26. Поняття права власності на природні ресурси.

Право власності розглядається в об’єктивному і суб’єктивному розумінні. В об’єктивному право власності – правовий інститут (сукупність правових норм), які регулюють відносини користування, володіння і розпорядження природними ресурсами, тобто система правових норм земельного, гірничого, водного, лісового, фауністичного, природно-заповідного законодавства тощо, які регламентують правовідносини на природні ресурси.

У суб’єктивному розумінні право власності на природні ресурси – сукупність повноважень різних суб'єктів (держави, юридичних та фізичних осіб) щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами (земельними, корисними копалинами, лісовими, водними, тваринного та рослинного світу, природно-заповідного фонду). Цивільне законодавство застосовується до цих відносин субсидіарно.

Право вланості на природні ресурси включає в себе 1. Право володіння природними ресурсами являє собою фактичне володіння уповноваженою особою об'єктом, здійснення господарського панування над привласненими природними ресурсами й усунення всіх інших осіб від їх фактичного привласнення. 2. Право користування природними ресурсами слід розуміти як визнання законом можливості їх господарської експлуатації та вилучення з них корисних властивостей і доходів. 3. Право розпорядження природними ресурсами – це визнана за власником і гарантована йому можливість вчиняти дії (купівля- продаж, дарування, обмін, інші), спрямовані на зміну юридичного статусу, економічного призначення або стану природних об'єктів, визначення їх юридичної долі

Специфічні особливості, пов’язані із екологічним змістом права власності на природні ресурси:

1. У власності можуть перебувати не всі природні ресурси, а лише індивідуально визначені – земля, надра, води, ліси і тваринний світ.

2. Нерозривно пов’язані із єдиною екологічною системою.

3. Природні ресурси як об’єкти приватної власності не мають вартості.

Такі специфічні особливості природних ресурсів обумовлюють специфічність відповідного правового регулювання. Законодавець використовує публічно-правовий режим регулювання. Правомочності власника обмежені законом. Наприклад,

- Природні ресурси незалежно від форми власності на них мають використовуватися за цільовим призначенням.

- Використання природних ресурсів не повинно негативно впливати на їх якісний стан.

- Недопущення порушення встановленого правового режиму.

Право власності на природні ресурси суттєво відрізняється від права власності на майно. Є суттєво обмеженим порівняно із загальним правом власності. Норми передбачені у Конституції України, у Цивільному Кодексі, в екологічному законодавстві.

27.Форми права власності на природні ресурси (усе за конспенктом)

У суб’єктивному розумінні право власності на природні ресурси – сукупність повноважень суб’єктів екологічних правовідносин щодо володіння, користування і розпорядження природними ресурсами. Виділяють наступні форми:

1.Право власності українського народу. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться у межах території України, природні ресурси континентального шельфу та виключної морської економічної зони є об’єктами права власності українського народу (ст. 13 Конституції України). Стаття 14 Конституції України: земля – основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави; право власності на землю гарантується; це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами і державою відповідно до закону.

2. Право державної власності на природні ресурси і комплекси. Держава виступає в особі представницького органу державної влади і як власник, і як суб’єкт політичної влади. Відповідно до Лісового Кодексу передбачено, що у державній власності перебувають всі ліси, крім лісів, що перебувають у комунальній і приватній власності. Земельний Кодекс передбачає, що у державній власності перебувають всі землі, крім земель комунальної і приватної власності. Кодексом України про надра зазначено, що надра є виключною власністю українського народу і надаються лише у користування. Український народ здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим та місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження надрами можуть надаватися органам виконавчої влади. Водночас статтею 6 Водного Кодексу передбачено, що водні об’єкти є виключною власністю українського народу, можуть надаватися лише у користування. Статті: 84 Земельного Кодексу; Закон України «Про тваринний світ»; Закон України «Про природно-заповідний фонд».

3. Право комунальної власності на природні ресурси і комплекси. Територіальні громади є суб’єктами комунальної власності, які свої повноваження власника здійснюють як безпосередньо шляхом референдуму і за допомогою представницьких органів (рад). Усі ліси у межах населених пунктів, крім тих, які перебувають у державній власності є об’єктом комунальної власності. Землі і ліси за межами населених пунктів також перебувають у комунальній власності, якщо вони були передані у комунальну власність відповідно до закону. Дикі тварини, які утримуються підприємствами, установами, організаціями комунальної форми власності також є об’єктами комунальної форми власності. Водні ресурси, надра, корисні копалини не визначено. Можуть передаватися у комунальну власність ділянки, які належать до водного фонду.

4. Право приватної власності на водні ресурси і комплекси. Приватна власність як громадян, так і юридичних осіб. Об’єктом права приватної власності відповідно до законодавства є земельна ділянка – частина земної поверхні із установленим розміром, межами, місцем розташування із визначеними щодо неї правами. Право приватної власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий ґрунтовий шар, водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, простір над і під поверхнею ділянки на висоту і глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших споруд. Земельним Кодексом передбачено, що об’єктом права власності громадян є земельні ділянки для ведення фермерського господарства, особистого селянського господарства, для ведення садівництва, для будівництва і обслуговування житлового будинку, для дачного гаражного будівництва. Винятки: громадянам і юридичним особам можуть належати не лише водні об’єкти до 3 га, а також замкнені лісові ділянки загальною площею до 5 га. Об’єктами права приватної власності можуть виступати окремі об’єкти тваринного світу – дикі тварини та інші об’єкти тваринного світу, що вилучені із стану природної волі, розведені у неволі або напіввільних умовах або отримані іншим, дозволеним законодавством шляхом.

28.Об’єкти і суб’єкти права власності на природні ресурси.

Основна вимога до об’єктів є індивідуальна визначеність частини природних ресурсів, які надаються у власність для певної мети.

І Земля. Статтею 79 Земельного Кодексу України (земельна ділянка як об’єкт права власності) передбачено, що земельна ділянка – частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування та з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над і під поверхнею ділянки на висоту і глибину, необхідні для зведення житлових будівель і споруд. Може бути об’єктом цивільних прав із моменту внесення інформації про неї до державного земельного кадастру. Вважається сформованою із моменту присвоєння їй кадастрового номеру. Іноземні юридичні особи не можуть набувати права власності на землі сільськогосподарського призначення. Якщо іноземна особа успадковує земельну ділянку на праві приватної власності, вона зобов’язана відчужити її будь-яким зручним для неї способом. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневого ґрунтового шару, водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, якщо інше не встановлено законом або не порушує прав інших осіб.

ІІ Надра. Надра є виключною власністю українського народу і надаються тільки у користування. Законодавством передбачено, що угоди, які порушують, є недійсними. Окремі повноваження щодо розпорядження надрами можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади.

ІІІ Води. Право власності поширюється лише на ті води, які так само, як і землі, можуть бути індивідуалізовані. Згідно із Водним Кодексом водні об’єкти – ріки, озера, водосховища, води каналів і ставків, підземні води і льодовики, внутрішні моря та інші внутрішні води України, територіальні води. Всі води є власністю народу України. Право власності на води належить народові України. Можливість набуття у приватну власність природних ресурсів тісно пов’язані із набуттям у приватну власність земельних ділянок, на яких розташовані відповідні природні ресурси. Стаття 59 Земельного Кодексу: землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній і приватній власності. До таких земель водного фонду належать зокрема землі, зайняті водними об’єктами, прибережними захисними смугами. Водночас належать землі берегового фонду водних шляхів. Громадянам і юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватися у власність замкнені природні водойми загальною площею до 3 га. Окрім того, власники та землекористувачі можуть створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми у межах земельних ділянок, які належатимуть їм на праві власності за умови, що вони замкнені.

Видобування підземних вод, які мають подвійний правовий режим: води, корисні копалини. Необхідно споруджувати спеціальні свердловини. Власник земельної ділянки може у межах наданої йому земельної ділянки видобувати підземні води, крім мінеральних, за умови, що обсяг видобування не перевищує 300 м³ на добу. У законодавстві не передбачено ведення обліку видобування підземних вод, тому є проблема підрахування цих 300 метрів кубічних. Використовувати артезіанські води без ліцензії власник може лише для задоволення власних господарсько-побутових потреб.

ІV Ліси. Повноваження власників щодо лісів є ширшими, аніж повноваження щодо надр і вод. Ліси є об’єктами права власності українського народу, але водночас вони можуть перебувати у державній, комунальній і приватній власності. Право державної власності поширюється на всі ліси, крім тих, які перебувають у державній і комунальній власності. У комунальній власності перебувають ліси у межах населених пунктів, крім тих, які у встановленому законом порядку передані у комунальну або приватну власність. У приватну власність можуть безоплатно передаватися замкнені лісові ділянки загальною площею до 5 га.

V Тваринний світ. Законом України «Про тваринний світ» передбачено, що об’єкти тваринного світу, що перебувають у стані природної волі є об’єктами права власності українського народу. Водночас такі об’єкти можуть перебувати у державній, комунальній і приватній власності. Право приватної власності поширюється на тварин, вилучених із стану природної волі, розведених у напіввільних умовах або у неволі, набутих іншим встановленим законом способом.

VI Рослинний світ. Жодних приписів про право власності Закон України «Про рослинний світ» не містить, але відповідно до Конституції України є власністю народу України.VII Атмосферне повітря. За Конституцією України атмосферне повітря є правом власності народу України. Закон України «Про атмосферне повітря» не встановлює відповідні положення про право власності на атмосферне повітря.

VIII Об’єкти природно-заповідного фонду. Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю українського народу. Ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки створені до прийняття ЗАКОНУ «ПРО ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД» НЕ ПІДЛЯГАЮТЬ ПРИВАТИЗАЦІЇ.

СУБ’ЄКТИ: УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД, ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ, ФІЗИЧНІ І ЮРИДИЧНІ ОСОБИ.

29. Зміст права власності на природні ресурси

Право власника – право самостійно господарювати (безпосередньо використовувати корисні якості природного об’єкта). Мають право на продукцію, створену за допомогою відповідного природного об’єкта.

Важливо, що повноваження власника є обмеженими. Можуть використовуватися лише за цільовим призначенням. Також власник має право на відшкодування збитків, завданих об’єктам права власності. Право власності на природні ресурси встановлене в Конституції України (ст. ст. 13, 14, 142), Цивільному кодексі України (ст. 9, 10, 324), актах екологічного законодавства, які регулюють правовий режим окремих видів природних ресурсів. До змісту права власності на природні ресурси входить правомірність володіння, користування і розпорядження. Право володіння означає закріплену законом можливість фактичного володіння природним об'єктом, господарського панування над ним. Право користування — це юридична можливість витягувати з природного об'єкту користь, його корисні властивості, тобто можливість господарської та іншої експлуатації, розробки природного об'єкту з метою задоволення певних потреб. Право розпорядження припускає можливість у встановлених законом межах визначати юридичне положення природного об'єкту, включаючи його відчуження. Згідно з цивільним законодавством власник має право на свій розсуд володіти, користуватися І розпоряджатися майном, що передає природні ресурси для використання. А правомірність розпорядження здійснюється державою в основному через управлінські функції його компетентних органів за визначенням правового режиму природних ресурсів, їх наданням і вилученням, контролем за використанням і охороною навколишнього природного середовища і ін.

30. Підстави виникнення, зміни та припинення права власності на природні ресурси

Право власності набувають у разі придбання за договором купівлі-продажу, дарування та іншими цивільно-правовими угодами, прийняття спадщини у результаті передачі у власність держави комунальної власності територіальними громадами, конфіскації, відчуження земельних ділянок із мотивів суспільної необхідності або для суспільних потреб.

Припинення права державної власності на природні ресурси: передача у приватну чи комунальну власність шляхом приватизації; продаж на конкурентних засадах шляхом продажу або аукціону; встановлено перелік об’єктів державної власності, які не можуть бути передані у приватну власність.

Територіальні громади набувають природні ресурси у комунальну власність у разі, якщо такі ресурси передаються їй із державної власності, на підставі цивільно-правових угод, спадкування.

Набуття права приватної власності: цивільно-правові угоди; приватизація; прийняття спадщини, штучне створення тощо.

Припинення права приватної власності із таких підстав: добровільна відмова власника; відчуження природного об’єкта; встановлення законодавчими актами заборони перебування такого ресурсу на праві приватної власності; у разі вчинення правопорушень (припинення приватної власності на об’єкти тваринного світу у разі жорстокого поводження).

31. Способи захисту права власності на природні ресурси

Захист права власності на природні ресурси - це сукупність передбачених законодавством засобів, що застосовуються у зв'язку із вчиненням правопорушення щодо правав ласності, з метою відновлення та охорони майнових прав та інтересів власника природних ресурсів.

Є такі форми охорони права власності на природні ресурси:

1. Нормативно-регулятивна (законодавча, нормотворча тощо)

2. Управлінська  (інформаційна, контрольно-наглядова тощо)

3. Судова. (міськрайонні суди, господарські суди, Верховний Суд України, Конституційний Суд України, Вищий господарський суд України).

Захист права власності забезпечують норми, які встановлюють негативні наслідки для порушників права власності, тобто безпосередньо захищають права власників від протиправних посягань. Найпоширенішим видом відповідальності за порушення у галузі екологічного права є адміністративна відповідальність (передбачена у КУпАП). Так, розд. VI КУпАП передбачає підстави та порядок притягнення винних осіб за здійснення вчинків, які порушують право власності на відповідні природні об'єкти. Основним способом захисту порушеного права власності на природні ресурси (як і більшості прав) є судова форма захисту, тобто за допомогою суду, який уповноважений чинити судочинство в Україні. Несудовими способами захисту є діяльність спеціально-уповноважених органів направлена на забезпечення режиму законності та охорони права власності на природні ресурси. У деяких випадках може відкриватися кримінальне провадження. Згідно зі ст. 239 Кримінального кодексу України кримінальна відповідальність передбачена за забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля. Передбачено кримінальну відповідальність і за незаконне видобування корисних копалин (ст. 240 КК України).

32. ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ ПРАВА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ (конспект+деякі доповн.)

І. Природокористування – використання властивостей навколишнього природного середовища для задоволення економічних, екологічних, оздоровчих, лікувальних, культурних та інших потреб людини.

В екологічному праві під правом природокористування розуміють інститут загальної частини екологічного права, який вміщує сукупність відповідних норм. У суб’єктивному розумінні право природокористування розглядається як сукупність прав та обов’язків суб’єктів природокористування, обумовлених чинним законодавством або договором.

Суб’єкти права природокористування: органи державної влади та місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадяни, апатриди, іноземні громадяни, юридичні особи.

Об’єкти права природокористування: земля, води, ліси, надра, атмосферне повітря, об’єкти тваринного, рослинного світу.

Принципи права природокористування є передусім:

1. Комплексність використання. (тобто багатоманітність можливих варіантів використання, але в межах визначених законодавством України)

2. Цільовий характер використання природних ресурсів.(тобто використання природних ресурсів відповідно до їх призначення та мети користувача)

3. Додержання екологічних вимог при здійсненні природокористування.(один із основоположних принципів: тобто заоборона природокориставання прирродних ресурсів поза межами, які визначені відпоаідними законодавчими актами та недопустимість зловживання правом природокористування)

4. Нормування природокористування. (сфера природокористування є досить детально регламентованою на рівні низки НПА, у деяких з яких встановлені макс/мін показники (норми) природокористування, дотримання яких є необхідною умовою природокористування)

5. Безоплатність загального і платність спеціального природокористування.

33. Види права природокористування

І За підставами виникнення:

1. Право загального природокористування. Громадянам гарантується право загального природокористування безоплатно, без закріплення природокористування за певними особами, без закріплення відповідних дозволів, для задоволення життєво-необхідних потреб.

2. Право спеціального природокористування (стаття 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). У порядку спеціального природокористування громадянам, підприємствам, установам, організаціям надаються у володіння, користування, оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів для здійснення виробничої та іншої діяльності.

ІІ Поділ природокористування за строками:

1. Тимчасове:

а) короткострокове;

б) довгострокове.

2. Постійне.

ІІІ За наявністю водозабірних споруд:

1. Первинне природокористування щодо споживачів, які мають власні водозабірні споруди.

2. Вторинне природокористування, щодо користувачів, які не мають таких споруд.

IV За порядком здійснення:

1. Загальне водокористування (купання, плавання на човнах, любительське спортивне рибальство, водопій тварин). Статті 48-49 Водного Кодексу. Використання здійснюється без застосування споруд та без інших технічних пристроїв та із криниць. Закріплюється за всіма особами без обмежень. Загальне користування в об’єктах, наданих в оренду, визначається природокористувачем; загальне природокористування не обмежується при наданні договору оренди (колізія). (купання і тд)

2. Спеціальне водокористування здійснюється для задоволення питних потреб населення, для господарсько-побутових, лікувальних, сільськогосподарських, лікувальних та інших потреб. Забір води здійснюється із застосуванням споруд або технічних пристроїв. Використання води або скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти також віднесено до спеціального водокористування. Це є як правомірною, так і неправомірною діяльністю (у разі, якщо передбачені нормативи гранично допустимих концентрацій та нормативи максимально можливих об’ємів скидання забруднюючих речовин; у разі, якщо така діяльність здійснюється на підставі дозволу, в якому зазначено ліміти забору води і ліміти скидання речовин, що забруднюють, така діяльність є правомірною). Стаття 23 Кодексу України про надра визначає, що загальне надрокористування здійснюється також. Плата за користування надрами справляється у вигляді рентної плати (Податковий Кодекс України). Подвійний правовий режим мають підземні води, тому для отримання дозволу на використання підземних вод потрібно звернутися до державної адміністрації. Сам дозвіл надається спільно із Держгеонадрами. Щодо спеціального використання об’єктів рослинного світу законодавством передбачені такі види: збирання лікарських рослин; заготівля деревини; заготівля живиці; заготівля кори, лубу, деревної зелені, деревних соків; заготівля сіна, випасання худоби. Дозвіл видається у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування.

34. Підстави виникнення зміни та припинення права природокористування

Головними підставами виникнення права природокористування є юридичні дії, які повинні бути правомірними, що залежать від об'єкта природи, суб'єкта екологічного відношення, виду природокористування тощо. Правомірні дії як підстава виникнення і продовження права природокористування можна поділити на дві основні групи: юридичні вчинки й індивідуальні акти. Юридичний вчинок як правомірна дія є підставою здійснення загальнодоступного природокористування.

Єдиною підставою виникнення права спеціального природокористування є дозвіл. Порядок надання дозволів визначається Положенням про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів на використання ресурсів загальнодержавного значення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459 (із наступними змінами), Порядок спеціального використання лісових ресурсів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 р. № 761, Правилами видачі дозволів на спеціальне використання диких тварин та інших об'єктів тваринного світу, постановою КМУ ”про затвердження Порядку видачі дозволів на спеціальне водокористування та внесення змін до постанови КМУ від 10 серпня 1992” від 13 березня 2002 №321, а також іншими нормативно-правовими актами. Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів – це офіційний документ, який засвідчує право підприємств, установ, організацій, громадян на використання конкретних природних ресурсів у межах затверджених лімітів.

Підставами припинення права природокористування є:

-закінчення строку пористування

-вилучення природного об’єкта для державних або суспільних потреб

-добровільна відмова від використання об’єкта

-смерть користувача

-порушення вимог цільового використання природних об’єктів

-порушення інших правил використання та охорони природних об’єктів

-систематична неоплата спецального природокористування

Зміна права природокористування не означає припинення (повністю або частково) даного права, воно стосується лише самого змісту права користування, тобто змінює його мету, характер, а значить і правомочності природокористувача. Кожний вид права природокористування має свій, визначений законом порядок припинення, зупинення або змін, який залежить від самої підстави припинення, зупинення або зміни і значною мірою від різновиду природних об'єктів.

Відповідно до п. «г », «е» ст.9 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» кожен має право на здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів, оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

Згідно зі ст.11 цього Закону :