
- •Міністерство освіти і науки україни
- •Міністерство освіти і науки україни
- •Додаток 2. Проект Закону України
- •«Про загальну безпеку продукції»………..……………………… 39
- •Список літератури……………………………………………………… 52
- •1. Причини і необхідність виникнення екологічного маркетингу
- •2. Визначення основних понять екологічного маркетингу
- •Визначення екологічного маркетингу
- •3. Цілі, задачі і основні аспекти екологічного маркетингу
- •4. Комплексна система маркетингових заходів
- •Напрями розвитку екологічного маркетингу
- •Екологічне маркування
- •7. Знаки екологічного маркування, які підтверджують екологічні пріоритети продукції відповідно до міжнародних вимог
- •Умовні позначення на ярликах товарів
- •Піктограми, що використовуються для позначення способу сушіння одягу
- •Штрих-коди деяких країн світу
- •Додатки
- •Нормативно - правова база екологічного маркування
- •Розділ II Розміщення на ринку та розповсюдження безпечної продукції
- •Розділ III Повноваження спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері безпеки продукції
- •Розділ IV Прикінцеві положення
- •Список літератури
Екологічне маркування
Під екологічним маркуванням слід розуміти один з видів екологічної декларації, яка характеризує вплив продукції або послуги на навколишнє середовище на всіх стадіях життєвого циклу. Маркування може мати форму знака, графічного зображення на виробі або тарі, бути подане у вигляді текстового документа, технічного бюлетеня, рекламного оголошення тощо. Головною метою екологічного маркування є виділення серед групи однорідної продукції тієї продукції, яка на всіх стадіях життєвого циклу має менший вплив на навколишнє середовище, з присвоєнням їй відповідного знака.
Екологічний знак присвоюється продукції, якій властиві певні екологічні переваги серед аналогів групи однорідної продукції. Таке екологічне маркування є добровільним і може виконуватися громадськими чи приватними установами, а також мати національний, регіональний або корпоративний масштаб.
Екологічне маркування функціонує на таких принципах.
1. Екологічні знаки та декларації повинні бути точними, доречними, достовірними, такими, що перевіряються.
Цей принцип визначає необхідність досягнення споживачами й постачальниками згоди щодо надання надійної інформації. Інформація має бути нетривіальною, декларувати характеристики екологічності, бути достатньо зрозумілою всім споживачам, незалежно від їхнього рівня екологічних знань.
2. Інформація щодо характеристик екологічності продукції та послуг, яка міститься в документації, що стосується маркування, має надаватися безпосередньо виробником, який застосував маркування.
3. Екологічне маркування та декларація повинні ґрунтуватися на системній методології, яка розглядає життєвий цикл продукції, оцінку екологічного ризику, забезпечення відтворюваності результатів досліджень.
4. Інформація, що використовується для екологічного маркування, має бути доступною для зацікавлених сторін.
5. Екологічне маркування та декларація мають враховувати характеристики екологічності на стадіях життєвого циклу продукції.
6. Будь-які адміністративні вимоги щодо надання інформації з екологічного маркування повинні бути обмежені необхідністю лише оцінити відповідність застосовуваним критеріям чи стандартам з екологічного маркування. Це дає змогу вирівняти можливості малих і великих підприємств в одержанні достатньої інформації.
7. Процедури й критерії екологічного маркування не повинні створювати додаткових перешкод у торгівлі, дискримінацію в придбанні вітчизняних чи іноземних виробів та послуг.
Цей принцип належить до компетенції Всесвітньої торгової організації. Декларація екологічності - це заява, що описує ефект впливу на навколишнє середовище під час видобування сировини, виробництва, розподілу або постачання, використання й утилізації продукції. Цей ефект може мати місцевий, регіональний або глобальний характер, виявляти індивідуальний незалежний вплив або вплив, що залежить від певних чинників.
Екологічні критерії та сертифікація продукції.
Згідно з визначенням Міжнародної організації стандартизації, усі види маркування переслідують єдину мету: "на основі перевіреної і достовірної інформації стимулювати пропозицію товарів та послуг, які найменш негативно впливають на стан здоров'я людини і довкілля, а також підвищувати попит на ці товари, тим самим стимулюючи покращення стану навколишнього середовища за допомогою ринкових механізмів".
Міжнародна організація стандартизації (ISO) виділяє три основних види добровільного екологічного маркування:
І тип (ISO 14024): добровільна багатокритеріальна програма третьої сторони, на основі якої встановлюються додаткові екологічні вимоги (екологічні критерії) та оцінюється життєвий цикл продукції. Сертифікована продукція отримує ліцензійну угоду на право відтворення знаку екологічного маркування на етикетці, а також у документації та на рекламних матеріалах, що підтверджується сертифікатом відповідності.
Орган сертифікації з екологічного маркування несе відповідальність за ліцензування заявників. Орган сертифікації повинен надавати ліцензію на використання знаку екологічного маркування лише за умови, що заявник відповідає загальним правилам програми і продукція відповідає екологічним критеріям та функціональним характеристикам, застосовним до категорії продукції, до якої вона належить.
Міжнародний стандарт ISO 14024 запроваджено до державної системи стандартизації у 2002 році.
ДСТУ ISO 14024-2002 - «Екологічні маркування та декларації - Екологічне маркування типу» I - Принципи та методи»
ІІ тип (ISO 14021): інформативне декларування екологічного характеру, виконане самими виробниками. Застосування ІІ типу екологічного маркування не потребує процедури оцінки відповідності (сертифікації), але виробник, який застосовує цей тип маркування, повинен надати інформацію зацікавленій стороні стосовно вимог і методів перевірки екологічної декларації.
ІІ тип унеможливлює застосування екологічних тверджень, які не стосуються конкретного аспекту продукції та є нечіткими чи неконкретними або, які лише натякають на те, що продукція є екологічно сприятливою чи екологічно безпечною.
Прикладом екологічного маркування ІІ типу можуть бути таки декларації, як: «вміст повторно переробленого матеріалу», «придатний для повторного перероблення», «придатний для компостування», «розбірна конструкція» тощо або спеціальні знаки, що закріплені міжнародним стандартом ISO 7000.
Міжнародний стандарт ISO 14021 запроваджено до державної системи стандартизації у 2002 році.
ДСТУ ISO 14021-2002 - «Екологічні маркування та декларації - Екологічні самодекларації - Екологічне маркування типу II»
ІІІ тип (ISO\TR 14025): технічний звіт щодо методології та можливих методів оцінки кількісно виражених екологічних даних про продукцію з попередньо встановленими категоріями параметрів на основі стандартів ISO серії 14040, але які не виключають додаткової екологічної інформації.
Міжнародний стандарт ISO\TR 14025 запроваджено до державної системи стандартизації у 2002 році.
ДСТУ ISO/TR 14025-2002 - «Екологічні маркування та декларації - Екологічні декларації типу III»
Загальні вимоги та принципи застосування екологічного маркування наведені у міжнародному стандарті ISO 14020. Міжнародний стандарт ISO 14020 запроваджено до державної системи стандартизації у 2003 році.
Екологічні критерії на національному рівні розробляються на базі вснановлених державних вимог до продукції із урахуванням чинного законодавства, санітарно-гігієнічних вимог, переліків і класифікаторів найбільш поширених і небезпечних забруднювальних речовин і відходів шляхом гармонізації міжнародних екологічних вимог.
В Україні розробка екологічних критеріїв грунтується на вимогах, що встановлені міжнародними організаціями: Глобальною Мережою Екологічного Маркування (GEN) і для продукції сільскогосподарського виробництва - Міжнародною федерацією екологічного сільського господарства (IFOAM).
Після розробки критеріїв та узгодження їх з усіма зацікавленими сторонами, критерії затверджуються Координаційною Радою органу сертифікації з екологічного маркування І типу.