34

Система організації науково-дослідної роботи студентів

План

1. Розвиток творчості як важливий чинник сучасної професійної підготовки фахівців з вищою освітою

2. Системність в організації науково-дослідної діяльності

3. Педагогічний вплив на розвиток творчої особистості

4. Технологія управління навчально-творчою діяльністю студентів

1. Розвиток творчості як важливий чинник сучасної професійної підготовки фахівців щ вищою освітою

Проблема формування творчих здібностей фахівців завжди була й залишатиметься однією з найактуальніших проблем теорії і практики педагогічної науки. Сучасний етап ринкових перетворень в Україні в усіх галузях народного господарства зумовлює зміну парадигми взаємовідносин держави і людини, де центральним елементом цієї системи стає особистість. Людина в сучасному світі відіграє не акумулюючи і трансформативні функції, а виступає суб’єктом управлінського процесу соціально-економічних систем. В основі її діяльності лежать функції планування, організації, мотивації, аналізу, контролю, координації тощо. Саме ці обставини визначають актуальність проблеми формування творчих здібностей особистості і відповідно зацікавленість з боку вчених у різних галузях: філософії, педагогіки, психології, менеджменті, соціології, кібернетики тощо.

Необхідність формування через систему вищої освіти творчої особистості знайшла своє відображення і у змісті освіти, як зазначено в Законі України „Про вищу освіту”, він обумовлений цілями та потребами суспільства, системою знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що мають бути сформовані в процесі навчання з урахуванням перспективи розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва.

Такий підхід до змісту вищої освіти пояснюється передусім тим, що у ХХІ ст. людство переходить від індустріальних до науково-інформаційних технологій. Цей перехід має базуватися на інтелектуальному потенціалі як окремої людини, так і усього суспільства. Людина, її творчий потенціал стає центром усіх сфер життєдіяності суспільства.

Український педагогічний словник визначає творчість як продуктивну людську діяльність, що здатна породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення. Творчість – свідома, цілеспрямована, активна діяльність людини, спрямована на пізнання та перетворення дійсності, створення нових, оригінальних, яких ніколи раніше не існувало предметів, витворів тощо з метою вдосконалення матеріального та духовного життя суспільства. Складовою творчої діяльності людини є наукова діяльність.

У творчості, зокрема у науковій, людина виходить за межі даного природою, використовуючи систему знань, вмінь та навичок, створює нове відповідно своїм цілям. Тому творчість можна розглядати як вищу форму діяльності людини, яка ґрунтується на накопиченому суспільством досвіді, та на індивідуальній компетентності особистості.

Науково - творча діяльність людини виступає як передумова зміни умов її життєдіяльності, розвитку її внутрішніх особистісних зусиль. Необхідно визначити творчість як суспільно-корисну, прогресивно-спрямовану перетворюючу діяльність, у процесі якої створюються не тільки матеріальні і духовні цінності, а й здійснюється саморозвиток і самореалізація самого суб’єкта творчості.

У основі творчості, і у науковій у тому числі, знаходиться активізація розуму. Розкриваю сутність творчості з позиції психології, український психолог В.Моляко, наголошує, що під творчістю розуміють процес створення чогось нового для певного суб’єкта. Тому зрозуміло, що творчість у тій чи іншій формі не є талантом „вибраних”, вона доступна кожному.

Творча особистість це такий тип особистості, для якої характерна стійка, високого рівня спрямованість на творчість, мотиваційно-творча активність, що виявляється в органічній єдності з високим рівнем творчих здібностей в одній або в декількох видах діяльності.

Творча особистість – це людина, здатна проникати в сутність ідей і втілювати їх всупереч усім перешкодам аж до отримання практичного результату. Саме це мав на увазі Т.Едоніс, коли казав, що винахід – це 10% натхнення і 90% поту.

Основними методами вивчення творчості є методи спостереження, самоспостереження, біографічний метод (вивчення біографії людей – творців у певних галузях науки, культури, техніки), метод вивчення продуктів діяльності студентів, зокрема тестування, анкетування, експериментальні методи.

Учені дослідники виокремлюють такі головні властивості творчої особистості: сміливість думки, схильність до ризику, фантазію, уявлення й уяву, проблемне бачення, вміння долати інерцію мислення, виявляти суперечності, переносити знання й досвід у нові ситуації, незалежність, альтернативність, гнучкість мислення, здатність до самоуправління.

О.Кульчицька називає ще такі властивості творчої особистості: виникнення спрямованого інтересу до певної галузі знань ще в дитячі роки; зосередженість на творчій роботі, спрямованість на обраний напрям діяльності; висока працездатність, підпорядкованість творчості духовній мотивації, стійкість, непоступливість у творчості, навіть упертість; захоплення роботою.

До рис творчої особистості відносять цілісність сприйняття, зближення понять, здатність до передбачення (логічність, творче мислення, критичність уяви), рухливість мови, схильність до гри, інтуїцію, підсвідоме оброблення інформації, дотепність тощо.

В.Моляко однією з найважливіших якостей творчої особистості вважає прагнення до оригінальності, до нового, заперечення звичайного, порівнювати їх, стійку зацікавленість певною роботою, порівняно швидке й легке засвоєння теоретичних знань і способів діяльності, систематичність і самостійність у роботі.

Творчі здібності особистості – це синтез її властивостей і рис, що характеризують ступінь їх відповідності вимогам певного виду навчальної, творчої, наукової діяльності й зумовлюють рівень результативності цієї діяльності.

Значну роль у розкритті творчих здібностей студента і перетворень їх на творчу діяльність відіграють мотиви й воля. Тому освітня діяльність вищої школи завжди має предметно формувати і збагачувати мотиви творчої діяльності майбутнього спеціаліста.

Підготовка ініціативних, здатних творчо мислити фахівців має ґрунтуватися на реальній єдності навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи і суспільної діяльності студентів.

Діяльність буває двох видів: репродуктивна і продуктивна. Репродуктивна спрямована на досягнення відомими засобами наперед визначеного результату і полягає в стереотипному тиражуванні одного й того самого. Продуктивна діяльність – це або створення нових цінностей, або досягнення відомого результату новими, ефективнішими засобами.

Ці два види діяльності не можна протиставляти один одному, відривати один від одного. Продуктивна діяльність неможлива без своєї основи – репродуктивної. Жодна людина не може стати творцем, не оволодівши знаннями і нормами професійної майстерності. Якщо студенти не виробили адекватного стилю роботи, якщо у них недостатньо сформовані професійні знання, методи, навички і вміння, недостатньо засвоєні правила повсякденного людського життя, то їхній творчий потенціал не може успішно реалізуватися.

Дидактична ґрунтовність організації репродуктивної діяльності студентів є безперечною передумовою формування творчого потенціалу майбутнього спеціаліста. Водночас, якщо процес життєдіяльності студента в навчальному закладі зводиться лише до репродуктивної діяльності, то його творчий підхід до праці не формуватиметься взагалі або розвиватиметься у конфлікті з рутинно організованим навчально-виховним процесом, всупереч йому. При цьому в майбутнього спеціаліста складатиметься стійка установка на пасивний спосіб життя.

Методологічною передумовою повноцінного формування творчої активності студентів є діалектична єдність репродуктивного і продуктивного типів діяльності в усій системі навчання, освіти, виховання, громадському житті й спілкуванні. Оптимальний варіант такого поєднання в кожному випадку – одне з найскладніших педагогічних завдань.

Формування і розвиток творчої активності майбутнього спеціаліста потребує адекватної системи стосунків студента й викладача (адже творчу особистість може формувати тільки творча особистість), відповідно стилю діяльності всіх суб’єктів вищої школи із суспільством. Важливим чинником формування творчої особистості є розвиток самостійності й відповідальності студента у розв’язанні пізнавальних, суспільно-політичних, трудових і моральних проблем.

Зазвичай творчу активність студента пов’язують із розвитком пізнавальної активності, наукової творчості, суспільною активністю та формами їх вияву. Причому аналіз творчої активності слід починати з проблеми життєвої позиції. Вона може бути активною чи пасивною, конструктивною й неконструктивною щодо суспільних цінностей, явищ і проблем, негативною чи позитивною, егоїстичною і колективістською, гуманістичною і бездумно функціональною, моральною й аморальною тощо.

Важливою передумовою розвитку творчої особистості студента є формування в нього інтересу до майбутньої професійної діяльності. Цьому сприяють проведення творчих конкурсів, олімпіад тощо.

Розвитку професійного інтересу і творчої активності студентів сприяє реалізація професійної спрямованості навчання всіх без винятку дисциплін, належна організація навчально-виробничих практик, написання курсових і дипломних робіт.

Нині у вищий школі посилюється інтерес до методів і форм активного навчання, що сприяють формування творчого начала у студентів, до них відносяться такі як:

- інтенсифікація процесу навчання;

- зосередження уваги на розвитку самостійності студента як суб’єкта навчально-пізнавальної діяльності;

- органічне поєднання учіння з пізнавальною та науковою творчістю.

Серед таких методів і форм особливе значення мають методи проблемного навчання, дискусії, навчальні, ділові ігри, групові форми, індивідуальний підхід і диференціація навчання.

Важливою й результативною формою розвитку творчої особистості студентів є залучення їх до роботи гуртків, проблемних груп, участі в олімпіадах і конкурсах.

Дедалі більшого значення у формування творчої особистості майбутнього спеціаліста набуває науково-дослідна робота студентів, яка стає нині невід’ємною частиною їхньої пізнавальної діяльності. У зв’язку із цим постала необхідність удосконалення організаційних форм наукової роботи як засобу розвитку творчого потенціалу студента. Утвердження в студентському середовищі думки про пріоритетність наукової роботи і підготовці висококваліфікованих спеціалістів.

Формування творчої особистості майбутнього фахівця зумовлює необхідність органічної єдності освіти, навчання, виховання, інтеграції навчальної, науково-дослідної і виховної роботи в межах цілісного педагогічного процесу.

2. Системність в організації науково-дослідної діяльності

У будь-якій діяльності можна досягти бажаних результатів лише за умови дотримання певної системи, а в процесі розв’язання нових, творчих завдань – уміння модулювати необхідні системи. Тому в педагогічній науці слід особливо ретельно підходити до організації навчально-виховної роботи на засадах системності.

У другій половині ХХ ст.. активно досліджувалися проблеми системності пізнання явищ і суспільства в різних галузях наук. У педагогіці поняття системності досліджували російські вчені Ю.К.Бабанський, Н.В.Кузьміна та інші. Ю.К.Бабанський під системою розумів єдність елементів, які функціонують за внутрішньо властивими їй законами. З цих міркувань вчений двояко розглядає навчально-виховний процес: з погляду об’єднаної системи, в якій функціонує процес, і власне, процес пізнавальної діяльності. Тому в складі системи навчання Ю.К.Бабанський виділяє взаємодіючи компоненти.

Педагогічні та інші суб’єкти учіння – Студенти як суб’єкти учіння – соціально-педагогічні умови навчально-виховного процесу.

Сам процес навчання має свої компоненти: зміст, мету, форми, методи научіння й учіння, мотиви пізнавальної діяльності, аналіз і оцінювання навчальної роботи студентів.

Н.В.Кузьміна визначає структурні компоненти педагогічної системи: навчальна інформація; засоби педагогічної комунікації (форми, методи, прийоми, засоби); учні; педагоги; мета. Автор виділяє також функціональні компоненти, які мають забезпечувати зв’язки між структурними компонентами: конструктивні, комунікаційні, організаційні, прогностичні, гностичні.

Таким чином, під педагогічною системою необхідно розуміти динамічно функціонуючий комплекс діалектично пов’язаних між собою компонентів і чинників, які створюють оптимальні умови для розв’язання завдань навчання і виховання людей залежно від соціальних завдань.

Будь-яка педагогічна ідея може бути успішно реалізована за умови забезпечення системності під час її реалізації. Лише системність, змодельована на науковому рівні, є запорукою успіху в педагогічній діяльності.

Не варто думати, що для здійснення навчально-творчої, науково-дослідної роботи студентів необхідно модулювати якусь окрему систему. Навпаки ці вили роботи є складовою навчально-виховної роботи, професійної підготовки взагалі. Уже с перших курсів студентів необхідно залучати до посильних творчих завдань, наукових робіт.

Проектування системи управління навчально-творчою діяльністю (НТД)

Це проектування повинно вестись з урахуванням системного підходу, що охоплює всі елементи педагогічної системи:

1. колектив викладачів (повинні бути готові до організації НТД;

2. колектив студентів (повинні мати базову підготовку до творчої діяльності);

3. цілі (повинні бути у вигляді моделей результатів НТД);

4. зміст освіти (орієнтація на розвиток творчої спрямованості, ініціативи і дієвого підходу студентів);

5. принципи навчання (зазнають розвитку від перших курсів до старших у зв’язку з ускладненням об’єкта управління);

6. форми, методи і засоби навчання (повинні бути адекватними рівням засвоєння навчальної діяльності і сприяти „роботі” всіх дидактичних принципів);

7. дидактичні процеси (повинні органічно зв’язувати всі вищеназвані елементи системи з метою формування творчих здібностей студентів).

Система управління НТД містить її модель у вигляді сукупності системно-структурного і факторного аналізів. Системно-структурний аналіз дає можливість розглянути основні сторони НТД (об’єкт, предмет, метод вивчення) на кожному етапі розвитку особистості, а факторний аналіз розглядає залежності та протиріччя при дії кожного елемента педагогічної системи. При цьому головне протиріччя полягає в необхідності формування творчих здібностей випускників навчальних закладів і недостатньою розробленістю теорії управління НТД і, зокрема, її дидактичних основ. Тому предметом дослідження даної системи є дидактичні основи управління навчально-творчою діяльністю, які можуть бути представлені у вигляді моделей компонентів педагогічної системи (моделі цілей, принципів, змісту, форм і методів впливу).

Основним методом дослідження цієї проблеми є моделювання та прогнозування дидактичних ситуацій на кожному етапі НТД, що враховують результати системно-структурного і факторного аналізів. Останніми десятиріччями постало питання про створення особливої науки, яка досліджувала б творчу діяльність людини – евристики. Коло її проблем дуже широке: тут і питання про специфічні риси творчої діяльності, і про її структуру, етапи творчого процесу, типи творчої діяльності, про співвідношення чуттєвого і раціонального, про талант і геніальність, стимулюючі фактори творчого процесу, про роль мотиваційних і особистісних факторів у творчій діяльності, вплив соціальних задач на прояв творчих здібностей і рол наукових методів у продуктивному мисленні та інші важливі проблемні питання.

Важливе значення у проблемі управління творчою діяльністю відіграють питання, що стосуються визначення структури управлінських рішень у непередбачуваних ситуаціях, які потребують творчого підходу. Виділяються п’ять основних етапів прийняття науковообгрунтованого рішення творчої проблеми:

1. відкриття наукової проблеми, вибір предмета дослідження, формулювання цілей і завдань дослідження;

2. збирання інформації та вибір методології дослідження;

3. пошук шляхів вирішення проблеми, „виношування” наукової ідеї;

4. наукове відкриття („народження”) ідеї, створення ідеальної моделі проблемної ситуації;

5. реалізація рішення (оформлення одержаних даних у логічно струнку систему).

Заслуговує на увагу досвід вищих навчальних закладів щодо підвищення ефективності навального процесу на основі творчого діяльнісного підходу. Для його підвищення було розроблено програми цільової інтенсивної підготовки спеціалістів (ЦІПС).

ЦІПС – програма комплексна. У ній було накреслено шляхи вдосконалення всіх напрямів навчального, наукового і виховного процесу в їхній органічній єдності – від світоглядної підготовки до вивчення спеціальних дисциплін, від профорієнтації до роботи з випускниками, від виконання студентами навчально-дослідницьких завдань до організації навчально-науково-виробничих об’єднань. ЦІПС – це організаційна форма взаємодії вищого навчального закладу і виробництва (галузі) з підготовки цільової програми із заздалегідь визначеними особливостями. Організація підготовки за цією системою була апробована і схвалена в 32 закладах вищої освіти, що мають високий науково-педагогічний потенціал і усталені тісні зв’язки з виробництвом.