Семінарські заняття у вищих навчальних закладах
План
1. Семінарське заняття як форма занять у вищий школі, його функції
2.Форми семінарських занять та його види, критерії оцінювання семінарського заняття, організація підготовки до нього
3. Модель семінарського заняття в активній формі
1. Семінарське заняття як форма занять у вищий школі, його функції
Обов’язків компонент процесу навчання у вищий школі – практичні заняття, призначені для поглибленого вивчення тієї чи іншої дисципліни. Термін „практичне заняття” включає також такі види занять, як лабораторні роботи, семінарське заняття, практикум. Аудиторні практичні заняття відіграють провідну роль у формування навичок та застосуванні набутих знань. Практичні заняття логічно продовжують роботу, розпочату на лекціях. Уся форми практичних занять призначені для відпрацювання практичних дій.
Якщо лекція закладає основи наукових знань в узагальненій формі, то практичні заняття мають на меті розширити, уточнити ці знання, виробити професійні навички.
Семінарські заняття отримали назву від латинського seminariun, що у перекладі означає „розсадник”. Їх проводили у давньогрецьких та римських школах як поєднання диспутів, повідомлень учнів, коментарів та висновків викладачів.
Сучасна вища школа семінарським заняттям відводить значну частину навчального часу, особливо з дисциплін соціально-економічного й гуманітарного циклів.
Головна мета семінарського заняття – сприяння поглибленому засвоєнню студентами найбільш складних питань навчального курсу, спонукання студентів до колективного творчого обговорення, оволодіння науковими методами аналізу явищ і проблем, активізування до самостійного вивчення наукової та методичної літератури, формування навичок самоосвіти. У процесі підготовки до семінару студенти самостійно відпрацьовують літературу (навчальну, методичну, наукову), вчаться критично оцінювати різні джерела знань. Дидактична цінність семінарів полягає також у тому, що за незначної кількості студентів (академічна група) викладач може плідно впливати на аудиторію як в освітньому, так і у виховному плані.
Семінарське заняття – форма навчального заняття, на якому викладач організує дискусію за попередньо визначеними темами. До заняття студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів). Перелік тем семінарських занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені виступи, активність студентів у дискусії, уміння формулювати і відстоювати свою позицію. Підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття викладач вносить до журналу.
Умовно можна сказати, що семінар – це творче поєднання позитивних властивостей бесіди й дискусії, але на більш високому методичному, науковому й теоретичному рівні, що передбачає відповідну підготовленість суб’єктів учіння. Проводиться з тими, хто має відповідну підготовку й досвід самостійного вивчення складних наукових і практичних проблемою.
Функції семінару – пізнавальна, виховна, контрольна.
Семінару притаманні чотири основні функції:
1. поглиблення, конкретизація, системність знань, набутих на лекціях і під час самостійної роботи (пізнавальна).
2. Розвиток навичок самостійної роботи (виховна)
3. Заохочення до наукових досліджень (виховна).
4. Контроль за якістю засвоєння студентами матеріалу (контрольна)
2.Форми семінарських занять
За формою семінари можна проводити у вигляді розгорнутої бесіди за планом або у вигляді невеликих доповідей студентів з подальшим обговоренням учасниками семінару. Якщо виступи не односкладові й ґрунтуються на застосуванні додаткових джерел, то їх можна розглядати як короткі доповіді. Метод доповідей передбачає обмін думками та дискусію суперечливих положень, тобто живу бесіду. Викладач заздалегідь повідомляє студентам, у якій формі він чекатиме відповідей на те чи інше запитання (реферату, анотації, рецензії) акцентує увагу на оцінці та обговоренні. При цьому викладач керує дискусією, коректно ставиться до думок студентів, припускає їх право на помилку, на яку тактовно вказує, та на власну думку. Майстерність викладача виявляється також у залученні до обговорення всіх студентів незалежно від того, як вони навчаються. Для „слабких” студентів доцільно створювати ситуації психологічного переживання успіху, які надають упевненість у своїх силах.
Просемінари мають передувати власне семінарам, відігравати вступну, підготовчу роль. Вони передбачають аудиторну роботу студентів під керівництвом педагога, спрямовану на оволодіння вмінням й навичками самостійної роботи з підготовки до безпосередньої участі у семінарах. Технологія проведення просемінарів містить такі компоненти: формулювання викладачем теми заняття, дидактичної мети; добір методичного забезпечення підготовки та проведення заняття; необхідні засоби для реалізації мети; організація студентів на навчальну діяльність безпосередньо на занятті з урахуванням етапів роботи (визначення конкретного питання теми семінару, яке треба опрацювати; рекомендація методів і прийомів опрацювання наукових джерел; виокремлення вузлових питань, наукова аргументація тих чи інших теоретичних положень; організація виступів студентів, постановка запитань, опанування тим, хто виступає, культурою ведення дискусії з дотриманням принципу толерантності; підсумкове слово викладача). Отже головна функція просемінарів – оволодіння технологією, методикою і технікою роботи на власне семінарах з урахуванням дисципліни.
Просемінари зазвичай проводять на початку вивчення навчального курсу, програмою якого передбачена певна кількість годин на семінарські заняття. Досить провести 3-4 просемінари, щоб допомогти студентам оволодіти відповідним рівнем технології, техніки й методики підготовки та участі в семінарських заняттях. Якщо студенти перших курсів не проходять такої „школи навчання” шляхом участі в просемінарах, вони зазнають значних труднощів на власне семінарах.
Саме на семінарських заняттях найкраще реалізується принцип спільної діяльності у процесі групової навчальної роботи, який передбачає колективні зусилля для розв’язання того чи іншого складного питання.
Семінари – більш високий рівень організації навчальної діяльності. Цим видом навчальної роботи передбачено підвищення пізнавальної активності студентів. Технологія організації та проведення семінарських занять передбачає попереднє визначення викладачем теми, основних питань, які виносяться на обговорення, ознайомлення із списком літератури для опрацювання та методологічними рекомендаціями щодо систематизації результатів цієї роботи. Безпосередньо на заняттях відбуваються процес обговорення основних проблем теми, дискусія, забезпечується активність студентів, підбиваються підсумки, оцінюється діяльність студента. Загалом семінари мають бути „розсадником знань”, забезпечувати інтелектуальний розвиток студентів, формувати у них пізнавальну активність.
У процесі організації та перебігу семінарських занять важливо забезпечити оптимальні умови для спілкування на рівні „викладача – студенти”, „студенти – викладача” на засадах демократизму й толерантності. Лише за умов вільного висловлювання власних думок, їх наукового обґрунтування активізується процес пізнання, формуються пізнавальні й соціальні мотиви учіння.
У процесі проведення семінарських занять викладача має цілеспрямовано виховувати в студентів таку етичну рису, як толерантність (від лат. – терплячий) – терпимість до чужих думок і міркувань. Після завершення навчання фахівці включаються в активну виробничу й соціальну діяльність. Перебіг її здійснюватиметься в багатовимірному й багатовекторному соціальному середовищі (різноманітність виробничих, психологічних, моральних чинників, прояви різних напрямів у політиці, мистецтві, релігії та ін.). Це вимагає від особистості прояву толерантності й уміння обстоювати власні позиції, погляди на ту чи іншу проблему з позиції наукових законів і здорового глузду. Ці уміння якраз і виробляються на семінарах. Треба мати на увазі, що змістовний бік того чи іншого семінарського заняття не залишається надовго в пам’яті студентів. Головне, щоб вони вчилися мислити, висловлювати свої судження, аналізувати думки інших, щоб відбувався рух в інтелектуальному розвитку і прийомів пошуку істини, культури спілкування.
Спецсемінар, спецкурс проводять на старших курсах – це спеціально організоване спілкування науковців початківців з певної проблеми. Успіх спецкурсу залежить від того, хто ним керує. Спецкурс набуває рис наукової школи, яка привчає студентів до колективного мислення, спільних зусиль для досягнення необхідної мети.
Під час оцінювання якості семінарського заняття, а також у ході підготовки до нього доцільно використовувати такі критерії:
1. Цілеспрямованість – висунення проблеми, намагання поєднати теоретичний матеріал з його практичним використанням у майбутній професійній діяльності.
2. Планування – виокремлення основних питань, пов’язаних з профілюючими дисциплінами, наявність новинок у списку літератури тощо.
3. Організація семінару – уміння започаткувати та підтримувати дискусію, конструктивний аналіз усіх відповідей студентів, наповненість навчального часу обговорення проблем, поведінка самого викладача.
4. Стиль проведення семінару – пожвавлений, з постановкою гострих питань, з дискусією, або млявий, який не викликає інтересу.
5. Ставлення викладача до студентів – поважне, врівноважене, в міру вимогливе чи байдуже.
6. Ставлення студентів до викладача – поважне чи байдуже, критичне.
7. Управління групою – викладач швидко встановлює контакт з учасниками семінару, впевнено та вільно тримається, взаємодія з групою має педагогічно доцільний характер та охоплює всіх студентів чи, навпаки, робить багато зауважень, розмовляє на підвищених тонах, спирається в роботі на кількох студентів, а інші залишаються пасивними.
8. Коментарі та висновки викладача – кваліфіковані, доказові, переконливі чи, навпаки, некваліфіковані, неістотні, не містять теоретичних узагальнень.
9. Записи студентів. Чи ведуть студенти записи систематично, інколи, зовсім не ведуть.
Ефективність семінару залежить від попередньої роботи педагога й тих, хто навчається, їх активної і творчої взаємодії.
Види семінару:
Семінар запитань і відповідей (відповіді студентів оцінюються);
Семінар – розгорнута бесіда, передбачає ґрунтовну підготовку студентів з питань, що розглядаються. Активізує аудиторію.
Семінар – коментоване читання. Проводиться на молодших курсах.
Семінар, що передбачає обговорення письмових рефератів студентів та їх оцінку.
Семінар-конференція. Проводиться у вигляді доповідей студентів, виступів опонентів, запитань до доповідачів, відповідей на запитання.
Семінар-теоретична конференція, триває 4-6 годин. Тема формулюється як висновок важливої теми або розділу.
Семінар – вирішення проблемних завдань. Проводиться з метою здобуття досвіду теоретичного мислення.
Семінар-прес-конференція. Кілька студентів готують доповіді з питань, передбачених планом семінару. Після виступу доповідачам ставляться запитання, як це має місце на прес-конференції.
Семінар – „мозковий штурм”. Його ідея – зініціювати максимум ідей для розв’язання проблеми. Студенти завчасно ознайомлюються з важливими проблемними завданнями, які потребують вирішення; під час семінару вносять конкретні пропозиції щодо розв’язання проблеми. Усі пропозиції записують, систематизують і визначають найбільш доцільні. Проблемні завдання повинні мати конкретну наукову, виробничу, соціальну спрямованість. Така робота проводиться, як правило, на старших курсах за умови достатньої теоретичної підготовки студентів. Цей вид семінару особливо ефективно впливає на інтелектуальний розвиток студентів, сприяє їх соціальному становленню як учасників професійної діяльності в різних сферах народного господарства. Ідея „мозкового штурму”, запропонована в 1953 р. американським психологом А.Осборном, широко використовувалась у другій половині ХХ ст. відомими вченими, конструкторами складних технічних систем. Ефективним є застосування „мозкового” штурму в процесі проведення медичних і педагогічних консиліумів. Подібний підхід до пошуку істини особливо важливий в умовах розв’язання завдань ринкової економіки на засадах демократизму. Отже, в системі професійної підготовки студентів мають бути закладені основи таких умінь.
Важливу роль у формуванні професійної зрілості студентів відіграють спеціальні семінари, що є сходинкою навчальної діяльності. Вони спрямовані на формування у студентів умінь та навичок проведення наукових досліджень. Спецсемінари зазвичай проводяться на старших курсах. Кафедри затверджують і розробляють їх тематику, укладають відповідні програми з чітким визначенням вузлових тем, основної літератури.
Обсяг занять залежить від обсягу й важливості загальної теми, кількості студентів в групі. на вступному занятті викладач акцентує увагу студентів на значущості теми, ознайомлює з організацією роботи над нею, дає методичні рекомендації щодо підготовки наукових повідомлень, розробки технологічних карт і т.ін. Тут же за студентами закріплюють конкретні теми (можна одну доручати 2-3 студентам) і складають календарний план підготовки матеріалів.
Безпосередньо на заняттях визначені студенти організують і проводять навчальну роботу в групі: виступають з науковими повідомленнями, знайомлять з технологічними картами, обговорюють окремі аспекти проблеми. Всі студенти конспектують необхідні матеріали, рекомендовану літературу.
Таким чином, студенти займаються не лише трансляцією знань, а й набувають досвіду організації пізнавальної діяльності своїх товаришів.
У процесі підготовки та проведення семінарських занять варто рішуче відмовитися від шкідливої практики, коли студенти, отримавши перелік питань з теми семінарського заняття, розподіляють між собою ролі, якими передбачено, хто конкретно висвітлює те чи інше питання. Це породжує формалізм, пасивність основної частини академічної групи. Лише активна участь усіх студентів у розв’язанні окреслених завдань активізує їх, приносить задоволення учасникам семінару.
Підготовка до семінару включає:
складання плану семінару з визначенням основної та додаткової літератури;
опрацювання методичних вказівок для тих, хто навчається;
аналіз дидактичних, виховних і методичних підсумків попередніх семінарів і роботу над їх удосконаленням; підготовку методично обґрунтованого робочого плану семінару;
вивчення рівнів ознайомлення учасників семінару з його проблемами і визначення змісту їх самостійної роботи;
організацію індивідуальних і колективних консультацій з учнями; надання допомоги учням у самостійній роботі з літературою;
підготовку виставки літератури, наочних посібників та інших засобів забезпечення семінару;
інструктаж доповідачів і допомогу їм у написанні доповідей;
підготовку місця проведення семінару тощо.
Готуючись до семінару його учасники повинні:
ознайомитися з планом семінару, основною і додатковою літературою;
розробити проблеми, які вимагають додаткового вивчення;
визначити план підготовки до семінару;
занотувати основні положення, що стосуються розв’язання навчальної проблеми;
підготувати реферати, доповіді тощо.
Основні вимоги до семінару:
продуманість змісту тами, її проблем та методики обговорення;
визначення цілей, дидактичних і виховних завдань заняття;
проблемна постановка запитань;
увага до стрижневих питань та логіки їх розкриття;
постійне керування перебігом семінару, створення атмосфери невимушеності, полемічності й творчої активності;
стимулювання дискусії;
забезпечення всебічного розгляду й аналізу навчальних проблем, об’єктивна оцінка виступів і відповідей, своєчасне їх коригування;
орієнтація учасників семінару на подальшу самостійну роботу над навчальним матеріалом тощо.