Характеристика факторів економічного середовища.
Міжнародне економічне середовище, в першу чергу характеризується тим, що світ являє собою сукупність держав (країн). Для розуміння і оцінювання відмінностей між національними економіками, визначення їх місця та перспектив розвитку в системі світового господарства, актуальною проблемою в теорії та практиці МЕВ є їх систематизація [Д.Г. Лук’яненко Міжнародна економічна інтеграція] за різними ознаками (рис. 2.2).
Рисунок 2.2. Ознаки систематизації країн.
Традиційно країни систематизують за регіональною (географічною) ознакою: європейські (західно-, східно-, південно-, північно-), північноамериканські (США, Канада, Мексика), південноамериканські, країни Близького Сходу, Східної, Південно-Східної та Південної Азії, африканські (північно-, центрально-, південно-, західно-) тощо. Але така систематизація дає досить різноманітні за складом групи країн.
Найістотнішою є економічна ознака, яка дозволяє багатоваріантність систематизації:
Структура господарства (промислово розвинені, аграрні, аграрно-промислові, промислово-аграрні);
Рівень економічного розвитку (розвиненні, країни що розвиваються, країни з перехідними економіками);
Ступінь розвиненості ринкових відносин (з розвиненою ринковою економікою, з ринковою економікою, з централізовано плановою економікою);
Рівень самоорганізації економіки (зрілі економіки, уразливі економіки);
За критерієм “ВНП на душу населення” (табл. 2.1):
З низьким рівнем (до 580 доларів США);
Середній рівень (від 581 до 5999 дол. США);
Високий рівень (6000 дол. США та вище);
Рівень зовнішньої заборгованості;
Експортна орієнтація.
Таблица 2.1
Внп на душу населення в країнах з перехідною економікою
(дол. США)
-
Країна
ВНП на душу населення у 1993 р.
Азербайджан
730
Бєларусь
2840
Болгарія
1160
Вірменія
660
Грузія
560
Естонія
3040
Казахстан
1540
Киргизстан
830
Китай
490
Латвія
2030
Литва
1310
Польща
2270
Росія
2350
Румунія
1120
Словаччина
1900
Угорщина
3230
Україна
1910
Чехія
2730
Систематизація країн за організаційною ознакою розподіляє країни по групах в залежності від участі в міжнародних організаціях, конференціях, нарадах тощо. Найбільш впливовими організаціями сьогодні є:
Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) – створена у 1960 р., об’єднує 24 країни з високим доходом та рівнем розвитку (19 країн Європи, США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія). Цілі організації полягають у досягненні швидкого економічного розвитку, підтримання фінансової стабільності, вільної торгівлі та забезпечення сприятливих умов розвитку країн “третього світу”;
Генеральна угода з тарифів і торгівлі та Світова організація торгівля (ГАТТ/СОТ) – об’єднує більше 120 країн світу, за основну мету ставить розвиток лібералізації торгівлі. З початку функціонування ГАТТ у 1947 році досягнуто зниження сучасних міжнародних тарифів з 40% до 4%. СОТ почала функціонувати з 1995 року як більш організаційно оформлена структура для регулювання міжнародної торгівлі.
Бреттон-Вудські інститути – Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) забезпечують функціонування та розвиток сучасної світової валютної системи починаючи з 1944 р. Членами МВФ є 169 країн світу.
Проблеми міжнародної трудової міграції спрямовує та корегує Міжнародна організація праці (МОП) – 1919 р., починаючи з 1946 року під егідою ООН;
Інші організації країн, які є наслідком процесів міжнародної економічної інтеграції (Європейське співтовариство, Північноамериканська угода з вільної торгівлі, Об’єднання держав Азіатсько-тихоокеанського регіону - АСЕАН).
Принципом систематизації країн, який дозволяє сформувати групи країн з найбільш адекватною потребам теорії та практики досліджень диференціацією, є принцип класифікації за соціально-економічними ознаками. Соціально-економічні ознаки зазнали найбільшого реформування останні десятиріччя від формаційного підходу (капіталістичні країни, соціалістичні країни, країни, що розвиваються) до започаткованою з 1994 року систематизації ООН (табл. 2.2) - розвинені країни з ринковою економікою, країни з перехідною економікою, країни, що розвиваються. Існують систематизації країн, які розроблені Б. Гаврилишиним (за типом соціально-економічних систем – вільне підприємництво, узгоджене вільне підприємництво, адміністративно-командна система, розподільчий соціалізм, ринковий соціалізм) та М. Портером (за типом конкурентноздатності національних економік – конкуренція на основі факторів виробництва, конкуренція на основі інвестицій, конкуренція на основі нововведень, конкуренція на основі багатства).
Таблица 2.2
Темпи зростання світового виробництва груп країн, %
Групи країн |
Кінець 80-х |
Початок 90-х |
Середина 90-х |
Розвинені країни з ринковою економікою |
3,2 |
1,6 |
1,5 |
Країни з перехідною економікою |
3,3 |
-10,1 |
7,3 |
Країни, що розвиваються |
4 |
3,8 |
5,1 |
Світове виробництво |
3,9 |
0,9 |
1,6 |
І
нша
площина економічних факторів, в якій
функціонують суб’єкти МЕВ – це середовище
взаємопов’язаних ринкових систем (рис.
2.3).
Рисунок 2.3. Система ринкового середовища міжнародних економічних відносин
В процесі розвитку національних економік сформувалися внутрішні ринки країн. З поглибленням зовнішньоекономічних зв’язків між країнами формуються національні та міжнародні ринки. Світовий ринок – це сфера стійких товарно-грошових відносин на основі міжнародного поділу праці.
У процесі еволюції ринкового середовища відбувається природна структуризація та диференціація ринків (товарів, послуг, капіталів, робочої сили) та механізмів входження нових суб’єктів до їх організаційної структури (відкриті, закриті, преференціальні).
Переважною формою сучасної ринкової організації на різних рівнях є олігополія. Окремі ринки функціонують як ринки атомістичної конкуренції (велика кількість споживачів та виробників) – товари повсякденного вжитку та на поодиноких ринках збереглася монополістична організація.