4. Фінансове підприємництво.

Фінансове підприємництво – це вид підприємницької діяльності, який пов’язаний з купівлею і продажем одних грошей і цінних паперів за інші гроші і цінні папери з метою отримання прибутку.

Фінансове підприємництво відіграє важливу роль у економіці, оскільки воно обслуговує грошовий обіг, забезпечує інші види підприємництва фінансовими ресурсами, збалансовано розподіляє капітали в економіці тощо.

Змістом фінансового підприємництва є обмін вартостей, грошовий обіг, торгівля цінними паперами та іншими фінансовими деривативами.

Ключовими суб’єктами фінансового підприємництва є:

• банки;

• інвестиційні фонди та інвестиційні компанії;

• фондові біржі.

Банк – спеціалізоване фінансове підприємство, яке акумулює фінансові ресурси (тимчасово вільні кошти), надає їх у тимчасове користування у вигляді кредитів, здійснює посередництво у взаємних платежах і розрахунках між різними підприємствами і окремими громадянами.

Відповідно до цього банк може виконувати наступні види операцій:

1. пасивні;

2. активні;

3. комісійні.

Пасивні – це операції, пов’язані із залученням коштів банком, наприклад, депозитні вклади.

Активні – це операції, пов’язані із розміщенням коштів банком, наприклад, надання кредитів.

Комісійні – це операції, пов’язані із наданням банком посередницьких послуг за дорученням клієнтів банку, наприклад, обмін валют.

Інвестиційний фонд – фінансова установа, яка концентрує (залучає) фінансові ресурси, як власні, так і “чужі”, та інвестує їх у новий проект, нове підприємство.

Інвестиційна компанія – фінансова установа, яка здійснює торгівлю цінними паперами, залучає капітали та інвестує їх у діючі підприємства на реалізацію ними різних інновацій.

Фондова біржа – спеціалізована фінансова установа, яка працює як постійно діючий ринок на якому проводиться оптова торгівля цінними паперами.

Тема 5. Демонополізація економіки та антимонопольна діяльність держави. Лекція №6.

1. Монополії і монопольне становище та їх вплив на розвиток економічних відносин.

Монополією можна назвати окремі крупні підприємства, об’єднання підприємств, які виробляють значну кількість продукції певного виду, завдяки чопу посідають панівне становище на ринку, набувають можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних цін, отримують більш високі прибутки. Головною ознакою монополії є посідання монопольного становища, тобто домінуючого становища підприємця, яке дає йому змогу самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного продукту.

Монопольне становище є бажаним для кожного підприємця чи підприємства. Воно дозволяє їм уникнути цілого ряду проблем і небезпек, пов’язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку. Концентруючи у своїх руках певну господарську владу, вони мають змогу з позиції сили впливати на інших учасників ринку, нав’язувати їм свої умови. Можна вважати, що вони нав’язують своїм контрагентам, а подекуди і суспільству свої власні інтереси.

Існують різні види монополій:

• природна;

• адміністративна;

• економічна.

Природна монополія виникає внаслідок об’єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний продукт найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. В її основі – особливості технології виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива або небажана.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів. Це організаційні структури, підприємства, об’єднання, які підпорядковуються різним міністерствам, відомствам, асоціаціям. Як правило, тут групуються підприємства однієї галузі, між якими відсутня конкуренція.

Економічна монополія є найбільш поширеною. Її поява зумовлена економічними причинами, вона виростає на базі закономірностей господарського розвитку. Ці підприємці зуміли завоювати монопольне становище на ринку або завдяки успішному розвитку підприємства, постійному зростанню його масштабів шляхом концентрації капіталу, або завдяки процесам централізації капіталів, тобто на добровільному об’єднанні або поглинанні переможцями банкрутів.

Сучасна теорія розрізняє декілька видів монополістичних станів:

• проста (повна) монополія;

• олігополія;

• монопсонія;

• олігопсонія.

Монополія по різному впливає на економічні відносини.

До позитивного впливу можна віднести переваги, пов’язані із можливостями крупного бізнесу, потужної матеріально-фінансової бази. Головною серед них є концентрація переважної частки науково-технічних розробок, патентів, нових технологій. Монополії часто щедро фінансують спеціальні науково-дослідні інституції, вартісні наукові проекти тощо.

Також монополії збирають у себе найбільш кваліфіковану робочу силу. Використовуючи фактор масового виробництва, вони сприяють економії витрат факторів виробництва, забезпечують споживачів дешевими та якісними товарами.

До негативного впливу перш за все треба віднести практику встановлення монопольних цін, які відхиляються від ринкових. Для закріплення такого становища створюється штучний дефіцит на продукцію монополії, а це в свою чергу, спричиняє інфляційні процеси.

Монополія хоч і фінансує вартісні наукові проекти, проте веде до гальмування науково-технічного прогресу. Монопольне становище послаблює стимули до постійного вдосконалення виробництва та надання послуг, до зростання ефективності.

Монополізація спричиняє деформацію господарських зв’язків і процесів. Має місце неправильний розподіл доходів: виникають “незаслужені” прибутки монополістів і “недоплачуються” інші господарські суб’єкти. Через це відбувається неправильне розміщення ресурсів, здійснюються хибні інвестиції. Монопольні угоди можуть сприяти збереженню економічно слабких підприємств.

Монополія зумовлює застій господарського механізму у підприємництві та в економіці в цілому, паралізує конкуренцію, загрожує функціонуванню нормального ринку, а тому потребує державного втручання та антимонопольного регулювання.

2. Антимонопольна діяльність держави в умовах ринкової економіки.

3. Антимонопольний комітет України. Основні аспекти його діяльності.

Тема 6. Державне регулювання та підтримка підприємництва.