Особливості розвитку Західної Європи періоду Середньовіччя.

• виникнення і розвиток національних держав;

• соціально-економічні особливості: різка диференціація та ієрархієзація населення, становлення верстви рицарства, панування відносин за принципом “ сеньйор-васал”, міста отримали Магдебурзьке право;

• особливості в організації влади: постійна боротьба між світською і духовною владою за панування у суспільстві, в суспільстві панували догмати Церкви і свавілля сильніших, жорстокіших.

Основні риси політичної думки Середніх віків:

• середньовічне світосприйняття – теоцентричне, в якому панують уявлення про визначальну роль Бога в природі, суспільному і особистому житті та орієнтація на “спасіння душі”

• некритичне сприйняття сфери політики як наслідку божественного одкровення

• влада розуміється як здійснення волі Божої.

Політичні ідеї Аврелія Августина (354-430рр.), “Про град Божий”

• в історії йде постійна боротьба двох держав: “Граду Божого”, породженого любов’ю до Бога і “граду земного”, породженого любов’ю до себе;

• “Град Божий” не є тотожний Церкві, але саме вона є основним представником царства Божого на землі;

• земна держава також є творінням Божим і її основне призначення – служіння Церкві;

• повне підкорення світської влади церковній призведе до їх злиття і успішного спільного функціонування (теорія теократії);

• основним принципом суспільного життя має бути заповідь “віддайте кесарю кесареве, а Богу богове”.

Політичні ідеї Томи Аквінського (1225-1274рр., “Сума теології”)

• держава виступає не як безпосереднє, а опосередковане Церквою творіння Боже, головне призначення якої сприяти спасінню душ людей;

• світській владі підпорядковуються лише тіла людей, а не їх душі;

• всяка влада – від Бога, але є різниця між сутністю влади (сам інститут держави, який походить від Бога) і її формою (спосіб правління, структура влади, яка може походити і не від Бога);

• Проти державної влади можна повстати у двох випадках:

• Якщо вона виступає проти законів Бога і моральних принципів;

• Якщо влада перевищує свою компетенцію (встановлює надмірні податки, незаконні побори тощо).

Остаточне рішення про законність форми влади належить Церкві.

Особливості розвитку Візантійської імперії періоду Середньовіччя.

• не була завойована варварами, залишилася єдиною імперією в Європі;

• соціально-економічні особливості: повільний занепад інституту рабства, розвиток приватновласницького господарства супроводжувався розширенням державної власності на землю;

• особливості в організації влади: абсолютний характер імператорської влади, домінування світської влади над духовною, високий рівень централізації імперії;

• політична думка спиралась на ідеї римської державності, християнства та месіанізму.

5. Політична думка доби Відродження

Особливості періоду Відродження

• соціально-економічні особливості: криза феодалізму, географічні відкриття, науково-технічний прогрес, бурхливе промислове піднесення, розвиток нової структури суспільства;

• особливості в організації влади: процес обмеження влади монархів, поява аристократичних республік, обмеження ролі Церкви у суспільстві;

• особливості політичної думки: гуманістичний характер, повернення до традицій античності, раціонально-критичний перегляд прав та свобод людини.

Утопічний соціалізм – вчення про ідеальне суспільство, засноване на спільній власності, обов‘язковій праці, справедливому розподілі

Засновники: Т. Мор (1478-1535), “Утопія”, Т. Кампанелла (1568-1639), “Місто Сонця”

Політичні ідеї Томаса Мора

• запровадив термін “утопія”, який може означати “місце, якого не існує” (від лат. outopia) або “благодатне місце” (від лат. eutopia);

• зображене ним суспільство є авторитарним, патріархальним та ієрархічним при абсолютній економічній рівності, де власність є спільною, немає ніякої боротьби, кожен працює задля спільного блага;

• управління здійснюють найвищі політичні і релігійні посадовці, на основі встановлених засновником держави законів, метою яких є унеможливлення неробства;

• одного розуму замало для забезпечення порядку у суспільстві, розум має втілитися у низці детальних приписів і правил, а людей належить і заохочувати і змушувати до їх дотримання.

Політичні погляди Нікколо Макіавеллі (1469-1527рр., “Володар”, “Історія Флоренції”)

• політику визначають не Бог чи християнська мораль, а природні закони життя і людська психологія (егоїзм, прагнення до збагачення);

• принцип політичного реалізму (макіавеллізм) – ціль виправдовує засоби в залежності від ситуації;

• найкращою формою держави є змішана;

• міць держави залежить від рівня згуртованості суспільства, яке об’єднують єдина мова, культура, загальне дотримання законів і права, також єдина релігія, школа і національна армія, домінування загальнодержавних інтересів громадян над їх приватними;

• якщо немає такої єдності , то актуальними стають авторитаризм, примус.

Теорії природних прав та суспільного договору

Основні представники: Г.Гроцій (1583-1645рр.), Б.Спіноза (1632-1677рр.). Т.Гоббс (1588-1679рр.), Дж.Локк (1632-1704).

Основні ідеї:

• виділяють природне право, дане людині від народження і невід’ємне (право на життя, власність, свободу) та волевстановлене право, яким наділяє держава;

• суспільний договір – утворення держави як наслідок укладення між людьми добровільної угоди щодо організації суспільного життя і наділення певних осіб та інституцій владою – заради підтримання порядку, захисту прав та інтересів людей.

Т.Гоббс , “Левіафан або матерія, форма і влада держави церковної і громадянської ”

До створення держави люди перебували в природному стані, були рівними і мали однакове право на все.

Це з часом призвело до “війни всіх проти всіх” і щоби вийти з такого стану люди уклали суспільний договір.

Люди встановили державну владу (єдину і нічим не обмежену) на умовах повного та беззастережного підкорення.

Джон Локк (1632-1704), “Два трактати про правління”

• суспільна угода, внаслідок якої відбулося відчуження права окремих людей на користь держави, не відміняє природних прав, а лише покладає на державу обов’язок захищати принципи природного права;

• теорія про поділ влади (на законодавчу, виконавчу, федеративну);

• заклав основи для соціоцентричної парадигми політики (взаємодія держави і громадянського суспільства).