5. Методи геополітичної науки

Геополітика як наука застосовує різні методи вивчення досліджуваних явищ та процесів. Як правило, вони розроблялись іншими науками: політичною географією, історією, соціологією, політологією тощо. В принципі це можуть бути будь-які методи, що застосовуються наукою: системний, діяльністний, порівняльний, історичний, нормативно-ціннісний, функціональний, до якого прилеглими є структурно-функціональний аналіз, інституційний, антропологічний, загально логічний, емпіричних досліджень тощо.

Системний метод за основу приймає структурно-функціональний підхід, який використовували Карл Маркс (1818 – 1883), Толкотт Парсонс (1902 – 1979) та інші економісти, соціологи, політологи. Прийнято вважати, що саме Парсонс детально розробив його у соціології та політології. Сутність методу полягає в розгляді будь-якої сфери суспільного життя, науки, та геополітики зокрема, як цілісного, складного організму, що саморегулюється, та перебуває в безперервній взаємодії з оточуючим середовищем за допомогою входів та виходів системи. Будь-яка система прагне до самозбереження (геополітична не виняток) і виконує певні функції, найважливішими з яких є розподіл цінностей та ресурсів і забезпечення прийняття громадянами розподільчих рішень як обов’язкових.

Діяльністний метод в науці (особливо в політології, психології, соціології тощо) ще називають психологічним або соціально-психологічним. Він орієнтований на вивчення залежності поведінки індивідів та груп індивідів від їх включення в більш глобальні спільноти, а також на дослідження психологічних характеристик націй, класів, натовпу, малих груп тощо.

В геополітиці діяльністний метод спрямований на аналіз геополітичної активності в динаміці. Вона (активність) розглядається як специфічний циклічний процес, що має конкретні стадії (або етапи):

• Визначення цілей діяльності, прийняття рішень;

• Організація мас та мобілізація ресурсів на реалізацію поставлених цілей;

• Регулювання діяльності груп та мас;

• Контроль за досягненням поставлених цілей;

• Аналіз результатів діяльності та постановка нових цілей і завдань.

Як вважає чимало науковців, специфічним розвитком і конкретизацією діяльністного підходу виступає критико-діалектичний метод, який орієнтує на критичний аналіз явищ, фактів, течій у геополітиці, з’ясування протиріч як джерела економічних, соціально-політичних та геополітичних змін. Він активно застосовувався марксистами, неомарксистами (Ю.Хабермас, Т.В.Адорно та ін.), вченими та політиками ліво ліберального та соціал-демократичного спрямування. Даний метод є достатньо ефективним та широко вживаним.

Порівняльний метод поширений в багатьох науках про суспільство: в історії, соціології, географії, політології). Його використовували Платон, Аристотель, інші мислителі античного світу. В соціологію його запровадив французький філософ Огюст Конт (1798 -1857). Політологія, відокремившись від соціології, також узяла його на озброєння.

Геополітика як синтетична наука також широко користується даним методом. Він передбачає співставлення однотипних явищ життя для виокремлення їх загальних рис та специфіки, знаходження оптимальних шляхів розв’язання задач тощо. Даний метод дозволяє плідно використовувати досвід інших народів і держав. Проте це не повинно бути сліпе копіювання тих чи інших засобів досягнення геополітичних цілей, а творче розв’язання завдань відносно умов, місця та часу.

Історичний метод також здавна застосовується в усіх суспільних науках. Він вимагає вивчення всіх явищ життя в послідовному часовому розвитку, з’ясуванні зв’язків між минулим, теперішнім та майбутнім. Даний метод є одним із найважливіших в таких науках як геополітика, філософія, соціологія, політологія, історія. Деякі вчені пропонують також застосовувати інтегрований порівняльно-історичний метод.

Сутність нормативно-ціннісного методу, як можна зрозуміти з самої назви, полягає в з’ясуванні значення тих чи інших фактів, явищ, їх оцінку для блага та користі з точки зору особи, групи осіб, держави. Оцінка надається з позицій справедливості або несправедливості, поваги або порушення прав та свобод народів інших країн. При цьому передбачається, що політик, державний діяч повинен в своїй діяльності при прийнятті рішень виходити з загальновизнаних людських цінностей та норм, а також поводити себе згідно них.

Даний метод, безумовно, містить ряд недоліків. Найчастіше реальна політика та моральні норми – поняття з різних площин, що не перетинаються. Нормативний метод, як правило, ідеалізує політику та політичних лідерів, які приймають подекуди непродумані політичні рішення, що можуть корінним чином змінити геополітичну картину світу. Прикладом можуть служити рішення Горбачова-Шеварнадзе передати 60 тис. км² Берінгова моря США. З цього ж ряду і суто емоційне рішення про без’ядерний статус України та подальшу ліквідацію ряду озброєнь.

Нормативний метод нерідко буває відірваним від реальності. Його слабкість – у відносності ціннісних суджень, їх залежності від соціального положення та індивідуальних особливостей людей. Але саме він надає геополітиці людський вимір, вносить до неї певні моральні основи.

Функціональний метод вимагає ретельного вивчення залежностей між різними сферами суспільного життя або між країнами та групами країн: їх економічними, політичними відносинами; рівнями військових контактів або протистояння; щільністю заселення території країни та ступенем урбанізації населення; політичною активністю громадян і висотою морально-політичного духу тощо. Даний метод на практиці є далеким від етичних оцінок геополітичних рішень і базується на позитивістсько-прагматичних установках.

Одним із перших його широко почав використовувати відомий італійський мислитель та політик Н.Макіавеллі. В своїй книзі «Володар» він проголосив відмову в реальній політиці не тільки від релігійних догм, але і від етичних цінностей. Його заслуга полягала в тому, що він виводив закони держави, спираючись суто на розум та досвід, а не на теологію.

Відомості проданий метод будуть неповними, якщо не згадати про суміжний із ним біхевіористський метод. Біхевіоризм – це один з провідних напрямків американської психології першої половини ХХ ст. Його ідеї були перенесені в антропологію, соціологію, педагогіку, тобто у науки, що вивчають поведінку людей. Біхевіористський метод вимагає ясності, чіткості та однозначності в дослідженнях, а також можливості перевірки знань досвідом. Вимоги біхевіористського методу стосовно політики сформулював в 1880 р. американський історик і політолог Вудро Вільсон (1856 – 1924), який був президентом США в 1913 – 1921 рр. сутність їх зводилась до наступного:

1. Політика (і геополітика) має особистісний вимір. Дії людей (їх інтереси) фокусує і висловлює конкретна особистість. Вона і є головним об’єктом дослідження.

2. Головними мотивами поведінки, дій людей є психологічні мотиви. Вони можуть бути соціально обумовлені, але можуть мати специфічну індивідуальну природу.

3. Широко використовуються методи природничих наук, зокрема кількісні виміри, коли можна застосовувати математичні, статистичні дані тощо.

Спільне з названими методами має структурно-функціональний аналіз. Він розглядає суспільство, державу, союз держав як систему, якій притаманна складна структура, кожен елемент якої виконує специфічні функції, що задовольняють певні потреби та очікування системи. Діють елементи системи згідно визначеної програми, яка задається самою структурою організації. Головне завдання організації (союзу) – зберегти рівновагу системи, добитись справного виконання функцій (ролей) усіма її елементами.

Інституційний метод орієнтує на вивчення діяльності інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність – функціонування держави, партій, організацій, об’єднань тощо. Даний метод до початку ХХ ст. був одним із головних в політології, знаходив широке застосування в соціології та геополітиці. Саме поняття «соціальний інститут» прийшло в науку з соціології, а в науковий обіг його запровадив англійський соціолог Герберт Спенсер (1820 – 1903).

Варто згадати також антропологічний метод. При його застосуванні на перше місце за важливістю ставляться не соціальні чинники, а природа людини, що має великий набір потреб, перш за все матеріальних (у повітрі, воді, їжі, одязі, житлі, безпеці тощо). Прихильники даного методу вбачали в людині істоту родову, і це поняття вважалось важливим. Людина також сприймається як істота біологічна, соціальна, розумна, що початково володіє свободою, а рід людський є єдиним, незалежно від расових, географічних, соціальних, інших розбіжностей. Антропологічний метод пропонує не обмежуватись вивченням соціального середовища або раціональної мотивації при прийнятті важливих рішень (політичних, економічних, соціальних, військових тощо), але виявляти та досліджувати ірраціональні, інстинктивні мотиви поведінки, детерміновані людською природою.

Загальнологічні методи належать в більшій мірі до організації та процедури пізнавального процесу, пов’язаного з геополітичними діями та змінами. До цієї групи належать: аналіз і синтез, індукція та дедукція, абстрагування та сходження від абстрактного до конкретного, поєднання аналізу історичного та логічного, всі види експерименту, моделювання, кібернетичні, математичні, прогностичні та інші методи.

Методи емпіричних досліджень прийшли в геополітику з соціології, статистики, кібернетики та інших наук. До них належать аналіз документів, опитування, експерименти, теорія ігор та інші.