3.3. Управління страховими ризиками

Ризиком можна управляти за допомогою особливої стратегії та тактики, яка в роботі страхових компаній відрізняється від управлення ризиками в інших підприємницьких структурах.

Процес управління ризиком полягає в тому, щоб розпізнати, проаналізувати та економічно проконтролювати ризик. Процес управління ризиками можливо здійснювати тільки за умови наявності певної інформації. Страхова компанія веде відповідний облік та обробку зібраної інформації, на основі якої визначає всі ризикові обставини, що характеризують параметри ризику.

При управлінні страховими ризиками можна виділити 3 етапи:

► ідентифікація ризиків;

► аналіз і оцінка ризиків;

► контроль за ризиком та його фінансування.

Ідентифікація ризику (встановлення ризику) - це систематичне виявлення джерел ризику, вивчення факторів ризику та попередньої оцінки значущості кожного з цих факторів.

Об’єкти, що пропонуються на страхування, відрізняються різним ступенем небезпеки, який може визначатися емпіричним або статистичним методом. В основу кожного з двох даних методів покладено закон великих чисел, застосування якого у страхової практиці дозволяє зробити припущення, що ступень небезпеки, яку встановлено на підставі масового однорідного матеріалу, може бути розповсюджена на всі страхові відносини. Чим більше сукупність, що підлягає спостереженню, тим ближче випадковість наближається до достовірного результату, а відповідно вищою є ступень достовірності констатувати ймовірність збитку.

Так як виявлення ризику є дуже складним елементом, для цього краще залучити експертів різного фаху. У зарубіжної практиці питання про прийняття ризику на страхування здійснює андеррайтер з кожного виду страхування.

Слідом за ідентифікацією ризику і визначенням сфери його поширення, виникає потреба кількісно оцінити та проаналізувати ризик. Аналіз та оцінка ризику – це другий етап управління ризиком. Оцінка та аналіз ризику – комплексна діагностика ризиків за допомогою різних методів.

Оцінка ризику - це визначення ступеня ризику за допомогою кількісної або вартісної оцінки. Розрізняють якісну, кількісну та відносну оцінку ризику.

Для страхових компаній дуже важливо проводити аналіз та оцінку потенціальних збитків у вартісному вираженні, тобто кількісну їх оцінку. Для проведення глибокого аналізу потрібна точна та якісна інформація, яку можна отримати не тільки на основі досвіду самої страхової компанії, а також і інших компаній.

Для оцінки ризику в міжнародної страховій практиці використовують різноманітні спеціальні методи, які постійно розвиваються та вдосконалюються. Найбільш поширеними є наступні:

► метод індивідуальних оцінок;

► метод середніх величин;

► метод процентів.

Метод індивідуальних оцінок є одним з методів експертної оцінки, що побудований на використанні професійного досвіду та інтуїції спеціалістів. Даний метод відноситься до великої групи абстрактно-логічних методів дослідження. Метод індивідуальних оцінок у вимірюванні ризику використовується страховиком тоді, коли неможливо порівняти даний ризик з середнім типом ризику, коли можна зробити тільки довільну його оцінку в залежності від професіоналізму, досвіду та суб'єктивного погляду експерта.

Середні величини дозволяють виразити типові розміри ознак, що варіюють, якісно однорідних явищ та виміряти їх коливання навколо середнього рівня розвитку. Метод середніх величин є одним із статистичних методів дослідження, і в оцінці ризику передбачає розмежування окремих ризикових груп на більш дрібні підгрупи, з метою створення аналітичної бази для визначення ризику за певними відповідними ризиковими ознаками.

Метод процентів також відноситься до групи методів статистичного аналізу, і в системі оцінки ризику представляє собою сукупність плюсових та від'ємних відхилень від середнього ризикового типу наявної аналітичної бази. Дані відхилення виражаються в процентах або в промілях від середнього ризикового типу.

Крім вище вказаних методів також широко використовується метод вербальної оцінки та аналізу ризику, метод експертних оцінок. При проведенні вербальної оцінки та аналізу ризику застосовуються не тільки вірогідні розрахунки до певних ризиків, що мають достатнє статистичне спостереження, а розглядаються і ті ризики, що не мають достатньої статистики.

Визначення експертної імовірності має здебільшого вимушений характер через брак необхідної математично-статистичної інформації про випадкові події. Експертне оцінювання провадиться на підставі об'єктивних фактів, знань та суб'єктивних відчуттів експертами реальної ситуації. Незважаючи на деяку обмеженість результативних можливостей методу експертного оцінювання, його застосування в економічній сфері є доволі широким.

Важливо підкреслити, що в сучасних умовах вітчизняні та зарубіжні вчені володіють значним інструментарієм для оцінки та відстеження ризику, застосовують актуарні розрахунки, моніторинг, комплексне моделювання страхових процесів, емпіричний досвід, асоціацій та аналогій, експертиз тощо.

Цілісної теорії оцінки ризику у вітчизняній науці немає, оскільки кожна теорія ґрунтується на концепції, яка є узагальненням практики, а практики вільного підприємництва в Україні поки що недостатньо. Нині в Україні, на жаль, ринок інформаційних послуг поки що мало розвинений, тому для одержання найдостовірнішої інформації про величину ризику виникає потреба у застосуванні комбінованого підходу, який являє собою поєднання декількох методів або їх окремих елементів

Ризик не є постійною величиною, він змінюється, тому необхідно постійно здійснювати контроль за ризиком. Контроль за ризиком призначений для часткового або значного усунення ризиків при оптимальному співвідношенні різних способів. Планування та впровадження захисних заходів на підставі контролю ризиків дозволяє знижувати їх загалом і уникати катастрофічних наслідків. Одним з таких напрямків є створення страхових фондів. Через це головним завданням страхової компанії є сформувати страховий фонд, який був би достатнім для виплати страхових сум та страхових відшкодувань. Таким чином

фінансування ризику проводиться за рахунок створення страхових фондів.