2. Традиції, звичаї та свята у виховному процесі в літній період.

Основою організації виховної роботи в дитячому таборі, що працює за традиціями української національної культури, має стати національна художня спадщина, родинні та загальнонародні традиції, звичаї, обряди, скарби народно-пісенної, поетичної та декоративно-прикладної творчості, художніх ремесел.

Звичай – загальноприйнятий порядок, спосіб дій, загальноприйнята норма поведінки; те що стало звичним, засвоєним, визнаним, що увійшло у вжиток. Соціальна роль звичаю та ж, що й традиції. Вона служить засобом збереження та передачі досвіду, освячення порядків і норм життя, які встановилися. Мета звичаю – відтворити і закріпити вже вироблені способи й форми праці, спілкування, суспільної дисципліни. Досягається ця мета наочним прикладом, закликом чинити так, як чинить той, хто виконує звичай. Дитячий табір для цього має в своєму розпорядженні добрі можливості. З цією метою рекомендуємо: підвищувати виховне значення трудових десантів; прищеплювати підліткам конкретні навички найпростіших видів праці в процесі табірного життя, організовуючи роботу під девізом “Табір – наш дім. Ми в ньому господарі”; визначити види праці для самообслуговування; виконувати єдині гігієнічні вимоги; підвищувати роль і значення доручень у формуванні колективістських якостей підлітків.

Велике значення при цьому мають форми організації дитячого колективу, вони можуть бути різними: у вигляді Козацької республіки, Товариства богатирів тощо. Загальна форма організації дитячого колективу передбачає й структуру табору: об’єднання козачих куренів , козачих загонів, богатирських спілок та ін. З урахуванням форми організації дитячого колективу обирається відповідна символіка та атрибутика табору ( козацькі хоругви, князівські прапори, емблеми окремих загонів тощо).

Вікові особливості дітей визначають вибір форм і методів застосування національної художньої спадщини, українського фольклору та зразків української професійної культури. Для молодшого віку – ігрові форми звертання до поетичного фольклору та казок ( “Бабусина скринька”, “В гостях у народної казки”, Свято дудариків”, гра “Таємниця чарівної сопілки” за народною музичною творчістю), “Калейдоскоп цікавих забав” ( за українськими народними іграми ).

Для дітей середнього та старшого віку можна запропонувати театралізацію народних легенд та дум, концерт-“віночок” українських народних пісень, творчий фестиваль “Барви рідного краю”, КВК за національною тематикою, знайомство із прикладами народного декоративно-прикладного мистецтва тощо.

Велику зацікавленість у дітей викликають такі справи, як “Свято Івана Купала”, “Козацькому роду нема переводу”, “Свято яблучного Спасу”, “Українські вечорниці”, “Козацькі забави” та ін.

Свято – невід’ємна частина табірного життя. Святковістю в найкращому розумінні цього слова має бути проникнута вся діяльність загонів і дружин. Свята приносять дітям естетичну насолоду і одночасно сприяють виробленню поглядів на життя, розширюють світогляд, збагачують і розвивають художні смаки, формують моральне обличчя, сприяють створенню дружного колективу, розвивають творчу активність дітей. Такий вплив свята можливий лише при умові, коли його організація відповідає вимогам педагогіки. Відомо, що діти активніші у тій чи іншій справі, якщо вона відповідає рівню їхнього розвитку, їх розумінню, інтересам. Другою умовою організації дитячого свята була й залишається гра. Про яке б свято ми не говорили, воно по-справжньому цікаве, емоційне, яскраве лише при умові, коли в його основі – творча гра. Педагог-організатор, продумуючи організацію свята, повинен постаратися використати такі засоби і прийоми, які б викликали у дитини почуття радості, хвилювання, переживання, причетності до ідей і задумів самого свята.

Традиційні свята в таборі – свято іменинника, батьківської слави, народних ігрищ, олімпійські ігри, фестиваль дружби, вечір біля вогнища “Легенди нашого табору”, конкурс “Природа і фантазія”, свято закриття табірної зміни та ін.