Міністерство освіти і науки україни

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

з курсу „Екологічний менеджмент”. Розділ «Екологічний маркетинг»

для студентів 1-2 і 5 курсів всіх форм навчання всіх спеціальностей

Одеса ОДЕУ 2008

Міністерство освіти і науки україни

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

з курсу „Екологічний менеджмент”. Розділ «Екологічний маркетинг»

для студентів 1-2 і 5 курсів всіх форм навчання всіх спеціальностей

Затверджено на засіданні

кафедри регіональної економіки та екології

протокол № 11 від 26.06.2008

Усі цитати, цифровий та фактичний

матеріал, бібліографічні відомості

перевірені, написання сторінок

відповідає стандартам.

Зауваження рецензентів враховані.

-------------------------------------------

(підписи укладачів)

Одеса ОДЕУ 2008

Методичні вказівки з курсу „Екологічний менеджмент”. Розділ«Екологічний маркетинг» для студентів 1-2 і 5 курсів всіх форм навчання всіх спеціальностей.- Одеса: ОДЕУ, ротапринт, 2008р. – 52 с.

Укладачі: О. Л. Михайлюк, канд. екон. наук, доцент,

В. М. Мозгальова, канд. екон. наук, доцент

Л. В. Сухіна, викладач

Рецензенти: зовнішній рецензент)

С.В. Стеценко, старший викладач

О.П. Єгоров, канд. екон. наук, доцент

Коректор: А. О. Ковальова

Зміст

cтор.

Вступ ……………………………………………………………………. 4

1. Причини і необхідність виникнення екологічного

маркетингу……………………………………………………………… 5

2. Визначення основних понять екологічного маркетингу…………. 9

3. Цілі, задачі і основні аспекти екологічного маркетингу…………. 12

4. Комплексна система маркетингових заходів……………………… 14

5. Напрями розвитку екологічного маркетингу……………………… 15

6. Екологічне маркування……………………………………………… 22

7. Знаки екологічного маркування, які підтверджують екологічні

пріоритети продукції відповідно до міжнародних вимог………… 25

Додаток 1. Нормативно - правова база екологічного маркування…. 36

Додаток 2. Проект Закону України

«Про загальну безпеку продукції»………..……………………… 39

Список літератури……………………………………………………… 52

Вступ

Нова парадигма суспільного розвитку, в основу якої поставлена людина, якість та безпека її життя, вимагає від державних органів і учасників ринкових відносин впровадження кардинально нових підходів до вирішення проблем захисту внутрішнього ринку та споживача в умовах поглиблення світових тенденцій до глобалізації, загострення конкуренції і розширення ринків збуту.

В останні десятиліття одним із важливих механізмів гарантії якості стала сертифікація, яка переросла в норму торгових відносин будь-якого рівня. Якщо на ранніх етапах появи і розвитку сертифікації в її проведенні був зацікавлений, головним чином, виробник (з метою одержання гарантій відповідності певних характеристик виробів) і споживач, то зараз до вирішення задач сертифікації залучені науково-технічні організації, уряди більшості країн і навіть міжурядові організації.

В Україні прийнято розділяти сертифікацію на обов'язкову і добровільну. Обов'язкова сертифікація здійснюється в межах державної системи технічного регулювання. Вона охоплює перевірку і випробовання продукції (робіт, послуг) з метою визначення їхніх характеристик (показників), а також  подальший технічний нагляд за якістю.

Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність продукції додатковим вимогам, які не є обов'язковими, за ініціативою самих суб'єктів господарювання.

У зв'язку з динамічним розвитком цивілізованого ринкового середовища і підприємницької активності, добровільна  сертифікація стає  одним із важливих механізмів сучасного управління, який дає можливість об'єктивно оцінити додаткові переваги продукції, надати споживачу підтвердження її безпеки, забезпечити контроль за відповідністю продукції вимогам додаткових якісних показників, екологічних критеріїв тощо.

Екологічна сертифікація продукції  відноситься до добровільної системи і ґрунтується на встановленні додаткових вимог до всього життєвого циклу: від сировини (матеріалів) до утилізації продукту, а також оцінки її відповідності встановленим вимогам - екологічним критеріям.

З початку 2007 р. розвиток  екологічної сертифікації продукції в Україні став спільною справою для Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державного Комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, Торгово-промислової палати України,  Української асоціації споживачів та Всеукраїнської громадської організації «Жива планета». Цей факт було закріплено відповідним протоколом до багатосторонньої Угоди про співробітництво від 29 грудня 2005 року.

 Маркування - це комплекс відомостей різного характеру щодо продукції, процесу чи послуги у вигляді тексту, окремих графічних, кольорових символів (умовних позначень) та їхніх комбінацій. Воно наноситься, в залежності від конкретних умов, безпосередньо на вироб, упаковку (тару), ярлик, етикетку чи додається в супровідну документацію.