Особливості державної політики регулювання аграрного ринку
При вивченні даного питання спершу необхідно розглянути питання “Форми та методи регулювання товарного ринку” - пункт 2.5 теми 2 у Савощенко А.С.5 У книзі наведено класифікацію методів державного регулювання ринку, розглянуто зміст окремих основних методів.
При цьому слід звернути увагу на те, що державне регулювання ринку має межу при застосуванні важелів впливу на ринок. При недостатності регулювання або недостатній саморегульованості учасників ринку може відбуватися так звана “відмова дії ринкового механізму ”, тобто монополізація окремих сегментів, поява картелів, недобросовісна конкуренція, недостатня інформованість споживачів про якість продукції тощо. З іншого боку, занадто висока регульованість ринку державою стримує підвищення ефективності ринку через неефективний розподіл ресурсів між ринковими суб’єктами, корупцію та ін. В цілому, державне регулювання має бути спрямоване на забезпечення належного виконання ринком своїх функцій в умовах конкуренції і рівних умов для всіх учасників.
Однією з особливостей аграрного ринку є те, що в багатьох країнах існує його особливе державне регулювання. Порівняно з іншими секторами, в аграрній сфері більш поширений протекціонізм та захист власного виробника. Поряд із загальними аргументами на користь протекціонізму (підтримання зайнятості, протидія демпінгу, захист незрілої галузі – “infant industry” та ін.), в аграрному секторі використовуються і такі специфічні аргументи як прагнення продовольчої безпеки країни, а також бажання зберегти традиції сільської місцевості.
Питання продовольчої безпеки держави раніше часто розумілося в Україні як самозабезпеченість продуктами харчування. В даний час таке розуміння продовольчої безпеки втрачає свою актуальність, хоча окремі країни (як Японія і Швейцарія) ще продовжують захищати власних виробників від конкуренції з імпортною продукцією. Захист від імпорту аграрної продукції шкодить суспільству в цілому через вищі ціни (витрати споживачів) на продукти харчування та/або бюджетні витрати (витрати платників податків). Крім того, це призводить в результаті до неефективного використання ресурсів в економіці.
Сьогодні продовольча безпека розуміється як проблема доступності продуктів харчування кожному громадянину в достатній кількості у будь-який час. Таким чином, питання продовольчої безпеки лежить не у площині виробництва аграрної продукції, а у площині доходів населення і стабільності діяльності продовольчого ринку.
Перелік заходів та інструментів державного регулювання аграрного ринку досить широкий і їх дія спрямовується на окремі елементи ринкової системи (конкуренція, вирішення спорів учасників ринку, стандарти, а також - попит, пропозиція, податки і т.д.). Та чи інша політика щодо регулювання може призводити до стримування або стимулювання виробництва чи споживання, зменшення або збільшення доходів аграрних виробників, збільшення або зменшення витрат споживачів.
Багаторічні спостереження показують, що в економічно розвинутих країнах існує схильність субсидувати сільське господарство (вважається, що споживачі цих країн можуть платити більше за продукти харчування), а в країнах, що розвиваються – навпаки, сільське господарство додатково оподатковується (через політику заниження цін, що здійснюється під тиском міських жителів). Проте, з середини 1980-х років спостерігається значне скорочення обох видів викривлень – підтримки аграрних виробників у розвинутих країнах і оподаткування — в країнах, що розвиваються.
Вибір тієї чи іншої політики державного регулювання ринку і інструментів її здійснення залежить від цілей економічної політики держави. Формування і прийняття суспільством цих цілей часто відбувається непросто. Можна погодитися з двома такими цілями:
Оптимальне розміщення ресурсів - сприяння якомога ефективнішому використанню (розміщенню) наявних в економіці ресурсів. Найкращим засобом для регулювання розміщення ресурсів є механізм саморегулювання конкурентного ринку (якщо немає випадку його відмови). Тому з боку держави необхідно забезпечити належне функціонування ринків (конкуренція, рівність доступу до інформації, зменшення бар’єрів входу на ринок і виходу з нього тощо).
Ефективний перерозподіл вироблених благ між членами суспільства. Це здійснюється через зміну системи оподаткування, субсидування, виплати допомоги, встановлення пільг тощо. Потрібно завжди проводити обережну оцінку поточної системи перерозподілу, щоб переконатися, що вибрана нова форма перерозподілу буде більш ефективною для досягнення цілей суспільства.
Отже, перед прийняттям рішення про здійснення тих чи інших заходів щодо регулювання аграрного ринку, потрібно з’ясувати їх відповідність цілям економічної політики держави, уважно дослідити можливі наслідки для усіх учасників ринку та суспільства в цілому.
1 Савощенко А.С. Інфраструктура товарного ринку: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005. – 336 с.
2 Савощенко А.С. Інфраструктура товарного ринку: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005, с.24-27
3 Федько В.П., Федько Н.Г. Инфраструктура товарного рынка. Серия «Учебники, учебные пособия». Ростов н/Д: Феникс, 2000 – 512 с.
4 Насправді продаж за бартерними угодами є формою розрахунків, а не каналом продажу.
5 Савощенко А.С. Інфраструктура товарного ринку: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005, с.27-32.