Особливості географічного положення та природних умов.
Природні умови. Регіон розташований на півостровах Середземного моря – Піренейському, Апеннінському і Балканському. Середземне море багато в чому визначило подібність природних умов регіону. Для південно-європейських ландшафтів характерні сусідство гір і моря, значне розчленування берегів, унікальні ландшафти.
Південна Європа є найбільш гірським європейським регіоном, гори займають3/4 його площі. Найвищими системами є Альпи, Апеннінські, Балканські та Піренейські гори..
На території регіону є й невисокі гірські системи: Іберійські, Кантабрійські гори, Пінд та інші. Усі вони належать до альпійської зони складчастості, їм властива підвищена сейсмічна активність.
Низовини невеликі за площею і розташовані вздовж узбережжя і в долинах великих рік.
Клімат на більшій частині території типово середземноморський, що сприяє сільському господарству і рекреації. Проте опади бувають переважно у зимовий період – 500-1200 мм. Влітку дуже часті посухи, особливо в Греції та Італії.
Природні ресурси. У регіоні відчувається гостра нестача паливних корисних копалин. Тут майже немає нафти, дуже мало природного газу і вугілля.
Проте багатими є поклади різноманітних металів, особливо кольорових: бокситів (Греція), ртуті, міді, поліметалів (Іспанія, Італія), вольфраму (Португалія). Величезні запаси будматеріалів – мармуру, туфу, граніту, цементної сировини, глин (Іспанія, Португалія, Греція).
У південноєвропейських країнах недостатньо розвинута річкова мережа, невеликими є розміри річкових басейнів, переважають короткі й бурхливі річки, що стрімко падають з гір. Багато рік влітку міліють або пересихають.
Країни регіону бідні на деревину (лісистість - 28%). Найбільші лісові масиви – в Португалії (40%) та Андоррі (35%), а мінімальна лісистість – на Мальті (1%).
Природно-рекреаційні ресурси надзвичайно багаті. Це теплі моря, багатокілометрові піщані пляжі, пишна рослинність, мальовничі ландшафти, численні морські та гірські курорти, а також місцевості, сприятливі для альпінізму і гірськолижного спорту тощо.
Історико-географічні особливості розвитку.
Південна Європа пройшла дуже своєрідний шлях розвитку від найдавнішого часу до наших днів.
Уже в 17 ст. до н.е. на сході Середземномор'я існувала фінікійська цивілізація. Вона мала вплив на культуру Греції і навколишніх територій.
Наприкінці 9 ст. до н.е. сформувалася древньогрецька цивілізація, яка мала визначаючий вплив не лише на розвиток сусідніх областей, а й значної частини Європи.
У центрі регіону з 8 ст. до н.е. розпочинає свою історію стародавній Рим, який поступово посилює свій вплив на Апеннінський півострів, а з 1 ст. н.е. його влада поширюється на все Середземномор'я та інші регіони Європи.
У 4 ст. Римська імперія розпадається на західну — Римську імперію і східну — Візантійську у результаті нападів різних племен.
Послаблення імперії привело до завоювання майже всієї території Іспанії, Сицилії, Мальти та інших островів Середземного моря вихідцями із Північної Африки — берберами і арабами.
Араби за період багатовікового перебування на півдні Європи мали сильний вплив на культуру завойованих територій, навчили місцеве населення вирощувати рис, бавовник, будувати зрошувальні системи, а також залишили свій слід у мові і топоніміці.
У середні віки, на перехресті морських доріг із сухопутними, виникали держави-міста Венеція, Генуя, які розбагатіли на посередницькій торгівлі Європи із країнами Сходу. Виробництвом сукна і шовкових тканин славились Флоренція і Мілан. У 14-15 ст. у цих торгових містах зародилося мануфактурне виробництво, яке поступово проникло у Західну Європу. Це був новий етап в економічному житті Європи.
Великі географічні відкриття 15-17 ст. сприяли утворенню на півдні Європи двох могутніх колоніальних держав: Іспанії і Португалії.
Однак гонитва за легкою наживою у колоніальних землях стримувала розвиток держав, що призвело до поступового відставання та економічного занепаду Іспанії і Португалії в епоху індустріалізації, що почалася в Європі з кінця 18 ст.
Процес перебудови економік супроводжувався значними політичними змінами. Так, французька революція 1789 р. прискорила ліквідацію кріпацтва не лише у Франції, а й у всій Європі.
У 50-60-ті роки XIX ст. завершився перехід від ремесла до машинного виробництва: будувалися залізниці, фабрики тощо.
У другій половині 19 ст. на Апеннінському півострові виникла нова централізована національна держава — Італійське королівство (1870).
Наприкінці 19 ст. структурні зміни господарств західноєвропейських країн не обійшли стороною і країни Південної Європи. Так, у Північній Італії сформувалися основні контури індустріального району, тобто промислова революція втягнула економіку регіону у нові світогосподарські економічні відносини, що утверджувались на зламі століть.
Однак політичні події 20 ст. (Перша та Друга світові війни, міжвоєнні катаклізми) стали перешкодою на шляху економічних перетворень південно-європейських країн. Так, у середині 30-х років в Іспанії до влади прийшов диктаторський режим генерала Франко, який не сприяв економічному благополуччю іспанського народу.
Лише Італія, яка стала на шлях ринкових перетворень, у післявоєнний період швидко досягла високих економічних показників, ставши однією із найрозвиненіших держав не лише Півдня, а й всієї Європи і світу.