Basic interpretation and linguistic terms used in the Topic

voracious

ненажерливий, зажерливий, жадібний

omnivorous

всеїдний; всепожираючий, що все засвоює (поглинає) an omnivorous reader – книгоїд

self-esteem

самоповага, почуття власної гідності

repugnant

нестерпний; відразливий, огидний, несумісний, суперечливий

loathsome

огидний; що викликає відразу

software

програмне забезпечення; комплекс програм, софт

hardware

апаратура, апаратні засоби

fickle industry

нестала, мінлива справа

vagary

забаганка, примха; витівка

keyboard

клавіатура

well-trodden

уторований, часто відвідуваний; заяложений

synaptic pathway

синаптичний шлях (синапс – (область контакту нервових клітин між собою або з тканинами, що іннервуються ними)

subliminal

підсвідомий, що впливає на підсвідомість

HISTORICAL ASPECTS OF UKRAINE’S STATEHOOD

ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОСТІ

The history of Ukraine is the history of the establishment, formation, and development of the Ukrainian state. During the disintegration of the primitive communal system dating back to the early Iron Age (8th century BC – 4th century AD), the major part of modern Ukraine was inhabited by Scythians, Cimme-rians, and Sarmatians. Great Scythia stood out culturally as one of the earliest states in Eastern Europe. It united under its rule ethnically and linguisti-cally different tribes and peoples including the ancestors of the East Slavs.

Great Scythia, a powerful socioeconomic union, developed within two climatic belts – forest and steppe. Nomadic herding formed the basis of the steppe Scythians’ economy, whereas agriculture and livestock rearing were typical of the intermediate forest-steppe zone. Agriculture was so advanced that not only did it satisfy the requirements of the locals, but there was enough to sell grain to the Greeks inhabiting the northern Black Sea coast and Crimea. Overall, the economic system during the Scythian-Sarmatian era was heterogeneous, as ethnically and culturally different communities including farming tribes of the intermediate forest-steppe zone, seminomadic cattle drivers of the steppe and Greek colonists at various stages of their development operated simultaneously on the same territory. Despite distinctions in their political views and ethnic practices as well as occasional breakdowns in their relationships, they made that economic system run rather steadily over several centuries.

Slavs, the aboriginal peoples of Eastern Europe, where their ancestors had lived from the earliest known times, developed sedentary farming and cattle rearing. They were knowledge-able and experienced in breeding horses, oxen, pigs, sheep, goats, chickens, geese as well as dogs. The significance of cattle breeding for ancient Slavs was reflected in their beliefs: though their pantheon was rather limited, the pagans had a special «cattle patron» Veles or Volos, who protected herds and took care of livestock.

Beekeeping was of no less importance, as mead had been a traditionally favorite drink for many generations of Slavs. Together with wax it used to be one of the key exported goods, and in this regard Kyivan Rus’ elaborated laws on farm and forest beekeeping, game and fishing, which were part of Rus’ Truth (Rus’ka Pravda), a state code that defined human rights, their guarantees as well as the inviolability of communal and private property. This gave a precedent for the acceptance of a code known as Magdeburg Law, which came in force by the end of the 13th century. In left-bank Ukraine social order and court of justice were grounded on Magde-burg rights until 1840 in Kyiv, Chernihiv, Nizhyn, Pereyaslav, Starodub, Kozelets’, Oster, Pochep, Pogar, Mhlyn, Poltava, and Novhorodsiversk.

Slavic merchants from around Kyiv and other parts of Eastern Europe traveled to the Volga Bulgar and Khazar peoples, via the Caspian Sea down to Tehran and Bagdad and along the trade route from the Varangians to the Greeks, i.e. along the Dnieper and via the Black Sea to Constantinople. They exported pelts of beavers, silver foxes, sables, squirrels, and martens. Other exported goods included: honey, wax, hides, and slaves. The commodity exchange between Kyivan merchants and the Byzantine Empire was legalized by treaties dating back to 907, 911 and 945 AD. However, other treaties were also signed with the Byzantine Empire and the Volga Bulgars, according to historical sources.

Trade routes between Europe and Asia that crossed the Khazar Khaganat (kingship), especially in present day southeastern Ukraine, were related to the famous Silk Route, which connected China and the Apennine peninsula and dated back to the Scythian era. Its main directions forked into smaller trade roads leading to the Siverians, Kyiv, and the areas before the Sea of Azov and Kuban (Taman and Crimea) and via a mountain pass to Georgia. The trade was never limited to silk. In fact, at the end of the Khazar age, when China silk was more and more often replaced with cotton, caravans trundling along those roads carried various goods including amphorae filled with wine, pitchers full of mineral oil as well as hot Tekinian horses. Numerous archeological artifacts, especially Byzantium and Arabic coins of the Umayyad and Abbasid dynasties dating back to the 8th-10th centuries, affirm extensive commercial relations.

The period between the end of the 1st millennium BC and the end of the 1st millennium AD was a turning point for the Slavic tribes. At that time the disintegration of primitive communal system came to an end and it gave way to the formation of a new society with a class structure. This process was completed by the middle of the 9th century, when feudalism evolved and the Kyivan state was established.

According to the chronicles, before the establishment of Kyivan Rus¹ «Polanians lived autonomously and controlled their clans by themselves», but after the death of Kyi, Shchek and Khoryv «their descendents started reigning over Polanians». At the turn of the 9th century, the internal political consolidation of the Slavs who inhabited the land along the Dnieper resulted in an early state formation, Rusland, in the Middle Dnieper region with its center in Kyiv (named after its legendary founder Kyi). In time Kyiv developed into a significant East European center of crafts and trade, which maintained broad foreign political and economic relations and turned into the core of intertribal political and cultural activities. This fact was mentioned in an Armenian chronicle written in the 8th century.

Kyivan Rus’ (Ancient Rus^’) occupied the lands between the Baltic Sea and the Black Sea and stretched from Transcarpathia to the Volga and the Oka rivers. Its political form was early feudal monarchy with the Grand Kyiv Prince (Knyaz¹) as the head of the state. The Princes Oleh (882-912), Ihor (912-945), Svyatoslav (957-972), and Princess Olha (945-957) established feudal relations in society and elaborated the state hierarchy.

The reign of Volodymyr the Great (980-1015) and later his son Yaroslav the Wise was a golden age of the Kyivan state. Their reforms contributed to the political, economic and cultural consolidation of East Slavs and made the state thrive.

According to historical sources, Kyivan Rus’ played a significant role in world history, especially in the formation of the political map in Medieval Europe. In particular, the international relations of Rus’ were reflected in treaties signed by Kyivan princes with the neighboring states. Though only three treaties with Greeks signed by princes Oleh in 911, Ihor in 945, and Svyatoslav in 971 have been preserved, other treaties with the Byzantine Empire and the Volga Bulgars were mentioned in chronicles.

The establishment of relations with the Byzantine Empire lasted also under Princess Olha, who visited Constantinople twice in 956 and 957. During those visits allied treaties were signed. Upon the baptism of Kyivan Rus’ by Volodymyr the Great in 988, the states international relations conside-rably expanded and became stronger. Kyiv cemented relations with many European countries. At the end of the 12th century Rus¹ had no formidable enemies that would military or politically endanger it.

The Tatar Mongolian invasion in 1237-1241 inflicted irreparable damage on Rus’. The destruction of Kyiv in 1240 terminated a historical era in which the city acted as the main center of all of the Rus lands. In other words, the Kyiv period of Ukrainian history tragically came to an end.

The Galicia-Volyn State directly inherited the political and cultural traditions of Kyivan Rus’ and carried on the early period of Ukrainian statehood. It was the first Ukrainian kingdom that separated from Kyiv at the end of the 11th century and was united by Yaroslav the Wise’s great grandson Volodymyrko (1141 -1153).

The Galicia-Volyn State accomplished its mission to bridge Ukraine with Europe. It kept the door open for West European cultural influence in Ukraine and at the same time preserved the best Ukrainian traditions.

This state properly presented itself to West Europe as the direct heir of Kyivan Rus’ and carried on its traditions to be passed over in turn to the Cossack national liberation movement. The latter led to the establishment of the Cossack State under Bohdan Khmel’nytsky (1595-1657), who also organized its administrative management.

The extension of social, economic and cultural processes and diplomatic relations determined the formation of the Ukrainian, Belarussian and Russian nations from the 13th century on the ground of those lands and kingdoms. The Ukrainian nation was constituted in the territories of Kyiv, Chernihiv and Siversk, Pereyaslav, Volyn, Galicia, Podillya as well as Bukovyna and Transcarpathia. Kyiv and the lands around it became the ethnic foundation for the new nation. It is not a surprise that the term Ukraine was at first associated with the region along the Dnieper River (1187) and starting from the 17th century it expanded to all the lands inhabited by Ukrainians.

A new stage of Ukraine’s participation in the development of world civilization commenced on July 16, 1990, when the Verkhovna Rada (the Ukrainian Parliament) ratified the Declara-tion about the National Soverei-gnty of Ukraine. The recognition of Ukraine’s independence on the part of the world community was crucial for its further develop-ment.

Relations with other European countries are a prerogative for our nation. This direction is motiva-ted by our millennial history, since Ukraine has been perma-nently connected with the spiritual and cultural values and achievements of European civili-zation.

Сама історія України є історією заснування, становлення та розвитку української держав-ності. У період розпаду первісно- общинного ладу в ранньому залізному віці (VIII ст. до н.е. – IV ст. н.е.), коли на великій території України мешкали скіфи, кімме-рійці й сармати, найбільш яскра-вим культурним проявом була Велика Скіфія – одне з перших державних утворень у Східній Європі. Вона об’єднувала під своєю владою різні за походжень-ням і мовою племена й народи, у тому числі й предків східних слов’ян.

Розвиток економіки могутньо-го соціально-політичного об’єд-нання, яким була Велика Скіфія, здійснювався в межах двох – лісової та лісостепової – природ-них смуг. Основу економіки степової Скіфії складало кочове скотарство, лісостепової – земле-робство і пастушаче скотарство. Зернове господарство було настільки розвиненим, що не тільки забезпечувало потреби місцевого населення, але й дозволяло торгувати зерном із греками Північного Причорно-мор’я та Криму. В цілому у скіфсько-сарматську еру еконо-мічна система була різнотипною, оскільуки етнічно та культурно різні спільноти, включаючи племена скотарів перехідної лісо-степової зони, напівкочових погоничів великої рогатої худоби в степах та грецьких колоністів на різних щаблях розвитку , діяли одночасно на тій самій території. Незважаючи на відмінності в політичних поглядах та етнічну приналежність, а також на розір-вання взаємин, що траплялось час від часу, економічна система трималась досить стабільно протягом декількох століть.

У слов’ян, місцевих мешкан-ців Східної Європи, де їх пращури жили з давніх давен, розвивалося осіле землеробство та скотарство. Вони багато знали і були досвідченими у розведенні коней, волів, свиней, овець, кіз, курчат, гусей, а також собак. Важливість розведення великої рогатої худоби для древніх слов’ян відображалась у їхніх віруваннях: хоча їхній пантеон богів був досить обмеженим, язичники мали особи-вого «заступника, захисника худоби» Велеса або Волоса, який захищав стада й піклувався про поголів’я.

Не менш популярним промис-лом було бджільництво. Мед був улюбленим напоєм. Разом із воском він складав одну з головних статей вивозу, у зв’язку з чим давньоруське законодавство («Руська Правда» – правовий кодекс держави, що визначав пра-ва людини, їх захист, недоторкан-ність общинної та приватної власності) приділяє велику увагу охороні бджільництва та бортниц-тва, полюванню і рибальству. Пізніше з’явився і використову-вався збірник законів (кінець XIII ст.) «Право магдебурзьке». У лівобережній Малоросії устрій і суд за магдебурзьким правом використовували (до 1840 р.) Київ, Чернігів, Ніжин, Переяслав, Стародуб, Козелець, Остер, Почеп, Погар, Мглин, Полтава та Новгород-Сіверський.

Слов’янські купці з Київщини і взагалі Східної Європи здійснювали подорожі до хозар і болгар через Волгу, Каспійське море до Тегерана і Багдада шляхом «з варяг у греки», тобто Дніпром і Чорним морем до Константинополя. Вони вивозили хутро бобра, сріблястої лисиці, соболя, білки та куниці. Інші експортовані товари включали: мед, віск, необроблені шкіри та рабів. Обмін товарами між київськими купцями та Візантійською імперією було узаконене угодами, які датуються ще 907, 911 та 945 роками нашої ери. Однак згідно історичних джерел були підписані й інші угоди з Візантійською імперією та поволзькими болгарами.

Торговельні шляхи між Європою та Азією, що проходили через землі Хазарського каганату, особливо у південно-східній частині сучасної України, були пов’язані зі славетним «великим шовковим шляхом», який існував ще зі скіфських часів від меж Китаю до Апеннінського півостро-ва. Його основні напрямки розгалуджувались на менші торго-ві шляхи, що йшли до сіверян, у Київ, території на захід від Азовського моря та Кубані (Тамань і Крим) і через гірські стежки до Грузії. Торгівля ніколи не обмежувалась шовком. Насправді наприкінці ери Хазарського ханства, коли китай-ський шовк все більше почали замінювати бавовною, каравани, що прямували цими дорогами, везли різноманітні товари, серед яких були амфори з вином, глечики з вазеліновим маслом, а також гарячих арабських коней. Численні археологічні знахідки, особливо візантійські та арабські монети династій Умайядів та Аббасидів, що датуються 8-10 століттями, свідчать про інтенсив-ні торгові відносини.

Період з кінця І тис. до н.е. до кінця І тис. н.е. в історії слов’янських племен був переломним. У цей час у них завершувався процес розкладу первіснообщинного ладу і почалося формування нового суспільства з класовою структурою. Завершення цього процесу припадає на середину IX століття, коли остаточно сформувалися феодалізм та Київська держава.

Як засвідчують літописи, ще до заснування Київської Русі «поляни жили осібно і володіли родами своїми», а після смерті Кия, Щека і Хорива «почав рід їх тримати княжіння у полян». На зламі VIІІ-ІХ ст. у Середньому Подніпров’ї як результат внутрішньополітичної консоліда-ції дніпровських слов’ян складається ранньодержавне об’єднання – Руська земля з центром у Києві, який було названо на честь старшого брата легендарного засновника міста, Кия. З часом Київ перетворився в значний ремісницько-торговий центр Східної Європи, який підтримував широкі зовнішньо полі-тичні і торгові зв’язки, набув значення міжплемінного політич-ного та культурного центру. Про це також згадується у вірменській хроніці VIII ст.

Київська Русь (Давня Русь) – охоплювала територію від Балтики до Чорного моря і від Закарпаття до Волго-Окського межиріччя. Політична форма – ранньофеодальна монархія (глава – великий князь київський). За часів князювання Олега (882-912), Ігоря (912-945), Ольги (945-957), Святослава (957-972) відбулося формування феодальних відносин суспільної та державної ієрархії.

Найвищого розквіту Київська держава досягла в часи княжіння Володимира Святославича (980-1015). Реформи князів Володимира Святославича і Ярослава Мудрого сприяли політичній, економічній і культурній консолідації східних слов’ян, найвищому піднесенню держави.

Як свідчать історичні джерела, значення Київської держави у світовій історії було великим. Вона відігравала значну роль у формуванні політичної мапи середньовічної Європи. Міжнародні відносини Русі, зокрема, відобразилися в договорах, які укладали київські князі із сусідніми державами. Щоправда, збереглося лише три договори з греками князів Олега (911 р.), Ігоря (945 р.) та Святослава (971 р.), хоча в джерелах згадується і про інші договори з Візантією та волзькими болгарами.

Усталення стосунків із Візантією тривало і за княгині Ольги. Вона здійснила два візити до Константинополя (956 і 957 рр.), під час яких були укладені союзницькі угоди. Після хрещення Київської Русі Володимиром Великим (980-1015 pp.) міжнародні зв’язки значно розширилися і зміцніли. Київ налагодив відносини з багатьма країнами Середньої Європи. Русь наприкінці XII ст. не мала жодного грізного ворога, котрий становив би для неї значну воєнно-політичну загрозу чи небезпеку.

Непоправної шкоди Русі завдала татаро-монгольська нава-ла (1237-1241 pp.). Зруйнуванням Києва в 1240 році завершилась історична ера, в якій місто відігравало роль головного центра всіх земель Київської Русі. Іншими словами, період Київської Русі в українській історії добіг трагічного кінця.

Найбезпосереднішим спадко-ємцем політичної та культурної традиції Київської Русі стала Галицько-Волинська держава, яка продовжила ранній період української державності. Це було перше українське князівство, що наприкінці XI ст. відокремилося від Києва, яке об’єднав правнук Ярослава Мудрого Володимирко (1141-1153 pp.).

Галицько-Волинська держава завершила свою місію об’єднання України з Європою. Двері її були відчинені для впливу західноєвро-пейської культури на Україну, і в той же час вона зберігала найкращі українські традиції.

Ця держава гідно презентувала себе в західноєвропейському світі як справжня пряма спадкоємиця Київської Русі й на сто років продовжила її традиції, щоб передати їх козацькому національ-но-визвольному рухові, вершиною якого стало творення держави Богдана Хмельницького (1595-1657 pp.). Засновник української держави, він став першим органі-затором адміністративного управ-ління в ній.

Поглиблення соціально-еконо-мічних і культурних процесів, торговельних та інших зв’язків зумовило формування, починаючи з XIII ст, на основі цих земель і князівств територій української, російської та білоруської народ-ностей. Так, на теренах Київської, Чернігово-Сіверської, Переяслав-ської, Волинської, Галицької, Подільської земель, а також Буковини та Закарпаття утворю-ється українська народність. Етнічним осердям українського етносу стала Київська земля. Видатну роль у цьому процесі відіграв Київ. Не дивно, що саме за Наддніпрянщиною раніше, ніж за іншими землями Південної Русі, закріпилася назва Україна (1187 p.). Із XVII ст. цією назвою стали позначати всі землі, заселені українським народом.

Новий етап для участі України в розвитку світової цивілізації розпочався 16 липня 1990 p., коли Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Велике значення для нової української держави мало визнання її незалежності з боку світового співтовариства.

Домінантними для нашої держави є відносини з країнами Європи. Тому свідчить тисячолітня історія, коли Україна і духовно, і культурно була нерозривно пов’язана з цінностями європейської цивілізації та цивілізаційними здобутками своїх західних сусідів.