Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема 4_Європейська інформаційна політика .doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
07.07.2019
Размер:
546.82 Кб
Скачать

94

Тема 7: Європейська інформаційна політика (6 год.)

  1. Регіональні концепції і моделі міжнародного співробітництва в галузі інформації і комунікації.

  2. Програми національних інформаційних політик країн США, ФРН, Франції, Великобританії.

  3. Програми національних інформаційних політик країн країн Бенілюксю, Італії, та Скандинавських країн.

  4. Інформаційна стратегія країни „нової демократії”: Польщі.

  5. Інформаційна проблематика європейських міжурядових організацій.

    1. Інформаційна політика Ради Європи.

    2. Діяльність Європейської Конференції Комітету Міністрів РЄ.

    3. Інформаційна політика Європейської Комісії.

Стало банальністю говорити, що початок XXІ століття - це період дуже швидких суспільних змін. Ці зміни, ми знаємо, обумовлені почасти економічною глобалізацією - тим, що корпорації шукають для себе всі нові й нові ринки збуту, почасти новими інформаційними й комунікаційними технологіями.1

До медіаполитике (у російській політології такого поняття немає) автор відносить всі політичні проблеми, зв'язані зі ЗМІ; не тільки державну політику в цій області, але й вплив аудиторій, корпорацій й інших факторів на массмедиа. У перекладі збережене авторське розуміння проблеми.

. Медіаполитика в сучасному світі - це область, у якій уряду, громадяни, споживачі, компанії, іноді навіть релігійні організації прагнуть якось управляти соціальними й/або економічними наслідками поширення новітніх технологій ЗМІ. І головною проблемою тут виступають комунікаційні технології, оскільки саме через них поширюються ідеї й інформація, тобто те, що може змінити політичну й культурну сфери нашого суспільства. Люди давно розуміють цю роль "смыслопроизводящих" технологій. Колись говорили: "перо могущественнее багнета", а Джон Мільтон, згадаємо, так сказав про цензуру: "Убити книгу - це майже те ж саме, що вбити людини*. ЗМІ сьогодні перебувають під контролем - під контролем церковних організацій у теократиях, урядів у демократіях, невибраних лідерів у недемократичних державах1.

У декларації, підготовленої для саміту Всесвітньої торговельної організації (ВТО) у Сіеттлі (1999), підкреслювалося: ЗМІ здатні відігравати унікальних роль у збереженні національної спадщини й в "сприянні збереженню різних культурних традицій і форм прояву культурної ідентичності народів". Саміт звернувся із закликом до держав - членам ВТО "визнати, що культурні блага й послуги істотно відрізняються від інших продуктів людської діяльності" і що збереження, наприклад, суспільного віщання в тій або іншій країні або будь-якій іншій мірі, націлена на "забезпечення доступу до місцевих продуктів і послуг", повинні розглядатися як законне право національні держави й із цієї причини залишатися поза глобальними угодами про вільну торгівлю послугами.2

У країнах, де демократичні інститути відсутні або слабкі, область медиаполитики швидше за все буде відбивати інтереси Правлячої політичної й ділової еліти. Доводиться визнати, однак, і те, що часом й у демократичних державах рішення у відношенні ЗМІ приймаються не на широкій демократичній основі, а в досить вузьких коридорах влади. Одна із причин тому - дуже спеціальний характер деяких питань, зв'язаних зі ЗМІ, таких, як розподіл частот, регламентування змісту ЗМІ, визначення стандартів й інших, притім що такі рішення надалі впливають на мільйони людей.

ЗМІ зіштовхується стільки самих різних інтересів, що медиаполитика не може стояти й ніколи не коштує на місці, - це скоріше процес гармонізації часом самих гострих протиріч і розбіжностей, результат безлічі рішень, прийнятих обраними політиками.

Медіа і політика – це дві функціонуючі системи, які існують поряд з іншими суспільними системами, такими як релігія, економіка, освіта.

«Все, що знаємо про наше суспільство, чи загалом про світ, в якому живемо – стверджує Niklas Luhmann - знаємо з ЗМК. Стосується це не лише нашого знання про суспільство та історію, а також наших знань про природу…… З іншого боку про ЗМК знаємо так багато, що не можемо їм довіряти»1.

Кароль Якубович в своєму дослідженні про суспільні ЗМІ, цитує, що «медіаполітику потрібно розуміти як частину публічної політики. Медіаполітика - це діяльність влади щодо регулювання умов функціонування системи масової комунікації – в основному преси, раді та телебачення»2.

Політика повинна носити комплексний характер, тому що торкається щонайменше чотирьох інших сфер політики держави:

  • медіаполітика пов’язана з такими проблемами як свобода слова, правом на інформацію та реалізацією суспільного інтересу в електронних ЗМІ;

  • освіта і культура;

  • телекомунікації;

  • економіка.

Медіаполітика також стосується багатьох аспектів мережі і послуг електронної комунікації. Має зв’язок з інформаційною стратегією країни, знаходить своє відображення і в міжнародній політиці.

В межах медіаполітики можна виокремити декілька сфер:

  • Системна медіаполітика – служить для створення, утриманню чи зміні медіального ладу;

  • Секторна медіаполітика – займається якимось сектором ЗМІ (аудіовізуальна, преса);

  • Операційна медіаполітика – займається розв’язанням проблем, що виникають вже у впорядкованій медіасистемі.

  • Потрібно також пам’ятати, що медіаполітика формується і реалізовується не лише державними інституціями, але також багатьма іншими національними і міжнародними структурами, від місцевого рівня аж до міжнародного – від державних та міжнародних установ до медіа власників та їх представництв творчих та професійних спілок.

Термін суспільні (громадські, публічні) ЗМІ вжив американський бізнесмен і піонер американського комерційного радіо і телебачення Девід Сарнофф (David Sarnoff) в 1922 р. (кілька місяців до створення British Broadcasting Company, з якого виникло BBC), який стверджував, що ЗМК мають своїм завданням постачати людям розваги, інформацію та вчити їх і для цього повинно бути визнані як публічні чи суспільні1. В той час відомий німецький фахівець зі ЗМІ Альберт Шарф (Albert Scharf) вважає що, “…публічне телебачення повинно надавати послуги, яким може користуватися суспільство в цілковитій своїй єдності, різнорідності і розбіжності. Очевидне і природне багатство думок, аспектів і поглядів в суспільстві мусить знайти своє відображення в вироблених телевізійних програмах2.

Виокремлюють три основні етапи формування суспільних ЗМІ і три головні мотиви їх створення:

  • Патерналістсько-опікунчий мотив, найкращим прикладом якого є створення BBC в 20 рр. XX ст. як незалежної публічної корпорації з місійними завданнями, що полягали у відігріванні ролі нормативного взірця в культурному, моральному і політичному житті краю.

  • Демократично-емансипаційний3 мотив, проявляється в деяких країнах Західної Європи в 60 і 70 рр. XX ст., коли було визнано, що модель державного радіомовлення і телебачення втратив свою правомочність і необхідно перетворити їх в незалежні суспільні ЗМІ, які б презентували громадянське суспільство.

  • Системна мотивація, як в Західній Німеччині після ІІ світової війни, а пізніше в Іспанії, Португалії, Греції в 70-х рр. XX ст., а також в 90-х рр.. в посткомуністичних країнах, де зміна медіасистеми була невід’ємним елементом трансформації устрою і побудови демократії1.

До сер. 80-х років у більшості європейських країн функціонувала одна модель суспільного телебачення, а найважливішою її ознакою був національний характер і обмежене інтернаціональне покриття щодо території країни надавця. Всі системи публічного телебачення в Європі діяли на підставі правових актів у вигляді законів та контрактів. На межі 80-90 –х років XX ст. наступила зміна моделі комунікаційної політики в Європі. Це було спричинене технологічною зміною і з неї випливаючої лібералізації ринку мас-медіа. Існуюча до цього часу модель суспільного телебачення визначалася як «старий порядок» і виокремилися кілька принципів, які були характерні для цієї системи:

  • принцип відповідальності щодо споживачів. Цей принцип реалізовано через створення відповідних форм адміністрування інститутів суспільного ТБ;

  • принцип фінансування з суспільного скарбу або спів фінансування з комерційних джерел (продаж антенного часу, реклами);

  • принцип регулювання (контролю) цінностей змісту програм, визначених в контексті етичних і професійних норм: безсторонності, об’єктивності, повага до прав меншин, а також заборона порнографії, сцен насилля та обмеження реклами;

  • принцип універсальної служби суспільства, що розуміється як об’єднання громадян, а не споживачів;

  • принцип захисту від конкуренції, що означає монополія або форми обмеження комерційного телебачення в конкуренції з суспільним1.

Зміна європейської моделі суспільного телебачення не наступила раптово. Процес цей був пов’язаний зі змінами, які відбувалися в комунікаційній політиці європейських країн. Процес дестабілізації європейських телевізійних систем характеризувався наступним:

  • атрофія законності суспільної монополії і фінансування суспільних ЗМІ з бюджету;

  • появою проринкових вирішень і регулювань в сфері комунікації одночасно з присутністю на ринку значної кількості інвесторів, що володіють достатніми фінансами та бажанням розвинути нові дистрибуційні системи;

  • підняття і розв’язання проблеми в середині ЄС щодо не уникнення транс націоналізації телевізійних переказів та захоплення ринку дешевими американськими програмами;

  • впровадження заходів щодо зміцнення національних ринків і цілого європейського аудіовізуального ринку, а також ринку нових інформаційних технологій перед конкуренцією з американською та японською промисловістю;

  • поглиблення небажання європейських споживачів до «старого порядку» національного регулювання і контролю електронних ЗМІ2.

Дестабілізація традиційної системи європейських ЗМІ в 90-х роках XX ст., викликана застосуванням інновацій в ІТ і появою нових телевізійних комерційних операторів в цілій Європі, злагоджена реалізація комунікаційної політики, що проявилося в дерегуляції3, лібералізації4 аудіовізуального ринку та захисту існування суспільного телебачення, призвела в кінцевому результаті до створення нової системи. Вона полягає в:

  • домінуванні дуалістичної системи телебачення: суспільного і комерційного;

  • функціонуванні приватних телевізійних мереж в Європі і уникнення національного регулювання;

  • виникненні наднаціональних телевізійних корпорацій, які контролюють глобальний комунікаційний ринок;

  • мультимедійна діяльність найбільших європейських телевізійних потентатів1, поєднуючи все частіше з іншою економічною діяльністю;

  • зростаюча відокремленість різних функцій аудіовізуального процесу: наступає стабільне розрізнення функцій між операторами кабельної і супутникової мережі, які чітко розділяють свою діяльність на програмну і управлінсько-економічну;

  • прагнення до стандартизації в межах Європи2.

Деякі дослідники масової комунікації вважають, що в умовах зростаючої міжнародної конкуренції та пов’язаної з цим процеси концентрації, створюють світову систему з трьома рівнями:

  • комунікація в міжнародному масштабі, в якому домінувати будуть перекази американської і британської телевізійної продукції;

  • комунікація в межах країни, що охоплює різні телевізійні системи і структури, в яких загальнонаціональні мережі охоплюють все меншу кількість глядачів, суспільне телебачення змушене вести боротьбу за глядача з комерційними каналами, і різниця між ними буде зменшуватися;

  • комунікація в регіональному і локальному масштабі, в більшості випадків на місцевих мовах3.

Поява комерційної конкуренції для суспільних мовників було великим шоком. Змусило їх до конкурування на ринку. Незважаючи на зміни, які відбулися на ринку мас-медіа, незважаючи на зростаючу конкуренцію суспільні ЗМІ стараються утримати свої позиції. В цій ситуації змінюється стратегія суспільного телебачення щодо ринкової конкуренції наступним чином:

  • Без змін – брак коштів (для прикладу можна навести телерадіомовлення Бельгії);

  • Опозиція (BBC1, BBC2) – часткове уподібнення до комерційного телебачення, при прагненні до реалізації суспільної місії;

  • Резиґнація1 – (Італія, Іспанія) – далеко сягаюче уподібнення до комерційних ЗМІ;

  • Часткова конфронтація (Франція) – один з канал підлягає повній комерціоналізації, інший реалізовує місію2.

Суспільне телебачення в минулому монополіст, за що неодноразово було критиковане постає перед новими викликами. Реалізуючи своє основне завдання, щоб бути привабливим для загалу споживачів, мусить проявляти креативність і високу якість в своїх пропозиціях.

Щодо суспільних ЗМІ ЄС висловила свою позицію в основному правовому акті Амстердамському протоколі 1997 р., в якому зазначалося, що питання організації, фінансування, визначення цілей, ролі і засад функціонування суспільних медіа-систем належить до компетенції країн-членів3.

З початку виникнення телебачення, дослідники масової комунікації, намагаються окреслити основні функції і завдання цього ЗМІ. Постало багато типологій, і незважаючи на різницю в термінах, виокремилися основні функції як суспільного так і комерційного телебачення: інформаційна, розважальна і освітня.

Загальноєвропейська формула щодо місії публічного телебачення яке повинно «інформувати, вчити, гратися в спосіб, який гарантує етичні, естетичні та деонтологічні1 стандарти якості» – залишається актуальною і сьогодні2. Місія суспільного мовника полягає в діяльності на користь суспільства, охорона національної культури та культурної різнорідності, підтримка демократичного процесу та роль громадського форуму в сучасному суспільстві.

Поняття «суспільної місії» більш широко було подане в Комунікаті Єврокомісії в 2001 р., де суспільна місія ТБ – виважена (urozmiacona) програмна пропозиція, яка реалізує суспільні, демократичні і культурні потреби суспільства, враховуючи мовні і культурні відмінності. Прийняття країнами-членами дефініції «суспільної місії» повинно бути узгоджене з правом ЄС.

Також Єврокомісія висловилася щодо питання здійснення комерційної діяльності суспільними каналами. Така діяльність є можливою, але вона не має фінансуватися громадськими коштами3.

Як стверджує рапорт, що був прийнятий Zgromadzenie Parlamentarne RE („public Service Broadcasting”, 2004), медіа публічні є важливою складовою демократичної системи в Європі, але стоять вони перед лицем загроз з боку політичних і економічних сил, зростаючої конкуренції х боку комерційних мас-медіа, концентрації ЗМІ, фінансових труднощів, пристосування до глобалізаційних викликів і нових технологій. Тому було прийнято Рекомендацію, що закликає уряди європейських держав, до „взяття на себе політичне зобов’язання, яке буде гарантувати існування сильних і здорових публічних ЗМІ і адаптують їх до вимог цифрової епохи»1.

Суспільні ЗМі створили власні тематичні програми. На червень 2005 р. європейське суспільне телебачення транслювала в сумі 75 таких програм, присвячених різним аспектам (інформація, культура, мистецтво, освіта, програми для дітей, музика, фільми спорт).

На сьогодні немає певності, що публічні ЗМІ будуть функціонувати в XXI ст. Беата Очєпка представила три можливі варіанти долі публічних ЗМІ:

  • маргіналізація2 внаслідок фінансових труднощів та політичної кризи навколо їх функціонування і втрати споживачів;

  • зникнення публічних ЗМІ при одночасному впровадженні системи торгів на місійні програми (цей варіант відомий як модел розпорошеної публічної служби);

  • зміцнення публічних ЗМІ, завдяки оживлення громадянського суспільства3.

Інакше бачить перспективи розвитку публічних ЗМІ Мацєй Мрозовські (Maciej Mrozowski) і зазначає наступні варіанти моделей, які можна брати до уваги:

  • «повернення до коренів», або до концепції суспільних ЗМІ як інститутів, що служать справі громадської освіти і поширення цінностей культури;

  • «контрольована конвергенція4», або продовження актуальної тенденції до уподібнення суспільних ЗМІ до комерційних;

  • «радикальна альтернатива», яка могла б наступити, якщо б існуючий спосіб фінансування суспільних ЗМІ був визнаний за суперечливий з засадами чесної конкуренції, а ті медіа були позбавлені абонентських надходжень, втратили б мотивацію і здатність до публічної служби – що в перспективі може призвести до їх приватизації1.

Ще іншу думку пропонує John Keane, який шукаючи вихід з нинішньої ситуації в сфері комунікації в західних країнах, створює концепцію ЗМІ публічної служби в новому трактуванні. На його думку , старі, монополістичні і патерналістські публічні медіа, а особливо такі як BBC – переживають кризу і приречені на вимирання. Keane вважає, що місце традиційних публічних ЗМІ повинні зайняти численні медіа публічні, які функціонують поза державою і ринком в межах самоорганізуючого суспільства громадянського, що виражають багатство думок, точок зору в суспільстві2.

Міжнародне співробітництво у галузі інформації та комунікації спрямоване на вирішення глобальних проблем інформаційного суспільства, використання нових технологій для прогресивного розвитку регіонів і окремих країн. Реаліза­ція міжнародної інформаційної політики здійснюється через комплексні інформаційні стратегії регіональних міжурядових організацій та програми національної інформаційної політики.

Регіональна інформаційна політика входить до пріоритетів міжнародного співробітництва, враховує специфіку та інте­реси країн регіону і прагнення до співпраці, здійснення на­ціональних ініціатив на субрегіональному рівні. Ці пріоритети стосуються міжурядових інформаційних обмінів, спільного використання інформаційних ресурсів, планування стратегії і контролю інформаційних потоків, побудови "інформаційної інфоструктури", регіональних мереж і систем, уніфікації за­гальних принципів правового регулювання інформаційної діяльності, демократизації засобів масової комунікації. Регіо­нальна інформаційна політика тісно пов'язана як з націо­нальними програмами, так і з глобальними міжнародними ідеями "інформаційного суспільства", які визначають тенден­ції і перспективи сучасних міжнародних відносин. У доку­ментах ЮНЕСКО зазначається, що регіональна політика у галузі комунікації не повинна вести до обмеження інформа­ційних обмінів, а навпаки сприяти уникненню бар'єрів і • нерівності між країнами і спільнотами.

Мета регіональної політики, за документами міжнародних організацій, полягає у консолідації національних ресурсів, координації діючих і майбутніх об'єктів "інфоструктури", ліквідації диспропорцій в інформаційних потоках, забезпеченні національної суверен­ності і культурної самобутності, інтеграції у міжнародний інформаційний простір і міжнародний розподіл праці.

Європейська інформаційна політика реалізується через стратегії, програми і проекти міжурядових регіональних орга­нізацій, таких, як Рада Європи (РЄ), Європейський Союз (ЄС), Організація з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ), Центральноєвропейська Ініціатива (ЦЄІ), Організація Пів-нічно-Атлантичного Співробітництва (НАТО), в рамках яких розглядаються і вирішуються проблеми становлення інфор­маційного суспільства у Європі, розвитку "інфоструктури", інформаційних комунікаційних магістралей, телекомунікацій­них мереж, проблеми інформаційної економіки, електронної торгівлі тощо.

Стратегія європейської інформаційної політики включає кілька напрямків, які стали пріоритетними для діяль­ності регіональних міжурядових організацій. Так, Рада Європи розвиває гуманітарне співробітництво у регіоні шляхом забезпечення прав людини і розвитку плюралістичної де­мократії, створення системи європейського інформаційного права, впровадження європейських стандартів і принципів в національні інформаційні програми і чинне законодавство. Європейський Союз підтримує доктрину інформаційної еко­номіки, впровадження нових технологій у традиційні сектори виробництва, спрямовує розвиток "інтелектуальної" торгівлі для зростання економічної стабільності і конкурентоспромож­ності Європи на міжнародних ринках.

ОБСЄ формує інформаційну концепцію у напрямку превентивної дипломатії, врегулювання конфліктів, забез­печення професійної інформаційної діяльності, незважаючи на кордони, охорони інформаційних прав етнічних спільнот і національних меншин. Інформаційна політика ЦЄІ спря­мована на інтеграцію країн-учасниць до проектів і програм ЄС, РЄ, ОБСЄ для забезпечення регіонального і субрегіонального співробітництва, для створення і функціонування інформаційно-документаційного центру оперативного обміну інформацією, для реалізації програми ЦЄІ-2010 спільно з ЄС з метою зростання економічної стабільності за рахунок інформаційного сектору і включення країн-членів ЦЄІ у міжнарод­ну торгівлю і світове господарство.

Інформаційна політика НАТО включає як гуманітарні, так і військові аспекти інформаційного співробітництва і забезпечує програми обміну інформацією, впровадження нових технологій в оборонну доктрину і політичне співробіт­ництво, сприяє поширенню ідей толерантності і культури миру.

Найбільш впливовими в європейському регіоні висту­пають міжурядові організації Рада Європи і Європейський Союз. Інформаційна політика Ради Європи підтверджує при­хильність організації принципам плюралістичної демократії, поваги до інформаційних прав людини, верховенства права, встановлення стандартів у галузі інформаційних прав людини, впровадження європейських стандартів у конвенції та інші документи для забезпечення демократії у Європі. Мета діяль­ності організації, як зазначено у Декларації II Самміту Ради Європи, 1997 - становлення вільного, толерантного і справед­ливого суспільства на основі спільних цінностей, таких, як вільне вираження поглядів, свобода слова та інформаційної діяльності, культурна багатоманітність і рівноправність кож­ної особистості.

Рада Європи прийняла програму підтримки країн-членів, які адекватно реагують на зміни у новому столітті і вбачають прогресивний розвиток регіону в утвердженні прав людини, демократії, становленні інформаційного суспільства. До демо­кратичних цінностей відносять нову регіональну інформа­ційну політику, принципи використання комунікаційних та інформаційних технологій, забезпечення інформаційних прав, встановлення широких можливостей для міжурядового спів­робітництва. Організація Рада Європи закликала спільно знайти відповіді на проблеми інформаційного суспільства на основі балансу інтересів, оптимальної рівноваги між правом на інформацію і повагою до приватного життя.

Під егідою Ради Європи створюється система європейського інформаційного права, що засвідчили наради та дискусії з проблеми "Inforights" (Національна політика щодо утворення і регулювання інформаційних потоків у Європі та динамічність європейського і міжнародного спів­робітництва- 1997-98 рр.).

В рамках Організації прийнято документи, які регламен­тують інформаційні відносини в європейському регіоні. Серед них конвенції, декларації, угоди, меморандуми, рекомендації і резолюції, статути, хартії, положення з основних та спеціаль­них напрямків інформаційної діяльності, зокрема, Європей­ська конвенція прав людини (1950 р. з доповненнями), Євро­пейська конвенція про транскордонне телебачення (1989 р.), конвенції про обмін правовою інформацією, загальні засади міжнародного співробітництва в Європі, заборону аудіовідео-піратства тощо. Розробляються нові регіональні документи про регулювання інформаційних потоків у мережі Internet, охорону інформаційної інтелектуальної власності, заборону дискримінації за інформаційною ознакою, про використан­ня засобів масової комунікації в політичних та виборчих процесах.

3 1986 року Рада Європи проводить Європейські Конфе­ренції на рівні міністрів країн-членів, які виробляють спільні стратегії і рішення щодо регіональної інформаційної політики. Так, були розглянуті і прийняті документи про майбутнє телебачення у Європі (1986р.), створення європейської багато­національної системи засобів масової комунікації (1988 р.), про економіку мас-медіа та нових засобів комунікації (1991 р.), демократичне суспільство і принципи інформаційної діяль­ності (1994 р.), про становлення інформаційного суспільст­ва у Європі (1997 р.), про пан'європейську медіаполітику XXI століття (2000 р.).

Програма діяльності Ради Європи і країн-членів Орга­нізації на новий період до 2010-2015 року, викладена у По­літичній декларації "Інформаційне суспільство - виклик для Європи" (1997 р.), свідчить про нові напрямки європейської ^формаційної політики, про розуміння інформаційного су­спільства як важливого рушія економічних, соціальних і "технологічних змін. Інформаційні процеси справляють знач­ки вплив на функціонування суспільства в цілому, на відносини між окремими індивідами, спільнотами, країнами на міжнародному рівні, надають широкі можливості для обміну іформацією на транскордонному рівні, через глобалізацію вільного доступу суспільства до мереж і послуг. Рада Європи зобов'язалася в рамках становлення інформаційного суспіль­ства сприяти розвитку нових технологій, нових інформацій­них і комунікаційних виробництв і послуг в інтересах свободи слова, інформації, творчого зростання та обміну між різними культурами, в інтересах освіти, соціального розвитку і гума­нітарного права.

Інформаційна політика ЄС виходить із доктрини європей­ського інформаційного суспільства, проголошеної 1994 року у доповіді "Європа і глобальне інформаційне суспільство: рекомендації для Європейської Ради ЄС" (відома у науковій літературі, як Доповідь М. Бангеманна). Основна ідея - зміна традиційних підходів і оцінок міжнародного співробітництва і світової конкуренції: від геополітики, яка визначає міжнарод­не становище країни за географічними ознаками, природними ресурсами, кліматичними умовами, політико-економічними чинниками, до технополітики (інформатики), яка визначає місце кожної держави в світовій ієрархії залежно від впро­вадження нових наукових досягнень та високих технологій в усі сфери життєдіяльності суспільства. Позиція ЄС у регіоні обумовлює економічну і соціальну інтеграцію європейських країн, реорганізацію бізнесу, переосмислення взаємовідносин державного і приватного секторів, нові форми організації праці та інші інституційні перетворення. Напрямки і стратегії інфополітики ЄС втілені у програмах і проектах Організації, стратегічних наукових дослідженнях, таких, як: RTD (Роз­виток технологічних досліджень), ІМРАСТ (Інформаційні технології і ринкова політика), ESPRIT (Європейська стра­тегічна програма промислового розвитку і впровадження технологій), проектах "Он-лайн для урядів", "Глобальна інвен­таризація", "Глобальний виклик Бангеманна", "Електронна комерція", "Дистанційна освіта, медицина, культура та інфор­маційні послуги". Реалізація програм і проектів ЄС, спрямо­ваних на становлення інформаційного суспільства в Європі, здійснюється за підтримки ЄС та європейських країн на найвищому рівні (до 80% річного бюджету Єврокомісії). В політичному плані Єврокомісія ЄС визначила 1998 рік як останній термін для трансформації національних законодавств у сфері лібералізації телекомунікацій та ринку інформаційних послуг, а також прийняла План дій на 1998-2000 рр. по забез­печенню всебічного використання інформаційних супермагістралей. Уряди країн Європи висловлюють занепокоєння проблемою технологічної залежності від США та Японії і технологічною експансією цих країн у європейсь­кому регіоні, що знаходить відображення у проектах розвитку EuroNet, збагачення національних інформаційних ресурсів відповідно до світових стандартів, поширення європейських інформаційних продуктів та послуг на глобальному теле­комунікаційному ринку. До провідних ідей інфополітики ЄС відносять становлення такого інформаційного суспільства, яке забезпечить соціально-економічне зростання регіону за рахунок реалізації 1 млн. нових робочих місць (щорічно) в інформаційній індустрії.

Проекти ЄС передбачають:

• створення інформаційно-телекомунікаційної системи для забезпечення оперативного обміну документами між уря­дами європейських країн, використання адміністраціями інформаційних технологій в режимі реального часу для оперативного зв'язку урядів, для узгодження процесів прийняття політичних рішень, інформування європейсь­кої громадськості про регіональні та національні політич­ні ініціативи і пропозиції (проект "Он-лайн для Урядів");

• створення Глобального банку інформації про діяльність європейських країн, забезпечення засобами мультимедіа систематизації, зберігання і доступу до електронної ін­формації за основними національними і міжурядовими європейськими проектами, дослідженнями та іншими банками інформації, що стосуються підтримки і роз­витку глобального інформаційного суспільства (проект "Глобальна інвентаризація");

• створення європейської інформаційно-маркетингової мережі для підтримки малого і середнього бізнесу, ін­формаційної економіки, ефективного ринку електронної комерції, інформаційної індустрії. Практика ЄС свідчить, що нерозвинена інформаційно-маркетингова інфраструк­тура стала головною причиною жорстокої конкуренції із зустрічними імпортними поставками навіть на внутріш­ньому європейському ринку. Якщо іноземний інвестор не знаходить адекватної інформації по регіону в офіційному порядку, вона або збирається самостійно, або регіональ­ний ринок втрачає потенційного інвестора (у таких ви­падках, як правило, аналізується інформація загального характеру -політична і демографічна; правова інформа­ція; інформація про конкурентне середовище і можливості національних ринків; статистична інформація про торго­вельні потоки; інформація про цінову політику (проект "Електронна комерція). Проект "Електронна комерція" забезпечує створення електронних довідників та передачу інформації мережами або на оптичних носіях - СD;

• в рамках діяльності Єврокомісії - підтримка дистанційної освіти, культури, медицини (проект "Життя і працевлаш­тування в інформаційному суспільстві");

• проект "Глобальний виклик Бангеманна" - міжурядова програма, яка спря­мована на розвиток ідеї інформаційного суспільства в країнах європейського регіону і світу, розробку націо­нальних програм і впровадження прогресивних кому­нікаційних технологій в європейську економіку. Мета програми - розвиток електронних мереж, обмін інфор­мацією, поширення знань і досвіду для максимального зростання і вдосконалення практики становлення інфор­маційного суспільства в різних країнах.

Особливий акцент програми "Глобальний виклик Банге­манна" - інформаційні міста, тобто створення муніципальної інфраструктури і надання інформаційних послуг в рамках освіти, науки, культури, охорони здоров'я, екології для місь­кого населення, що дає можливості для маркетингу ори­гінальних технологій і продуктів, практичного застосування інформаційних і комунікаційних технологій для конкретних цілей.

Проекти програми включають 11 категорій за ключо­вими напрямками становлення інформаційного суспільства в Європі:

1. створення нових форм бізнесу - використання нових інформаційно-комунікаційних технологій для створення нових робочих місць (телеробота), віртуальних компаній, мереж приватного бізнесу;

2. застосування нових технологій на малих і середніх підприємствах, створення муніципальних, національних і міжнародних мереж малого і середнього бізнесу;

3. розвиток електронної комерції, спрямованої на різні форми діяльності - від індивідуального локального мага­зину до екстенсивної корпоративної торгівлі, зважаючи на високий ступінь підготовки населення і ділових кіл до використання засобів електронної торгівлі, формування психології нового способу купівлі-продажу;

4. використання нових технологій в освітній галузі на всіх рівнях, створення мережі дистанційної освіти для розширення спектру спеціальностей і кваліфікацій. В інформаційному суспільстві передбачається процес по­стійного вдосконалення знань протягом всього життя на основі поєднання традиційних форм освіти і нових комунікаційних технологій;

5. трансформація демократичних інститутів на основі впро­вадження нових комунікаційних технологій в систему адміністративного управління по вертикалі і горизонталі, забезпечення широкого доступу громадськості до урядо­вої та муніципальної інформації (теледемократія, елек­тронний уряд) незалежно від технічних знань та навичок;

6. забезпечення соціального здоров'я населення, розши­рення сфери телемедицини, можливості надання високо­кваліфікованих консультацій у віддалених медичних закладах, використання банку даних про медичне обсте­ження і хвороби пацієнтів. При цьому виникає проблема безпеки медичної інформації від несанкціонованого до­ступу. Використання нових технологій сприяє медичному обслуговуванню та соціальній реабілітації людей з обме­женими фізичними можливостями, осіб похилого віку та інших соціальних груп, які потребують соціального захисту;

7. збереження національної ідентичності та культурної самобутності європейських спільнот шляхом реалізації програми спільної європейської інформаційної спадщини "Пам'ять Європи", яка передбачає переведення у цифрову форму найкращих досягнень в культурі, мистецтві, телеaудіовізуальній сфері, розвиток багатокультурності і різно­манітності, поширення ідей толерантності між національ­ними спільнотами і етнічними групами для уникнення міжнаціональних і міжетнічних конфліктів, ксенофобії та інших видів культурної дискримінації;

8. конвергенція засобів масової комунікації, яка стимулює створення мультимедійних систем і мереж, мультимедій­них продуктів, розширення можливостей медіаіндустрії та медіабізнесу, перекваліфікація і підготовка нового по­коління професіоналів для життя і роботи в інформацій­ному суспільстві. Трансформація медіасфери обумовлює нові можливості для обміну інформацією, представлення європейської спільноти в глобальних інформаційних потоках, співробітництво з транснаціональними медіа-корпораціями, продаж європейських інформаційних про­дуктів в перспективних регіонах світу і в той же час захист європейських виробництв та регіонального ін­формаційного простору від експансії розвинутих країн Північної Америки та Азійсько-тихоокеанського регіону;

9. інформування європейської спільноти про стан навко­лишнього середовища, спрямованого на формування екологічно розумної поведінки в повсякденному житті і виробничій діяльності із застосуванням ефективних кому­нікаційних технологій;

10. забезпечення рівноправного доступу до інформаційних мереж і системи інформаційних послуг для об'єднання спільнот, інформаційного спілкування, що в регіонах втілюватиметься по-різному: від надання телекомуніка­ційних послуг (традиційного міжнародного телефонного, факсимільного зв'язку) максимальній кількості населення (в першу чергу в економічно слаборозвинутих і відда­лених поселеннях) до широкополосних каналів зв'язку в помешканнях населення великих міст, що сприятиме по­доланню ізоляції та інтеграції в глобальне інформаційне суспільство;

11.створення якісно нових можливостей для раціоналіза­ції транспортних потоків, безпечної системи управління транспортом на основі комунікаційних технологій, підви­щення транспортного сервісу як альтернативи функціо­нування традиційних магістралей.

Визначені пріоритети обумовлюють практичні заходи і фінансування Європейським Союзом інформаційних і кому­нікаційних програм, перетворення Європейського регіону і європейської спільноти у світового лідера з розвитку інформа­ційної інфраструктури та використання переваг інформа­ційного суспільства.

До пріоритетів інфополітики ЄС відносять ряд пілотних проектів, головними цілями яких є: підтримка міжнародних домовленостей про загальні принципи використання, доступу та взаємодії інформаційних мереж; співробітництво країн Великої Сімки для становлення глобального інформаційного суспільства; створення глобального ринку нових продуктів і послуг, створення робочих місць для роботи з інформацій­ним ресурсом і загальна інформаційна освіта європейської спільноти. Європейська перспектива дозволяє порівняти полі­тичні регіональні рішення, політику інтеграції і національну практику, координацію дій європейських урядів в нових умо­вах для забезпечення економічної стабільності і прогресу регіону,

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.