2. Земельна ділянка як об’єкт права власності

Стаття 79. Земельна ділянка як об'єкт права власності

1. Земельна ділянка — це частина земної поверхні зустановленими межами, певним місцем розташування, звизначеними щодо неї правами.

2. Право власності на земельну ділянку поширюється вїї межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водніоб'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

3. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Земельні відносини виникають як щодо землі у межах України, так і щодо окремих земельних ділянок. Земля як об'єкт правовідносин використовується з урахуванням її застосування для різних потреб в життєдіяльності людей, зокрема, як місце для розташування населених пунктів, виробничих і невиробничих об'єктів. З цих позицій земля розглядається як надбання Українського народу, національне багатство держави (статті 13 і 14 Конституції України).

Коли ж ідеться про землю як об'єкт права власності чи користування, то для кожного суб'єкта таких прав визначальним є конкретна частка земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами власності або користування. Уніфікованим терміном «земельна ділянка» земельне законодавство визначає означену частину земної поверхні, яка схематично відтворена на карті (плані), відмежовану територіально на місцевості від інших частин відповідною межею, відповідними межовими знаками. З певною мірою умовності можна говорити про землі, що належать до державної і комунальної власності, зважаючи на їх великі територіальні площі (особливо це стосується земель державної власності). Що стосується земель приватної або ж спільної власності, то і юридично, і практично, і технічно тут мова йде про відмежовану від інших частину землі, про застосування терміна права власності на земельну ділянку.

ЗК України, визначаючи право на земельну ділянку, підкреслює, що це право поширюється на поверхневий (ґрунтовий шар) в її межах, на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Так, землі лісового і водного фондів можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Проте розмір їх у державній і комунальній власності не визначений. Що стосується приватної власності, то законодавчо встановлено, що у власність громадян безоплатно або за плату можуть передаватися земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі селянських, фермерських та інших господарств. На таких самих засадах громадянам можуть передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).