Iy. Педагогічні основи дитячого самоврядування в таборі

Мета: засвоєння функцій, структури і технологій діяльності органів дитячого самоврядування; оволодіння методикою колективної творчої діяльності /КТД/; вироблення організаторських педагогічних умінь; ознайомлення з досвідом дитячого самоврядування в таборі.

Основні поняття: самоврядування, органи самоврядування, методика КТС, самообслуговування , збір.

План:

1. Структура органів дитячого самоврядування.

2. Методика колективних творчих справ /КТС/ у діяльності вихователя.

3. Методика проведення зборів, трудових справ, свят та інших форм з дітьми різного віку.

4. Організація самообслуговування дітей в таборі.

Теоретична частина:

1. Структура органів дитячого самоврядування.

Самоврядування – це самодіяльність, що спрямована на керівництво, розробку, прийняття і виконання рішень, від яких залежить життя і діяльність колективу. Самоврядування - це демократичний спосіб організації колективного (суспільного) життя. Розрізняють соціальний і психологічний аспекти самоврядування. У першому випадку самоврядування розуміється як засіб устрою громадянського життя по демократичних принципах, і в цьому змісті воно виступає як фактор демократизації суспільства. Психологічний аспект самоврядування пов'язаний із саморегуляцією людини, тобто з психічними процесами. Ми розглядаємо зовнішній аспект - самоврядування в соціальному плані, точніше шкільне самоврядування і у його рамках учнівське самоврядування.

Сучасна наука і практика розводять поняття «самоврядування» (самоуправління) і «спіуправління». Частина вчених і практиків вважають, що в школі спочатку треба розвивати співуправління, а потім - самоврядування. Діти не можуть самостійно керувати, а тому спочатку треба будувати співуправління - спільне керування разом з дорослими, а коли вони навчаться керувати самі, то тоді буде розвиватися і самоврядування.

Спираючись на аналіз соціальної і психолого-педагогічної літератури по самоврядуванню ми поділяємо погляд М.П. Капутіна, що самоврядування і співуправління - взаємозалежні. Але перший рівень самоорганізації все-таки - самоврядування, а потім - співуправління. Прикладом органу співуправління є загальношкільна рада.

Як невід’ємна складова частина системи самоврядування в освіті учнівське самоврядування є одним з найважливіших факторів формування в учнів умінь і навичок керівництва демократичними процесами, що відбуваються в державі. Формування ініціативної, здатної приймати нестандартні рішення особистості неможливе без широкого залучення учнів до участі в управлінні шкільними справами через діяльність в органах учнівського самоврядування.

Учнівське самоврядування – це спосіб, принцип організації учнівського колективу, що забезпечує комплексний виховний вплив на учнів шляхом їх залучення до усвідомленої і систематичної участі в справах школи, класу, до вирішення важливих питань життя школи.

Система шкільного самоврядування має три рівні. Перший (базисний) - класне учнівське самоврядування, другий — шкільне учнівське самоврядування, третій — шкільне самоврядування.

Основними принципами діяльності дитячого самоврядування згідно Концепції освіти “рівний-рівному” щодо здорового способу життя серед молоді України є: гласність і відкритість, відповідальність, пріоритетність прав дитини, активність, ініціативність, рівноправність в співробітництві з дорослими, культуровідповідність, системність, неперервність, доступність, врахування вікових і індивідуальних особливостей, творчість. Сформулюємо специфічні принципи побудови і розвитку дитячого самоврядування, представлені в різних наукових джерелах і підтверджені перспективною педагогічною практикою:

• педагогічне керівництво;

• предметність діяльності;

• єдине планування;

• виборність і представництво в органах самоврядування;

• змінюваність функцій керівництва і підпорядкування;

• побудова самоврядування знизу до верху;

• участь всіх дітей у системі самоврядування (принцип демократизму);

• згода; обов'язкове виконання рішень, прийнятих усіма членами колективу.

Завдання педагогів вміло поєднувати свою допомогу з розвитком самодіяльності дитячого гурту. А це передбачає повне виключення авторитарно-адміністративних методів, глибоке переконання вихователя в силі свого впливу на кожну дитину, його високий авторитет, вміння підтримати активність, творче відношення дітей до діяльності колективу. Самоврядування не означає повного невтручання вчителів у справи учнів. Воно вимагає вмілого керівництва і підтримки: допомоги учням у визначенні початкової структури самоуправління, тобто органів шкільного і класного колективу та їхніх функцій; розвитку в учнів організаторських умінь (уміння планувати роботу, розподіляти доручення, аналізувати результати своєї діяльності та інш.). З цією метою можуть використовуватися ділові, імітаційні ігри, аналіз проведених заходів.

Організовуючи учнівське самоврядування, слід дотримуватись певних правил, що є реалізацією основних принципів виховного процесу. Для того, щоб самоврядування стало реальним механізмом життєдіяльності і розвитку колективу, кожної особи в ньому необхідним є створення ряду умов і виконання наступних вимог:

• участь у самоврядуванні всіх членів колективу (дітей та дорослих), а не вузького кола активу та вихователів;

• самоврядування –механізм постійної дії, а не тимчасова дія чи короткочасна гра;

• обов’язкова співпраця з органами самоврядування дорослих; підтримувати учнів, на рівноправних умовах співпрацювати з ними;

• наділяти учнів реальними правами і обов’язками, пов’язаними з прийняттям і реалізацією важливих рішень, які впливають на життя всієї школи; самоврядування не повинно перетворюватися у гру, учні мають відчувати реальні наслідки своїх дій;

• не обмежувати самоврядування окремими заходами (наприклад, днем самоврядування), важливо забезпечити реальну участь учнів в управлінні шкільними чи табірними справами, для чого адміністрація, вихователі і вчителі повинні передавати частину повноважень дітям;

• організація різноманітних змістовних видів і форм роботи, що забезпечують утворення кращих умов (організаційних, психологічних, матеріальних, естетичних та інших) життєдіяльності дітей;

• не зводити самоврядування до одного лише самообслуговування: прибирання класів, території, чергування.

Важливо відзначити і такі педагогічні умови функціонування шкільного самоврядування, як: періодична змінюваність органів самоврядування і виборних уповноважених осіб; обов'язкова наявність системи підпорядкованої відповідальності органів самоврядування і їхня періодична звітність; наявність ігрових елементів, привнесення в систему самоврядування відповідної атрибутики.

Структура дитячого самоврядування повинна бути такою, щоб воно не тільки вирішувало поточні завдання, а й працювало на перспективу майбутньої участі підростаючого покоління в органах державного і громадського управління і самоврядування. Органи самоврядування потрібні для того, щоб розширити уявлення дітей про демократичні норми життя суспільства; виховання почуття господаря, організатора, управлінця; формування особистої відповідальності за кожну сумісну справу; розвиток активної позиції в колективі кожного його члена; формування суспільної думки; розвиток ініціативи, самостійності, активності і творчості. Пошук єдиних організаційних структур самоврядування є неперспективним. Це може бути організація різних рад чи комісій (трудова, культури побуту, інформаційна, спортивна, культурного дозвілля, навчальна та інш.), ініціативних груп і штабів, інституту президентства і шкільних міністерств, адміністрацій і губернаторства.

Органи самоврядування – це виборні органи, основна задача яких полягає в організації різнопланової діяльності. Органи самоврядування потрібні для того, щоб розширити уявлення підлітків про демократичні норми життя суспільства, виховувати почуття керівника, організатора, особисту відповідальність кожного за спільну справу, активну позицію в колективі, формувати суспільну думку в загоні, розвивати ініціативу і самостійність.

Пошук єдиних організаційних структур самоврядування є неперспективним. Це може бути організація різних рад чи комісій (трудова, санітарна, дисципліни і порядку, спортивна, художньої самодіяльності, тощо), створення різноманітних ініціативних груп і штабів (суспільно-політичної роботи, культурно-масової роботи, фізкультурно-оздоровчої, краєзнавчої, туристичної, суспільно корисної роботи), це може бути інститут президентства. Головне, щоб самоврядування виконувало свої найголовніші функції :

Перша – це забезпечення нормальної роботи всього табору, всіх його структурних підрозділів, оптимальне розв’язування повсякденних завдань із урахуванням інтересів і запитів дітей. Якщо сказати коротше – щоб в кожному таборі було добре й цікаво, і залежало б це від кожного.

Друга – це підготовка дітей до майбутньої участі в керівництві державними і суспільними справами, тобто формування в кожного знань, умінь і навичок керівної діяльності.

Отже, структура самоврядування повинна бути такою, щоб воно не тільки вирішувало поточні завдання, а й працювало на перспективу майбутньої участі підростаючого покоління в органах державного і громадського управління і самоврядування.

Тому є сенс класифікувати органи дитячого самоврядування таким чином:

• законодавчі (референдум, зльоти, збори, ради, конгрес, конференція, лінійки та інші форми) – обирають систему самоврядування в таборі та її органи, приймають програму життєдіяльності та закони табірного життя, дають оцінки роботи колективу, розглядають інші важливі проблеми табору;

• виконавчі (уряд, міністерства, президії, бюро, комітети, комісії, сектори, штаби, пости, команди, ради справи, ініціативні групи та інші форми) – відповідають за реалізацію прийнятих програм, є школою громадянської активності, ініціативи, активності і творчості;

• гласності (прес-центр, радіоцентр, агентство, телестудія, кореспондентський пост, центр громадської думки, тощо) – інформують про стан вирішення проблем життєдіяльності табору і первинних груп, окремих дітей, успіхи і недоліки в роботі різних структур дитячих об’єднань; стимулюють і корегують роботу дитячого колективу;

• органи дитячого правосуддя (конфліктні групи, комісія рівних, соціологічні центри, коло друзів та інші) – допомагають всім у вирішенні конфліктних ситуацій, стабілізують стосунки в колективі, забезпечують мажорний лад в життєдіяльності табору.

Президентські функції в дитячих загонах виконують педагоги-організатори, як гаранти дотримання всіма мешканцями табору державних і психолого-педагогічних законів, принципів табірного життя. Взаємодія вожатого з органами дитячого самоврядування полягає в першу чергу в створенні умов для проявлення їх повної самостійності, спільної відповідальності за колективну справу. Обов’язком вожатого є навчити дітей організовувати свою діяльність, тобто планувати, контролювати, виконувати, самостійно доводити справу до кінця, досягати поставлених цілей.

Завдання педагогів-організаторів вміло поєднувати свою допомогу з розвитком самодіяльності колективу. А це передбачає повне виключення авторитарно-адміністративних методів, глибоке переконання вожатого в силі свого впливу на кожну дитину, його високий авторитет, вміння підтримати активність, творче ставлення дітей до діяльності загону.

Треба навчити дітей алгоритму організаторської діяльності, розробленому А.Н.Лутошкіним:

1. Побачити проблему, яка потребує організаторської діяльності для свого розв’язку.

2. Підібрати молодших організаторів і виконавців відповідно до мети діяльності, задач і особливостей підлеглих.

3. Колективно обговорити мету діяльності.

4. Колективно визначити матеріальні засоби, часові й просторові умови діяльності.

5. Спланувати роботу, побачити її в цілому й поетапно.

6. Відібрати шляхи виконання певного виду робіт.

7. Доцільно, правильно розподілити сили, необхідні для виконання дій.

8. Провести інструктаж на основі співробітництва.

9. Організувати внутрішню координацію в процесі виконання робіт.

10. Забезпечити необхідні зв’язки.

11. Вести облік і контроль.

12. Колективно аналізувати ефективність ходу виконання задачі.

13. Визначити основні ділянки роботи, провести перегрупування сил, засобів і перепланування.

14. Провести індивідуальну й колективну оцінку виконання задачі.

Самоврядування не може створюватися "зверху", тобто, починаючи зі створення органів, воно природно повинно виростати "знизу", із самоорганізації тих чи інших видів діяльності. За дослідженнями В. О. Сластьонина, І. Ф. Исаєва, О. І. Міщенка, Є. М. Шиянова при цьому самоврядування в первинному колективі й у масштабах усієї педагогічної системи у своєму формуванні повинне підкорятися наступним досить твердим алгоритмічним крокам: поділу конкретної справи на закінчені частини й обсяги; формуванню мікрогруп відповідно частинам і обсягам; вибору відповідальних за кожну ділянку діяльності; об'єднанню відповідальних у єдиний орган самоврядування; вибору головного, відповідального обличчя. Таким чином, органи самоврядування і їхня кількість у школах і таборах, позашкільних виховних закладах формуються в залежності від конкретних справ і видів діяльності, підготовкою яких зайняті й у реалізацію яких включені діти на даний момент. Іншими словами, багато органів самоврядування тимчасові, створюються з визначеною метою і ніколи не формуються заздалегідь. У цьому й укладений великий педагогічний зміст, що дозволяє варіювати відносини керівництва-підпорядкування. Вищим органом дитячого самоврядування є збори колективу, або його представників (у великих закладах), якому підзвітний виконавчий орган. При цьому збори вправі приймати рішення тільки в рамках переданих дітям повноважень. А. С. Макаренко, що придумав загальний збір вихованців, писав про те, що педагогам важливо відчути енергію незачесаної, непригладженої дитячої думки, дитячі тривоги і сумніви і що свіжа ідея, як іскра, спалахує від тертя і розпалюється в суперечках, у боротьбі думок.