4. Можливості забезпечення сталого розвитку в Україні

Всесвітня конференція в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) прийняла доку­мент "Порядок денний на XXI століття", який є глобальним планом дій із забезпечення сталого розвитку. Він включає більше ста програмних сфер. Була прийнята спеціальна Декларація, яка включає 27 принципів, направлених на інтеграцію політики економічного зростання та охорони зовнішнього середовища. Існують інші міжнародні документи, які вре­гульовують відносини по відношенню до лісів, змін клімату, біологіч­ної різноманітності, що підкреслю надзвичайну стурбованість світового співтовариства екологічним станом на планеті.

Саміт в Йоганнесбурзі (2002 р.) підбив підсумки десятилітніх зусиль на шляху до сталого розвитку. Він активізував підготовку національних програм сталого розвитку, що сприяло переосмисленню цілей та завдань розвитку, створенню законодавчої бази, формуванню відповідних ме­ханізмів та організаційних структур. До цього процесу долучилося уже близько ста держав світу.

Однак, у переважній більшості країн світу програма дій "Порядок ден­ний - XXI століття" майже не виконується і існують серйозні проблеми з якістю та об'єктивністю концепцій сталого розвитку. Найголовніші з них - це необхідність врахування комплексу національних особливостей розвитку та законів біотичної регуляції природи, яким до цього не приді­лялося серйозної уваги.

Перехід України до гармонійного розвитку повинен визначатися у за­конодавчо прийнятій концепції та відповідних національних стратегіях у політичній, економічній, воєнній, соціальній, природоохоронній та ін­ших сферах життєдіяльності. Відсутність поступу у формуванні стратегії сталого розвитку України призводить до виснаження ресурсного потен­ціалу держави.

Світовий банк висуває перед світовою спільнотою завдання вивести всі країни на шлях сталого розвитку до середини XXI століття. Такі за­вдання вимагають спільних зусиль не тільки на національному, а на між­національному рівнях. Саміт в Йоганнесбурзі в 2002 р. зробив спробу створити багатосторонню світову систему сталого розвитку. Однак ця система сприйнята не всіма, оскільки процесам глобалізації стали проти­діяти процеси локалізації та регіоналізації. Разом з тим, це не може змі­нити спільні потреби, що стають першочерговими на будь-якому рівні.

Мета сталого розвитку України - забезпечення досягнення високої якості життя нинішнього і майбутніх поколінь на основі збалансованого розв'язання проблем соціально-економічного розвитку, збереження на­вколишнього природного середовища, раціонального використання та відтворення природно-ресурсного потенціалу країни.

В Ріо-де-Жанейро у 1992 р. Україна задекларувала своє бажання пе­рейти на шлях сталого розвитку і на наступних конференціях «Ріо+5» та «Ріо+10» підтвердила свої прагнення. В 1997 р. в Україні було створено Національну комісію сталого розвитку України при Кабінеті Міністрів України, яка в 2003 р. була ліквідована. В цьому ж році Національна ко­місія зі сталого розвитку була створена при Президентові України як консультативно-дорадчий орган, який був ліквідований в 2007 р.

Верховна Рада України прийняла деякі правові акти, спрямовані на поступовий перехід до сталого розвитку. Так, в 1999 р. було схвалено Концепцію сталого розвитку населених пунктів, розраховану на трива­лу перспективу (15-20 років). На вирішення назрілих проблем охорони навколишнього природного середовища та сталого розвитку в окремих сферах направлені «Основні напрями державної політики України у га­лузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», Земельний, Лісовий, та Водний кодекси України, Кодекс України про надра, Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про екологічну експертизу» та ін.

В 1998-1999 роках був розроблений Урядовий проект Концепції ста­лого розвитку України, але він не був прийнятий Верховною Радою України.

Трансформаційні зміни в економіці та суспільстві в Україні в остан­ні роки мали як позитивні, так і негативні наслідки.

З критеріальних позицій ООН Україна поки що не вийшла на той мі­німальний рівень, який би свідчив про перехід до сталого розвитку, хоча й має значні потенційні резерви та передумови. Про це свідчать внутріш­ні спонукальні чинники, які характеризують нашу країну, а саме:

• наявність ще досить міцного ресурсно-виробничого і науково-тех­нічного потенціалу;

• вибраний курс на демократизацію та ринкові перетворення;

• формування законодавчого поля для можливості здійснення інте­грації екології та економіки в реальному житті.

Зовнішні спонукальні чинники теж формують певні сприятливі пе­редумови для переходу на засади сталого розвитку. До них слід віднести:

• міжнародне визнання України як країни, що проводить виважену, передбачувану політику;

• вагомий вклад України в процес ядерного роззброєння;

• членство України у впливових міжнародних організаціях;

• вигідність геополітичного розташування;

• лібералізація та розширення зовнішньоекономічної діяльності;

• відносна стабільність валютного ринку;

• глобальний характер екологічних проблем;

• міжнародні зобов'язання України щодо охорони навколишнього се­редовища.

З точки зору національних особливостей інтегрування екології й еко­номіки Україна рухається у напрямі реалізації власної стратегії сталого розвитку. Для переходу до сталого розвитку потрібен час і відповідна по­літика.

Однак протягом певного періоду наша країна буде обмежена у мож­ливостях фінансування природоохоронних витрат, що викликає необхід­ність у визначенні пріоритетних напрямів екологічної політики, виходя­чи з певних національних особливостей. Факторами формування та­ких пріоритетів виступають:

• погіршення здоров'я людей через значну забрудненість сере­довища;

• втрати фізичного капіталу і природних ресурсів;

• погіршення стану біологічного та ландшафтного різноманіття;

• низька еколого-економічна ефективність природоохоронних захо­дів.

Довгостроковими орієнтирами стратегії у соціальній сфері мають ста­ти забезпечення достойного життєвого рівня населення, розвиток трудо­вого потенціалу, формування середнього класу, недопущення надмірної диференціації населення за рівнем доходів, розвиток освіти, культури, поліпшення охорони здоров'я населення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 634 було затверджено «Комплексну програму реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки». Ця програма визначає стратегію і шляхи розв'язан­ня глобальних та загальносуспільних проблем в Україні з метою забез­печення сталого розвитку.

Заходи, передбачені Програмою, направлені на досягнення таких ці­лей, як підвищення добробуту населення та забезпечення його продук­тивної зайнятості, стабілізацію соціального становища в державі, підви­щення енергоефективності виробничих процесів, структурну перебудову економіки, технологічне переоснащення виробництва, розвиток наукоємних галузей, збільшення використання відновлюваних джерел енергії, відновлення і підтримання екологічної рівноваги.

Міжнародні організації надають підтримку проектам для розвитку демократичного, прозорого механізму локалізації принципів сталого розвитку і демонстрації ефективності громадсько-приватного партнер­ства для вирішення місцевих соціальних, економічних та екологічних проблем. В Україні існують також численні громадські організації, які ставлять за мету сприяння переходу України на принципи сталого роз­витку. Певні заходи щодо впровадження і реалізації принципів сталого розвитку здійснюються на рівні окремих міст України. У ряді регіонів було розроблено концепції сталого розвитку.

Однак, на практиці задекларовані заходи не мають достатнього фі­нансового забезпечення. Не здійснюється моніторинг і практично від­сутня інформація щодо процесу реалізації й результативності націо­нальних і загальнодержавних природоохоронних програм. Принципи сталого розвитку в економічній політиці не дотримуються. Стратегічне планування переходу до сталого розвитку в Україні ще не набуло фор­мальних ознак системної політики. До цього часу не прийняті Націо­нальна стратегія сталого розвитку та Національний план дій з охорони навколишнього середовища, хоча рядом міжнародних документів пе­редбачено заходи щодо сприяння сталому розвитку та прийняття дер­жавної стратегії сталого розвитку.

Постала життєво необхідна проблема створення системи забезпечен­ня національної безпеки нового типу, яка б ґрунтувалася на засадах ста­лого гармонійного розвитку.

Впровадження в нашій країні основних засад сталого розвитку стри­мується рядом політичних, економічних, соціальних та міжнародних причин, які мають складний характер.

Основними із них є наступні:

• відсутність соціально-економічної стабільності;

• нерозвиненість ринкових механізмів;

• недостатня усвідомленість керівників різних рівнів управління у необхідності використання стратегії сталого розвитку;

• відсутність ефективної системи інституційного забезпечення впро­вадження сталого розвитку;

• недосконалість правової бази;

• відсутність національної стратегії переходу до сталого розвитку;

• нерівномірність розміщення продуктивних сил по території Укра­їни.