1.2. Інформаційні технології як чинник суспільних перетворень

З 50–х років XX ст. триває бурхливий розвиток засобів передачі та обробки інформації. Інтегральний параметр, що характеризує технічні можливості передачі інформації, — пропускна спроможність каналу зв’язку — за 50 останніх років зросла більше як у 50 тис. разів: у 50–х роках швидкість 2400 біт на секунду вважалася досить високою; сьогодні йдеться про терабітні (10¹¹) потоки. Щільність телефонізації (кількість телефонів на 100 чоловік населення) — основний показник розвиненості телекомунікаційної інфраструктури — зросла протягом останніх п’ятдесяти років у провідних країнах світу більш як у 30 разів (з 1—2 телефонів на сто чоловік до 60).

Для сучасних засобів обробки й передачі інформації вже не існує принципової різниці між звуком, текстом і зображенням. Фактично відбулася інтеграція видів інформації. Як показує М. Кастельс, останнє мало надзвичайно важливі наслідки для культури людства [3]. Послаблення домінантної ролі письмової комунікації мало наслідком розмивання жорсткої структури класичної культури, те, що А. Моль назвав “мозаїзацією” свідомості.

Як писав наприкінці 1970–х А. Моль, у сучасному суспільстві “знання формуються переважно не системою освіти, а ЗМІ” [4], поява мультимедіа значно посилила ці тенденції. Історична роль системи освіти поступово, хоча й досить швидко, змінюється. Зростає роль іншого типу формування свідомості: “Людина відкриває світ, що її оточує, за законами випадку, у процесі спроб і помилок” [5].

Мозаїчність світосприйняття призводить до швидкого зростання відносної важливості “ключових слів”, за якими здійснюється оцінювання повідомлень, зокрема й ціннісне. Останнє широко використовується при здійсненні інформаційного впливу на масову та індивідуальну свідомість. Певним чином можна говорити про реванш магічного та ірраціонального. Мозаїчність картини світу має наслідком руйнування, а згодом і майже повну відсутність ієрархії знань, чіткої системної структури [6].

Одним з наслідків змін у структурі суспільства, викликаних процесом інформатизації, є ерозія номінальних носіїв влади та поступове перенесення реальних владних функцій до центрів підготовки рішень. У сучасній політичній та економічній боротьбі виграє здатний краще зібрати, обробити й поширити інформацію. На думку О. Зинов’єва, у сучасному світі поступово формується система надвлади, що базується на інформаційній перевазі. Невід’ємною характеристикою цієї надвлади, як, зрештою, і будь–якої реальної влади, є втаємниченість [7]. Необхідно підкреслити, що наведена вище теза не є безперечно. Найкраще вона працює за умов приблизної рівноваги у матеріальних ресурсах.

Надзвичайне ускладнення техносфери вимагає значного зростання обсягів виробництва наукової інформації, необхідної вже не тільки для розвитку, а й навіть для утримання техносфери у безпечному стані [8]. З кожним роком збільшуються потреби суспільства у результатах наукових досліджень, що призвело до стрімкого зростання обсягів асигнувань на науку та кількості вчених.

У країнах Західної Європи і США фінансування науки з 40–х років зросло мінімум у 50 разів, а кількість вчених — у 5—10 разів. Обсяг наукової інформації 1999 р. перевищив показники 1951—1954 рр. більше як у 40 разів. “У сучасних умовах подвоєння обсягу наукової інформації відбувається протягом одного–двох років” [9]. Відбувається процес значної трансформації наукового пошуку [10], поступово зростає роль наукових працівників за рахунок ролі вчених.

За останню чверть XX ст. процеси інформатизації набули глобального характеру. Розглянемо деякі факти, що свідчать про це.

• Наприкінці 1997 р. була досягнута домовленість між урядами провідних країн світу про скасування митних бар’єрів на шляху торгівлі досягненнями інформаційних технологій в рамках Організації співробітництва й економічного розвитку.

• США висунули інформаційну ініціативу про створення інформаційної інфраструктури на основі мережі Internet на міжнародному форумі з питань інформаційної стратегії, який відбувся навесні 1997 р. в Йоханнесбурзі (ПАР).

• Президент США Б. Клінтон запропонував скасувати митні й податкові обмеження на торгівлю через Internet у 1998 р.

• На саміті ЄС у Лісабоні навесні 2000 р. ухвалено програму просування Європи до інформаційного суспільства, що передбачає випереджувальний розвиток інформаційної сфери.

• Країни “великої вісімки” на саміті на Окінаві в 2000 р. прийняли декларацію про глобальне інформаційне суспільство.

У провідних країнах сектор економіки, пов’язаний з виробництвом, зберіганням і передачею інформації, розвивається прискореними темпами. Обсяги світової інформаційної індустрії на початку 90–х років досягли 2 трлн доларів, а сьогодні зросли на порядок.

У інформаційній сфері працює понад 400 млн чоловік, зокрема у США, Японії та інших розвинутих країнах — понад 60 % працюючого населення. Наведемо деякі дані ЮНЕСКО, що детальніше характеризують світовий інформаційний ринок (табл. 7.1).

Отже, підсумовуючи наведене вище, можна констатувати, що інформаційна сфера поступово стає вирішальним чинником розвитку сучасної країни.

Найважливішою складовою сучасної інформаційної сфери є комп’ютерні мережі, серед яких найбільшого значення набула глобальна мережа мереж Internet. Розроблена в інтересах військово–промислового комплексу США ця система, завдяки вдалим технічним рішенням, перетворилася на феномен загальносвітового значення. Особливого значення Internet набув після винаходу технології WWW, використання якої перетворила мережу науковців на інформаційну систему загального користування. Проілюструємо швидкість розвитку наступними даними: у 1991 р. у світі було 213 серверів, а у 1996 р. — вже 12 881 000, у 2000 р. — понад 100 мільйонів.

Таблиця 7.1