з України – 87. З долученої до справи схеми "Про діяльність СВУ по секціях", складеної 4 квітня 1930 p., видно, що не всіх запідозрених вдалося заарештувати. Зокрема, по літературній лінії планувалося притягнути до відповідальності М. і К.Лисенків, М.Рильського – загалом 14 чоловік.1Щоб зрозуміти, який це був удар по українській мові, варто зазначити, що серед репресованих були люди, котрі того часу складали передовий загін мовознавців, чий внесок у розвиток української мови тоді був визначальним. Арешт і суд стали анафемою на їх праці. Зокрема, С.Єфремов разом із А.Кримським редагував видання з 1924 р. академічного "Російсько-українського словника", котрий став надійною і достатньо повною збіркою українських слів та ідіом. У 30-ті pp. після репресування Єфремова видання словника на літері "П" припинили.На газетних шпальтах вирували пристрасті з приводу СВУ. Характерною є реакція органу ЦК і Харківського окружкому КП(б)У газети "Комуніст": "Зухвалий замах відщепенців і української контрреволюції з допомогою імперіалістів знищити Радянську Україну викликає обурення трудящих УРСР". 23 листопада 1929 р. на мітингу викладачів і студентів вищих учбових закладів у Харкові спалювали серед інших і солом'яну фігуру Єфремова. Оболванювання мас розгорталося швидкими темпами, розбудовуючи (за словами голови ДПУ УРСР Балицького) "українську пролетарську культуру". Продовжуючи цю розбудову, 22 березня 1931 р. Політбюро ЦК КП(б)У спеціально розглянуло питання про діяльність "Українського національного центру" (УНЦ). Ця організація тут була оцінена як така, що вела далі ворожу соціалізму лінію СВУ. Наступала нова розправа.Більшість осіб, яким інкримінувалась участь в УНЦ, були службовцями, працювали в системі народної освіти, в наукових закладах. До них приєднали і двох видних діячів української науки – академіків М. Гру шевського та М.Яворського. Засновані цими науковцями історичні школи після звинувачення їх у дрібнобуржуазному націоналізмі зазнали розгрому. Процес над УНЦ готувався як відкритий, але його натхненники не пішли на ризик, оскільки навіть непосвяченим у тонкощі кримінальної казуїстики була очевидна відсутність доказів вини. Тому звинувачених судила за закритими дверима трійка ОДПУ СРСР, котра присудила ув'язнення на 3-6 років.