Лекція № 1

Тема : Інформація, поняття та наукові погляди на її правову природу.

План

1. Поняття інформації, її дефініції.

2. Наукові погляди на категорії «інформації».

3. Види інформації та її джерела.

4. Правовий статус інформації.

Інформація – це фактичний засіб комунікації людей, який виступає об’єктом їх діяльності.

Ознаки інформації:

• Фізична субстанція, є вторинною в порівнянні з суттю.

• Незалежно від структури сприйняття та виду джерела її мета однакова (в даному випадку мета – це категорія знань)

• Інформація виступає структурним і головним елементом діяльності людини.

• Є ключовим поняттям в багатьох галузях знань

• Суспільні відносини, як предмет регулювання права пов’язані з інформацією.

Інформація – (у широкому змісті який відображає використання даного поняття у загальній системі суспільних відносин) різноманітні відносини, повідомлення, процеси навколишнього світу, що відбиваються в знаннях про них. В цьому аспекті інформація має декілька рівнів функціонування:

А) в неживій природі

Б) в кібернетичних системах (управлінні)

В) у живих організмах (генетична інформація)

Д) суспільна інформація.

У вузькому змісті інформація (відображає особливості інформації, як елементу виключно правовідносин) – даний аспект інформації визначається наступними категоріями:

• В інформації є чітка мета або спрямованість на результат;

• Виступає об’єктом діяльності або результатом діяльності;

• Має фізичний носій (субстанцію, який є її складовою частиною і без неї не може існувати)

• Має легітимність, яка набувається за домовленістю людей.

Широке і вузьке розуміння інформації можливо узагальнити (це відбувається у філософській науці), філософія містить таке визначення інформації:

1. Повідомлення , інформування про стан справ,відомості про що-небудь, що передається людьми.

2. Зменшена, знята невизначеність у результаті отримання повідомлення.

3. Повідомлення нерозривно пов’язане з управлінням, сигнали в єдності синтаксичної, семантичної і прагматичної характеристики.

4. Передача відображення різноманітного будь-якого об’єкта в живій і неживій природі.

Ознаки інформації в широкому розумінні:

• будь-які відомості про раніше невідомі події;

• відображення реальності у свідомості людини, представлену на її мові;

• основний зміст відображення;

• семантику або прагматику синтаксису мови представлення даних;

• змістовний опис об'єкта або явища;

• результат вибору;

• зміст сигналу, повідомлення;

• відображену розмаїтість або її міру;

• міру складності структур або організації;

• продукт наукового пізнання, засіб вивчення реальної дійсності;

• обов'язкову субстанцію живої матерії, психіки, свідомості;

• нескінченний процес триєдності енергії, руху і маси з різною густиною кодових структур безмежного Всесвіту;

• вічну категорію, що утримується в усіх без винятку елементах і системах матеріального світу, що проникає в усі сфери життя людей і суспільства;

властивості матерії, її атрибут, певну реалію, що існує поряд з матеріальними речами або в самих речах тощо.

Ознаки інформації у вузькому змісті:

• виступає як категорія соціуму (вид соціумного життя)

• знання повідомлення, відомостей про соціальні форми буття людей

• переміщення матерій в її видах між собою та одночасний результат цього переміщення.

2. Дефініції інформації – це тлумачення і визначення , її представлення в системі людського буття.

Дефініція інформації включає в себе два аспекти:

1. гносеологічний аспект

2. онтологійний аспек

гносеологічний аспект: інформація розглядається як відомості, як якісне значення змісту повідомлення (семантичний, якісний аспект інформації). Звідси можна говорити про те, що інформація — це відомості про дійсність на основі мислення і висновків людей або вирішення завдань засобами, що наділені «інтелектуальними» можливостями.

онтологічний аспект: інформація розглядається як кількісне значення міри пропускної здатності каналу зв'язку (визначеності й упорядкованості (інтенсивності) потоку повідомлення в мережах передачі даних, що зветься «трафік») і упорядкування повідомлень (організація процесу кодування/декодування і передачі/прийому інформації). Інформація в даному аспекті розглядається як упорядкована субстанція, яку можна описати математично. При цьому під системою упорядкування розуміється будь-яка алгоритмізована система з об'єктивно заданим алгоритмом, що може бути розпізнаний.

3. Види інформації – конкретна категорія, що встановлено у законодавстві в Україні. ( Законі України «Про інформацію»)

Види інформації:

- статистична інформація;

- адміністративна інформація (дані);

- масова інформація;

- інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування;

- правова інформація;

- інформація про особу;

- інформація довідково-енциклопедичного характеру;

- соціологічна інформація;

Статистична інформація - це офіційна документована державна інформація, яка дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя.

Адміністративна інформація (дані) - це офіційні документовані дані, що дають кількісну характеристику явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній, інших сферах життя і збираються, використовуються, поширюються та зберігаються органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними особами відповідно до законодавства з метою виконання адміністративних обов'язків та завдань, що належать до їх компетенції.

Масова інформація - це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація.

Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) - газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем.

Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Інформація державних органів та органів місцевого самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого самоврядування.

Правова інформація - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Інформація про особу - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Інформація довідково-енциклопедичного характеру - це систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.

Соціологічна інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.

З метою визначення інформації як самостійного об’єкта цивільного права, її товарності й типу зобов’язальних відносин в науковій літературі запропонована така класифікація інформації:

1) приватноправова й публічно-правова;

2) обігоздатна й необігоздатна;

3) загальнодоступна й нерозкрита (тобто з обмеженим доступом);

4) приватна і офіційна;

5) для комерційного використання або для вільного, звичайного, наукового, освітнього використання.

Окрім цього, залежно від суб’єкта досліджують аналітичну, прогнозну, довідкову, ознайомлювальну та рекомендаційну інформацію.

Дані види інформації відбивають загальний склад інформаційних відносин, циркулювання інформації в системі органів державного управління та впливу її на розвиток загальносуспільних і державних відносин.

Основними категоріями у видах інформації є:

1) Право власності на інформацію - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження інформацією.

Інформація є об'єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об'єктом права власності як у повному обсязі, так і об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження.

Підставами виникнення права власності на інформацію є:

- створення інформації своїми силами і за свій рахунок;

- договір на створення інформації;

- договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.

2) Інформація з обмеженим доступом – відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачається законодавством України, які визнані такими відповідно до встановлених юридичних процедур і доступ до яких обмежений власником таких відомостей.

Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну.

Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Види таємної інформації:

• Службова таємниця - склад і обсяг відомостей, що є в розпорядженні контрольно-ревізійної служби або її посадової особи, стосовно об'єктів контролю, контрольних, правоохоронних та інших державних органів, їх працівників, способів досягнення визначених законодавством завдань, що необхідні для якісного проведення контрольного заходу, забезпечення відповідної їх раптовості та ефективності і які з цієї причини на певний період не підлягають зовнішньому чи внутрішньому розголошенню.

• Професійна таємниця - стан збереження матеріалів, документів, інших відомостей, якими користуються посадові особи та особи, які залучаються до здійснення цих функцій , і які забороняється розголошувати у будь-якій формі.

• Державна таємниця (згідно ЗУ «Про державну таємницю») - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані державною таємницею і підлягають охороні державою.

• Комерційна таємниця - інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

• Банківська таємниця - інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

4. Джерела інформації

Джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом носії інформації: документи та інші носії, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають різні відомості, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи. Законодавство України про інформацію складають Конституція України, Закон України «Про інформацію», законодавчі акти про окремі галузі, види, форми й засоби інформації, міжнародні договори і угоди, ратифіковані Україною, та принципи й норми міжнародного права.

Лекція № 2

Тема 2: Правове регулювання доступу громадян до інформації

1. Поняття та наукові підходи доступу до інформації

2. Гарантування доступу громадян до інформації (згідно чинного законодавства)

3. Поняття активного і пасивного доступу до інформації

4. Проблеми чинного законодавства щодо доступу громадян до інформації.

1. Отримання документованих публічно оголошених відомостей про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі, навколишньому природному середовищі є засобом участі фізичних та юридичних осіб у суспільних та державних справах.Саме тому суспільні відносини, що виникають з приводу одержання інформації на всіх рівнях інформаційної ієрархії потребують правового регулювання.

Рівні інформаційної ієрархії – суспільно-визнані рівні обміну інформаційними потоками в певних соціальних прошарках, між ними, що відбивають фактичний рівень участі певних фізичних, юридичних, державних осіб в суспільній діяльності та впливу на неї.

Особливо важливою є структура об’єктивно-суб'єктивного складу відносин з приводу доступу до інформації в умовах формування демократично-правової держави в Україні.

Найголовнішою соціальною цінністю в державі визначається людина та її природні права. Якщо вважати, що право на інформацію є природним, то і регламентація даного права повиненна відображатися в законодавстві.

З розвитком інформаційних технологій в усьому світі підвищує актуальність питань правового регулювання доступу до інформації, регламентування процесів розвитку інформаційних технологій та формування демократичного інформаційного суспільства.

В науці інформаційного права, провідні дослідники визначають поняття «право на інформацію» як практичну реалізацію суб'єктивних інформаційних прав різними категоріями суб'єктів.

В своїх наукових працях проблему змісту та ознак поняття «право на інформацію» розглядають такі науковці як Невець, Цимбалюк, Калюжний, Марущак та ін.

Основними завданнями досліджень проблем інформаційного права є :

• аналіз та вдосконалення чинних норм вітчизняного права, що регламентують доступ до інформації;

• визначення категорій «доступ до інформації», дефініція «право на інформацію» тощо;

• уточнення об'єктивно-суб'єктивного складу тих правовідносин, що виникають з приводу реалізації доступу до інформації.

Реалізація природного права на інформацію як правило закріплюється в певних нормативно-правових актах.

Першими актами, що регламентували доступ до інформації були:

• Швеція – Конституційний закон «Про свободу преси» 1766 р.

• Фінляндія – Закон «Про інформацію» 1951 р.

• США – Закон «Про свободу інформації» 1966 р.

В Україні загальні засади реалізації права особи на доступ до інформації в усіх сферах суспільного та державного життя закріплюється в ЗУ «Про інформацію».

ЗУ «Про інформацію» ставить на меті розв’язання таких завдань:

• Забезпечити громадян України можливістю участі в управлінні державними та громадськими справами.

• Поліпшити вплив громадян на роботу органів державної виконавчої влади.

• Гарантувати доступ до певної категорії інформації всім суб'єктам права незалежно від форми власності та їх правового статусу.

• Гарантувати можливість захисту та відновлення прав і законних інтересів щодо інформації при їх порушенні.

До нормативно-правових актів, що регулюють доступ громадян до інформації належать:

1. ЗУ «Про інформацію»

2. ЗУ «Про звернення громадян»

3. ЗУ «Про державну таємницю»

4. ЗУ «про захист інформації в автоматизованих системах».

Серед засобів доступу до інформації виділяють такі:

1. Основний – інформаційний запит. Предмет інформаційного запиту встановлює офіційний документ, письмову або усну інформацію з певних конкретних питань.

2. Опосередкована можливість отримати інформацію – для всіх учасників інформаційних відносин ( це передбачено ст. 43 ЗУ «Про інформацію»). Кожен учасник інформаційних відносин для забезпечення його прав, свобод і закріплення інтересів має право на одержання інформації про те, що стосується його особисто.

2. Відповідно до чинного законодавства право на доступ до інформаційних відносин гарантується для всіх учасників інформаційних відносин:

- обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;

- створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем;

- забезпеченням державою однакових прав та можливостей доступу до інформації всім учасникам інформаційних відносин;

- контролем держави режиму доступу до інформації з метою забезпечення додержання вимог законодавства про інформаці. Всіма учасниками інформаційного процесу та недопущення розголошення інформації з обмеженим доступом.

- забороною обмеження права на обмеження відкритої інформації;

- встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію – необгрунтована відмова від надання інформації; надання неправдивої інформації;

несвоєчасне надання інформації; навмисне приховування інформації.

3. Поняття активного і пасивного права доступу до інформації

В правовій системі України розрізняють декілька основних принципів доступу до інформації (принцип – це теоретично-прикладна засада певної практичної категорії):

1. Принцип законності – визначає що будь-яка діяльність в сфері інформації повинна здійснюватися виключно на базі чинних нормативно-правових актів, при цьому не виключається ймовірність застосування так звичаєвих принципів звичаєвого права (де-факто регулює відносини, які не закріпленні в чинних нормативно-правових актах).

2. Принцип верховенства права. Він передбачає, що в разі видання органами виконавчої влади нормативного документа (акта, постанови), що суперечить Закону або Конституції України, то цей нормативно-правовий акт не є дійсним (може бути скасований не в судовому порядку).

3. Принцип системності передбачає наявність певних встановлених бюрократичних процедур, які визначають метод отримання інформації суб’єктом (написання заяви, відсилання запиту); цей принцип також визначає порядок відповіді та надання інформації.

4. Принцип категоричності включає, що кожен суб’єкт права має передбачене законодавством категоричне право на отримання інформації (категорично визначене законом, те що не може бути скасованим), цей принцип визначає наявність природності інформації.

5. Принцип міжнародності – що всі нормативно-правові акти країни-контрагента чинні виключно на її території, відповідальність у сфері інформаційної діяльності фактично передбачено в законодавстві більшості держав світу.

В системі доступу до інформації реалізуються 2 основні категорії: активне право доступу до інформації і пасивне право доступу до інформації.

Активне право доступу до інформації відкриває можливість безпосереднього ознайомлення з інформацією органів виконавчої влади, процедура активного доступу до інформації передбачає наявність дій з боку того суб’єкта, який бажає отримати інформацію.

Форма активного доступу до інформації:

1. Направлення громадянином запиту до ОВВ про надання інформації щодо її діяльності.

2. Відвідування відкритих робочих засідань органів виконавчої влади.

3. Відвідування відкритих архівів ОВВ, бібліотек (в тому числі електронних) з метою отримання інформації.

Пасивне право на доступ до інформації фактично трактується її природністю, тобто інформація оточує суб’єкта незалежно від його бажання, і в системі доступу передбачає мінімальний рівень для її отримання.

Форма пасивного доступу до інформації:

1. Поширення інформації в ЗМІ.

2. Випуск спеціалізованих брошур і збірників ОВВ.

3. Розміщення інформації і Інтернеті, довідниках та стендах офіційної інформації.

Суб’єктивне і об’єктивне розуміння категорії «доступ до інформації».

Доступ до інформації в суб’єктивному розумінні – це гарантована державою можливість фізичних, юридичних осіб та державних органів влади вільно одержувати відомості, які їм необхідні для реалізації своїх прав і свобод, законних інтересів, здійснення завдань і функцій, що не порушує принципу законності і верховенства права.

Доступ до інформації в об’єктивному розумінні – це сукупність правових норм, що регламентують суспільні інформаційні відносини щодо одержання їх учасником відомостей необхідних для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Суб’єктивний склад категорії «доступ до інформації»:

- громадяни, іноземці, особи без громадянства (ст. 30 ЗУ «Про інформацію»);

- юридичні особи;

- держава в особі ОВВ та іноземні держави.

Лекція № 3