2. Принципи мед держави

МЕД будь-якої держави ґрунтується на певній системі принципів, тобто керівних ідей, основоположних засад, правил здійснення діяльності.

Принципи МЕД знаходять своє закріплення у міжнародно-правових актах, головними серед яких є:

- Статут ООН (ст.2) від 26 червня 1945 р.;

- Декларація про принципи міжнародно­го права, щодо дружніх відносин і співробітництва відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, 1970 р.;

- Хартія економічних прав і обов'язків держав та Декларація про встановлення нового економічного порядку, 1974р. тощо.

Згідно з цими документами, МЕД держави повина здійснюватися у відповідності з багатьома принципами міжнародного співробітництва:

- мирного співіснування;

- утримання у своїх міжнародних відносинах від погрози застосування сили;

- суверенної рівності держав;

- рівноправ'я і самовизначення народу;

- співробітництва держав;

- невтручання;

- сумлінного виконання міжнародних зобов'язань;

- взаємної вигоди;

- розгляду міжнародних спорів мирними за­собами;

- розвитку міжнародних економічних і науково-технічних відносин між державами;

- юридичної рівності і недопустимості економіч­ної дискримінації держав;

- свободи вибору форми організації зовнішньо­економічних зв'язків;

- невід'ємного суверенітету держав над їх при­родними та іншими ресурсами, а також над їх економічною діяльністю;

- найбільшого сприяння;

- національного режиму тощо.

Практика міжнародних економічних відносин має прикла­ди недотримання деяких принципів з боку окремих держав при здійсненні МЕД. Так, у середині 80-х років США надали режим найбільшого сприяння по­над 120 країнам світу, однак у ньому було відмовлено СРСР, що певною мірою негативно позначилося на експорті його то­варів. В окремих випадках як ви­няток із принципу найбільшого сприяння є надання країнам, що розвиваються, преференційних поступок. Ці винятки є правомірними, вони відповідаю завданням і цілям Хартії економічних прав та обов’язків держави.

Практична реалізація багатьох принципів МЕД здійснюється через їх закріплення у відповідних міжнародних економічних договорах (угодах) та інших міжнародних актах.

3. ФОРМИ МЕД суб’єктів світового господарства:

- торгівля товарами та послугами;

- інвестиційна діяльність;

- валютно-фінансова діяльність;

- науково-технічна діяльність;

- кооперація;

- трудова діяльність фізичних осіб за міжами країни постійного проживання.

4. Україна як суб’єкт міжнародного економічного права та агент світового господарства

Україна як самостійна держава і як республіка колишнього СРСР завжди приймала активну участь в міжнародному співробітництві.

Станом на 31 грудня 1990 р. УРСР була учасником 172 міжнародних угод і членом 15 міжнародних організацій. Однак робота в міжнародних організаціях до набуття країною незалежності мала лімітований характер і зводилась до виконання директив Уряду СРСР.

Декларація про державний суверенітет України, яку ВР УРСР прийняла 16 липня 1990 р., визначила самостійність України в прийнятті зовнішньоекономічних рішень як суверенної держави:

«-Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні відносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

- Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.

- Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права» (ст.Х).

Серед документів ВР, які було прийнято в перші роки існування держави і які визначають засади участі України в міжнародному співробітництві, головними є закони:

- «До парламентів і народів світу» (5 грудня 1991 р.),

- «Про дію міжнародних договорів на території України» (10 грудня 1991).

- «Про правонаступництво України» (12 вересня 1991 р.): «Україна підтверджує свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України» (ст.6 ), «Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки» (ст.7).

Угода про створення СНД (1991р.): Україна разом з РФ, Білорусією є правонаступником СРСР по виконанню його угод: «Високі сторони, що договорюються, гарантують виконання міжнародних зобов’язань, договорів, що з них витікають і угод колишнього СРСР» (ст. 12).

Конституція України:

1) зовнішньополітична діяльність держави базується на підтримці співробітництва з міжнародним співтовариством «за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права» (ст.18);

2) міжнародні договори, які ратифіковані парламентом держави, є складовою національного законодавства. «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України» (ст.9);

3) «Кабінет Міністрів країни: забезпечує … виконання Конституції і законів України» (ст.116);

4) «Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують… виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади» (ст.119).

ЗУ «Про міжнародні договори України» (від 29.06.2004 № 1906-IV, вступив в дію 03.08.2004) встановлює порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України.