1. Предмет договору

1.1. Заставодавець забезпечує вимоги, що містяться у його зобов'язаннях за договором № 1 від 1 листопада 2004 р., про на­дання безпроцентної зворотної фінансової допомоги шляхом пе­редачі Заставодержателю у заставу сільськогосподарської про­дукції, що є його власністю, згідно з переліком, у кількості, з показниками якості та за ціною, вказаними у складському свідоцтві, яке додається (Додаток № 1).

1.2. Заставодержатель набуває права власності на об'єкт за­стави у разі невиконання зобов'язань Заставодавця згідно із за­значеним у ст. 1.1 договору.

2. Зобов'язання сторін

2.1. Заставодавець зобов'язується одночасно з укладенням цього договору передати Заставодержателю документи, які під­тверджують його право власності на об'єкт застави: копії при­буткових накладних, а також сертифікатів на продукцію, що підлягає обов'язковій сертифікації, санітарні та карантинні по­свідчення.

2.2. Забезпечені заставою зобов'язання Заставодавця, зазна­чені у ст. 1.1, здійснюються шляхом повернення суми, одержаної як фінансова допомога, у термін, визначений договором.

2.3. Заставодавець гарантує відсутність прав третіх осіб на заставлену продукцію та зобов'язується не відчужувати, а також не передавати в заставу цю продукцію за іншими зобов'язаннями і занести цей договір до книги застав підприємства.

2.4. Заставодержатель зобов'язується не розголошувати комер­ційну таємницю, що складається з відомостей про об'єкт застави.

2.5. У разі невиконання Заставодавцем умов ст. 2.2 цього дого­вору право власності на заставлену продукцію передається Заста­водержателю на підставі ст. 1.2 цього договору по закінченні трьох діб з дня закінчення строку повернення фінансової допомоги.

3. Відповідальність сторін

3.1. У разі невиконання зобов'язань за цим договором винна сторона відшкодовує завдані збитки, включаючи неодержаний прибуток.

3.2. За кожний день прострочення зобов'язань Заставодавця, обумовлених ст. 2.5 цього договору, він сплачує пеню у розмірі 0,5 % вартості об'єкта застави.

Договір набирає чинності з дня його укладення та діє до його

повного виконання.

Зміни до договору можуть бути внесені письмовою угодою

сторін.

Юридичні адреси та банківські реквізити сторін:

Заставодержатель ________

Заставодавець ________

Договір підписали:

Директор ______(Оніщенко В.В.)

Голова правління _______(Куценко Я.Ф.)

Які умови (підстави) цивільно-правової відповідальності?

Згідно з положеннями Цивільного кодексу України, ци­вільно-правова відповідальність — це санкції, що засто­совуються до правопорушника у вигляді накладення на нього додаткових цивільно-правових обов'язків або поз­бавлення належного йому цивільного права. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушен­ням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідальність може наставати у таких формах: від­шкодування збитків, сплата неустойки, втрата завдатку, конфіскація майна, компенсація моральної (немайнової) шкоди і т. ін.

За підставами виникнення прав та обов'язків, за пору­шення яких встановлена відповідальність, вона поділяєть­ся на договірну і недоговірну. Договірна відповідальність настає у вигляді санкцій за порушення договору (коли борж­ник вчасно не передає речі, не виконує роботу або виконує її неналежним чином, то він повинен відшкодувати креди­торові збитки, заподіяні таким невиконанням). На відміну від договірної недоговірна відповідальність має місце, коли відповідна санкція застосовується до правопорушника, який не перебуває у договірних відносинах з потерпілим (у разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я юри­дична чи фізична особа, відповідальні за шкоду, зобов'я­зані відшкодувати потерпілому заробіток, виплатити одно­разову допомогу і т. ін.).

Юридичне значення розмежування договірної і недого-вірної відповідальності полягає в тому, що форми та розмір недоговірної відповідальності встановлюються тільки зако­ном, а форми і розмір договірної відповідальності визнача­ються як законом, так і договором.

При укладенні договору сторони можуть передбачити відповідальність за такі правопорушення, за які чинне за­конодавство не передбачає будь-якої відповідальності. Сто­рони можуть також підвищити або знизити розмір відпові­дальності порівняно зі встановленим законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові на­слідки, встановлені договором або законом, зокрема:

• припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

• зміна умов зобов'язання;

• сплата неустойки (штраф, пеня);

• відшкодування збитків та моральної шкоди.

Збитки включають:

• дійсні збитки — це сума, на яку зменшилась вартість майна кредитора внаслідок неправомірних дій боржника. Вони складаються з витрат, які кредитор зробив або пови­нен був зробити для відновлення порушеного права, а та­кож вартості втраченого кредитором майна (витрати з ре­монту автомобіля, на придбання пошкодженої речі і т. ін.).

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доводиться кредитором. Коли інше не передбачено законом або договором, при визначенні збитків беруть до уваги рин­кові ціни, що діяли на день добровільного задоволення борж­ником вимоги кредитора, у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, — у день вчинення позову. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що діяли на день ухвалення рішення;

• втрачену вигоду (неодержані доходи) — доходи, які особа могла реально одержати за звичайних умов, якби її право не було порушено. При визначенні неодержаних до­ходів враховують вжиті кредитором заходи для їх одержан­ня і здійснені з цією метою приготування. Прикладом втра­ченої вигоди може бути випадок, коли наймач пошкодив найнятий автомобіль, внаслідок чого наймодавець не тільки змушений витратити кошти на ремонт автомобіля, а й не отримав прибутку, який мав би від перевезення пасажирів, якби не було правопорушення.

Коли за порушення зобов'язання встановлена неустой­ка, то її стягують у повному розмірі понад відшкодовані збитки, якщо інше не було передбачено угодою сторін.

Відшкодування збитків у разі невиконання зобов'язан­ня і сплати неустойки за його невиконання звільняє борж­ника від виконання зобов'язання в натурі, якщо інше не передбачено законом або договором.

У разі невиконання боржником обов'язку передати кре­диторові індивідуально визначену річ як предмет зобов'язан­ня кредитор має право вимагати відшкодування завданих йому збитків, а також відібрання цієї речі у боржника. Останнє право відпадає, якщо річ уже передано іншій особі, яка має однорідне право. Якщо річ ще не передано, перева­гу має той з кредиторів, зобов'язання на користь якого ви­никли раніше, а якщо це неможливо визначити, — той, хто раніше вчинив позов.

Боржник не звільняється від відповідальності за неви­конання грошового зобов'язання. Коли збитки, завдані кре­диторові неправомірним користуванням його грошовими коштами, перевищують суму процентів, передбачених уго­дою, він має право вимагати від боржника відшкодування збитків у частині, що перевищує цю суму.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простро­ченої суми, якщо договором або законом не встановлено інший розмір процентів.

Коли порушення зобов'язання сталося з вини обох сторін, суд відповідно зменшує розмір відповідальності борж­ника. Суд має право також зменшити розмір відповідальності : боржника, якщо кредитор з необережності сприяв збільшен­ню розміру збитків, завданих порушенням виконання зобо­в'язання, або не вжив заходів для їх зменшення.

Боржник відповідає за порушення зобов'язання третіми особами, на яких було покладено його виконання, якщо за­коном не передбачено відповідальність безпосередньо вико­навця.

Договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відпо­відальність іншої особи. Наприклад, за гарантією банк, інша фінансова установа відповідає перед кредитором за пору­шення зобов'язання боржником. У цьому разі до пред'яв­лення вимоги гаранту кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовив­ся задовольнити вимогу кредитора чи кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимо­гу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Після отримання вимоги кредитора особа, яка несе суб­сидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, пред'явленої їй кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі подання позову, — подати клопотання про залучення основного боржника до участі у справі.

За загальним правилом цивільно-правова відповідаль­ність може мати місце за наявності складу правопорушення. Саме склад цивільного правопорушення є юридичним фактом, який породжує правовідносини між правопоруш­ником і потерпілим та створює певні претензії потерпілого та обов'язки порушника відшкодувати шкоду, заподіяну протиправними діями. Сукупність умов, за яких може на­стати відповідальність у вигляді відшкодування збитків, і називають загальним складом цивільно-правової відпові­дальності. До таких умов належать:

• протиправність поведінки боржника. Протиправною визнається поведінка, яка порушує норму права, незалеж­но від того, чи знав правопорушник про протиправність своєї поведінки (передбачається порушення закону або договору боржником). Протиправна поведінка набуває вираження у вигляді не тільки протиправної дії, а й бездіяльності. На­приклад, прострочення боржника або прострочення креди­тора;

• шкода є другою неодмінною умовою цивільно-право­вої відповідальності у формі відшкодування збитків. Шко­да може бути майновою (пов'язана з відповідними матері­альними втратами) або моральною, яка полягає у втратах немайнового характеру внаслідок моральних і фізичних страждань потерпілого;

• причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками чи іншими негативними наслідками, що настали для потерпілої сторони. Причинний зв'язок — зв'язок, що об'єктивно існує між поведінкою боржника і наслідком, який настав. У тих випадках, коли наслідок є проявом ви­падкового, незакономірного збігу певних обставин, серед яких поведінка боржника не є істотною, причинний зв'я­зок відсутній. Не вважається таким випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобо­в'язання, відсутність у боржника необхідних коштів;

• вина боржника. Вина — це певне психічне ставлен­ня особи до своєї неправомірної поведінки та її наслідків. У кримінальному праві діє презумпція невинності, а в цивільному — презумпція винності боржника. Відсутність ' власної вини в цивільному праві доводиться особою, яка і порушила зобов'язання. Боржник буде вважатися винним доти, доки не доведе свою невинність. Особа є невинною, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. В цивільному праві і форма вини, як правило, не впливає на розмір відповідальності.

Якщо для покладення на правопорушника цивільної і відповідальності у формі відшкодування збитків необхідний повний склад цивільного правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок, вина), то для стяг-^; нення неустойки або втрати завдатку кредиторові досить ' довести, що поведінка боржника є протиправною, а вина його припускається, коли він не довів відсутності своєї ^! вини в порушенні зобов'язання. Тут має місце неповний, "урізаний" склад правопорушення.

Особливістю цивільно-правової відповідальності є також те, що вона може настати й без вини, якщо це передбачено законом або договором. Це можна пояснити специфікою деяких договорів та особливостями позадоговірних відно­син. Так, власник джерела підвищеної небезпеки зобов'я­заний відшкодувати шкоду, заподіяну цим джерелом підви­щеної небезпеки, якщо не доведе, що шкода виникла вна­слідок непереборної сили або умислу потерпілого. За дого­вором зберігання професійний зберігач відповідає також за втрату або пошкодження речі, якщо не доведе, що це стало­ся внаслідок непереборної сили.

У Цивільному кодексі України відповідальність без вини (крім дії непереборної сили) встановлена також для осіб за порушення зобов'язань у зв'язку зі здійсненням ними підприємницької діяльності.

Що таке цивільно-правовий договір? Який його зміст?

Однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов'я­зань закон називає договір. Як юридичний факт договір належить до числа правомірних дій, що вчиняються з волі його учасників і спрямовується на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав або обов'язків. Проте роль договору не обмежується тільки тим, що він впливає на динаміку цивільних правовідносин (породжує, змінює або припиняє їх). Відповідно до вимог Цивільного кодексу України, звичаїв ділового обігу, вимог розумності та спра­ведливості договір також визначає зміст конкретних прав та обов'язків учасників договірного зобов'язання. В цьому розумінні договір є засобом регулювання поведінки цивіль­них правовідносин.

У сучасних умовах зростає роль договору як універсаль­ної та найбільш доцільної форми опосередкування товарно-грошових відносин.

Визначальним моментом договору є домовленість сторін. Кожна особа вільна у своєму виборі укладати чи не уклада­ти договір. Свобода договору передбачає вільний вибір кон­трагента. Сторони вільні у виборі виду договору. Вони мо­жуть укласти як договір, безпосередньо передбачений Ци­вільним кодексом України чи іншим нормативним актом, так і договір, який поєднує ознаки кількох видів договорів, так званий змішаний договір.

У сторін є можливість виявити своє бачення змісту дого­вору. Вони можуть відмовитися від традиційних положень і перерозподіляти обов'язки в договорі на свій розсуд. Але договір є завжди обов'язковим для виконання сторонами.

Оскільки договір є різновидом правочину, то класифі­кувати договори можна за тими ж критеріями, що й пра-вочини (односторонні, двосторонні і багатосторонні, кон-сенсуальні й реальні, сплатні й безплатні, абстрактні й ка­зуальні тощо).

Систему цивільно-правових договорів за юридичною та економічною ознаками можна побудувати на тих же заса­дах, що й систему зобов'язань, які виникають із договорів, наприклад: 1) договори про передачу майна у власність (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, дарування, ; рента, постачання енергетичних ресурсів тощо); 2) договори про передачу майна у тимчасове користування (майно-; вий найм, оренда, лізинг, позичка тощо); 3) договори на і. виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне Г будівництво, на виконання проектних і розвідувальних і робіт, з виконання аудиторських робіт тощо); 4) договори на передачу результатів творчої діяльності (авторські, лі­цензійні договори, договори на передачу науково-технічної продукції тощо); 5) договори про надання послуг з переве-' зень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням); 6) кредитні договори (позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, розрахунки); 7) договори зі стра­хування (майнове та особисте страхування); 8) договори з надання послуг (доручення, комісія, експедиція, зберігання, охорона тощо); 9) договори про сумісну діяльність, комер­ційна концесія.

Договір — це взаємна угода, тому в ньому містяться окремі положення, умови, які визначають права та обов'яз­ки сторін. Сукупність цих умов, погоджених між сторона­ми, становить зміст договору.

Традиційно в цивільному праві розрізняють істотні, зви­чайні й випадкові умови договору. Ця класифікація має не лише теоретичне, а й практичне значення, особливо тоді, коли йдеться про встановлення самого факту укладення договору.

Істотними умовами договору є умови, без погоджен­ня яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Так, для договору купівлі-продажу істотними умовами є предмет, ціна, кількість, якість. Для договору майнового найму крім пред­мета і ціни істотною умовою є також строк договору.

Звичайні умови — це умови, які традиційно, за звичаєм, включають до договору. Від істотних вони відрізняються тим, що не потребують окремого погодження і про них не обов'язково застерігати у тексті договору. Наприклад, якщо в договорі майнового найму сторони не обумовили, хто з них — наймодавець чи наймач — буде проводити поточний ремонт зданого в найм майна, то діятиме диспозитивне пра­вило, зазначене чинним законодавством, а саме: обов'язок проводити за свій рахунок поточний ремонт покладається на наймача.

Випадковими умовами прийнято вважати умови до­говору, погоджені сторонами у відступ від положень дис­позитивних норм або з метою вирішення питань, що взагалі не врегульовані законодавством. Наприклад, якщо за договором майнового найму обов'язок проводити поточ­ний ремонт сторонами було покладено на наймодавця, то ця умова для цього конкретного договору і буде вважатися випадковою.

Всі умови — істотні, звичайні, випадкові — після укла­дення договору стають однаково обов'язковими і сторони повинні їх дотримуватися.

У визначенні змісту договорів, важливу роль відіграють типові, або взірцеві, договори. Типові, або взірцеві, дого­вори є уніфікованим засобом (взірцем), що забезпечує одна­кове оформлення конкретних договірних відносин, вироб­лених практикою й опублікованих у пресі. Типові, або взірцеві, договори часто використовують при укладенні так званих публічних договорів і договорів про приєднання.

Публічним визнається договір, в якому однією зі сторін є підприємець або інша особа відповідно до закону, що взя­ли на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконан­

ня робіт або надання послуг кожному, хто до неї зверта­ється (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загаль­ного користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, бан­ківське обслуговування тощо). При цьому ціна товарів (робіт, послуг), а також інші умови публічного договору встановлюються однаково для всіх споживачів. Підприє­мець не повинен віддавати переваги одній особі перед іншою щодо укладення публічного договору, крім випадків, перед­бачених законодавчими актами. Відмова підприємця від укладення публічного договору за наявності у нього мож­ливості надання споживачеві відповідних товарів або послуг не допускається.

Договором про приєднання визнається договір, умови якого визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах і можуть бути прийняті іншою сторо­ною не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Сторона, яка приєдналася до договору, може вимагати розірвання або зміни договору і відшкоду­вання заподіяних їй збитків, якщо договір про приєднання, хоч і не суперечить законодавчим актам, але позбавляє цю сторону звичайно наданих їй прав, виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язань або містить інші явно обтяжливі умови для сторони, яка приєдналася до договору. При цьому вважається, що сторо­на, яка приєдналась, виходячи зі своїх розумних інтересів, не прийняла б цих умов, якби в неї була можливість брати участь у визначенні умов договору. Якщо вимоги щодо зміни або приєднання, розірвання договору пред'явлені стороною, що приєдналась до договору у зв'язку зі здійсненням своєї підприємницької діяльності, сторона, яка надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналась, знала або по­винна була знати, на яких умовах укладає договір.

Попереднім договором є договір, сторони якого зобо­в'язуються протягом певного строку (у певний термін)

укласти договір у майбутньому (основний договір) на умо­вах, встановлених попереднім договором. Істотні умови ос­новного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому в попередньому договорі, коли такий порядок не встановлений актами ци­вільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, — письмово. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Договір на користь третьої особи є договором, в яко­му боржник зобов'язується виконати свій обов'язок на ко­ристь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не перед­бачено договором або законом чи не випливає із суті догово­ру. З моменту вираження третьою особою наміру скориста­тися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої сторони, коли інше не передбачено договором. У разі відмови третьої сторони від права, нада­ного їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим пра­вом, якщо інше не випливає із суті договору.

При укладенні договорів, а найчастіше при їх виконанні та вирішенні спорів, пов'язаних з порушенням договірних зобов'язань, виникає потреба у з'ясуванні змісту договору в цілому або окремих його умов, тобто в тлумаченні договору.

При тлумаченні договору суд або третейський суд бере до уваги буквальне визначення виразів, що в ньому містя­ться. Якщо буквальне значення якоїсь умови договору не­зрозуміле, його встановлюють шляхом порівняння цієї умо­ви з іншими умовами і розумінням договору в цілому. Коли в такий спосіб тлумачення не вдається встановити зміст до­говору, то з'ясовують дійсну спільну волю сторін з ураху­ванням мети договору. При цьому враховують усі обстави­

ни, які передували укладенню договору, переговори і ли­стування, практику, що склалась у взаємних сторін, звичаї ділового обороту, подальшу поведінку учасників.

Тлумачення умов договору здійснюють за тими самими правилами, що й тлумачення правочинів, але при цьому можуть враховуватись також взірцеві умови (взірцеві дого­вори), якщо навіть у конкретному договорі й немає поси­лання на ці умови.

Зразок попереднього договору між юридичними особами

ПОПЕРЕДНІЙ ДОГОВІР м. Дніпропетровськ 10 березня 2004 р.

Сторона-1 ЗАТ "БББ", в особі директора Філімонова В.В., що діє на підставі Статуту товариства,

і Сторона-2 ТОВ "ААА", в особі директора Сидоренка П.П., що діє на підставі Статуту товариства, надалі — Сторони, з додер­жанням вимог ст. 365 Цивільного кодексу України та на підставі двосторонніх переговорів, проведених у м. Дніпропетровську 9 бе­резня 2004 р., підписали цей договір про таке:

1. Сторони визнають, що їх науково-виробничий і фінансовий потенціал дає їм підстави встановити довгострокове та взаємови­гідне співробітництво в галузі розробки і втілення різних комер­ційних, науково-виробничих і комерційних проектів.

2. Сторони планують здійснити на першому етапі співробіт­ництва сумісну науково-виробничу діяльність з розробки промис­лової холодильної установки.

3. Для прийняття остаточного рішення щодо реалізації зазна­ченої програми уповноважені представники Сторін проводять спільні консультації і зустрічаються не пізніше 10 травня 2004 р,

4. Сторони зобов'язуються до 1 вересня 2004 р. укласти до­говір про сумісну діяльність.

Договір, який Сторони мають укласти, повинен включати такі умови:

а) Сторона-1 зобов'язується здійснити закупівлю та постачан­ня технологічного устаткування цеху з виробництва промислової холодильної установки;

б) Сторона-2 зобов'язується передати для будівництва цеху будівельний майданчик на відведеній їй земельній ділянці по вул. Болгарській, 1 у місті Дніпропетровську.

5. Проект договору доручається скласти Стороні-2. Проект договору Сторона-2 зобов'язана надати на розгляд Сто-роні-1 не пізніше 1 серпня 2004 р.

6. У разі безпідставної відмови однієї зі Сторін від укладення договору за п. 4 цього договору чи здійснення дій, у результаті яких укладення вищезазначеного договору стане неможливим, винна Сторона несе відповідальність у порядку і на умовах, пе­редбачених чинним Цивільним кодексом України.

Цей попередній договір підписали:

Від Сторони-1 (Філімонов В.В.) Від Сторони-2 (Сидоренко П.П.)

Як здійснюються укладення, зміна і розірвання договору?

Договір вважається укладеним, якщо сторони в на­лежній формі погодили між собою його істотні умови. Ці умови погоджують у процесі переговорів, які передують укладенню договору.

Загальний порядок укладення договорів регулюється відповідними статтями Цивільного кодексу України. Ос­кільки договір є спільним юридичним актом двох чи більше осіб, погодження ними умов договору проходить принаймні дві стадії: а) пропозиція однієї сторони укласти договір, або оферта; б) прийняття пропозиції другою стороною, або ак­цепт. Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, нази­вається оферентом, а сторона, яка прийняла її, — акцеп­тантом. Щоб пропозиція укласти договір вважалася офер­тою, вона повинна відповідати певним умовам:

• у ній повинні міститися всі істотні умови майбутнього договору (предмет, ціна, строк та ін.), щоб сторона, яка отримала пропозицію, зрозуміла про що йдеться. Пропози­ція укласти договір повинна виражати і намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Якщо пропозиція таких умов не містить, то вона є не офер­тою, а лише викликом на оферту, який ні до чого не зобо­в'язує;

• оферта має бути адресована конкретній особі. Тому різноманітні реклама, об'яви, прайс-листи не можуть ви­знаватися офертою, це лише пропозиція невизначеному колу осіб зробити оферту.

Відповідь особи, якій адресована оферта, про прийнят­тя нею пропозиції визнається акцептом. Акцепт завжди повинен бути повним і безумовним. Це означає, що акцеп­тант повністю погоджується із запропонованими умовами договору і повідомляє про це оферента. Коли особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, ви­конала роботу, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія і є прийнят­тям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції або не встановлено законом.

Якщо сторона погоджується в цілому з пропозицією, але бажає внести до умов договору деякі корективи, скажімо, зазначає, що поставку продукції бажано здійснювати не автомобільним транспортом, а залізницею, не помісячне, а поквартальне, то така пропозиція є не акцептом, а новою офертою.

Коли пропозиція укласти договір була направлена із зазначенням строку для відповіді, то договір вважається укладеним, якщо позитивну відповідь було надано протя­гом зазначеного строку. У разі, коли строк на відповідь не зазначався, договір вважається укладеним, якщо згода його укласти дана негайно або протягом звичайного нормально­го часу для відповіді.

Договір вважається укладеним у момент одержання акцепту особою, яка направила оферту. Якщо для укла­дення договору, крім згоди сторін, потрібні передача майна (реальний договір) або вчинення іншої дії (договір підлягає нотаріальному посвідченню чи державній реєстрації), то він вважається укладеним з моменту передачі відповідного майна або вчинення певної дії.

Місцем укладення договору є місце проживання фізич­ної особи або місцезнаходження юридичної особи, яка зро­била пропозицію про укладення договору. Договір є укла­деним, якщо сторони в належній формі д осягли згоди з усіх істотних умов договору. Він може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встанов­лено законом. Наприклад, згідно з Цивільним кодексом України договір ренти укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, а договір про переда­чу нерухомого майна під виплату ренти підлягає також державній реєстрації.

Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної вла­ди, органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування, вирішуються судом. Коли роз­біжності виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правових актів зазначених органів, то вони можуть бути вирішені судом тільки у випадках, встановле­них за домовленістю сторін або законом.

Якщо згідно із законом або угодою сторін договір пови­нен бути укладений у письмовій формі, він може бути укла­дений як шляхом складання одного документа, так і шля­хом обміну листами, телеграмами, телефонограмами тощо, підписаними стороною, яка їх надіслала. Нині розширили­ся технічні можливості вираження волі сторін на укладен­ня договору, зокрема за допомогою факсимільного, елект­ронного чи іншого зв'язку.

Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами ци­вільного законодавства.

Зміна договору означає, що зобов'язання сторін діють відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Розірванням договору зобов'язання сторін припиня­ється. Але зміна і розірвання договору допускаються лише за згодою сторін, тому що договір є обов'язковим для вико­нання сторонами. Угода про розірвання чи зміну договору вчиняється в тій самій формі, що й договір, якщо із закону, іншого нормативно-правового акта, договору або звичаїв ділового обігу не випливає інше.

Договір може бути змінено чи розірвано за згодою сторін або за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істот­ного порушення договору другою стороною та в інших ви­падках, встановлених договором (зокрема, зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішен­ням суду у виняткових випадках, коли розірвання догово­ру суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує витрати, необхідні для вико­нання договору на умовах, змінених судом).

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні цього договору.

Коли сторони не досягли згоди щодо приведення догово­ру у відповідність до обставин, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути на вимогу заінте­ресованої сторони розірваний або змінений за рішенням суду за наявності одночасно таких умов:

• у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

• зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересо­вана сторона не могла усунути після їх виникнення за всієї турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

• виконання договору порушило б співвідношення май­нових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

• із суті договору або звичаїв ділового обігу не випли­ває, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

При розірванні договору внаслідок істотної зміни обста­вин суд, на вимогу будь-якої зі сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливо­го розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'яз­ку з виконанням цього договору.

Коли договір змінений або розірваний у зв'язку з істот­ним порушенням договору однією зі сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Зразок угоди сторін про розірвання договору

УГОДА ПРО РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ №____

Від "_" ______ 200_ р.

м. _________ "_"______ 200_ р.

Замовник: _________________________________,

з однієї сторони, та

Виконавець:_______________________\_________

в особі: ___________________, який діє на підставі Стату­ту, з другої сторони,

Уклали цю Угоду про таке:

1. Замовник і Виконавець у зв'язку з _______________

(мотиви, підстави з яких сторони вирішили розірвати договір)

Домовились розірвати договір № ______ від " "___200_ р.

2. З моменту набрання чинності цією Угодою сторони не вва­жають себе пов'язаними будь-яким правами і обов'язками.

3. Зобов'язання, припинені цією Угодою, виконання яких повинно бути здійснено в такому порядку:

Замовник _________________________________

Виконавець ______________________________

4. Ця Угода складена у двох примірниках, один з яких знахо­диться в Замовника, а другий — у Виконавця.

5. Ця Угода набирає чинності з моменту її підписання.

Замовник Підпис _____ Виконавець Підпис _____

Які особливості договору купівлі-продажу?

За договором купівлі-продажу одна сторона (прода­вець) передає або зобов'язується передати майно (то­вар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Це сплатний, двосторонній і консенсуальний договір. Він спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність покупця, і, отже, є юридичною підставою ви­никнення такого зобов'язального правовідношення, яке обумовлює в покупця абсолютне речове право.

Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, яке є в на­явності і підготовлене для відчуження. Продавцеві спла­чується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні. Оплата придбаного майна повинна здійснюва­тися у національній валюті України — гривні, за винятком випадків, передбачених законом.

Предметом цього договору може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створе-

ний (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. В окремих випадках для покупця становить інтерес не саме придбане майно (як матеріальний об'єкт), а зафіксоване в ньому те чи інше право вимоги, наприклад, у разі купівлі цінних паперів. Предметом цього договору може бути і пра­во вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовують поло­ження про відступлення права вимоги.

Загальні положення про купівлю-продаж застосовують до договорів купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів. Особливості купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватись і законом.

Необхідно підкреслити, що договір купівлі-продажу зе­мельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна уклада­ється у письмовій формі й підлягає нотаріальному по­свідченню та державній реєстрації.

Право продажу майна, крім випадків примусового про­дажу, належить власникові. Це означає, що приймати рішення про відчуження майна (визначати його правову долю) має право лише його власник, оскільки за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати не лише саме майно, а й право власності на нього. Тільки за такої умови у покупця може виникнути відповідне право. Прода­вець не може передати покупцеві те, на що він сам не має права. Якщо продавець товару (майна) не є його власни­ком, покупець набуває права власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Так, Цивільним кодексом України встановлюється особливий порядок реалізації не витребуваних за договором побутово­го підряду виготовлених підрядником речей, або не витре­буваних на транспорті вантажів і багажу, майна, відправ­леного через органи зв'язку. У цих випадках продаж зазна­ченого майна не є примусовим, а лише здійснюється без згоди власника, оскільки такий невідомий або не виявляє Інтересу до належного йому майна, що може завдати охо­ронцю майнової шкоди.

Власникові не обов'язково особисто брати участь в укла­денні договору купівлі-продажу. Він може здійснити ці повноваження через свого представника чи комісіонера. Таким чином, якщо продавцем майна може бути лише пев­на особа, тобто, як правило, власник, то покупцем може бути будь-яка особа. Але обов'язковою умовою участі фізич­них осіб стороною в договорі купівлі-продажу є наявність у них достатньої дієздатності.

Правове регулювання відносин купівлі-продажу здій­снюється Цивільним кодексом України, Законами України "Про захист прав споживачів", "Про цінні папери і фондо­ву біржу", "Про товарну біржу", "Про приватизацію май­на державних підприємств", "Про приватизацію невели­ких державних підприємств", численними підзаконними нормативними актами.

Основні обов'язки продавця передбачено Цивільним ко­дексом України і Законом України "Про захист прав спо­живачів", відповідно до яких продавець зобов'язаний:

• передати покупцеві товар, передбачений договором.

Цей обов'язок вважається виконаним, якщо продавець од­ночасно з переданням товару передав покупцеві його при­належності, а також документи, що до нього належать (тех­нічний паспорт, сертифікат якості тощо), передбачені дого­вором чи нормативно-правовими актами. У разі невиконан­ня цього обов'язку покупець має право вимагати передати йому товар і відшкодувати збитки чи взагалі відмовитись від виконання договору і вимагати відшкодування завда­них збитків. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покуп­цеві, якщо договором передбачено обов'язок продавця щодо доставки товару; надання товару в розпорядження покуп­ця, якщо товар має бути переданий покупцеві в місцезна­ходженні товару. Товар вважається наданим у розпоряджен­ня покупця, якщо він чітко ідентифікований для цілей цього договору шляхом маркування, повідомлення, надісла­ного покупцеві, або іншим чином;

— попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, права застави, до­вічного користування тощо). Невиконання цього правила дає покупцеві право вимагати зниження ціни або розірван­ня договору і відшкодування збитків, крім випадків, коли було доведено, що покупець знав або повинен був знати про права третіх осіб;

— виступити у справі на боці покупця, якщо до нього вчинено позов третіх осіб про відібрання товару з підстав, що виникли до його продажу. Продавець, що був притяг­нений до участі у справі, але не взяв у ній участі, позбавля­ється права доводити неправомірність ведення справ по­купцем. Якщо за рішенням суду товар буде відібрано у покупця, продавець зобов'язаний відшкодувати йому зав­дані збитки;

— повідомити покупця щодо якості товару, його не­доліків. Продавець відповідає за недоліки товару, які не були застережені ним при продажу. Так, відповідно до п. 17 Правил продажу непродовольчих товарів, затверджених на­казом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і тор­гівлі України від 27 травня 1996 р. № 294, при продажу товарів вітчизняного й іноземного виробництва господарю­ючий суб'єкт зобов'язаний надати покупцям достовірну інформацію про товар:

— назву нормативних документів, вимогам яких пови­нен відповідати товар;

— недоліки основних споживчих якостей товару;

— ціну та умови придбання товару;

— дату виготовлення;

— гарантійні зобов'язання виробника;

— правила й умови ефективного використання товару;

— строк придатності товару, інформацію про дії покуп­ця після його закінчення, а також можливі наслідки при невиконанні цих дій;

— назву й адресу виробника, а також підприємства, яке приймає претензії від покупців і здійснює ремонт та техніч­не обслуговування товару;

— відомості про сертифікацію товару (якщо він підля­гає обов'язковій сертифікації).

До обов'язків продавця також належить повідомлення покупця про товари, які за відповідних умов можуть стано­вити небезпеку для життя, здоров'я і майна покупця.

Щодо товарів, які надійшли в продаж від підприємця, повинна бути інформація про його прізвище, адресу, номер документа, який підтверджує право на заняття підприєм­ницькою діяльністю, назву органу, який видав його, гаран­тійний строк і строк придатності;

— зберігати майно і не допускати його погіршення, коли право власності переходить до покупця раніше від його передання. Наприклад, Порядок заняття торговель­ною діяльністю і правила торгового обслуговування населен­ня, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р., передбачає, що придбані покупцем ве­ликогабаритні товари (меблі, будівельні матеріали, піаніно, холодильник, пральна машина та ін.) можуть бути залишені ним на зберігання в магазині, але не більш як одну добу (п. 27). У такому разі продавець протягом цього строку відпо­відає за стан і якість майна, однак ризик випадкової заги­белі майна покладається на покупця як власника.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умо­ви: про кількість товару (встановлюється у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні); асортимент товару (продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті за видами, моделями, розмірами, кольорами чи іншими ознаками, погодженими сторонами); якість товару (продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору); гарантії якості товару (товар, що передається покупцеві, має відповідати вимогам щодо

його якості в момент передання; договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару); строк придатності товару (законом або іншими нормативно-правовими актами може бути вста­новлений строк, із закінченням якого товар вважається непридатним для використання за призначенням; продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, на який встановле­но строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до закінчення цього стро­ку); комплектність товару (продавець зобов'язаний переда­ти весь товар, який входить до комплекту, одночасно, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобо­в'язання); тару та упаковку (на продавця покладається обо­в'язок передати покупцеві товар у тарі та (або) в упаковці, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання); ціну товару (повинна бути обов'язково ви­значена в договорі шляхом досягнення щодо цього обо­пільної згоди); оплату товару (покупець зобов'язаний опла­тити товар після його прийняття або прийняття товаророз-порядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару); страхування товару (договором може бути встановлений обов'язок продавця або покупця застрахува­ти товар).

Які права покупця у разі придбання товару неналежної якості за договором роздрібної купівлі-продажу?

За договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу то­вару, зобов'язується передати покупцеві товар, що зви­чайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його. Цей договір є публічним. До відносин за догово­ром роздрібної купівлі-продажу з участю покупця — фізич­ної особи, не врегульованих Цивільним кодексом України, застосовують законодавство про захист прав споживачів.

Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам цього договору. Це означає, що товар повинен відповідати встановленим стандартам, техніч­ним умовам, зразкам, а якщо товар має недоліки, то прода­вець зобов'язаний зробити застереження про них. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений про конкретну мету придбання товару, про­давець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети. У разі продажу това­ру за зразком та (або) за описом продавець повинен переда­ти покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису.

За недоліки товару продавець відповідає, коли покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які були до цього моменту. Якщо продавцем надано гарантії щодо якості товару, то продавець відпові­дає за їх недоліки, коли він не доведе, що вони виникли після передання товару покупцеві внаслідок порушення останнім правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

Покупець у разі виявлення недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товарів протягом гарантійно­го або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, має право на свій вибір вимагати від продавця або виготовлювача:

• співрозмірного зменшення купівельної ціни;

• безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

• відшкодування своїх витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості това­ру покупець має право на свій вибір:

• відмовитись від виконання договору і вимагати повер­нення сплаченої за товар грошової суми;

• замінити товар неналежної якості на товар, що відпо­відає умовам договору.

У всіх названих випадках покупець має право на відшко­дування зазначених ним збитків.

Якщо продавець товару неналежної якості не є його ви­готовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача.

Вимога покупця про заміну товару підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірки якості товару — протягом 14 днів або в інший строк за згодою сторін.

При заміні товару неналежної якості на товар на­лежної якості, ціна на який змінилась, перерахування вартості не здійснюється.

При розірванні договору розрахунки з покупцем у разі підвищення ціни на товар проводяться, виходячи з його вартості на час пред'явлення відповідної вимоги (якщо покупець вимагає повернути гроші за неякісний телевізор, ціна на який підвищилась, повернення грошей здійснюється за новою ціною, а не за ціною, за яку його було придбано), при зниженні ціни та товар — виходячи з вартості на час придбання (ст. 14 Закону України "Про захист прав спо­живачів").

Вимоги покупця розглядають після подання ним товар­ного чи касового чека, квитанції чи іншого письмового до­кумента, а відносно товарів, на які передбачено гарантійні строки, — при поданні технічного паспорта чи іншого до­кумента, який його замінює. Нагадаємо, що продавець, продаючи товар, зобов'язаний видати покупцеві товарний чи касовий чек, квитанцію або інший письмовий документ, який підтверджує факт купівлі.

Слід мати на увазі, що покупець, який придбав непродо­вольчі товари, що були в користуванні та реалізовувані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, про що він був проінформований продавцем, має право пред'являти зазначені вище вимоги, якщо придбані товари містили істотні недоліки, не застережені продавцем.

Які є гарантії захисту прав покупця за договором роздрібної купівлі-продажу?

Продавець зобов'язаний надати покупцеві необхідну і до­стовірну інформацію про товар, що пропонується до продажу. Ця інформація має відповідати вимогам закону та правилам роздрібної торгівлі щодо її змісту і способів надання. Якщо покупцеві не надано можливості негайно одержати повну і достовірну інформацію про товар у місці його продажу, він має право вимагати відшкодування збитків, завданих не-обґрунтованим ухиленням від укладення договору, а коли до­говір укладено, — в розумний строк відмовитися від догово­ру, вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми і відшкодування збитків, а також моральної шкоди.

Продавець або виготовлювач (чи уповноважені ними представники) зобов'язані прийняти товар неналежної яко­сті від покупця і задовольнити його вимоги про заміну то­вару або усунення недоліків.

Вимога покупця про заміну товару підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірки якості товару — протягом 14 днів або, за домовленістю сторін, в інший строк. У разі відсутності необхідного товару вимога покупця про заміну товару підлягає задоволенню у двомісячний строк з моменту подання відповідної заяви.

Вимога покупця про безоплатне усунення недоліків то­вару підлягає задоволенню продавцем або виготовлювачем протягом 14 днів або, за домовленістю сторін, в інший строк.

За кожний день прострочення продавцем або виготов­лювачем усунення недоліків товару і невиконання вимоги про надання в користування аналогічного товару на час усунення недоліків продавець сплачує покупцеві неустой­ку в розмірі 1 % вартості товару.

Покупець у разі порушення його прав може звернутись із позовом до суду за місцем свого проживання або за місце­знаходженням відповідача — торговельної організації (ст. 126 Цивільного процесуального кодексу України).

Покупці звільняються від сплати державного мита за позовом, пов'язані з порушенням їх прав (ст. 24 Закону України "Про захист прав споживачів").

У разі, якщо на товари не встановлено гарантійного стро­ку або строку придатності, вимоги, пов'язані з недоліками, можуть бути пред'явлені покупцем за умови, що недоліки в проданому товарі було виявлено в розумний строк, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна (будинків, квартир, споруд, земельних ділянок тощо) — не пізніше ніж за три роки з дня передання товару покупцеві, якщо три­валіші строки не встановлено договором або законом. По­зовна давність для вимог, пов'язаних із недоліками прода­ного товару, встановлюється в один рік, що обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, зазначених вище, а якщо на товари встановлено гарантійний строк (строк придатності), — від дня їх виявлення протягом га­рантійного строку (строку придатності).

При задоволенні вимог покупця суд одночасно вирішує питання про відшкодування йому моральної (немайнової) шкоди. Якщо торговельна організація відмовляється задо­вольнити вимоги покупця (про заміну товару неналежної якості, повернення грошей за нього, відшкодування збитків, пов'язаних з ремонтом та ін., передбачених Цивільним ко­дексом України), Державний комітет України у справах захисту прав споживачів чи його органи в областях, містах Києві і Севастополі мають право накласти на торговельну організацію штраф у розмірі 10-кратної вартості товару, відносно якого виник спір (ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів").

Зразок позовної заяви про захист права споживача

До Кіровського місцевого районного суду м. Дніпропетровська

Позивач:

Колісник Григорій Михайлович, який мешкає за адресою:

м. Дніпропетровськ, вул. Шевченка, 101, кв. 10

Відповідач:

магазин №10 "Регул", юридична адреса:

м. Дніпропетровськ, вул. Вокзальна, За

ПОЗОВНА ЗАЯВА

1 липня 2004 р. у магазині № 10 "Регул", що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Вокзальна, За, я купив теле­візор "Рпііірз-300", за який сплатив одну тисячу триста дев'яно­сто гривень.

Підприємство-виготовлювач гарантує якість даної речі протя­гом 24 місяців з дня її придбання.

Через тиждень з дня придбання телевізора мною було виявле­но, що він не працює від мережі постійного струму. Усунути ви­явлені недоліки у гарантійній майстерні неможливо у зв'язку а відсутністю необхідних деталей.

Оскільки дефекти придбаної речі виявлені у період гарантій­ного строку, я звернувся до магазину, де придбав його, з прохан­ням замінити телевізор на аналогічний належної якості. Мага­зин відмовив в обміні речі належної якості, не пояснюючи при­чин цього.

Відповідно до ст. 708 Цивільного кодексу України, ст. 14 За­кону України "Про захист прав споживачів", п. 34 Правил прода­жу непродовольчих товарів,

^^ ПРОШУ:

Стягнути з магазину № 10 "Регул" на мою користь сплачені за товар неналежної якості гроші в сумі 1390 (одна тисяча триста дев'яносто) грн.

Додаток:

1. Паспорт телевізора.

2. Касовий чек магазину про сплату вартості телевізора.

3. Довідка майстерні з гарантійного ремонту про виявлені недоліки телевізора.

4. Копія позовної заяви.

1 вересня 2004 р. Підпис (Колісник Г.М.)

Які є різновиди договорів купівлі-продажу?

Договір купівлі-продажу, є одним із найефективніших засобів взаємозв'язку виробництва і споживання, регуля­тором функціонування господарського комплексу всієї дер­жави. Разом з поступовим становленням в Україні елементів ринкової економіки істотно зросла роль цього договору. В умовах ринкової економіки договір купівлі-продажу є основним регулятором взаємовідносин між виробниками і споживачами, відносин у сфері розподілу і перерозподілу матеріальних благ, забезпечуючи вільний і оптимальний розвиток усіх форм власності, підприємництва і торгівлі.

З укладенням договору купівлі-продажу, як і будь-яко­го іншого правочину, у кожної сторони виникають права і обов'язки, які й становлять його зміст. Важливо, що права однієї сторони співвідносяться з обов'язками іншої сторони так, що відповідному обов'язку продавця кореспондується відповідне право покупця і навпаки. Зокрема, одним із най­важливіших обов'язків продавця є передача майна у влас­ність покупця, а останній набуває право вимагати передачі йому цього майна. У свою чергу покупець зобов'язаний прийняти від продавця придбане майно і сплатити за нього обумовлену ціну, а продавець, відповідно, вправі вимагати прийняття покупцем проданого майна (якщо він у цьому зацікавлений) і сплати за нього належної грошової суми. Тому аналіз змісту обов'язків дає одночасно уявлення і про відповідний зміст прав сторін, що робить недоцільним де­тальний розгляд усіх прав сторін. Виконувати зазначені обов'язки мають обидві сторони одночасно, якщо інше не передбачено законом або договором.

З урахуванням особливостей організаційно-правових форм торгівлі, що використовуються на території перебу­вання сторін договору купівлі-продажу, особливостей спо­собу укладення та виконання договору, є кілька різновидів договору купівлі-продажу, зокрема:

• договори купівлі-продажу в оптовій і роздрібній тор­гівлі (особливості договору роздрібної купівлі-продажу роз­глянуто вище);

• договори, які укладаються на біржах і аукціонах;

• договори купівлі-продажу, які укладаються у внутріш­ньому і зовнішньоекономічному обігу;

• договори купівлі-продажу житлових будинків, квар­тир, земельних ділянок, автомашин, валютних цінностей;

• договори купівлі-продажу об'єктів приватизації;

• договори купівлі-продажу на умовах комісії, консиг­нації та поставки;

• форвардні та ф'ючерсні договори купівлі-продажу.

Кожен із цих видів має певні, особливості щодо умов укладення та виконання, визначення прав і обов'язків сторін та правових наслідків невиконання (неналежного виконання) договору.

Які особливості договору купівлі-продажу житлового будинку і квартири?

Договір купівлі-продажу житлового будинку і квартири має (порівняно з загальними правилами купівлі-продажу) відповідні особливості.

Суворі вимоги чинного законодавства до дотримання форми договору пояснюються важливістю житлового будин­ку і квартири як об'єкта права приватної власності. Договір купівлі-продажу житлового будинку чи квартири обов'яз­ково повинен бути нотаріально посвідченим і підлягає державній реєстрації.

Договір купівлі-продажу житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки та іншо­го нерухомого майна укладається за місцезнаходженням будівлі (ст. 55 Закону України "Про нотаріат").

При посвідченні договору продавець зобов'язаний нада­ти документи, які підтверджують його право власності на майно, яке відчужується: нотаріально посвідчений до­говір купівлі-продажу, зареєстрований на біржі; свідоцтво про право власності, видане при приватизації житлового приміщення органами приватизації; договір довічного утри­мання; свідоцтво про право власності на частину в спільно­му майні подружжя; свідоцтво про придбання будинку на публічних торгах; свідоцтво про право на спадщину; рішен­ня суду про визнання права власності на об'єкти нерухо­мості та інші правовстановлюючі документи.

Інколи квартири продають спадкоємці померлого, не маючи відповідних повноважень. Необхідно пам'ятати, що заповіт чи близька спорідненість не є доказом того, що про­давець — власник квартири померлого громадянина. Таким власником він стає тільки через шість місяців після відкрит­тя спадщини (після смерті спадкоємця), отримавши в нота­ріальній конторі свідоцтво про прийняття спадщини.

Слід мати на увазі, що коли від імені продавця за дові­реністю виступає довірена особа, не виключається, що така довіреність може бути недійсною (наприклад, довіритель помер, скасував її, визнаний недієздатним та ін.), і тоді укладений довіреною особою правочин також буде недій­сним.

Якщо будинок належить подружжю на праві спільної власності, необхідна взаємна згода їх на його продаж. Така згода має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Якщо продавцеві належить частина будинку або квар­тири на праві спільної власності, необхідно надати доказ про відмову співвласників від переважного права купівлі цієї частки.

Продавець зобов'язаний надати довідку-характеристи­ку з Бюро технічної інвентаризації, яка містить характе­ристику будівлі, а якщо в населеному пункті інвентариза­ція не проведена, то довідку виконкому відповідної Ради.

Порядок отримання довідок-характеристик детально ре­гламентовано в Інструкції "Про порядок видачі довідок-ха­рактеристик на об'єкти нерухомого майна, які знаходять­ся у власності юридичних і фізичних осіб", затвердженій наказом Держкомжитлокомунгоспа України від ЗО квітня 1996 р. № 35.

Різноманітні господарські забудови (літня кухня, сарай та ін.) відповідно до цієї Інструкції є підсобними забудова­ми і становлять разом з будинком єдине ціле. У разі прода­жу будинку вони переходять до нового власника разом з будинком, якщо при укладенні договору купівлі-продажу не було передбачено інше.

Якщо квартира належить державній організації, то її можна продати тільки з дозволу Фонду державного майна України.

Нотаріус зобов'язаний перевірити відсутність забо­рони на відчуження будинку (квартири) чи арешту. За­борона на відчуження може бути, наприклад, у зв'язку з укладенням продавцем договору під заставу житлового бу­динку. Якщо покупець дав згоду придбати будинок і відпо­відати за зобов'язаннями продавця (у цьому разі повернути борг), то за згодою кредитора такий договір може бути по-

свідчений. Довідка про відсутність заборони дійсна протя­гом трьох місяців. Для запобігання можливій недобросо­вісності продавця таку довідку потрібно вимагати для на­дання напередодні посвідчення договору.

Ціна будинку (квартири), що продається, визначається угодою сторін, але не може бути меншою за балансову оцін­ку, яку зазначено в довідці-характеристиці.

За посвідчення договору купівлі-продажу нотаріус стя­гує державне мито в розмірі 5 % від суми договору (але не менше як 0,5 % неоподатковуваного мінімуму доходів гро­мадян), а якщо будинок відчужується близьким родичам — дітям, подружжю, батькам, то розмір державного мита ста­новить 1 % (але не менше ніж 0,2 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян). При укладенні договору на біржі, в агентстві нерухомості державне мито стягується в таких самих розмірах.

Після посвідчення договору купівлі-продажу покупець зобов'язаний звернутись до Бюро технічної інвентаризації і перереєструвати на себе придбане домоволодіння.

Покупець має право заявити претензію за недоліками в будинку, якщо їх було виявлено не пізніше ніж за три роки з дня передачі будинку покупцеві, а якщо день передачі установити неможливо — з дня укладення договору купівлі-продажу.

Аналогічні вимоги пред'являють при продажу іншого нерухомого майна — гаража, садового будинку.

Які особливості договору купівлі-продажу автомобіля?

Особливості купівлі-продажу автомобілів і мотоциклів усіх типів і моделей та інших транспортних засобів вітчиз­няного та іноземного виробництва, а також номерних агре­гатів до них (двигуни, кузови, шасі, рами), які не були в експлуатації і пройшли відповідну сертифікацію, встанов­лено Правилами торгівлі транспортними засобами і но­мерними агрегатами, затвердженими Міністерством зов­нішньоекономічних зв'язків і торгівлі 18 грудня 1995 р. (зі змінами від 7 червня 1998 р.), вимоги яких поширю­ються на всі суб'єкти господарювання незалежно від форм власності.

Продаж автотранспортних засобів дозволяється осо­бам, які досягли 18 років, а мототранспортних засобів — особам, які досягли 16 років, з дозволу батьків чи піклу­вальників.

Продаж нових транспортних засобів з дефектами, які погрожують безпеці руху або за технічним станом не відповідають чинним в Україні нормативам і стандар­там, а також які не пройшли передпродажну підготов­ку, заборонено (п. 2.2 Правил).

При продажу транспортного засобу неналежної якості чи неповної комплектності знижується його ціна та він знімається з гарантії, про що інформують покупця.

На проданий транспортний засіб торговельна організа­ція зобов'язана видати покупцю такі документи:

• сервісну книжку;

• інструкцію про порядок експлуатації;

• товарний (касовий) чек чи інший письмовий документ, який підтверджує факт купівлі;

• довідку-рахунок, яка є підставою для реєстрації транс­портного засобу в органах ДАІ.

У разі відсутності сервісної книжки покупцю видається довідка про проведення передпродажної підготовки (п. 2.4 Правил).

Довідка-рахунок повинна бути виконана машинописним способом або чорнилом від руки одним почерком і підписа­на керівником (його заступником), головним бухгалтером, касиром та завірена печаткою.

У разі виявлення у придбаному автомобілі недоліків і прихованих виробничих дефектів у період гарантійного строку експлуатації покупець (якщо при цьому він не пору­шив правил користування чи зберігання транспортного за­собу) має право на безкоштовне усунення неполадок чи об­міну на новий та інші права, передбачені ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів".

Недоліки, виявлені в період гарантійного строку, по­винні бути усунені протягом 14 днів.

Обов'язки з доставки транспортного засобу суб'єкту госпо­дарювання для усунення недоліків і з його повернення покуп­цю покладаються на суб'єкт господарювання (п. 2.11 Правил).

Якщо транспортний засіб реалізовано через посередни­ка чи придбано за межами України, претензії покупця за­довольняються за рахунок суб'єкта господарювання, який його продав.

Зразок договору

купівлі-продажу транспортного засобу з участю громадян

ДОГОВІР КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ м. Дніпропетровськ 2 вересня 2003 р.

Ми, які нижче підписалися, Шелест Микола Павлович, меш­кає в м. Дніпропетровськ по вул. Щорса, 10, кв. 10, далі — "Про­давець", і Сірко Степан Степанович, мешкає в м. Дніпропетровськ по вул. Смілянській, 3, кв. 1, названий далі "Покупець", уклали цей договір про таке:

1. Я, Шелест Микола Павлович, продав Сіркові Степану Сте­пановичу належний мені на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ № 0030 серія ЯАА, виданого МРЕВ № 2 м. Дніпропетровська 10.10.2001 р., мотоцикл "ИЖ-Планета-спорт" за № 0012345631, реєстраційний номер № 01-02 ЯАА.

2. Зазначений предмет Шелест Микола Павлович продає Сірку Степану Степановичу за одну тисячу грн, які Продавець одержав від Покупця під час підписання цього договору.

3. До укладення договору мотоцикл "ИЖ-Планета-спорт" № 0012345631 нікому не проданий, не заставлений, у спорі і під

забороною (арештом) не перебуває.

4. Витрати з укладення цього договору несе Сірко Степан Сте­панович.

5. Цей договір складений у трьох примірниках, один із них

зберігається у справах 2-ї нотаріальної контори за адресою:

м. Дніпропетровськ, вул. Прохолодна, 6А, інші видані Шелесту Миколі Павловичу і Сірку Степану Степановичу.

Підпис (Щелест М.П.) Підпис (Сірко С.С.)

(Посвідчення нотаріуса)

За згодою сторін нотаріально можуть посвідчуватись і договори, щодо яких законодавство цього не вимагає. Саме так вчинили сторони, уклавши договір купівлі-продажу мотоцикла "ИЖ-Планета-спорт".

Після придбання транспортного засобу покупець зобов'я­заний протягом 10 днів зареєструвати його в органах ДАІ.

Порядок і умови такої реєстрації встановлено Правила­ми державної реєстрації і обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, які сконструйовані на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, при­чепів, напівпричепів і мотоколясок, затвердженими поста­новою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. .№ 1388 (зі змінами від 19 квітня 1999 р.).

Транспортні засоби реєструються за місцем постійного чи тимчасового проживання громадянина.

Не підлягають реєстрації і перереєстрації транспортні засоби, у яких підроблені чи знищені ідентифікаційні номе­ри вузлів і агрегатів (п. 14 Правил). Експлуатація транспорт­них засобів, не зареєстрованих в органах ДАІ, заборонена.

Які особливості договору купівлі-продажу в кредит?

Особливість цього договору полягає в тому, що поку­пець стає власником придбаного товару тільки після його повної оплати. З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право заста­ви на цей товар.

Правове регулювання продажу товарів у кредит здій­снюється Цивільним кодексом України і Правилами торгівлі у розстрочку (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1998 р.), дія яких поши­рюється на об'єкти господарювання всіх форм власності.

До приблизного переліку товарів, які можуть бути про­дані у кредит фізичній особі, входять садові будинки, бу­дівельні матеріали, транспортні засоби, побутова телерадіо-апаратура, меблі, газові плити, дитячі коляски, одяг, взут­тя. Конкретний перелік цих товарів тривалого користуван­ня визначає безпосередньо торгова організація.

Продаж товарів у кредит здійснюється особам, які по­стійно проживають у населеному пункті, де знаходиться тор­гова організація, після пред'явлення паспорта і довідки з місця роботи (навчання чи від органу, який виплачує пен­сію. Довідка для придбання товарів може бути видана за умови, що особа не менше трьох місяців пропрацювала на цьому підприємстві (в установі, організації).

Довідка не може бути видана особам, у яких розмір утримання за виконавчими листами становить 50 % заробітної плати (стипендії, пенсії).

Для придбання товарів у кредит може бути видана тільки одна довідка. Наступна можливість придбання товарів у кредит з'являється у покупця тільки після повної сплати за придбаний за цією довідкою у кредит товар (п. 7 Правил).

До особливостей договору купівлі-продажу в кредит на­лежить його обов'язкова письмова форма. Сторони підпи­сують договір, відповідно до якого торговельна організація зобов'язується продати зазначений у договорі товар, а гро­мадянин-покупець — сплатити за товар у строки, передба­чені договором. Договір-зобов'язання складається у трьох примірниках: один залишається в магазині, другий пере­дається покупцю, третій — організації, яка видала довідку.

Сума наданого кредиту не повинна перевищувати тримі­сячної заробітної плати, коли продаж товару в розстрочку платежів становить шість місяців, шестимісячної — при розстрочці платежів на 12 місяців, дванадцятимісячної — на 24 місяці.

Якщо вартість товару перевищує граничну суму креди­ту, різницю між вартістю товару і сумою кредиту, що на­дається, повинен сплатити покупець, за винятком купівлі транспортного засобу.

Продаж товарів у кредит і сплата внесків здійсню­ються за ціною, яка діє на день продажу. Наступні зміни ціни на товар, проданий у кредит, не тягнуть за собою перерахунків.

Спочатку покупець сплачує не менше як 25 % вартості товару, а якщо його ціна перевищує 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — не менше як 50 % . Останню частину вартості товару покупець повинен сплатити в строк від 6 до 12 місяців, а товар, ціна якого перевищує 50 неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян, — у строк до двох років; для транспортних засобів строк може бути про­довжений до п'яти років (п. 10 Правил).

При продажу товарів у кредит з покупців стягуються проценти від суми наданого кредиту. Їх розмір встановлює торговельна організація відповідно до звичайної процент­ної ставки за кредит, яка, у свою чергу, відповідає щомі­сячному офіційному індексу інфляції. Наступні зміни ста­вок за банківські кредити не тягнуть за собою перерахунку.

За невнесення у встановлені строки чергових платежів з покупця стягується пеня, розмір якої передбачений у дого­ворі й не перевищує 1/365 встановленої річної процентної ставки за кредит від суми прострочення за кожний день несвоєчасної оплати (п. 17 Правил).

При звільненні працівника, який не сплатив вартості придбаного у кредит товару, адміністрація підприєм­ства повідомляє про це торгову організацію у п'ятиден­ний строк.

Якщо покупець прострочив оплату трьох чергових пла­тежів, торговельна організація має право в беззаперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса стягну­ти всю суму заборгованості та пені від простроченої суми незалежно від строку настання чергового платежу.

На товари, придбані у кредит, поширюються гарантійні строки користування і порядок обміну, встановлені для товарів, які купуються у роздрібній торгівлі з розрахунком на місці.

У разі придбання товару неналежної якості та вимоги покупця розірвати договір розрахунки з ним при підвищенні ціни на товар здійснюються, виходячи з вартості товару на час здійснення відповідної вимоги, а при зниженні ціни товару — виходячи з його вартості на день купівлі.

Якщо покупець скористався правилом заміни недобро­якісного товару на аналогічний належної якості, але при цьому ціна товару змінилась, перерахунок вартості не про­водиться.

Які особливості договору купівлі-продажу на ринках?

Купівля-продаж на ринках підлягають загальним пра­вилам договору, встановленим Цивільним кодексом Украї­ни, а особливості цього виду договору містяться у Прави­лах торгівлі на ринках, які затверджено наказом Міністер­ства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України 12 бе­резня 1996 р. (зі змінами від ЗО січня і 7 червня 1998 р.).

Правилами встановлені вимоги відносно функціонування ринків, організації продажу на них продовольчих товарів, утворення відповідних умов і надання необхідних послуг у процесі купівлі-продажу товарів, дотримання санітарних вимог і прав покупців.

Для покупця вхід на ринок безоплатний (п. 19 правил). Продавець за день торгівлі на ринку повинен сплатити рин­ковий збір, суму якого встановлюють місцеві Ради. Збір не стягують із сільськогосподарських підприємців, підпри­ємств торгівлі, громадського харчування, кооперативів, громадян, які уклали з дирекцією ринку договори про орен­ду приміщень чи інших стаціонарних пунктів торгівлі.

Громадяни, які систематично (більше чотирьох разів на рік) продають товари на ринках, повинні мати дозвіл на торгівлю (сертифікат, ліцензію) і стати на облік у подат­ковій інспекції.

Якщо юридична або фізична особа займається торгово-посередницькою діяльністю чи реалізацією виготовлених товарів через стаціонарні пункти на ринку, то вона повинна мати відповідні ліцензії чи сертифікати.

Дирекція та інші працівники ринку не мають права вимагати від громадян, підприємств і організацій докумен­ти про належність їм продукції, якою вони торгують (крім тропічних фруктів і овочів, які надходять за імпортом).

Торгівля продукцією тваринного і рослинного похо­дження дозволяється тільки після проведення експерти­зи на ринку й отримання відповідного документа про якість продукції (п. 37 Правил).

На ринках заборонено продавати такі товари;