Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
МВВШ тема1.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
08.08.2019
Размер:
123.9 Кб
Скачать

22

Тема 1.Європейська освітня інтеграція

План

1.1 Соціальне значення вищої освіти та концептуальні напрями розвитку вищої освіти в Україні

1.2. Загальні принципи формування систем вищої освіти європейських країн

1.3. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти

1.4. Особливості організації навчального процесу у ВНЗ відповідно до Болонської декларації та передумови приєднання системи вищої освіти України до нього

Вища освіта набуває все більшої ваги у світі як інформаційна і технологічна база діяльності людей. Переважна кількість соціально-економічних рішень у житті потребують компонентів вищої освіти. Носії вищої освіти все відчутніше впливають на суспільний розвиток. Життя потребує знання, а воно потребує сучасної освіти. Постіндустріальний етап розвитку спільноти („інформаційне суспільство”), що настає, означає пріоритет вищої освіти як знаряддя реалізації соціально-економічних і політичних цілей.

Дослідження, що проводилися у США, показують, що з кінця 60-х років ХХ ст. відбувається постійний спад у попиті на низько кваліфіковану працю. Доля середньої освіти в сукупнім попиті на робочу силу в 1969 році склала 71,4%, в 1979 – 59,3%, а в 1993 – вже 45,7%. Водночас попит на вищу освіту підскочив з 12,8 в 1969 р., до 25,7% в 1993 р. Доплата за освіту, тобто межа між заробітною платою випускників середніх шкіл і вищих навчальних закладів, зросла з 34 до 57% за період з 1979 по 1993 рр.

У програмних документах урядів країн все більше підкреслюється пріоритетний характер розв’язання проблем освіти в соціокультурній політиці, а також аналізується залежність між рівнем освіти суспільства і всіма іншими параметрами якості життя. Зовнішній ефект вищої освіти для суспільства в цілому, за багатьма оцінками, сприяє значним капіталовкладенням в освіту. Перший чинник зовнішнього ефекту, як правило, асоціюється з внеском кваліфікованої робочої сили в економічний прогрес; другий стосується так званого ефекту кращого добробуту. Цей фактор пов’язаний з підвищенням рівня розвитку суспільства, тому що отримання вищої освіти сприяє реалізації здібностей і змінює соціальні характеристики громадян. Прагнення до справедливості, рівного доступу до освіти всіх прошарків населення розглядається як третій чинник. Державна підтримка студентів має своїм завданням зрівняння можливостей отримання дипломів вищої освіти здібними представниками соціальних груп населення з різним рівнем доходів. Характерним прикладом такого підходу є надання субсидій, кредитів студентам з малозабезпечених сімей.

Для нашого пересічного громадянина сьогодні особливе значення має оцінка вищої освіти як засобу соціального захисту особистості. В умовах соціально-економічної кризи 90-х років минулого століття, коли держава фактично відмовилася від ролі опікуна всіх своїх громадян, освіта, насамперед вища, виявилася важливим фактором індивідуального захисту від негативного впливу зовнішніх обставин, знаряддям матеріальної підтримки особистості. Наведемо хоча б такий приклад. Матеріали всеукраїнського дослідження проблем безробіття, проведеного Центром соціологічних досліджень КНУ ім.. Т.Шевченка у 1994 році, засвідчили, що безробітні з вищою освітою швидше влаштовуються на роботу, ніж інші.

За даними економістів, які досліджують вплив рівня освіти на зміни в характеристиках зайнятості і безробіття громадян на ринку праці України, Рівень зайнятості неухильно знижується із зниженням освіти. Теж саме можна сказати і про рівень економічної активності населення. Це означає, що:

  • освіта є процесом накопичення людського капіталу, який дає віддачу при реалізації у праці;

  • освіта підвищує рівень соціальної активності людини;

  • більш освічені люди мають більші можливості трудової самореалізації, яка стає для них важливою життєвою цінністю;

  • ймовірність утрати роботи вища для працівників з нижчим рівнем освіти (за умови, що усунено вплив інших характеристик особи).

Залежить від рівня освіти і така характеристика якості робочої сили, як мобільність: серед працівників з вищою освітою мобільність не просто вища, вона ще має добровільний характер, тоді як серед працівників з нижчим рівнем освіти мобільність має переважно вимушений характер і нерідко супроводжується втратою роботи.

Вища освіта, як дуже важливий компонент людського капіталу, дає не лише звичні економічні (грошові) доходи, а й забезпечує особисту та зовнішню соціальну вдачу. Це, зокрема, прогрес науки, економічне зростання країни, зменшення рівня злочинності, грамотне ставлення населення до свого здоров’я та виховання дітей, вища якість і рівень життя в усіх його виявах, включаючи почуття власної гідності, самоповагу, більшу можливість впливати на свою долю. Вигоди такого роду важко виміряти і порівняти з економічними формами доходу, і значення їх дедалі більш зростає, що приводить учених до переконання про безумовно вищу загальну ефективність вкладень у вищу освіту порівняно з будь-якими іншими варіантами інвестицій.

Відомий вплив освіченості на правову, соціокультурну, політичну активність людей. Чим вища освіта, тим більше люди користуються засобами масової інформації, цікавляться інформаційно-аналітичними, науково-пізнавальними телепередачами, культурно-мистецькими і фінансово-економічними.

Існує пряма залежність виборчої активності громадян від рівня їхньої освіти, існує прямий зв’язок між освітою і прихильністю людей до демократичних принципів функціонування суспільства. Краща адаптація освічених до політичних і економічних змін у суспільному житті є специфічним виявом того індивідуального захисту, який надає людині освіта.

Словацькі вчені прийшли до висновку: смертність серед тих, хто багато читає, відвідне музеї, займається творчістю, в середньому у 1,5 рази нижче, ніж серед тих, хто не живе духовним життям. Таким чином, активне культурне життя сприяє довголіттю.

У випускників європейських університетів, порівняно з молодими людьми, що не навчалися у вищих навчальних закладах, краще здоров’я і менше депресивних станів.

Складності соціально-економічного розвитку України мають значний вплив на оцінці залежності індивідуальних доходів її громадян від рівня освіти. Бо загальний рівень матеріальної забезпеченості населення є низьким. Проте водночас очевидно, що освічені люди забезпечені краще, оскільки освіта надає додаткові можливості більше заробляти за допомогою знання.

Сьогодні у філософії освіти є популярною концепція „людського капіталу”, згідно з якою освіта, як і в цілому засвоєння культури, - є процесом накопичення „людського капіталу”. Цим терміном позначається покращання виробничої здібності людини та підвищення її соціального статусу завдяки витратам на освіту, які вона зробила. Освіта є процес перетворення економічного капіталу в особистісний, процес реконверсії економічного капіталу в культурний. Причому саме інвестиції в „людський капітал” є найбільш перспективними. Проте освітній капітал втрачає свою купівельну силу або взагалі знецінюється, якщо його знання і професійна підготовка не відповідає сучасним вимогам.

Розвиток системи освіти в основному визначається тим, які світоглядні настанови слугують орієнтирами у питання взаємозв’язку освіти економіки, та „людського капіталу”. Звернення до європейської культурної традиції показує, що серед численних варіантів ціннісних установок, чітко виділяються дві основні точки зору: консервативна (від Платона) і ліберальна (від Сократа).

Консервативна ціннісна установка головну мету освіти вбачає в збереженні традиційних цінностей суспільства і підготовку індивіда до сприйняття норм, вироблених соціумом; друга – ліберальна - визнає цінності саморозвитку і росту особистості в процесі освіти визначальним. Перша ціннісна установка завжди передбачала пріоритетність державних інтересів стосовно індивіда, авторитетну присутність влади в системі освіти. Особистісна, „людська” складова освітнього процесу в такому контексті залишається в тіні, а людина розумілася передусім дисциплінованим інтелектуальним виконавцем соціальних проектів. Гуманістична спрямованість ліберальної ціннісної установки виявляється в тому, що творча особистість визнається основним елементом освітнього процесу. Завданням освіти, з точки зору такої аксіології, стають формування вільного мислення людини, його здібності до самостійного відповідального вибору, психологічної зрілості, вміння побачити контури майбутнього та ін.

Обидві ці точки зору відображають суттєві функції такого складного суспільного інституту як освіта, саме тому реальна освітня практика рухається між крайніми теоретичними позиціями, наближаючись у залежності від соціально-культурної ситуації то до консервативного, то до ліберального полюсу. В останні десятиріччя в суспільній свідомості все ширше розповсюджується уявлення про те, що людина, її життя, гідність, розвиток і самореалізація повинні бути головними орієнтирами прогресу всіх соціальних інститутів. Цікавим варіантом таких ідей можна вважати концепцію розвитку людського потенціалу, в контексті якої освіта виступає найважливішим чинником сталого людського розвитку. Концепція розвитку людського потенціалу активно розробляється ООН, починаючи з 1990 р. Основний принцип цієї концепції можна сформулювати так: головний зміст і мета соціально-економічного розвитку – це розширення можливостей кожної людини реалізувати свої потенції й устремління, вести здорове, повноцінне творче життя. Таким чином, особистість, індивід, розглядається не тільки як фактор, але й як критерій суспільного розвитку.

Людський потенціал, як відомо, виступає інтегральним показником розвитку соціуму. Окреме місце у ньому займає система освіти, в якій переплетені об’єктивні умови і суб’єктивні передумови, такі як особистісні мотивації, прагнення людини до самовияву тощо. Велика роль освіти в активізації здібностей людини до засвоєння і продукування інновацій, що особливо суттєво в ситуаціях модернізації і культурних криз.

В Україні під час соціально-економічних зрушень і реформування соціальної структури суспільства інтерес до освіти викликаний не тільки з боку її змісту (освіти як такої), але й розгляду її як фактора стратифікації, що визначає майбутній стан молоді в соціумі.

Роль освіти на сучасному етапі розвитку України визначається завданням реформування країни у демократичну та правову державу, переходом до ринкової економіки, необхідністю подолання загрозливого відставання країни від світових тенденцій економічного і суспільного розвитку. Розвиток освіти – це водночас і розвиток демократії, активізація суспільних відносин, це утвердження і розвиток демократії, активізація суспільних відносин, це утвердження незалежності держави в громадській свідомості і діяльності людей. Стимулюючи соціальну диференціацію і соціальну мобільність у суспільстві, розвиток освіти прискорює розвиток суспільства, змінюючи його обличчя, сприяючи формуванню нових соціальних технологій і розкриваючи увесь потенціал можливостей самореалізації особистості і суспільного розвитку.

Концептуальні напрями розвитку вищої освіти в Україні

У сучасному світі, який увійшов у третє тисячоліття, розвиток України визначається в загальному контексті Європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності західної культури: парламентаризм, права людини, лібералізацію, свободу пересування, свободу отримання освіти будь-якого рівня та інше, що є невід’ємним атрибутом демократичного суспільства.

Для України в культурно-цивілізаційному аспекті, європейська інтеграція – вагомий стимул для успіху економічної і політичної трансформації, що може стати основою національної консолідації.

З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу Указами Президента України затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу. Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандартів освіти, науці й техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС.

Здійснення цього завдання передбачає взаємне знаття будь-яких принципових, на відміну від технічних, обмежень на контакт і обміни, на поширення інформації. Особливо важливим є здійснення спільних наукових, культурних, освітніх та інших проектів, залучення українських вчених та фахівців до загальноєвропейських програм наукових досліджень.

Протягом 1992-2005 рр. Міністерство освіти і науки України на підставі міжнародних документів з питань демократії, гуманізації в галузі освіти і прав людини здійснило ряд масштабних заходів щодо створення нової нормативно-правової бази національної вищої освіти України Тривалий час вважалося, що вітчизняна система освіти є однією з найкращих у світі. Проте в останні роки ця система частково втратила своє значення як чинник розвитку людського потенціалу. І хоч кризовий стан освіти спостерігається і в інших країнах, ситуація в нашій країні погіршується ще й в наслідок дії специфічних факторів – недостатнє фінансування, у тому числі і матеріально-технічної бази освіти і науки, девальвація соціального статусу наукової і викладацької праці і пов’язана з тим проблема міграції кваліфікованих кадрів тощо. Все гостріше відчувається зниження якості освіти щодо сучасних потреб і світових рівнів, хоча кількість вищих навчальних закладів і студентів поступово зростає. Проте вони ще досягли належного рівня конкурентоспроможності на європейському ринку праці. Це зобов’язує глибше аналізувати тенденції в європейській та світовій освіті.

Необхідність реформування системи освіти України, її удосконалення і підвищення рівня якості є найважливішою соціокультурною проблемою, яка значною мірою обумовлюється процесами глобалізації та потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини, її соціалізації та самореалізації у цьому світі.

В Україні, як і в інших країнах світу, вища освіта визнана однією з провідних галузей розвитку суспільства. Стратегічні напрями розвитку вищої освіти визначені Конституцією України, Законами України „Про освіту”, „Про вищу освіту”, Національною доктриною розвитку освіти, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України.

Основною метою державної політики в галузі освіти є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту та організації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень.

Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку вищої освіти є:

1) особистісна орієнтація вищої освіти;

2) створення для громадян рівних можливостей у здобуття вищої освіти;

3) постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

4) запровадження освітніх інноваційних послуг та інформаційних технологій;

5) розвиток освіти, як відкритої державно-суспільної системи;

6) інтеграція вітчизняної вищої освіти до європейського та світового освітніх просторів.

Для реалізації цих напрямів реформування системи освіти України передбачає такі заходи:

1) перехід до динамічної ступеневої підготовки фахівців, що дасть змогу задовольняти можливості особистості в здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямом відповідно до її здібностей, та забезпечити її мобільність на ринку праці;

2) формування мережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування задовольняла б інтереси особи та потреби кожної людини і держави в цілому;

3) підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання протягом усього життя;

4) збереження і примноження національних освітніх традицій.

У 2001 р. вступив у дію „Комплекс нормативних документів для розробки складових системи стандартів вищої освіти”. Цим документом регламентуються нові вимоги до освіти і професійної підготовки фахівців у вищому навчальному закладі, що обумовлені ідеями й принципами ступеневої освіти в Україні.

В цьому контексті реформування вищої освіти України проводиться із врахуванням вимог Міжнародної стандартної класифікації занять, Міжнародної стандартної класифікації освіти, Міжнародного стандарту якості серії 1SO 9000 та вимог, критеріїв та стандартів, які узгодили країни – учасниці Болонського процесу.

Європейські вищі навчальні заклади взяли на себе завдання та головну роль у створенні Європейського простору вищої освіти. Україна починає робити відповідні кроки. Рішенням колегії Міністерства освіти і науки України від 29 лютого 2003 р. було ухвалено здійснення комплексу заходів щодо виходу національної вищої школи на міжнародний ринок освітніх послуг та здійснити комплекс заходів щодо організаційного забезпечення приєднання України до Болонського процесу.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]