Розділ III Повноваження спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері безпеки продукції

Стаття 9. Спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері безпеки продукції

1. Державний контроль і нагляд за розміщенням суб'єктами господарювання на ринку безпечної продукції здійснюється спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади відповідно до їх компетенції, зокрема за дотриманням вимог:

   • технічних регламентів, стандартів, норм і правил - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, стандартизації, метрології, підтвердження відповідності;

   • нормативно - правових актів щодо охорони праці та промислової продукції підвищеної небезпеки - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

   • пожежної і техногенної безпеки - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з надзвичайних ситуацій;

   • санітарно - гігієнічних і санітарно - протиепідемічних правил і норм та інших нормативних документів санітарного законодавства - органами та установами державної санітарно - епідеміологічної служби спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров'я;

   • ветеринарних правил - державними органами ветеринарної медицини спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері аграрної політики;

   • карантинних (фітосанітарних) правил - державними органами карантинної служби спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері аграрної політики.

2. Міжгалузеву координацію діяльності спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань безпеки продукції здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, стандартизації, метрології, підтвердження відповідності.

3. Спеціально уповноважені органи виконавчої влади, здійснюючи повноваження відповідно до цього Закону, повідомляють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, стандартизації, метрології, підтвердження відповідності про вжиття заходів, передбачених цим Законом.

Ці органи сприяють поширенню таких систем виробництва, які унеможливлюють або мінімізують створення продукції, небезпечної для життя та здоров'я споживача.

Стаття 10. Повноваження спеціально уповноважених органів виконавчої влади

1. Спеціально уповноваженим центральним органам виконавчої влади надається право стосовно будь - якої продукції:

   1. проводити перевірку безпеки продукції протягом усього циклу її

використання чи споживання в порядку, встановленому спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, стандартизації, метрології, підтвердження відповідності;

2. вимагати від виробників або розповсюджувачів продукції надання інформації, необхідної для визначення безпеки продукції.

1. Спеціально уповноваженим центральним органам виконавчої влади надається право стосовно будь - якої продукції, використання або споживання якої може бути небезпечним:

   1. вимагати нанесення безпосередньо на саму продукцію або на її упаковку та/або на документи, які супроводжують таку продукцію та які передаються споживачеві разом з продукцією, належного, чітко та недвозначно викладеного застереження небезпеки, пов'язаної з використанням або споживанням такої продукції. Таке застереження повинне бути викладено державною мовою. На розсуд виробника або розповсюджувача продукції текст такого застереження може бути продублювано іншими мовами;

   2. обумовити будь - яке подальше розповсюдження продукції, яка може бути небезпечною, необхідністю дотримання додаткових вимог, спрямованих на забезпечення безпеки такої продукції.

2. Спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади мають право стосовно продукції, яка може бути небезпечною для окремих категорій осіб:

   1. покладати на виробника або на розповсюджувача продукції обов'язок до початку розміщення продукції на ринку помістити на упаковці такої продукції або в документах, які супроводжують таку продукцію та які передаються разом з нею споживачеві, або безпосередньо на продукції належне, чітко та недвозначно викладене застереження про небезпеку, яку така продукція може становити у разі її використання або споживання окремими категоріями осіб;

   2. вимагати від виробника або розповсюджувача продукції, яка може бути небезпечною для окремих категорій осіб, оприлюднити у засобах масової інформації, в тому числі при проведенні будь - якої рекламної кампанії, пов'язаної з такою продукцією, застереження про небезпеку, яку така продукція може становити для певних категорій осіб.

3. Стосовно продукції, розміщеної на ринку, щодо якої існують обґрунтовані підстави для класифікації такої продукції як небезпечної, спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади мають право накладати на необхідний для проведення належної перевірки безпеки такої продукції строк, тимчасову заборону на розповсюдження такої продукції, а також будь - яке її рекламування або експонування.

4. Стосовно небезпечної продукції спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади мають право накласти заборону на її розповсюдження.

Заборона на розповсюдження продукції не поширюється на дії, пов'язані з відкликанням продукції або її передачею з метою знищення (утилізації), переробки або приведення до стану безпечності.

6. Стосовно небезпечної продукції, розміщеної на ринку і вже переданої споживачам, спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади мають право прийняти рішення про її вилучення виробником або відкликання переданої споживачам, а також зобов'язати виробника надати повідомлення про небезпеку, яка пов'язана з її використанням або споживанням.

7. Спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади здійснюють повноваження, зазначені в цій статті, якщо заходи, вжиті виробником і розповсюджувачем, є незадовільними або недостатніми. При цьому рішення про відкликання продукції, переданої споживачам, може бути прийняте лише як винятковий засіб.

8. Спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади у разі необхідності вживають заходів для координації або організації здійснення разом з виробником і розповсюджувачами небезпечної продукції відкликання переданої споживачам продукції, її утилізації та знищення.

9. Заходи, вжиті спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади відповідно до цього Закону, повинні відповідати ступеню небезпеки, яку становить відповідна продукція.

Стаття 11. Відповідальність за порушення законодавства про загальну безпеку продукції

1. За кожен випадок порушення законодавства про загальну безпеку продукції спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади відповідно до компетенції накладають штраф на:

   1. виробника, який на порушення вимог частини першої статті 4

цього Закону не подав належної інформації про продукцію, розміщену на ринку, - у розмірі 10% вартості продукції, на яку не подано інформацію, але не менше шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі повторного порушення вимог частини першої статті 4 цього Закону протягом року - у розмірі 20 % від вартості продукції, на яку не подано інформацію, але не менше ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2. виробника і розповсюджувача, які на порушення вимог частини першої статті 5 цього Закону не повідомили відповідний спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади про небезпеку, пов'язану з використанням або споживанням продукції, - у розмірі 10 % вартості розміщеної на ринку небезпечної продукції, але не менше шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі повторного порушення вимог частини першої статті 5 цього Закону протягом року - у розмірі 20 % вартості розміщеної на ринку небезпечної продукції, але не менше ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

1. Спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади відповідно до компетенції накладають на виробника, який на порушення вимог частини першої статті 3 цього Закону здійснив розміщення на ринку небезпечної продукції, штраф у розмірі трикратної вартості такої продукції.

Такий штраф не застосовується, якщо єдиною підставою для визначення небезпеки продукції була відсутність передбаченого цим Законом підтвердження безпеки продукції.

3. Спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади відповідно до компетенції накладають на розповсюджувача небезпечної продукції, щодо якої йому було відомо або повинно було стати відомо на основі інформації, яка є в його розпорядженні та/або з огляду на кваліфікацію і професійні знання про небезпеку, такої продукції, штраф у розмірі трикратної вартості такої продукції.

У разі, коли при розгляді справи про накладення штрафу буде встановлено, що в розповсюдженні продукції брали участь кілька розповсюджувачів, штраф накладається на кожного з таких розповсюджувачів.

4. Спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади відповідно до компетенції накладають на виробника, який на порушення вимог цього Закону не здійснив вилучення небезпечної продукції, або відкликання продукції штраф у розмірі п'ятикратної вартості такої продукції.

5. Штрафи, передбачені частиною третьою цієї статті не можуть бути накладені на виробника, який одночасно є розповсюджувачем певної продукції. У цьому разі накладається штраф, передбачений частиною другою цієї статті.

6. Виробник не несе відповідальність, у випадку коли він не розміщував продукцію на ринку, продукція стала небезпечною після введення її в обіг внаслідок порушення умов зберігання, термінів придатності і транспортування іншими особами, які беруть участь у введенні в обіг, розміщенні на ринку та обігу продукції, стан наукових і технічних знань на момент розміщення продукції на ринку був недостатній для визначення небезпечності продукції.

7. Розповсюджувач не несе відповідальності якщо продукція, яка придбана і реалізується ним, супроводжується документами виробника, які підтверджують її безпечність.

8. У разі невиконання виробником або розповсюджувачем небезпечної продукції рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади про сплату штрафу примусове виконання такого рішення здійснюється державною виконавчою службою відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

9. Суми штрафів зараховуються до державного бюджету.

Стаття 12. Рішення спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади

1. Спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції приймають рішення, обов'язкові до виконання всіма особами, яких вони стосуються.

2. Обов'язкові до виконання рішення стосуються:

   1. виробника продукції;

   2. розповсюджувачів продукції;

   3. будь - якої особи, а також органів державної влади та органів місцевого самоврядування, якщо на них покладено забезпечення співпраці під час здійснення заходів, спрямованих на запобігання або усунення небезпеки, яку становить продукція.

3. У рішенні спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади повинні зазначатися:

   1. час і місце його прийняття;

   2. назва спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, яким прийнято відповідне рішення;

   3. прізвище, ім'я, по батькові особи чи осіб, яких це рішення стосується;

   4. точне та повне зазначення найменування або виду продукції, якої стосується рішення;

   5. підстави та обґрунтування прийняття рішення;

   6. пояснення або заперечення, якщо такі були подані особою або особами, яких стосується рішення, та підстави їх прийняття чи відхилення;

   7. перелік заходів, які належить вжити;

   8. посилання на положення цього Закону та у відповідних випадках на положення інших актів законодавства, якими керувався орган, приймаючи рішення;

   9. дата набрання чинності, строк дії рішення та строк виконання визначених у ньому заходів.

4. У відповідних випадках прийняте рішення також повинне містити належне обґрунтування віднесення продукції до небезпечної.

5. Визначений у рішенні строк його виконання повинен бути обґрунтованим і таким, щоб особи, яких воно стосується, мали змогу належним чином його виконати.

Стаття 13. Подання пояснень і заперечень

1. Перед прийняттям рішення спеціально уповноважений орган виконавчої влади повідомляє осіб, яких таке рішення стосується, про попередній зміст такого рішення і пропонує надати в письмовій формі свої пояснення або заперечення.

Особи, яких стосується рішення, можуть надати свої пояснення або заперечення щодо такого рішення протягом 10 календарних днів з моменту одержання повідомлення. Цей строк може бути подовжений за обґрунтованим клопотанням зацікавлених осіб.

До пояснення або заперечення повинні бути додані всі документи, необхідні для обґрунтування позиції осіб, які надають таке пояснення або заперечення.

Надання чи ненадання пояснень або заперечень не позбавляє осіб, яких стосується рішення, права оскаржити його в судовому порядку.

Положення цієї частини не застосовуються у разі існування серйозної небезпеки, яку становить продукція і яка зумовлює необхідність негайного втручання з боку спеціально уповноваженого органу виконавчої влади, про що зазначається в рішенні.

2. Протягом п'яти календарних днів з моменту отримання пояснень або заперечень, якщо такі були надані особами, яких стосується рішення, або з моменту закінчення передбаченого в частині першій цієї статті строку, встановленого для надання таких пояснень або заперечень, спеціально уповноважений орган виконавчої влади приймає відповідне рішення.

Таке рішення повинне містити обґрунтування врахування чи відмови від врахування пояснень або заперечень, наданих особами, яких таке рішення стосується.

Якщо спеціально уповноважений орган виконавчої влади з огляду на надані пояснення або заперечення приймає рішення про відмову від застосування відповідних санкцій, він повідомляє про це всіх заінтересованих осіб.

3. Будь - яке рішення, прийняте спеціально уповноваженим органом виконавчої влади відповідно до цього Закону, повинне ґрунтуватися лише на тих обставинах та включати в себе лише ті вимоги, які були повідомлені заінтересованим особам відповідно до частини першої цієї статті та щодо яких таким особам було дано можливість надати свої пояснення або заперечення.

Стаття 14. Дотримання конфіденційності

1. Спеціально уповноважені органи виконавчої влади повинні забезпечувати захист комерційної або іншої захищеної законом таємниці суб'єктів господарювання, до якої вони мають доступ у зв'язку із застосуванням цього Закону.

2. Положення цієї статті не поширюються на:

1. будь - яку інформацію, яка стосується небезпеки, пов'язаної з

використанням або споживанням відповідної продукції, в тому числі інформацію, необхідну для усунення або запобігання такій небезпеці;

2. відомості, що дають змогу ідентифікувати осіб, які є виробниками або розповсюджувачами відповідної продукції;

3. будь - яку іншу інформацію, яка відповідно до законодавства не може становити комерційної або іншої захищеної законом таємниці.