Симоненко Василь Андрійович(1935—1963)

Василь Симоненко писав афористично. Він ніби готував свої рядки для бронзових або гранітних літер. Він, здається, вимагав од поезії не лише нових відкриттів світу, а й створення моральних, політичних, загальнолюдських обов’язків і прав, які мають у майбутньому суспільстві заступити юридичні закони. Д. Павличко

Центральною в його творчості вважається патріотична тема — любові до України, її безталанного народу, висловленої з недвозначною відвертістю. П. Хропко, літературознавець

В. Симоненко — і як творча індивідуальність, і як людина — неповторний у своїй безкомпромісності та правдолюбстві. Поет вболівав за упосліджені долі сучасників, за принижену національну гідність українців. Провідна його тема — Україна, «Вкраїнонька», «земля з переораним чолом, з губами, пересохлими від сміху». У поезіях В. Симоненка вона постає і в духовних портретах людей праці, їхніх гірких долях («Дід умер», «Баба Онися», «Жорна», «Піч»), і в щемливо-трепетних рядках «Лебедів материнства», і в публіцистично наснажених, енергійно-напружених віршах «Україні», «Земле рідна! Мозок мій світліє...» Інтимна лірика В. Симоненка художньо досліджує філософію почуття, його найтонші нюанси — від романтичного захоплення до гіркого розчарування. Своєю творчістю В. Симоненко, за словами Олеся Гончара, «став чистим, непідкупним сумлінням своїх ровесників», «витязем молодої української поезії».

Дата і місце народження — 8 січня 1935 р., с. Біївці Лубенського району на Полтавщині, в селянській сім’ї. Навчання. У 1942—1946 рр. навчався в Біївській початковій школі. У 1946—1947 рр. —в Єньківській школі. У 1947—1952 рр. продовжив навчання в Тарандинцівській середній школі. Навчаючись у школі, поповнював свої знання в літературному та історичному гуртках, був членом редколегії літературного журналу та учнівського лекторію. Закінчив школу із золотою медаллю. У 1952—1957 рр. навчався на факультеті журналістики КДУ. Під час навчання написав багато віршів, був активним членом літстудії. Життєвий і творчий шлях. 1957—1960 рр. — В. Симоненко працює в редакції газети «Молодь Черкащини» (м. Черкаси). 1962 р. — виходить перша збірка творів «Тиша і грім». 1963 р. — видано казку «Цар Плаксій і Лоскотон». Опубліковані окремі твори поета: «Монархи», «Дума про діда», «Вино з троянд», «Кукурікали півні на рушниках», «Чорна підкова», «Головешка», «Мечі». В. Симоненка прийнято до Спілки письменників України. 14 грудня 1963 р. тяжка хвороба обірвала життя Василя Симоненка. Похований поет у Черкасах. 1964 р. Виходить друга збірка віршів — «Земне тяжіння».

«Лебеді материнства» — чудова поезія, знана як пісня «Виростеш ти, сину...», набула великої шани у нашого народу. Складається вона із дворядкових строф, звучання яких нагадує мелодію колискової:

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, Опустіться, тихі зорі, синові під вії

Рожеві лебеді випливають з туману дитинства ліричного героя, яке було сповнене теплом материнської любові, красою казки. Композиційно вірш складається з трьох частин: I — чарівна казка щасливого дитинства, в якій мати прагне все зробити для малого сина, оберегти його від життєвих негод; II — фантазії матері щодо майбутнього сина, його юності і першого кохання; III — роздуми її про змужніння сина — людини, громадянина. Мати хоче бачити свою дитину вільною у виборі життєвих доріг, але вірить, що такі поняття, як «мати» і «Батьківщина» завжди будуть для сина святими, як цього вимагають народні традиції.

Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати.

Головна думка цієї поезії — оспівування загальнолюдських цінностей: материнства, любові до дитини, знання й збереження звичаїв і традицій рідного краю.

Лебеді материнства

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибу казка сивими очима.

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати.

Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії.

Опустіться, тихі Зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні.

Танцювали лебеді в хаті на стіні.

Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,

Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі.

Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину.

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Коментар

Чарівні, неповторні роки дитинства, коли стоїть над ліжечком мама й оберігає дитину від усіх бур та тривог світу. Тоді життя — казка з чарівними рожевими лебедями. Але діти виростають, ідуть у широкий світ, де їх чекають і кохання, і розчарування, і небезпеки. Як далеко б не були від рідного дому сини й дочки, за ними завжди «будуть мандрувати очі материнські і білява хата», як добрі янголи-охоронці. Тому все можна вибрати — друга, дружину, однодумця, не можна вибирати лише рідну матір та Батьківщину.

Поезія щира, задушевна, мелодійна, недаремно вона покладена на музику. І відображає глибокі патріотичні почуття, в яких любов до матері й до Батьківщини зливаються в одне ціле.

Ти знаєш, що ти — людина

Ти знаєш, що ти — людина.

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина, Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди.

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба.

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Коментар

Учені-стверджують, що жодна людина на землі не повторює іншу, навіть якщо це близнята. Неповторне і життя, яке дуже швидко минає. Тому не можна відкладати на потім ні добрих справ, ні дружби, ні кохання, ні мрій, ні спілкування з природою. Про це вірш В. Симоненка «Ти знаєш, що ти — людина...».

У вірші немає барвистих порівнянь та метафор, тут переважає розмовна інтонація, фрази уривчасті. Але при цьому — велика сила та глибина думки, афористичність висловлювання, яка проникає в саме серце читача чи слухача.

ЛІНА КОСТЕНКО Роман у віршах «МАРУСЯ ЧУРАЙ» (1979)