5. Землеустрій

Землеустрій включає систему заходів, спрямованих на здійснення положень земельного законодавства, рішень Рад народних депутатів щодо організації використання та охоро­ни земель, створення сприятливого екологічного середови­ща і поліпшення природних ландшафтів.

Основні положення землеустрою визначаються Кабінетом Міністрів України.

Землеустрій передбачає:

1) розробку прогнозів державної і регіональної програм використання та охорони земель;

2) складання схем землеустрою, розробку техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земельних ресурсів;

3) встановлення на місцевості меж адміністративно-тери­торіальних утворень;

4) складання проектів створення нових і впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань з урахуванням контурної організації території;

5) обгрунтування розміщення і встановлення меж тери­торій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

6) складання проектів відведення земельних ділянок у власність або користування тощо.

Землеустрій здійснюється державними землевпорядними організаціями за рахунок коштів державного, республікансь­кого (Республіки Крим) і місцевих бюджетів.

Розробка землевпорядних проектів, пов'язаних з охороною земель від селів, зсувів, підтоплення і засолення, може про­водитися з ініціативи власників землі і землекористувачів за їх рахунок державними та іншими землевпорядними органі­заціями.

Розгляд і затвердження землевпорядних проектів проводить­ся в такому порядку: прогнозні матеріали, техніко-економічне обгрунтуван­ня використання та охорони земель і схема землеустрою після погодження у порядку, встановленому у завданнях на їх роз­робку, розглядаються і затверджуються відповідними Рада­ми народних депутатів; проекти утворення нових землеволодінь і землекористувань після погодження із заінтересованими власниками землі й землекористувачами розглядаються і затверджуються сільськими, селищними, міськими, районними Радами на­родних депутатів; проекти відведення земельних ділянок у власність або користування затверджуються Радами народних депутатів, які надають і вилучають земельні ділянки; проекти внутрігосподарського землеустрою колектив­них сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарсь­ких кооперативів, радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, селянських (фермерських) господарств після погодження їх із власниками землі і землекористувачами, сільськими, селищними Радами народних депутатів розглядаються та затверджуються районними, міськими, в адміністративному підпорядкуванні яких є рай­он, Радами народних депутатів; робочі землевпорядні проекти, пов'язані з упорядку­ванням, докорінним поліпшенням і охороною земель, раці­ональним їх використанням, розглядаються і затверджуються замовниками цих проектів.

6. Вирішення земельних спорів

В процесі землекористування можуть виникати спори з при­воду володіння, користування та розпорядження землею. Учасниками цих спорів можуть бути землекористувачі, а та­кож інші особи, які своїми діями так чи інакше зачіпають права землекористувачів. При вирішенні земельних спорів встановлені чіткі і тверді процесуальні гарантії сторін, їхні права і обов'язки, а також порядок розгляду земельних спорів. Відповідно до ст.158 Земельного кодексу України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви.

Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.

У рішенні органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядок його виконання.

Рішення передається сторонам у 5-денний термін з часу його прийняття.

Рішення відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання.

Виконання рішення щодо земельних спорів може бути призупинено або його термін може бути продовжений вищестоящим органом або судом.

Лекція 5. Відповідальність за порушення земельного законодавтсва

Питання:

1. Поняття юридичної відповідальності за земельні правопорушення;

2. Кримінальна відповідальність за земельні правопорушення;

3. Адміністративна відповідальність за земельні правопорушення;

4. Цивільно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства.

1. Поняття юридичної відповідальності за земельні правопорушення

Юридична відповідальність — це міра покарання правопо­рушника шляхом позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які йому належали до факту правопорушення, від імені держави (суспільства) на підставі закону, з метою попередження пра­вопорушення в перспективі і відновлення (чи відшкодуван­ня) втрачених суб'єктивних прав на матеріальні і духовні цінності.

Юридична відповідальність — це міра покарання, яка но­сить, як правило, публічний характер. Вона здійснюється від імені держави шляхом державного примусу, повинна бути передбачена, в законодавстві, особливо в кри­мінальному і адміністративному.

Юридична відповідальність настає лише за факт правопо­рушення. Він є основною підставою юридичної відповідаль­ності. Склад правопорушення обов'язково повинен бути за­кріплений в діючому законодавстві.

Всі правопорушення поділяються на дві великі групи: кримі­нальні злочини і проступки. Проступки, в свою чергу, поді­ляють на конституційні, адміністративні (правопорушення), фінансові, цивільно-правові, дисциплінарні. Відповідно до цього юридичну відповідальність поділяють на такі основні види: конституційна, кримінальна, адміністративна, дисцип­лінарна, цивільно-правова, матеріальна (в зв'язку із завдан­ням шкоди в процесі виконання трудових обов'язків).

Підставою настання відповідальності є правопорушення, відповідно підставою настання відповідальності в земельному праві є земельне правопорушення. Земельне правопорушення — це суспільно небезпечна винна дія або бездіяльність, що суперечить нормам земельного права. Земельні правопорушення представляють собою негативні соціальні явища, тому що посягають на земельний лад і правопорядок, покликаний забезпечити раціональне використання і охорону земель. Причинами пра­вопорушень в земельному праві нерідко бувають недоліки пра­вового регулювання земельних відносин, безконтрольність за станом використання земельного фонду, недостатня юридич­на грамотність населення в земельному законодавстві.

Суб'єктами земельних порушень можуть бути як громадяни, посадові особи, працівники підприємств, установ, організацій. Правопорушниками можуть бути і дер­жавні органи, які незаконно розпоряджаються земельним фондом або здійснюють інші порушення діючих норм зе­мельного права. Суб'єкти земельних правопорушень — юри­дичні та фізичні особи — не обов'язково повинні бути зем­лекористувачами або суб'єктами земельних відносин. Пору­шувати земельні правовідносини можуть, наприклад, про­ектні організації, які розробляють проекти землеустрою, бу­дівництва підприємств, якщо при складанні проекту не до­тримуються встановленнх законодавством нормативів.

Об'єктами земельних правопорушень можуть бути порушен­ня права державної, колективної і приватної власності на землю, укладений порядок землекористування і охорони зе­мель, права та інтереси окремих громадян, підприємств, ус­танов, організацій,

Змістом земельних правопорушень є дії або бездіяльність, які суперечать вимогам норм земельного законодавства. Вони (дії або бездіяльність) є суспільно шкідливими і виступають в формі винних дій або бездіяльності.

Відповідальність за порушення може наступати тільки при наявності повного складу правопорушення, яке характери­зується чотирьома елементами: суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна сторона і об'єктивна сторона правопорушення. Суб'єктивна сторона являє собою психічне ставлення суб'єкта до про­типравного діяння, яке він здійснив. Об'єктивна сторона зе­мельного правопорушення — це конкретні дії правопоруш­ника, які посягають на земельні інтереси учасників земель­них відносин.

Юридична відповідальність за скоєне правопорушення на­стає в тому випадку, якщо в законодавстві закріплений склад правопорушення і встановлені санкції до правопорушників. Земельні правопорушення регламентуються не тільки земель­ним законодавством, тому до порушників земельних правовідносин застосовують також санкції, які встановлені цивільним, ад­міністративним, кримінальним, трудовим та іншим законо­давством.