Інтернаціоналізм:
ленінське розуміння - допомога пролетаріату капіталістичних держав здійснити революцію і встановити соціалістичний лад;
сучасне розуміння - певний комплекс дій та взаємовідносин солідарності, співпраці, взаємодопомоги між державами.
3. Космополітизм - (від грец. kosmopolit - громадянин світу) - ідеологія відмови від національної самобутності, заміни національного громадянства світовим в ім'я ідеї єдиної загальнолюдської спільноти.
Міжнародна політика.
Із розвитком суспільства, політика отримала два важливі виміри-внутрішній та міжнародний.
Міжнародна політика-система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, культурних та інших зв’язків і стосунків між суб’єктами, що діють на світовій арені.
Суб’єктами міжнародної політики є:
держави або групи держав;
міжнародні організації;
масові рухи транснаціонального характеру;
релігії і церкви різних напрямів;
політичні партії і громадські об’єднання;
ЗМІ.
Намагаючись реалізувати свої національні інтереси, держави діють на міжнародній арені по-різному. Виділяють чотири види зовнішньої політики держав:
· агресивна політика (aggressive policy) характеризується прагненням держави досягнути експансіоністських цілей, розв”язати внутрішні проблеми засобами зовнішньої політики;
· активна політика (active policy) характеризується динамічними пошуками рівноваги між внутрішньою та зовнішньою політикою;
· консервативна політика (conservative policy) пов”язана з прагненням колишніх “великих” держав зберегти свої впливи на міжнародній арені і досягнуту раніше рівновагу між внутрішньою та зовнішньою політикою;
· пасивна політика (passive policy) є властивою для слаборозвинених держав, які намагаються пристосуватись до міжнародного середовища, перевівши свою зовнішню політику на позиції інших держав; вона означає фактичну відмову від частини власного суверенітету.
Cтворення і підтримання умов для реалізації свого впливу (сили) становить фундаментальний зовнішньополітичний інтерес держави. А, з іншого боку, саму силу держави можна визначити як її здатність захищати свої інтереси та реалізовувати свій потенціал на міжнародній арені, як її спроможність спонукати (або примусити) іншого суб’єкта діяти у напрямі, бажаному для цієї держави.
Сила (power)-це поняття і об’єктивне, і суб’єктивне одночасно. Воно складається з багатьох елементів, має різні параметри. Серед них найважливішими є:
· геополітичне становище (geopolitical location );
· населення (population ), передусім йдеться про чисельність населення, стан його здоров’я, вікову структуру, природній приріст, а також його соціальні характеристики; чисельність населення зумовлює величину і стан збройних сил, людська база є основою військової могутності, крім кількісного виміру населення звертається увага, на його якісні характеристики, зокрема на національний характер, який випливає з його традиційної філософії буття й історичного досвіду;
· природні ресурси (natural resources )-країна з великими ресурсами потенційно знаходиться у вигідному становищі, але за умови, що вона має можливість їх експлуатувати;
· індустріальний розвиток (industrial capacities ) держави-усі воєнні конфлікти ХІХ-ХХст. підтверджували висновок: перемогу здобували країни з вищою індустріальною базою, рівень індустріального розвитку відіграє велику роль і в мирний час; наслідком індустріальної могутності країни є досягнення вищого життєвого рівня, що забезпечує підтримку уряду населенням, створює ситуацію політичної стабільності; водночас зміцнення індустріальної могутності держави збільшує її потреби в нових ресурсах, а це призводить до потенційної залежності від інших країн, особливо в сфері енергоносіїв, якими країни забезпечені дуже нерівномірно;
· військова могутність (military power )- це не тільки кількість військової техніки, а ще й уміння її використати як для захисту своєї вітчизни, так і у разі можливих дій на чужій території;
· воля (will to act )- цей показник не піддається кількісному виміру, але без волі, без бажання використати все, про що говорилося вище (природні ресурси, військову та індустріальну могутність) в інтересах своєї держави, не може бути і мови про міжнародну силу; дослідники розглядають її або як волю правлячої еліти досягати поставленних цілей, або як волю населення підтримувати владні рішення, або як поєднання того і іншого;
· політичне керівництво і внутрішня організація влади (political management and internal organization of power ) є важливим чинником міжнародної сили держави, у період миру і процвітання переважають колективні форми керівництва, або принаймі такі, що видають себе за колективні, у кризові або воєнні часи країни потребують централізованого управління; політична фракційність зменшує політичну стабільність і відповідно підриває силу держави;
· дипломатія (diplomacy ) теж може розглядатися як фактор міжнародної сили держави, досвідчені дипломати вміють захистити інтереси своєї держави, створити сприятливий для неї міжнародний клімат, який дозволяє державі реалізовувати свої міжнародні цілі;
· міжнародний імідж держави (the image of the state ), тобто її образ, її сприйняття іншими державами також є однією з основних складових сили держави на міжнародній арені.
Міжнародні відносини-сукупність інтеграційних зв’язків, що формують людське співтовариство.
Види міжнародних відносин.
1.За рівнем представництва:
на найвищому рівні (перші особи);
на високому рівні (міністри ЗС, члени КМ, заступники керівників міжнародних організацій);
середній рівень (заступники міністрів, спеціальні представники перших осіб держави);
низький рівень (надзвичайні та повноважні посли держав, спеціальні представники організацій).
2.За статусом:
формальні, офіційні;
неформальні, неофіційні.
3.За змістом:
відносини співробітництва (встановлюються, як правило, між приблизно рівними за силою, могутністю,потенціалами партнерами);
відносини співіснування (коли суб’єкти, маючи різні основні інтереси, змушені підтримувати тимчасове співробітництво, що може прерости як у постійне, так і в конфлікт);
відносини нейтралітету (відмова від участі у війні у будь-якій формі).
Структура цілей та завдань міжнародної політики.
В історії :
територіально-економічні зазіхання;
боротьба за сфери впливу, за ринки збуту, джерела сировини та їх перерозподіл.
В сучасності :
участь у міжнародному поділі праці і пов”язаному з ним обміні товарами, сировиною, технологіями, винаходами та духовними цінностями;
спільне розвязання глобальних проблем сучасного світу;
захист прав людини;
колективне забезпечення міжнародного миру.
Засоби здійснення міжнародної політики :
- війна-тривалий збройний конфлікт між окремими державами, групами держав (світова війна) або верствами населення в одній державі (громадянська війна); підраховано, що за 3,5 тис. рр. писаної історії людство лише 270 років жило без війн; війна ще й досі є поширеним засобом міжнародної політики;
- дипломатія (з грец. diploma-лист, складений навпіл)-офіційна діяльність держав, урядів та інших уповноважених осіб, органів,установ, які здійснюють зовнішні зносини держави і репрезентують її інтереси на міжнародній арені; дипломатія здійснюється за допомогою внутрішніх державних інститутів (глава держави, уряду, МЗС, МЗ Торгівлі, інші міністерства та комітети, які певною мірою співпрацюють з аналогічними інститутами закордоном тощо) та зовнішніх (дипломатичні представництва, зокрема посольства, місії, на чолі яких стоять представники різних класів та рангів).
Принципи сучасних міжнародних відносин
поваги до державного суверенітету та суверенної рівності
незастосування сили чи погрози силою
непорушності кордонів і територіальної цілісності держав
мирного врегулювання спорів
невтручання у внутрішні справи
поваги прав людини і основних свобод
рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею
співробітництва між державами
сумлінного виконання міжнародних зобов'язань
Глобалізація та інтеграція, їх значення в міжнародній політиці.
Глобалізація (від лат. clobus-куля, від анг. global-загальний)-процес становлення світу як єдиного простору, в якому долаються обмеження, що накладаються географією, а просторово роз”єднані елементи взаємодіють між собою.
Етапи становлення глобалізації:
XV-XVI ст., основний чинник-Великі географічні відкриття.
Рубіж XVIII-XIX ст., основні чинники-індустріальні революції та процеси модернізації.
XX ст., основні чинники-розвиток кооперації, міжнародного поділу праці, поява транснаціональних компаній, формування глобальної фінансової, ресурсної, технологічної взаємозалежності, розвиток комунікацій, а також поява та загострення глобальних проблем (екологічної, демографічної, ядерної, бідності, “хвороб цивілізації” тощо).
Глобалізації властива суперечлива природа, що виявляється в:
універсалізації та уніфікації світу, зростанні одноманітності;
породженні почуття незахищеності та загрози самобутності держави через контакти з зовнішнім світом, а це стимулює процеси диференціації;
асиметричності, бо на практичному рівні вона поширює більш передову євроатлантичну культуру, а не усі культури представлені у сучасному світі.
Виділяють такі типи реакції на уніфікуючі впливи глобалізації:
ізоляціонізм (що практично нереально у сучасному світі);
уподібнення;
засвоєння.
