Поширення лібералізму

Майже у кожній державі сучасного світу є політичні партії, які стоять на позиціях лібералізму.

Найбільші із них: Британська і Канадська ліберальні партії, демократична партія США, Ліберально-демократична партія Японії.

В Україні до ліберальних партій можна віднести: ДПУ, ЛПУ, ЛПУ(о), ЛДПУ.

2. Політична доктрина консерватизму.

Консерватизм – (від лат. conservare – зберігати, охороняти) – політична ідеологія і практика політичного життя, що орієнтується на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури (держави, сім’ї, церкви), традиційних цінностей і морально-правових засад.

Термін “консерватизм” запровадив початку ХІХ ст. Франсуа Шатобріан.

Причини виникнення консерватизму

• прагнення ослабити наслідки буржуазних революцій в Європі (XVIIIст.), які використовували ідеологію лібералізму;

• захист позицій аристократії, непохитність привілеїв вищих класів;

• збереження божественного права монарха на владу.

Основні ідеї консерватизму

• традиціоналізм – людина у свої вчинках повинна керуватися не власними бажаннями, а законами і звичаями, що існують в суспільстві;

• суспільство не створене на основі договору, а дане від Бога;

• політика повинна підпорядковуватися нормам моралі;

• нації, як і люди, наділенні незмінними “характерами”;

• окрім законів, суспільством керують звички і емоції;

• людська природа переповнена лихими намірами, людський розум слабкий і немічний;

• права людини підпорядковані її обов’язкам;

• принцип рівності суперечить самій природі людини;

• демократичне правління неможливе, бо маси ірраціональні і зобов’язані підкорятися еліті;

• еліта повинна правити на підставі традицій.

Історичний розвиток консерватизму

І. Класичний консерватизм (XVIII-ХІХ ст.) – Е. Берк, Ж. де Местр

Едмонд Берк (1729-1797рр., “Роздуми про Французьку революцію”)

• заперечив застосування теорії в політичній практиці;

• суспільство формується історичними традиціями, тому в політиці повинен також панувати традиціоналізм;

• засуджує раціоналізм, бо він веде до атеїзму і утилітаризму;

• виступав проти рівності, свободи совісті та індивідуалізму;

• найкращий політичний лад, як довела історія, був у Середньовіччі, тому його потрібно зберігати і поліпшувати.

Артур Шопенгауер (1788-1860рр., “Світ як воля і уявлення”)

• розглядав розвиток суспільства, держави з позицій антиісторизму, песимізму (історія взагалі незмінна, намагання змінити світ і себе марні та шкідливі);

• суспільство поділяв на стадо (5/6 населення) і аристократію (за походженням і рангом, грішми, розумом);

• людина – дикий, мерзенний звір і природа її невиправна;

• лише абсолютна монархія, що спирається на примус, здатна забезпечити захист власності, стабільність у суспільстві та вберегти звіроподібних істот від взаємовинищення.

ІІ. Сучасний консерватизм (ХХ ст.):

• неоконсерватизм (Д. Белл, І.Крістол, Р. Дарендорф);

• традиціоналізм;

• лібертатизм (Ф. Гайєк, М. Фрідмен);

• християнсько-демократична ідеологія.