2. Характерні риси підприємництва.

Будь-яка форма економічної діяльності не може автоматично називатися підприємництвом, оскільки вона не обов’язково володіє всіма атрибутами підприємницької діяльності і його характерними рисами.

До основних рис підприємництва можна віднести наступні:

• самостійність господарювання;

• систематичність здійснення господарських дій;

• ініціативність;

• інноваційність;

• соціальна корисність;

• ризиковість;

• відповідальність;

• орієнтація на прибуток тощо.

У разі, коли економічна діяльність не має зазначених рис, то вона не може у повній мірі є підприємницькою.

Підприємець завжди виступає як самостійно господарюючий суб’єкт, що веде власну справу. Однак, незалежність як вихідну ознаку підприємництва не можна розуміти спрощено. В економіці нема абсолютної волі, а самостійність підприємця полягає у тому, що над ним нема інстанції, що примушує щось робити. Але він не вільний від ринку, його вимог, при цьому незалежність відносна, тому що вона визначена законами ринку.

Підприємницька діяльність пов’язана з ризиком, тобто ймовірністю виникнення збитків, недоодержання доходів чи зазнання банкрутства. Ризик лежить у трьох площинах: виробничий, фінансовий і комерційний і об’єктивно існує. Тому кожен підприємець піддається його впливу і має його враховувати у своїй діяльності.

Підприємництво обов’язково припускає матеріальну та інші види відповідальності за реалізацію своїх ідей. Ця відповідальність знаходиться у межах активів підприємця.

Підприємцю притаманний власний динамічний стиль життя, що обумовлений твердою конкуренцією як серед самих підприємців, так і між підприємцями та найманими працівниками.

Підприємницька діяльність завжди цілеспрямована. При цьому мету підприємництва не можна зводити тільки до прибутку: вона містить у собі як комерційний успіх в усіх його проявах, так і соціальні аспекти.

3. Суб’єкти та об’єкти підприємництва.

Ключовою проблемою при побудові підприємницьких відносин є правильне визначення суб’єктів підприємництва.

Існує кілька категорій суб’єктів підприємництва. Головним суб’єктом є сам підприємець.

Підприємець може бути як приватною особою, так і юридичною особою.

Як приватна особа підприємець виступає як організатор одноособового або сімейного підприємництва. Діяльність такого підприємця ґрунтується на основі як власної, так і найманої праці.

Приватні особи можуть об’єднуватися у групи, зв’язуючи свої стосунки договірними відносинами і економічними інтересами. Такі групи набувають статусу підприємця – юридичної особи (суб’єкта колективного підприємництва).

У процесі господарювання підприємець (як приватна особа, так і юридична особа) змушений взаємодіяти з іншими категоріями суб’єктів підприємництва:

• споживачами;

• державою;

• конкурентами;

• постачальниками тощо.

Кожен із цих суб’єктів також може бути як приватною, так і юридичною особою. Побудова взаємин підприємця із кожною із цих категорій суб’єктів має свої особливості і специфіку. Перш за все специфіка виявляється у рівні “активності” підприємця по відношенню до свого контрагента, широти інструментарію впливу, його директивності та сили, зворотного впливу, віддачі у стосунках тощо.

Об’єктом підприємництва є продукт, створений підприємцем, який потенційно може задовольнити конкретну потребу споживача, бути йому проданим, принести підприємцю прибуток, а суспільству – користь.