6. Економічне зростання як основа розвитку національної економіки

Економічне зростання (ЕЗ) - це процес збільшення обсягів виробничих потужностей або ВНП за умов повної зайнятості.

Рівень економічного зростання належить до найважливіших показників, які характеризують розвиток народного господарства й використовуються при міжнародних порівняннях. Його визначають двома способами: як збільшення абсолютного реального ВНП або ЧНП за певний період або як зростання реального ВНП або ЧНП на душу населення. Вимі­рюють економічне зростання (ЕЗ) за допомогою обчислення його в процентах річних темпів.

Збільшення ВНП у розрахунку на душу населення є важливим показником підвищення життєвого рівня населення. Для цього вико­ристовують показники зростання реального продукту, тобто такі, які характеризують збільшення фізичних обсягів виробництва. За до­помогою зростаючої економіки можна вирішувати складні соціальні проблеми як усередині держави, так і на міжнародному рівні, реалізо­вувати програми боротьби з бідністю, забрудненням навколишнього середовища без зниження рівня споживання та нагромадження.

Кінцевою метою економічного зростання є збільшення споживання, зокрема невиробничого, яке містить невиробничі капітальні вкладення та фонд споживання. Цієї мети досягають на основі виробничого нагромад­ження.

ЕЗ може здійснюватися на кількісній або якісній основі, тому розрізняють два його типи: екстенсивний та інтенсивний. Суть екстенсивного типу ЕЗ полягає в тому, що збільшення обсягів ви­робництва матеріальних благ і послуг досягається за рахунок використання більшої кількості виробничих ресурсів. Інтенсивний тип характеризується тим, що приріст виробництва забезпечують за до­помогою застосування досконаліших факторів виробництва, тобто їх продуктивності.

Екстенсивний та інтенсивний типи економічного зростання - це протилежності, які знаходяться в органічній єдності. В реальному процесі розширеного відтворення вони співіснують, поєднуються та взаємозрощуються, у зв'язку з чим важко відмежувати один тип ЕЗ від іншого. Тому вважа­ють шлях ЕЗ переважно екстенсивним або переважно інтенсивним.

Перехід від переважно екстенсивного до переважно інтенсивного ЕЗ - це процес, пов'язаний із зрушеннями у структурі суспільного виробництва та зміною пріоритетів економічного розвитку. Під час переходу від одного типу до іншого відбувається уповільнення тем­пів ЕЗ, але водночас активізуються структурні зрушення.

За останні роки відзначається спад темпів ЕЗ на душу населення. Однак це усереднені дані, є деякі регіони, де ця тенденція відсутня. Такі тенденції зумовлено певними факторами, а саме:

1. уповільненням економічного зростання, пов'язаного з переорієнтацією капітальних витрат у сферу послуг, що сьогодні становить 50 ... 60 % ВНП; попит на матеріально-речові виробничі фактори, що були рані­ше рушійною силою, спав;

2. підвищенням цін на енергоресурси та моральним старінням енергоємного обладнання;

3. урахуванням державного регулювання, накладенням з еколо­гічних причин заборон та обмежень на використання ефектив­ного виробництва.

Однак тенденція до уповільнення не виключає тимчасових під­йомів. У 1993-1995 рр. відбувся продуктивний підйом ділової актив­ності в США та державах Східної Європи.

Можлива й інша класифікація економічного зростання - за вели­чиною його темпів.

При цьому слід ураховувати дві характеристики:

1) якість продукції;

2) структуру приросту виробництва (співвідношення капіталь­них товарів і товарів для населення).

За величиною розрізняють такі темпи економічного зростання:

1. Нульові. На відносно короткий проміжок часу ЕЗ не загрожує шкідливими наслідками, тому що може здійснюватися шляхом зни­ження матеріаломісткості, підвищення фондовіддачі та продуктив­ності праці.

2. Негативні. Існували в Україні в 90-х роках XX століття, що було свідоцтвом кризових явищ в економіці держави. Спад темпів ЕЗ пояснюється:

а) високою питомою вагою виробництва засобів виробництва і озброєння, виготовлення яких зменшилось;

б) погіршенням показника фондовіддачі, тобто виготовленням продукції з одиниці виробничих фондів;

в) великою часткою продукції, яку використовували на військові потреби;

г) розпадом СРСР і розривом господарських зв'язків;

д) труднощами переходу до ринкової економіки.

3. Оптимальні. Базуються на макроекономічній рівновазі націо­нальної економіки і одночасно є найважливішою умовою її функціону­вання, їм не слід бути дуже високими, бо це призводить до інфляції.

Для оцінювання економічного зростання, його динаміки, темпів та інших показників в усьому світі використовують затверджену органами ООН систему на­ціональних розрахунків. Для оцінювання економічного зростання все більше значення ма­ють такі показники, як тривалість життя, величина вільного часу та ін.

Досліджуючи економічне зростання, необхідно мати на увазі ті чинники, що найбільше впливають на нього.

Всі чинники економічного зростання можна поділити на такі:

1) пропозиції (природні, трудові ресурси, основний капітал, науково-технічний прогрес);

2. попиту (сукупний попит С +1 + С + Хп);

3. розподілу (ефективний розподіл ресурсів).

Чинники пропозиції забезпечують фізичне зростання, тобто збільшення виробництва реального продукту, але ці чинники - лише передумови для ЕЗ. Щоб воно відбулося у дійсності, відповідно має зрости сукупний попит.

Обмеженість ресурсів диктує необхідність вибирати оптимальні виробничі цінності й сам процес виробництва, базуючись на принци­пах заміщення чинників з урахуванням масштабу виробництва.

Існує прямий зв'язок між ЕЗ і виробничими можливостями (тех­нологія, техніка, зайнятість, оптимальний розподіл ресурсів).

У реальному житті крім факторів економічного зростання (ЕЗ) діють фактори, що стриму­ють його: законодавча діяльність держави в галузі охорони праці та навколишнього середовища.

На початку 70-х років XX століття деякі економісти почали об­ґрунтовувати концепцію неминучості «глобальної катастрофи» при зберіганні існуючих тенденцій розвитку суспільства.

Так, у доповіді «Межа зростання», що була підготовлена дослід­ницькою групою Массачусетського технологічного інституту США під керівництвом проф. Д. Медоуса, зазначалося, що у зв'язку із за­гостренням протиріч між швидко зростаючою кількістю населення Землі, бурним розвитком виробництва інвестиційних товарів і швид­ким виснаженням природних ресурсів планети можна передбачити, що фаза збільшення має закінчитися впродовж ста років. Автори цієї теорії стверджують, що технічний прогрес та ЕЗ при­зводять до негативних явищ -. забруднення навколишнього серед­овища, збільшення промислового шуму, викиду отруйних речовин, погіршення стану міст і селищ.

Навпаки, послідовники теорії ЕЗ вважають, що воно саме по собі знижує протиріччя між безмежними потребами і обмеженими ресур­сами, тому що в умовах ЕЗ є можливість підтримувати інфраструк­туру на певному рівні, допомагати хворим і бідним, удосконалювати систему освіти й підвищувати особисті доходи. Щодо навколишнього середовища, то необхідно вдосконалювати законодавчу й податкову системи й таким чином обмежувати нераціональне використовуван­ня природних ресурсів.

Крім цього, слід ураховувати фактори, які значно впливають на темпи економічного зростання, але їх дуже важко кількісно оцінювати, а саме:

1. забезпеченість країни різними природними ресурсами;

2. кількість та якість земельних угідь;

3. кліматичні умови;

4. соціальна, культурна, політична атмосфера в країні;

5. національні традиції.

У структурі ВНП головною є пропорція між валовими інвести­ціями і амортизацією (обсягом капіталу країни, спожитого в процесі виробництва певного року), тому що вона є економічним індикато­ром загального стану економіки, визначає, в якому стані (піднесення, застою або спаду) перебуває національне господарство.

Залежно від цього національну економіку розрізняють таким чином:

• зростаюча, валові інвестиції (ВІ) перевищують амортизацію (А). Якщо ВІ >А, економіка перебуває в стані піднесення, її виробничі потужності збільшуються. Чисті інвестиції (ЧІ) є ве­личиною додатковою (ЧІ > 0);

• статична (застійна), яка відображає ситуацію, коли ВІ = А. Це означає, що виробляється стільки капіталу, скільки необхід­но для заміщення того, що вживається в процесі виробництва. Якщо ЧІ = 0, виробничі потужності не розширюються.

• стагнаційна, коли ВІ < А, тобто коли за рік споживається біль­ше капіталу, ніж виробляється ЧІ < 0 (від'ємна величина). В економіці спостерігається деінвестування, тобто скорочення інвестицій. У цьому випадку виробництво і зайнятість перебувають у стані занепаду, країна має надлишкові виробничі по­тужності.

Темпи економічного зростання, його масштаби і якість повністю визначаються тими факторами, які на це впливають.