16

Методи навчання у вищому навчальному закладі

План

1. поняття про методи та їх класифікацію

2. словесні методи навчання

2.1. методика читання лекцій

Методи (у перекладі з гр.. – спосіб дослідження), як наукова категорія – це спосіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність. Під методом навчання слід розуміти способи роботи викладача і студентів, за допомогою яких досягається оволодіння знаннями, навичками і вміннями, формується світогляд студентів, розвиваються їхні здібності. Тобто метод навчання – засоби взаємопов’язаної діяльності викладача і студента, спрямованої на вирішення завдань навчання, виховання і розвитку.

Головною особливістю методів навчання у вищому навчальному закладі є те, що вони набагато більше, ніж шкільні зближені з методами самої науки: у вищий школі не лише викладають наукові факти, а й розкривають методологію самої науки.

Методи навчання можна класифікувати за різними основами: за джерелом знань, видами діяльності, логікою навчального процесу тощо. При класифікації методів навчання у вищий школі важливими є такі положення.

По-перше, навчання – двосторонній процес активної взаємодії викладача і студента. При цьому завдання викладача – доступний виклад змісту знань, організація самостійного пошуку наукових знань, формування навичок і вмінь, оволодіння методами самостійного пошуку знань. Оскільки в цьому процесі викладач і студент користуються різними способами досягнення цілей і завдань, то доцільно поділити методи навчання на методи викладання і методи учіння.

По-друге, у тлумаченні методів учіння потрібно використовувати принципи побудови методів наукового пізнання: діалектико-матеріалістичний метод, який розкриває загальні методологічні принципи пізнання, загальні методи розумової дії (експеримент, спостереження, моделювання, аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення тощо) і окремі методи, що використовуються переважно в одній науці (наприклад, у математиці – метод математичної індукції, векторний метод і т.ін.).

Широке розповсюдження у дидактиці отримало поняття „прийом навчання”. Прийом навчання – це складова частина чи окрема сторона методу. У методі організації роботи студентів із книгою виділяються наступні прийоми: конспектування, складання плану тексту, підготовка тез, цитування, складання анотації, рецензування, написання словника теми, що вже вивчена, складання схематичної моделі тексту.

Окремі прийоми можуть входити у склад різних методів. Так, прийом складання схематичної моделі може виступати елементом як метода роботи з підручником чи книгою, коли студенти складають модель прочитаного тексту, так і елементом іншого методу – пояснення викладачем нового матеріалу, коли студенти складають схематичну модель (опорний конспект) нового матеріалу заняття.

Один і той же спосіб у одних випадках може виступати як самостійний метод, а в інших – як прийом навчання. Наприклад, пояснення являється самостійним методом навчання. Проте якщо воно тільки епізодично використовується викладачем у ході практичної роботи для роз’яснення причин помилок студентів чи розкриття логіки рішення певної задачі, то у такому випадку пояснення виступає лише як прийом навчання, який входить у метод практичної роботи.

До того ж методи і прийоми можуть мінятися місцями. так викладач, який здійснює викладання нового матеріалу методом пояснення, у процесі якого для більшої наочності та кращого запам’ятовування звертає увагу тих, хто навчається на текст чи графічний матеріал у підручнику. Така робота з підручником виступає як прийом. Якщо є у ході заняття використовується метод роботи із книгою, то додаткове пояснення вчителем певного терміну виступає вже не як метод, а лише як невеликий додатковий прийом.

У 60-х роках ХХ ст.. апробовано різноманітні підходи до класифікації методів навчання. З поміж них найбільше особливостям методів навчання у вищому навчальному закладі відповідає класифікація Ю.Бабанського, відповідно якої кожна діяльність у якості невід’ємних компонентів має три складові – організаційну, стимулюючу та контрольну, згідно з цим методи навчання поділено на три групи:

1. Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.

2. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

3. Методи контролю та самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

Класифікацію методів навчання за рівнем активності тих, хто навчається запропонував Е.Я.Голант. Він розподілив методи навчання на пасивні та активні. До пасивних віднесено ті, що передбачають лише слухання чи роздивляння – розповідь, лекція, пояснення, екскурсії, демонстрації, а до активних – методи, що організують самостійну роботу студентів - робота з книгою, лабораторний метод.

Методи навчання за джерелом знань поділяють на словесні, наочні, практичні. Е.І.Перовський та Д.О.Лоркіпанідзе, які розробили його вважають, що на методи навчання найбільший вплив мають ті джерела, із яких студенти черпають знання. На цій сонові вони виділили три групи методів: словесні, наочні, практичні. При такому підході кожна група спирається на свій вид джерел.

Словесні методи навчання – усне чи надруковане слово: лекція, пояснення, розповідь, бесіда, інструктаж.

Наочні методи навчання – на предмети, явища, наочні посібники, що спостерігаються: спостереження, ілюстрація, демонстрація.

Практичні методи навчання – на практичні дії, орієнтовані на отримання знань, вироблення умінь та навичок: вправи, лабораторні роботи, практичні роботи, графічні роботи, експеримент, виробнича (педагогічна) практика.

М.Н.Скаткін та І.Я.Лернер запропонували ділення методів навчання в залежності від рівня їх включення у продуктивну, творчу діяльність та характер пізнавальної діяльності, що складається при цьому.

Методи навчання залежно від типу пізнавальної діяльності

Назва методу	Його сутність	Навчально-виховні завдання, що він вирішує
Інформаційно-рецептивний	Передача знань у готовому вигляді: слово + наочність	Розвиток уваги
Репродуктивний	Спонукає студентів до відтворення здобутих знань	Закріплення знань, формування вмінь та навичок, розвиток пам’яті, мовлення.
Проблемний	Викладач показує зародження істини конкретної науки, створює проблемну навчальну ситуацію, сам її розв’язує, демонструючи еталон проблемного мислення	Озброєння прийомами та засобами розумової діяльності. Засвоюються засіб та логіка розв’язання проблеми, але без уміння самостійного засвоювання. Розвивається логічне мислення, формується інтерес до навчальної роботи
Частково-пошуковий (евристичний)	Викладач організовує та спрямовує думки студентів до самостійного розв’язання проблеми створюючи проблемну ситуацію та формулюючи проблему	Сприяє переходу знань у переконання. Формує вміння самостійно здобувати знання, розвитку логічного мислення, виховує інтерес до науково-пошукової діяльності
Пошуковий (дослідний)	Викладач створює проблемну ситуацію, а студенти бачать проблему, формулюють її, самостійно вирішують. Ця проблема відома в науці, але не відома студентам	Сприяє оволодінню методами наукового пізнання. Відбувається розвиток здібностей до творчої діяльності.
Індуктивний	Розкриває логіку інформації від часткового до загального	Сприяє формуванню вмінь робити умовивід від окремих часткових фактів та явищ до їх узагальнення
Дедуктивний	Розкриває логіку руху інформації від загального до часткового	Сприяє формуванню вмінь робити умовивід від загального до одиничного, часткового

Методи викладання – це способи (система прийомів), які використовуються викладачем з метою ефективного викладу знань, формування навичок і вмінь, світогляду, розвитку здібностей студентів, способи організації та управління пізнавальною діяльністю студентів.

Серед методів навчання, що застосовуються у вищий школі, є такі, що спрямовані на засвоєння знань в умовах репродуктивної діяльності, і такі, що викликають продуктивну й активізують навчально-пізнавальну діяльність. Їх поділяють на методи викладання і методи учіння.

Методи викладання можна подати за такою схемою:

Методи викладання
лекція	розповідь	показ (демонстрація)	пояснення	бесіда

Методи учіння – це способи пізнавальної активності студентів. Їх можна зобразити схематично:

Спостереження	Експеримент
Методи учіння (навчального пізнання)
Слухання, осмислення	Вправи, дослідження
Вивчення підручників, посібників, першоджерел, наукової літератури та інших матеріалів	Моделювання

1.2. Методи навчання

В останні десятиліття під впливом розвитку загальної дидактики, педагогічної психології, а також гуманізації і демократизації навчання створено сучасні діалогічні методи навчання, які називаються в дидактиці методами активізації навчально-пізнавальних дій. У практиці педагогів поширені такі діалогічні методи навчання: аналіз конкретної ситуації, інтелектуальна розминка, сократичний метод, „мозковий штурм” („атака”), навчально-тематична дискусія, ділова гра, професійна гра, професійна консультація, організаційно-діяльна гра тощо.

Словесні методи навчання називаються також вербальними. У основі цього методу – розповідь, пояснення, лекція та їх різновиди, які використовуються з метою повідомлення тим, хто навчається нових знань, пояснення порядку виконання тих чи інших дій, ознайомлення з новими фактами, подіями тощо.

2.1. Методика читання лекцій

Лекція, як метод навчання відрізняється від розповіді і пояснення тим, що використовується для розгорнутого теоретичного повідомлення, наукового аналізу та обґрунтування складних і об’ємних наукових проблем.

Лекція – основна форма проведення навчальних занять у вищому навчальному закладі, яка призначена для засвоєнні теоретичного матеріалу. Як правило, лекція охоплює основний теоретичний матеріал окремої чи декількох тем навчальної дисципліни. Тематика курсу лекцій визначається робочою навчальною програмою. Можливе читання проблемних лекцій, зміст яких стосується даної дисципліни, але не охоплений навчальною програмою Такі лекції проводяться провідними вченими-фахівцями для студентів і працівників вузів у спеціально відведений час. Лекції читають професори і доценти (викладачі) вузу. У виключних випадках читання лекцій дозволяється викладачам за відповідним рішенням кафедри.

Лектор, якому доручено читати курс лекцій, зобов’язаний перед початком відповідного семестру подати на кафедру конспект лекцій (авторський підручник, навчальний посібник), контрольні завдання для проведення підсумкового контролю, передбаченого навчальним планом і програмою для цієї дисципліни. Лектор зобов’язаний дотримуватися навчальної програми за темами лекційних занять, але не обмежуватися в питаннях трактування навчального матеріалу, формах і способах доведення його студентам.

Фахівці виділяють наступні функції лекції:

1. Інформаційна. Лекція – джерело адаптованої для студентів наукової інформації. При цьому, у зв’язку з особистістю лектора ця інформація має особистісне забарвлення.

2. Орієнтовна. Лекція орієнтує в науковій літературі показом генезису теорій, ідей: коли, ким вивчалися, якими об’єктивними вимогами розвитку суспільства та виробництва тощо. Безумовно, список літератури, рекомендований лектором, також належить до орієнтовної функції лекції.

3. Пояснювальна, роз’яснювальна. Насамперед стосується основних наукових понять, які необхідно засвоїти студентам, через формування цих понять у свідомості студентів. Зміст лекцій містить стислі характеристики наукових понять, роз’яснення цих понять, їх визначень, пояснення значення кожного слова, що входить до структури визначення, - також належить до пояснювальної функції.

4. Переконувальна. Здійснюється насамперед через доказові ствердження лектора. Слушність положень, що висуваються на лекції, забезпечується реальними фактами та логікою подання матеріалу. Доказ фактами використовується, коли роблять теоретичні висновки на підставі узагальнення експериментальних фактів. Логічні докази – це такі міркування, у процесі яких одна думка обґрунтовується за допомогою інших. Кожний логічний доказ складається з тези, яку треба довести, доказів, за допомогою яких ця теза обґрунтовується, та демонстрації, тобто показу послідовного зв’язку міркувань, думок, що виходять одна з одної і ведуть до необхідного висновку.

5. Підсумкова. Лекція крім повідомлення необхідної наукової інформації має захопити студентів ідеями, викликати бажання поглибити свої наукові зання, почати власну дослідну роботу. Отже, лекція має бути цікавою через глибину думок, що розкривають таємниці науки. Для того щоб лекція була цікавою, вона має врахувати певні умови:

1) усвідомлення студентами особистісного смислу в набутті знань у певній наукові галузі;

2) усвідомлення аудиторією новизни матеріалу, що подається, і водночас пов’язаного з тими знаннями, які вже нею опановані;

3) спонукання та стимулювання мисленевої діяльності студентів-слухачів. Для цього доцільно впродовж лекції ставити кілька питань, що стимулюють міркування.