2. Методика колективних творчих справ /ктс/.

Діяльність – одна з безперечних умов створення, розвитку і становлення колективу, формування особистості; тільки в колективній різноплановій діяльності можливе здійснення органічної єдності особистого і суспільного. Діяльність школярів сприяє вихованню в них творчої активності і суспільної спрямованості.

Оскільки діяльність є найважливішою формою виявлення активного ставлення людини до навколишньої дійсності, то правильна організація створює фундамент для її здійснення.

Саме від того, як організовано діяльність, залежить ефективність виховного впливу на особистість школяра як об’єкта і суб’єкта виховання.

Російський професор І.П.Іванов, узявши за основу методику виховання А.С.Макаренка, виробив відповідний підхід до організації колективних справ, діяльності вихованців і вихователів. Він розглядає колективну організаторську діяльність як участь кожного вихованця (разом із старшими і під їх керівництвом) у плануванні життя колективу, в організації виконання плану, в підведенні підсумків зробленого.

Колективну діяльність він проектує на основі конкретної справи з урахуванням творчого підходу до її здійснення. Конкретні види роботи як складові КТС (колективна творча справа) Іванов прогнозує у вигляді відповідних стадій, що відповідають етапам розвитку КТС.

Перша стадія - попередня робота вихователів. Вони визначають виховні цілі КТС, накреслюють вихідні напрямки дій, які потрібні для того, щоб спільними зусиллями дорослих і дітей скласти оптимальний проект майбутньої КТС. Виникає бесіда з дітьми, яку можна назвати стартовою.

Друга стадія – колективне планування. Важливим компонентом цього етапу є обговорення. Тому його умовно називають збором-стартом.

Третя стадія – підготовка КТС. Спільний проект колективної творчої діяльності уточнюється, конкретизується спочатку радою справи, потім – у мікро колективах, які планують і починають втілення окремих частин загального замислу, враховуючи пропозиції, висловлені на зборі-старті.

Четверта стадія – підсумок роботи, здійсненої в процесі її підготовки.

П’ята стадія – колективне підведення підсумків: що було вдалим і чому? Що не вдалося здійснити і чому? Що пропонується на майбутнє?

Шоста стадія – стадія найближчого застосування. Підготовлена колективна творча справа використовується у відповідній сфері діяльності дітей.

Отже, важливою стороною методики КТС є колективна творча діяльність, яка включає в себе колективне планування, колективну підготовку і здійснення задуму, колективний аналіз. З метою колективного планування можна використовувати такі методи, як “мозкова атака”, анкетування, розвідка справ, тощо. А колективний аналіз можна провести у формі вогника. Добре, коли в таборі кожного дня проводиться вечірній вогник, на якому відбувається відверта розмова про те, що вдалося зробити, кому можна подякувати і за що, що можна зробити краще і як. Друге важливе питання, пов’язане з тим, що не вдалося і чому. Обговорювати потрібно не людину, а вчинок. Не можна приклеювати ярлики (він і раніше погано поводив себе, робив щось не так), а треба підтримувати довірою і співучастю. Важливим є також те, щоб розмова йшла не взагалі про те, як треба поступати, а про конкретні дії конкретних дітей, оцінку яким дають вони самі. І останнє питання аналізу – як зробити краще? – надає всій критиці й самокритиці конструктивності.

Принципом колективної творчої діяльності повинно бути “від пропозицій кожного до спільної справи”. Жодною думкою не можна нехтувати, кожен повинен бути учасником і співавтором, а не просто глядачем. Цього можна добитися лише за умови організації в таборі дитячого самоврядування.

Дякуючи позитивному розвитку дитячого самоуправління відбувається продуктивніше процес самовиховання кожного члена колективу, що виявляється у динаміці проходження ряду послідовних стадій:

Перша стадія – процесуально-ситуативна; вихованець не встановлює зв’язку між своїми вчинками і якостями.

Друга стадія – якісно-ситуативна; вихованець встановлює прямолінійні зв’язки між своїми вчинками і якостями, тобто здійснення (нездійснення) окремого вчинку ототожнюється з наявністю (відсутністю) відповідної йому якості.

Третя стадія – якісно-статична; відбувається руйнування прямолінійних формальних зв’язків між вчинками і якостями. Якість особистості абстрагується вихованцем від конкретного вчинку, виступає в його свідомості як самостійна об’єктивна реальність. Усвідомлення того, що конкретний вчинок не означає засвоєння відповідної йому якості, руйнування прямолінійних зв’язків між ними і поряд з цим ще недостатня усвідомленість нових діалектичних зв’язків між якостями особистості і поведінкою призводить до певного відриву в свідомості суб’єкта його внутрішнього світу від безпосередньої практичної поведінки.

Четверта стадія – якісно динамічна; відбувається усвідомлення діалектичних зв’язків між якостями особистості і вчинками. Відрив внутрішнього світу від безпосередньої поведінки долається.

П’ята стадія – якісно-перспективна; вихованець оцінює себе не лише за тими якостями, які вже склались, а й також за потенційними можливостями розвитку своєї особистості, враховує свої зусилля з самовиховання, формує відношення до нього як особливу якість особистості.