12/ Організаційна структура фінансової системи

— сукупність фінан­сових органів та інститутів, яка характеризує систему управління фі­нансами. Необхідність розподілу і перерозподілу ВВП є об'єктивним явищем, форми і методи фінансових відносин відображають установ­лену у світовій практиці внутрішню структуру фінансової системи. Разом з тим рух грошових потоків здійснюється не сам по собі, а керу­ється певними управлінськими структурами, юридичними і фізични­ми особами. Це суб'єктивна сторона побудови фінансової системи, яка, маючи певні закономірності, відображає умови конкретної країни. В основі виділення органів управління фінансовою системою ле­жить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою ді­яльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади і управління. До організаційного складу фінансової системи України входять: а) органи управління:Міністерство фінансів;Державна податкова адміністрація;Контрольно-ревізійна служба;Казначейство;Рахункова палата;Аудиторська палата;Комітет з нагляду за страховою діяльністю;Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;Пенсійний фонд;Фонд соціального страхування;Державний інноваційний фонд; б) фінансові інститути:Національний банк;комерційні банки;страхові компанії;небанківські кредитні установи (ломбард тощо);міжбанківська валютна біржа;фондові біржі;фінансові посередники на ринку цінних паперів. Фінансові органи та інститути можуть бути згруповані в чотири блоки. 1-й блок становлять органи, які функціонують у сфері бюд­жету держави. Це насамперед Мін фін Укр. та його обособлені підрозділи — держ казначейство і контр-ревіз служба. До цієї ж групи відноситься державна податкова адмініс­трація, яка в 1996 р. виділилась зі складу Мін фінансів. 2-й блок становлять контрольно-регулюючі органи — Рахункова палата Верховної Ради України, Держа комісія з цінних паперів та фонд ринку. Комітет з нагляду за страховою діяльністю. Аудиторська палата і аудиторські фірми. 3-й блок становлять фінансові інститу­ти, які працюють на фінансовому ринку: Нац банк Укр і комерційні банки, міжбанківська валютна біржа, фонді біржі та фі­н посередники, страх компанії. До 4-го блоку входять органи управління цільовими фондами: Пенс фонд України, Фонд соц страхування. Держ інновац фонд. Окремі сфери і ланки не мають відповідних фін органів чи інститутів управління. Фінанси суб'єктів господарювання керую­ться фін службами в складі управлінських стр-р під­пр-в та орг-цій, госп товариств і холдинг компаній, мін-в і відомств.

13/ Фінансова політика, її сутність і складові

Фінансова політика — комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансової діяльності суб’єктів господарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей Суб’єктом вироблення фінансової політики є держава в особі вищих органів влади та управління і основних фінансових органів — Міністерства фінансів та центрального банку, а суб’єктами реалізації — фінансові органи та інституції. При цьому формування фінансової політики включає концептуальне визначення засад і напрямів цієї політики з позицій вирішення поставлених завдань соціально-економічного розвитку (вищі органи влади та управління) і розроблення конкретних заходів щодо реалізації по­ставлених завдань (Міністерство фінансів та центральний банк). Складові фінансової політики. Фінансова політика складається з бюджетної, податкової, грошової, кредитної, цінової та митної політики. Фінансова політика України сьогодні направлена на концентрацію фінансових ресурсів в руках держави при постійному зменшенню бази формування доходної частини бюджету. Бюджетна політика визначається Конституцією України рядом інших законів, що встановлюють функції окремих органів влади в бюджетному процесі і законотворенні. До бюджетної політики відноситься визначення: *бюджетного процессу*принципів побудови бюджету;*частка валового внутрішнього продукту, що концентрується в бюджетах різних рівнів;*структури видаткової частини бюджету;*шляхів покриття дефіциту бюджету тощо. Важл ел фін політики є податкова політика. Без податків держава не може існувати; ? податкові стягнення мають тверду тенденцію до зростання; о при переході оптимального податкового порогу порушується звичайний відтворювальний процес - економіка починає руйнуватись; в періоди кризи податки повинні буту встановлені на мінімальному рівні; економічний механізм країни відновлюється за рахунок мобілізації інвестиційного потенціалу; високі податки призводять до витоку капіталу; а податкові пільги повинні мати відкритий характер; податкова система не повинна носити конфіскаційний характер; сумарний розмір податків має стійку тенденцію зростання тільки в економічній системі, в якій держава гарантує стабільність законів і права;непрямі податки необхідно вводити для обмеження споживання товарів, які шкідливі для здоров'я, на предмети розкоші, іноді на імпортні товари та послуги і в інших специфічних випадках;основою податкової бази повинні виступати податки на доходи та майно. Вплив податкової політики на фінансову та економічну політику держави проявляється безпосередньо і за досить короткий проміжок часу. Наступним елементом фінансової політики є грошова політика, яка складається з емісійної політики і політики підтримки стабільної національної валюти. Емісійна політика визначає необхідність кількості грошей в обігу і має ще один напрямок - збільшення доходної частини бюджету. Останнє вимагає особливої обережності у застосуванні. Якщо держава не в змозі контролювати грошову політику, регулювати свою грошову систему, то це може порушити економічну безпеку країни. Кредитна політика, як складова фінансової, забезпечує функціонування внутрішньогосподарських розрахунків і позикового капіталу. Позиковий капітал є важливою умовою здійснення відтворювального процесу, забезпечує можливість позик як. для поповнення оборотних коштів, так і для інвестицій. Крім того, кредитний сектор економіки служить й для вирівнювання середньої норми прибутку. Слід відмітити, що величина процентної ставки може негативно вплинути на стан економічної активності в суспільстві. Так, якщо рентабельність виробничого сектору в ринкових умовах коливається від 10 до 15 %, то висока ставка рефінансування Нац банку, що перевищує межу рентабельності, створює умови для: *неповернення кредитів;

зростання цін;*зниження рентабельності позичальників, що скорочує базу оподаткування;*звуження внутрішнього споживчого ринку тощо. Цінова політика держави виражається в регулюванні цін і тарифів на монопольні товари і послуги. Зростання цін в таких галузях як залізничний та водний транспорт, видобувна промисловість, нафто- і газопроводи, електромережі тощо, призводять до зростання цін у всіх інших секторах народного господарства. Відбувається скорочення , пільгових товарів і послуг, що не забезпечує населенню мінімальні соціальні гарантії. Цінова політика є важливим фактором регулювання економіки. Митна політика розглядається як частина цінової і податкової, тому що митні збори і податки безпосередньо впливають на ціну товарів і послуг, обмежують чи розширюють доступ на внутрішній ринок імпортних товарів, забезпечують рівень захисту національного виробника і перешкоджають вивозу національного багатства за межи країни. Вибір напрямку митної політики повинен сприяти економічному зростанню країни, політичній стабілізації. Всі елементи фінансової політики повинні бути цілеспрямованими, скоординованими, взаємопов'язаними і взаємообумовленими. Важл складовою фін політики є боргова політика держави. Вона починається з визначення співвідношення між податковими і позиковими фінансами. Перші засновуються на формуванні доходів бюджету за рахунок податків й обов’язкових платежів, а другі — на використанні в певних межах державних позик. Боргова політика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу. Дієздатність фінансової політики значною мірою визначається узгодженістю її окремих складових. І монетарна й фіскальна, і податкова й бюджетна, і політика фінансового ринку та боргова політика держави мають бути спрямовані в одну сторону. Тільки скоординована й узгоджена політика може дати позитивні результати. Фінанси являють собою єдиний організм, в якому всі складові досить тісно взаємозв’язані, а тому прорахунки в будь-якому напрямі фінансової політики неодмінно ведуть до негативних наслідків. Фінансова політика залежно від тривалості періоду, на який вона розрахована, і характеру завдань, що вирішуються, включає фінансову стратегію і фінансову тактику. Причому вони тісно взаємозв’язані. Стратегія визначає сутність і напрями тактики. У свою чергу, тактичні можливості обмежують вибір стратегії, адже без- глуздо визначати стратегічні цілі і завдання, для вирішення яких недостатньо належних тактичних засобів. Водночас слід наголосити на тому, що тільки та фінансова політика, яка ґрунтується на поєднанні та взаємоув’язці стратегії і тактики, їх єдності і підпорядкованості, може бути успішною. Фінансова політика, що не має стратегічних орієнтирів, а полягає лише у вирішенні тактичних завдань, має обмежений характер і, як правило, малоефективна. Фінансова стратегія — це політика, що розрахована на довготермінову перспективу і вирішення глобальних завдань соціально-економічного розвитку. Спрямованість фінансової стратегії визначається конкретними завданнями розвитку суспільства на певному історичному етапі розвитку. В умовах економічної кризи головним завданням є фінансове забезпечення макроекономічної стабілізації, в умовах економічного розвитку — досягнення оптимальних темпів зростання ВВП. Водночас за будь-яких умов основою фінансової стратегії є надійне забезпечення потреб економіки фінансовими ресурсами і створення достатніх стимулів для ефективної діяльності суб’єктів господарювання. Фінансова стратегія зорієнтована на певну модель фінансових відносин у суспільстві. Фінансова тактика являє собою поточну політику, спрямовану на вирішення конкретних завдань відповідного періоду, що випливають із розробленої фінансової стратегії. Вона здійснюється через переорієнтацію фінансових ресурсів та змін в організації фінансової діяльності. Фінансова тактика більш мобільна, оскільки полягає у вчасному реагуванні на економічні проблеми і диспропорції. Її головне завдання — досягнення стратегічних цілей розвитку. Фінансова політика реалізується за двома напрямами: регламентування фін відносин у суспільстві та здійснення поточної фін д-ті. Регламентування фін відносин хар-зує стратегію фін політики, а поточна фін д-ть — її тактику.

15/ Фінанси суб'сктів господарювання — це система грош відносин, які відображають формування, розподіл та використання фондів грошових ресурсів на макроекоиомічному рівні. Це відносно самостійна сфера фінансових відносин, яка має свої принципи функціонування та специфіку організації та реалізації притаманних фінансам функцій. Фінанси суб'єктів господарювання, як складова частина фінансової системи, функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється національний доход - основне джерело фінансових ресурсів.Фінансова діяльність підприємств відображається у грошових потоках, які характеризують різноманітні та різносторонні відносини. Сфера фінансових відносин підприємств включас в себе відносини: -між підприємством і його засновниками (власниками) з приводу формування статутного фонду -між підприємством і державою ;-між підприємством і банками -між підприємством та його постачальниками і покупцями -усередині підприємства -з приводу розподілу прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати податків і обов'язкових платежів.-між підприємством в цілому та його підрозділами - між підприємством і його працівниками з приводу створення фонду оплати праці. Усі вищезгадані відносини базується на формуванні і русі фінансових ресурсів підприємств, їх ефективному використанні. Організація і функціонування фінансів підприсмницьких структур грунтується на відповідних принципах. В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок, притаманний ринковій економіці. Його метою є одержання максимального прибутку при найменших витратах та мінімальному можливому ризику. Комерційний розрахунок базується на таких основних принципах:1. .Господарська і фінансова незалежність підприємств гарантується законодавством України. Кожний суб'єкт господарювання має право самостійно, але тільки в рамках чинного законодавства, приймати рішення з питань виробничої і фінансової діяльності. 2. Самоокупність означає покриття витрат за рахунок отриманих власних доходів. 3. Самофінансування передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку. 4.Фінансова відповідальність полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності. Контроль за фінансово-господарською діяльністю включає контроль за дотриманням фінансової дисципліни, контрольно-аналітичну роботу. Контроль за окремими сторонами діяльності підприємства здійснюють державні фінансові, податкові, митні та інші органи відповідно до законодавства України.Підприємства, незалежно від організаційно-правової форми підприємницької діяльності та форми власності, функціонують як юридичні особи - суб'єкти цивільно-правових відносин, які визначені фінансово-правовими нормами держави. Діяльність суб'єктів господарювання значною мірою залежить від забезпеченості фінансовими ресурсами, що у свою чергу визначається обсягом отриманих доходів і рівнем їх вилучення та надходження через систему фінансових відносин.

Вплив фінансів на ефективність господарювання визначається тим, наскільки активно вони стимулюють зростання рентабельності, продуктивності праці, ефективне використання основних і обігових коштів, зниження витрат, підвищення якості продукції. Вплив фінансів на ефективність господарювання виявляється насамперед у процесі формування фінансових ресурсів.