III» ис вечір то й новин'

ВК

хірнттн бубон.—

Що lit вечір, то м другий'

І враз мелодія закружляла, мои' вихор.

f>JplllIfl КІІШ-ХДІ

ІіарИИЯ-ласі-аІ

- А давай-давай-да най! - Не своГм голосом заводпн Мишко, черво­ніючи й витріщаючи очі.— Гоп-ца! Га-иа-иа!

Лука Ількович і eixji щось вигукнув. молов ноіами куряву, вимахував руками, як вітряк рамгнамп налоброму вирі, вій инан тіло сюди й туди, гак і сяк. і здавалося - не танцює він. а иерскіїда ходить... Тоді цоб -став як укопаний, і всі. паніть ті. хто бачив старого в танку пс рал і не дна, подумали: все. заморився, кінець. Л Лука Ількович, вижлавпіи по­трібний такт, пустився рангом зиогу, з таким завзяттям б'ючи себе до­лонями по литках, по стегнах, по грудях, по шиї й підошвах, шо вже й музики не чути — ТІЛЬКИ нитяскп («Після кожної «барині». — хвалпнем не рал Лука Ількович дядькам,- у мене все тіло в синцях, і ДОЛОНІ, й налып - чарки не вдержиш. Птьау!»)

— Ну. дають! - хапаючись за чуприну, віпукував крізь сміх «корін ииц доибасіаець» і штовхав мпзодого під бік. Тон теж сміявся — пе скупо вже й не зверхньо, а щиро, ио-людськи - і виявніося. що сміх у нього і,Ілімі м'який, як у ЗаХОНЛСНОГО хлопчака, а зуби ріши та білі. Нін обіймав Ка і |ио за стан, чув під пальцями и гоетрснькиЙ твердий живіт. І приємна лин.тн багьіЛнгькоІ радості огортала йою.

- Кпи їм. Катюша? Вдвохсказав тихо. Вона здогадалася, за кого, опусінла очі и знову звела їх на нього

глибокі, прекрасні, закохані до нестями,- і кивнула:

— Я тріиьки, бо Мені вже не можна, а ти всю.

Тії хотілося обняти аа)кіз і дядька Луку, і музик, і ВСІХ нитей ;ta те, що П коханий Став знову їдкий лагідний і добрий, як у перші дні їхньо­го знайомства...

• Молодця! — Шукали весільчани, кати музика замовкла і Лука Ілько­вич, заточуючись від утоми, рушив був до столу.— Гойдать танцюриста!

• Гойдайте,— поюдився Лука Ількович,— тільки дішіться не впустіть, бо як і другу міму скалічу. ТОДІ книг «бариням*...

Лужі хлопці-трактирне ги кілька разів підкинули лялька вище стріхи, і it і анальний реї її ху горян однесли .to столу іі надили повну і клинку — як Премію. Музики теж обсіли свої дві табуретки з холодцем 'га горіл­кою. А за крайніми столами, де сндітл чоловіки, було чути скрадливий ГОЛОС відомого па всю сільраду брехуна Сам і і їла Шкурпсли:

— І Іаньмаш. чорт, .забігаю я, значить, у ІІерлін і ннхаю: де тут 1 ітляр? Дивлюсь, греться один у гурті серед німчукін. вуса отако стовпчиком, чубчик набік і з білим ялажком у руках.. А сам у цивільному. Бачу: бочком, бочком — :іа спини ховається Генде гох! — кажу.-— Попався, івд? — J автомат йому в груди наставив,— Ком за мною. кажу...

~ Ну іі брехдо ти. Оімиїлс. Птлер же піатняся!

— Підожди, підожди,— обплився Саміило.— ти арапу дослухай, тоді икай... О. приводжу .ч іююдо Штабу, а там таких, як він. піла «ерга

:їть. душ триста. Двійники, наньмаші,,

• Так ти сам забіг у Берлін чи з військами'.'

• З військами, н самому авангарді бук.

• Л я як служив у кавалерії. ■■ ижеледь володаючи язиком після «пре Іальної», мовив Лука Ільконич, - то шабля в мене була довга і на колі­щатку...

• Да^а,— ікшіінся молодший Самі Гіді н брат Симіи,— як служив я в Ка peivo, то командир полка викликає мене та и каже; <і>ерп, ссржаиг Шкур-нсла. сімдесят тягачів, сам во главу колони і папин у тундру за лісом. бо нічим солдатам башо гонить»...

• ...Думаєш, чого отой опішнянськнн Колі.чак так багато зайців торік набий і всіх з лівого дула? Бо воно ь нього хрестиком золотим просгрі-іспе... І перед кожним полюванням він Собі очі вовчою жовчю маже тоді шино 'юрті н куди...

• ...Це правильно, іцо впровадили вихований мололіжї. 1» ■■ фактіцскі вона забула шо до чого. Мене. було, отак у сорок шостому Захарко ник­ліше в сільраду й каже: -Збери хлопців-допрнзовникїв, построй - і марш-бросок nil зіпькіоську гору», '(о я вИетрою та нк акрнюіу: «Біго-ом! ІШгрс шаг!» — то тільки хекають, і анічичирк. 1 ти біжиш. 1 чувствует за пле­чима огнетстіїепность...

• І ніякий цей молодий не інженер, а енссар...- озвався вперше за всю гулянку Данило Шкабура, який ніколи нікому іїї ні в чім не вірив, а казав завжди: «Все це брехня».

• Як. не інженер? — спитати в нього.

• Л так. Інженери не такі

• А які ж?

• Не такі...

Буди вже й п'яненькі. Першого одвели попід руки в хату 1 вклали па Горім ліжко толову колгоспу, бо Степан Ііому. як начальству, підливав иаймішпшого перваку, аж доки пе звалило чоловіка з стільця. Голові ще до тою. як йому впасти, казали: «Може, підіте. Гнане Луковпчу, в хату та одпочинете?» Але кіп образився: «Хто? Я? Ні-ні... Я свій взвод у бою ніколи не кндап — t вас пе покину?»

Олексій Цурка швендяв од столу до столу, втуплювався ледь не в кож ного червонішії, як мочені сливи, очима н питався. «А де брнгаДЬорс Найдіть мені брпгааьора. я йому голову зверну - із півночі п-па південь!.. Чіпляйся навіть до господаря:«А-а, Степан Ю Кіндратович... Ідіть сюди, ближче... Не хочге. боїтесь... Знаємо, як ви торгуєте... Пшоно ик прода­вали? Три кіля пшона - нівкіла розталих коихветш у ннірузку. А самі б|мди ті к-канхвети, гой дьогигь? Знаємо!..»

З-яа садка, здавалося, одразу за ним, пьчіїталася супроти полуденно-го сония велика, у півнеба, синя хмара, задув холодний вітер, і незаба­ром рушив густий Навкісний сніг, лапастий і мокріні - першШі сніг.

Mix'Mvu ПІШЛИ в лагу, бо зодягнеш були легко, to гіомспзли. А ше треба було збиратися u дорогу.

Один ііо одному, подякувавши господарям за хліб-ет іь, стали розхо­дитися й хуторяни, жінки та діти здебільшого. Чоловіки ж перенести кілька СТОЛІВ під погрібник, у затишок, гомоніли, сиіііадп охриплими голосами, а хто вже був геть п'яний та тонкий па сльозу, той пдакак, згадашии свої убиди чи від жллю хтіиіш И до кою...

Смеркало, коли молоді, вдягнеш по-доіюжпіюму. сваха й товариш миюдпш вийшли з хати до воріт; Сялн яких їх ждала вже заведена - В", і га>. Каїря й Стеианиха плакали і раз по разу припадали одна до одної, молодий кринниеи, як під болю, а Степан, бунти під доброю чаркою, уже нкоіре і прочив ііоліу;

• 'Ги ж, синку, не обпджаїі Каїрі. Вона в нас жила, нк ластівка в шйдечлу. ні горя, пі нужди пе знала, то дивись Жінкою нона буде тобі золотою — нір батькові.

• Вірю, панаша. Вірю,-- заспокоював ного молодий, тримаючи руки в кишенях іьілша Не хніьіянгтсся. все буде добре.

• А ви ж, свахо,— обіймаючи Кландію Купріяійнну іа нілуючн її в сухі, напудрені шоки, воркотав Стенан,— дивіться іам. Якщо не так щось робитиме, підкажіть, навчіть, ну не обиджаІгтс. Вона ж у шс...— І мах­нув рукою.- А я нам... Пишіть, чого треба, все приставлю: карпниі. ястіь. свіжини. Чош ж. дія своїх не пожалію... Все атлам, аби жилося...

Мододі та гості повсідалнея. хряпнули дверцята, дужче загув мотор, і млином, .триваючи сніг. шшча*іа вуличкою, .іншношп .м і. ajj смути од коліс.

— Та моя ж ти, дитиночко дорогесенька, коди ж я тепер тебе побачу!-— скрикнула Стенаннха і зайшлася плачем.

Федір із жінкою підхопили її попід плечі й повели в хату, а Степан агорблеио пішов до погрібника, де гули чоловіки.

Машина вискочила за хутір, підсвічуючи фарами чашечьи на тедеіт,іаф-иих стовпах, і помчала до шляху, а Катруся все дивилася у задне вікон­це, за яким уже ледь бовваніли хати, поблимувало де-нс-дс світло на стовпах Та у вікнах, а коли хутора не стало видно, схіь'іпдзся чодоніконі нд груди й заніміла, тільки плечі їй дрібно тремтіли.

і і і. Які проблеми ук|иїнгькоп) села порушує автор в оповіданні «Одда-

2. Лайте коротку Характеристику образам Каі|н ы В напеченого За до-ішмоояи мы їх художніх деталей автор (микривас етан і кіл млілі* твору?

¹ 3. Сха|кіктернауйтс образи батьків Катрі. Які художні деталі свідчать

про їхній страх та ітезшевисчіість?