Вступ до психології управління

1. Етапи розвитку психології управління

2. Предмет, об'єкт, завдання і функції психології управління

3. Методи психології управління

4. Управлінські культури

Етапи розвитку психології управління

Психологія управління - галузь психології, що вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності.

Становлення психології управління тісно пов'язане з розвитком історії управління та психологічної науки. Вчені виділяють принаймні, два етапи в розвитку психології управління. Перший етап пов'язаний розвитком досліджень у галузі психології праці, завдяки якому вдалося набути певних психологічних даних в удосконаленні організації праці, професійного навчання, добробуту кадрів, адаптації, проте ці дані мали несистемний характер.

Другий етап розвитку науки пов'язаний з прізвищем Німецького психолога Гуго Мюнстербергом (1863-1916). Його по праву вважають основоположником психології праці та організаційної психології. Він узагальнив та систематизував психологічні проблеми праці, сформулював наукові основи професійного добору.

Професор Гарвардської школи бізнесу Е. Мейо (1880-1949) завдяки своєму знаменитому "Хоторському експерименту" зробив наступні висновки: поведінку людей зумовлюють не так зміни фізичного середовища, як соціальне сприйняття, тобто, управлінець повинен більше уваги приділяти задоволенню емоційних і соціальних потреб працівників, їх інтересів, процесам адаптації робітників до змін, взаємовідносинам в колективі.

Початком визнання психології, як науки відбулося завдяки американському інженеру - механіку Ф.Тейлору (1856-1915) по виходу його праці" Принципи наукового управління".

Російські вчені ще в двадцяті роки дев’ятнадцятого ст. висвітили два основних напрямки системи управління:

• раціоналізація трудового процесу (наукова організація праці);

• раціоналізація взаємодії людини з людиною (наукова організація управління).

Ще один вітчизняний вчений був примусово "забутий" наприкінці 20-х років, за спробу створення самостійної науки управління людьми, тобто психології управління, це М.Вітке, так як його вчення суперечило постулатам марксизму.

На сучасному етапі психологія управління вивчає роль людських і психологічних чинників в управлінні, оптимального розподілу професійних та соціальних ролей у групі (колективі), лідерство і керівництво, процеси інтеграції та згуртованості колективу, неформальні стосунки між його членами, психологічні механізми прийняття управлінського рішення, соціально-психологічні рішення керівника, тощо.

Предмет, об'єкт, завдання і функції психології управління

Предметом психології управління є:

• психологічні закономірності управлінської діяльності;

• психологічні явища і відносини в організації.

Об'єкт психології управління - організована індивідуальна і спільна діяльність людей, об'єднаних спільними інтересами і цілями, симпатіями і цінностями, які підпорядковані правилам і нормам

організації.

Основні завдання предмету:

1.Аналіз та вивчення методологічних і теоретичних засад психології управління.

2.Виявлення та дослідження її структурних елементів: особистості керівника та його діяльності; особистості підлеглого; психологічних засад управління організаціями; психологічних особливостей взаємодії в системах "керівник-підлеглий", "керівник - організація", "керівник - інші керівники", "організація - організація" в процесі управління.

3.Вивчення акмеологічних, соціокультурних, етнопсихологічних та соціально-психологічних особливостей управлінської діяльності; розроблення принципів та технологій планування; стратегій, координації, комунікації, мотивації діяльності, методів стимулювання, психологічних особливостей прийняття рішень, способів формування робочих груп, тощо.

4. Аналіз умов, чинників, рушійних сил, детермінантів оптимального розвитку керівника і організації та результативності управлінської діяльності; виявлення психологічних показників ефективності управлінського розвитку керівника та організації.

5. Розроблення практичних рекомендацій для керівників та організацій з метою поліпшення управлінської діяльності, ділового спілкування, ефективного розв'язання управлінських завдань, тощо.

Як самостійна галузь знання, психологія управління виконує наступні функції:

1. Теоретико - пізнавальна. Вона накопичує знання з проблем управління, систематизує і аналізує їх, прагне об'єктивно оцінити відносини в організаційній спільнот, забезпечує інформацією про різноманітні процеси в системі управління.

2.Інформаційна функція.

3. Соціокультурна та етнопсихологічна функції психології управління вивчають соціальні і психологічні особливості управлінської культури.

4. Соціально - психологічна функція систематизує знання з проблем ділового спілкування і взаємодії учасників управлінського процесу.

5. Гуманістична функція полягає в дотриманні етики і моралі стосовно індивіда в процесі управління і здійснення управлінської діяльності.

6. Прогностична функція - формування психологічних прогнозів щодо розвитку організації, робочих груп, персоналу, керівника та його управлінської діяльності.

7. Прикладна функція полягає в тому, щоб на основі теоретичного і емпіричного аналізу управлшськйх процесів розробити практичні рекомендації з різних аспектів управлінської діяльності, спрямовані на поліпшення роботи керівників, усієї системи управління.

8. Економічна функція – підвищення ефективності виробництва, продуктивності праці, забезпеченні продуктивної взаємодії персоналу на всіх рівнях, уникненні фінансових криз, створення умов для продуктивної праці.

9. Соціальна функція управлінь передбачає зниження рівня соціальної напруги в організації, конфліктності на підприємстві.

10. Міжнародна функція управління пов'язана із зміцненням позиції підприємства, організації в зовнішньо – економічних відносинах.

Методи психології у правління

В психології управління, як одній із галузей психології використовуються такі психологічні методи вивчення особистості в системі управління:

1. Спостереження - навмисне, систематичне і цілеспрямоване сприймання і фіксація психічних явищ з метою вивчення їх специфічних змін за певних умов, їх аналізу і використання у практичній діяльності.

2. Опитування - отримування інформації про суб'єктивні чи об'єктивні факти зі слів респондентів (опитуваних).

3. Метод експерименту (природний і лабораторний).

4. Метод вивчення документів.

Вивчення організації в структурі управління:

1. Метод впливу (переконання, навіювання, наслідування і зараження). Він спрямований на виявлення зміни поведінки і діяльності партнера по спілкуванню.

2. Метод соціометрії розроблений Дж. Морено. Застосовують цей метод для вивчення емоційно-психічних взаємин в групі (організації).

Розв'язання управлінських завдань і прийняття управлінських рішень:

1. Метод "гарної ідеї" (вияв інтуїції).

2. Метод "мозкового штурму" (генерація ідей).

3. Метод синектики ("мозковий штурм" при розв'язанні конкретного завдання).

4. Метод щоденників (складне завдання що вимагає певний час творчих зусиль).

5. Метод Дельфі (вирішення завдання передбачає висунення та обгрунтування альтернатив).

6. Метод голосування "за-проти" (з кількох варіантів вибирають окремі, оцінювані в балах експертною групою (журі)).

7. Метод утопічних ігор.

8. Метод Дельбека - застосовують при вирішенні завдань, що вимагають знань у різних галузях, і передбачає активний творчий підхід до розв'язання проблем групи кожною особою.

Управлінські культури

Існує спеціалізація управління в різних країнах, отже і різні культури управління. Для американської управлінської культури Характерно: індивідуалізм; обмежена кількість чиновників (чим менше - тим краще); концепція майнових прав; приватна власність є основою економічної самодостатності; основа економічного розвитку — конкуренція; швидкий кар'єрний ріст (3-5 років); зміна роботи заради зростання доходів, а отже і стилю життя; перепідготовка; високий ступінь відповідальності (самостійне прийняття рішення); вузька направленість.

Фундаментом Японської культури управління - ідея по життєвого найму; працедавець як родина; повільний кар'єрний ріст (8-10 рр); немає вузької спеціалізації (менеджера готують по загальних питання, а уже конкретизація відбувається на робочому місті); чіткі правила поведінки; групова відповідальність; базові рішення.

Єгипетській управлінській культурі властиві новаторство; гнучкість; зв'язок з громадськістю; шанування влади; обмеження продуктивності праці; піклування про безпеку робочого місця; суворе застосування правил (унеможливлений ризику) і опір змінам.

Європейська управлінська культура поєднала переваги американської і японської.