4. Право приватної власності громадян на землю

Відповідно до Земельного кодексу, громадяни України мають право на одержання у власність земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і госпо­дарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну.

Передача земельних ділянок у власність громадян прово­диться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Безплатно земельні ділянки передаються у власність гро­мадян для: ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється в по­рядку, передбаченому законодавством, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділян­ки, що були раніше надані у встановленому порядку грома­дянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначе­ного Земельним кодексом, садівництва дачного і гаражного будівництва.

За плату передаються у власність громадян для ведення се­лянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку.

При визначенні розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народ­них депутатів, враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, уста­нови, організації та громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації.

Загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і прожива­ють у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соці­альній сфері села.

До осіб, які працюють у сільському господарстві, належать усі працівники колективних сільськогосподарських підприємств, підсобних сільських господарств, селянських (фермерських) господарств, інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій.

При визначенні середнього розміру земельної частки має враховуватися якість сільськогосподарських угідь. Розмір се­редньої земельної частки може переглядатися залежно від демографічних умов і конкретних обставин, що склалися Радою народних депутатів, яка визначила цей розмір.

Надана громадянинові у власність земельна ділянка може бути об'єктом застави лише за зобов'язанням з участю кре­дитної установи.

Колишнім власникам землі (їх спадкоємцям) або землеко­ристувачам земельні ділянки не повертаються. За їх бажан­ням може бути передані у власність або надані у користу­вання інші земельні ділянки на загальних підставах.

Іноземним громадянам і особам без громадянства земельні ділянки у власність не надаються.

Лекція 3. Право землекористування

Питання:

1. Поняття землекористування;

2. Форми землекористування;

3. Припинення і перехід прав на землю;

4. Вилучення (викуп) земель;

5. Плата за придбання землі у власність, земельний податок, орендна платта за землю;

6. Права і обовязки власників землі та землекористувачів;

7. Захист і гарантії прав власників землі та землекористувачів.

1. Поняття землекористування

Питанням використання земель у Земельному кодексу Ук­раїни присвячений окремий розділ, але ні в Земельному ко­дексі, ні в інших законодавчих актах немає чіткого визначення по­няття «землекористування». При розгляді права землекорис­тування, на думку А.М. Шульги, необхідно враховувати, що в умовах формування ринкових відносин в економіці країни право землекористування дещо змінюється. Ми бачимо стійку тенденцію до розширення повноважень землекористувачів. Крім того, земельне законодавство йде по шляху встанов­лення плати за користування землею, розширення дого­вірної форми в галузі землекористування, а також правових та інших гарантій прав землекористувачів.

В юридичній літературі право землекористування розгля­дається як:

правовий інститут, тобто сукупність норм, що регулю­ють права і обов'язки землекористувачів та інших осіб, правовідношення, в якому реалізується суб'єктивне пра­во; суб'єктивне право, яке належить конкретному суб'єкту.

Суб'єктивним правом землекористувача є можлива поведін­ка особи, регламентована законодавством, направлена на вилучення корисних властивостей землі з метою реалізації її матеріальних, екологічних та інших інтересів.

Деякі автори вважають, шо зміст суб'єктивного права зем­лекористування включає повноваження щодо користування земельною ділянкою, тобто повноваження конкретної осо­би безпосередньо здійснювати в своїх інтересах цільову екс­плуатацію земельної ділянки для отримання певних благ. Це так зване обмежене тлумачення права землекористування. Прихильники розширеного тлумачення права землекорис­тування вважають, шо суб'єктивне право землекористуван­ня не можна обмежувати тільки одним повноваженням зем­лекористувача — користуватися земельною ділянкою, воно повинно включати також інші повноваження (володіння і розпорядження), а також обов'язки землекористувача.

Таким чином, з урахуванням повноважень власників і землекористувачів право землекористування можна визна­чити як сукупність повноважень конкретного суб'єкта на во­лодіння і користування певною земельною ділянкою.