3. Принципи і показники сталого розвитку

Вирішення питань сталого розвитку передбачає необхідність виро­блення та дотримання принципів здійснення цього процесу.

В основі сталого розвитку лежить принцип справедливого розподілу вигод та благ серед широких верств населення, що має сприяти покра­щенню якості життя.

Однакове розуміння мети, цілей, напрямів цього способу розвитку всіма основними силами країни виступає одним із принципів забезпечення сталого розвитку.

Адаптація всієї системи до визначених умов та нормативів можлива за умови вра­хування інтегрованого набору факторів, що здійснюють вплив на неї. У зв'язку з цим врахування багатофакторності впливу на процес сталого розвитку віднесено до принципів сталого розвитку.

Складна ієрархічна будова складових елементів та рушійних сил за­безпечення сталого розвитку, значна різноманітність факторів впливу зумовлюють необхідність використання принципу системного підходу при здійсненні відповідної політики. Системний підхід до сталого роз­витку означає врахування інтересів та характеру розвитку окремих під­систем. До таких підсистем слід віднести людську, економічну та при­родну підсистеми.

Принцип обов'язковості оцінки цього процесу, якій пови­нна підлягати вся система та її підсистеми, за різними характеристиками динаміки, направленості, рівня, взаємодії тощо.

Принцип віддаленості наслід­ків діяльності. Він вимагає врахування того факту, що нинішня діяль­ність людей може мати значний вплив на стан суспільства, економіки, навколишнього природного середовища у майбутньому.

Принцип достатності при розробці та реалі­зації різного роду проектів та програм розвитку, встановлення певних ра­мок, границь, обмежень за їх масштабами та періодами виконання, особ­ливо на національних рівнях, з метою уникнення локальних чи загальних, теперішніх чи віддалених негативних наслідків.

Одним із принципів сталого роз­витку має бути забезпечення зменшення енергомісткості ВВП, тобто ви­робництво ВВП на душу населення має випереджати питоме споживання енергії. Статистика свідчить, що починаючи з 1975 року енергомісткість ВВП розвинутих країн зменшувалась, що й забезпечило загальне зменшення цієї величини. Це є однією з важливих ознак стійкого розвитку.

Різноманітність проявів результатів сталого розвитку породжує необ­хідність виділення принципу націленості на головне.

Врахування урядовими структурами принципу відкритості прийняття та реалізації програми сталого розвитку є важливою переду­мовою національної злагоди в суспільстві, згуртованості суспільства на­вколо ідеї сталого розвитку.

Принцип доступності передбачає вільний доступ громадян, органі­зацій, інших суб'єктів до участі в програмах розвитку, поданні своїх про­позицій та зауважень до них, прийнятті своїх програм, які були б інтегро­вані в загальну систему, ознайомлення із методами та методиками оцінки ходу, стану та результатів діяльності.

Принцип ефективних комунікацій враховує важливість зв'язків та взаємовідносин в суспільстві, економічній сфері та екології.

Принцип широкої участі вказує на якнайширшу участь у підготовці, переході та здійсненні процесу сталого розвитку всіх зацікавлених верств населення та організацій.

Принцип забезпечення моніторингу за характеристиками цього процесу.

Принцип інституційного впливу на процес сталого розвитку перед­бачає провідну роль державних інституцій, владних органів у визначенні пріоритетів, стратегічного бачення, мети та цілей, прийнятті програми, забезпеченні правових та інших умов переходу на цей шлях розвитку та його реалізації, проведенні адекватної політики та здійсненні державно­го регулювання, створенні інформаційної управлінської системи та ін­ших видах діяльності.

Індикатори сталого розвитку. Комісія ООН, що опікується питаннями сталого розвитку, запропонува­ла 134 індикатори, які дають змогу охопити всі його напрямки як в ста­тиці, так і в динаміці. Однак, оскільки здійснювати регулярні виміри за цими показниками практично неможливо, світові організації вважають за достатнє здійснювати моніторинг індексів стану соціуму та природно­го середовища, а також індикаторів їхнього відтворення, їх групують за 4-ма напрямками:

1. Індикатори стану біосфери:

• вартість невідтворюваних природних ресурсів;

• вартість відтворюваних природних ресурсів.

2. Індикатори стану соціуму:

• питомий фізичний капітал, характеризує все нагромаджене матері­альне багатство в розрахунку на душу населення;

• питомий людський капітал, показує умовну середню "вартість", яка акумульована в одній людині;

• питомий природний капітал, виражає багатство природних ресур­сів в розрахунку на одну особу.

3. Індикатори відтворення біосфери:

• виробництво екокапіталу за рік на одну особу;

• загальне споживання біопродукції за рік;

• величина біосферної ренти.

4. Індикатори відтворення соціуму:

• виробництво валового суспільного чи національного продукту на душу населення;

• споживання енергії на одну людину за рік;

• питоме виробництво людського капіталу.

За деякими оцінками, перехід на засади сталого розвитку характери­зується виробництвом ВВП на душу населення на рівні 14 тис. дол. Саме такого рівня досягнула Іспанія. Мотивацією стає той факт, що дальше на­рощування виробництва не збільшує середній строк життя в суспільстві. Якість життя в подальшому визначається уже не матеріальними благами, а величинами людського та екологічного капіталу.

Саме лише зростання обсягів виробництва чи окремі кількісні показ­ники валового національного продукту на душу населення не можуть бу­ти єдиним критерієм переходу до сталого розвитку.

Організація Об'єднаних Націй для об'єктивного порівняння розвитку всіх країн і висновків щодо фінансової і будь-якої іншої допомоги за­стосовує індекс людського розвитку (ІЛР) - інтегральний показник, який об'єднує три компоненти: довголіття, освіту і рівень життя.

Довголіття вимірюється очікуваною тривалістю життя; освіта вимі­рюється комбінацією письменності дорослих і середньою кількістю ро­ків освіти; рівень життя вимірюється реальним ВВП на душу населення з урахуванням місцевої вартості життя.

Вважається, що країни з ІЛР нижче 0,5 мають низький рівень людс­ького розвитку; країни з ІЛР в діапазоні 0,5-0,8 мають середній рівень, а країни з ІЛР більше 0,8 мають високий рівень розвитку.

Індекси сталого розвитку можна використовувати при проведенні державної політики в економічній, соціальній та екологічних сферах, формуванні бюджетів та планів розвитку.

На Всесвітньому економічному форумі в Давосі (Швейцарія) у 2001 р. був представлений комплексний показник сталості розвитку країни чи регіону - індекс екологічної сталості. Оцінка за цим показником ґрунтується на врахуванні параметрів 5-ти складових життєдіяльності суспільства:

• екосистеми, де враховується якість повітря, біорізноманіття, ґрунти, кількість і якість води;

• екологічних стресів, викликаних забрудненням повітря і води, за­брудненням твердими відходами і токсичними речовинами, деграда­цією ґрунтів, демографічними проблемами;

• уразливості людини, спричиненої небезпечними продуктами харчу­вання, природними умовами, екологічними катастрофами;

• соціальних та інституційних можливостях вирішувати еколо­гічні проблеми, створюваних екологічним управлінням, екологічною ефективністю господарської діяльності, відповідальністю приватного сектору економіки, науки і технології;

• глобального управління, яке охоплює сфери глобальних промислових викидів (парникових газів), міжнародних екологічних угод, транскор­донних впливів.

Значення індексу розраховується за допомогою 21 комплексного інди­катора, що охоплюють 76 параметрів. За цим індексом у 2005 р. Україна знаходилася на 108 місці серед 146 країн, а світовими лідерами були Фін­ляндія, Норвегія, Уругвай, Швеція та Ісландія.

Наведена оцінка показує актуальність проблеми переходу України на засади сталого розвитку.